Постанова

від 30.05.2022 по справі 360/2588/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 360/2588/20

адміністративне провадження № К/9901/8262/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року (головуючий суддя: Пляшкова К.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року (колегія суддів: Казначеєв Е.Г., Геращенко І.В., Міронова Г.М.) у справі №360/2588/20 за позовом Головного управління ДПС у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЙГО КОМПАНІ» про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У липні 2020 року Головне управління ДПС у Луганській області (далі - позивач, податковий орган, ГУДПС) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайго Компані» (далі відповідач, ТОВ «Дайго Компані»), в якому просило: стягнути з відповідача кошти за податковим боргом у загальній сумі 239 835,02 грн, а саме: з податку на додану вартість в сумі 238 585,02 грн, з яких 187212,00 грн - основного платежу, 46803,00 грн - штрафних санкцій та 4570,02 грн пені з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника, та рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ на користь Державного бюджету України; з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1250,00 грн основного платежу з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника, на користь Державного бюджету України; накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться в банках ТОВ «Дайго Компані» на загальну суму 239 835,02 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, адміністративний позов Головного управління ДПС у Луганській області задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Дайго Компані» кошти за податковим боргом у загальній сумі 239 835,02 грн, а саме:

- з податку на додану вартість в загальній сумі 238 585,02 грн (двісті тридцять вісім тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 02 коп.), з яких 187212,00 грн (сто вісімдесят сім тисяч двісті дванадцять гривні 00 коп.) основного платежу, 46803,00 грн (сорок шість тисяч вісімсот три гривні 00 коп.) штрафних санкцій та 4570,02 грн (чотири тисячі п`ятсот сімдесят гривень 02 коп.) пені з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника, та рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ на користь Державного бюджету України;

- з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1250,00 грн (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень 00 коп.) основного платежу з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника на користь Державного бюджету України.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог стосовно стягнення податкового боргу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку платника податків, суди вказали, що підставою для застосування арешту коштів є рішення суду, яке набрало законної сили, проте в даному випадку така вимога є передчасною, оскільки на підставі даного рішення податковий орган може звернутися до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податку в разі не виконання рішення суду відповідачем.

Апеляційний суд також додав, що законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу. Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позову, не звернув увагу на зміст правового регулювання, встановленого підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, та зробив помилковий висновок про обмеженість підстав для накладення арешту на кошти відповідача нормами пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. При цьому, такий висновок суду не призвів до неправильного вирішення спору по суті.

Суд указав, що зі змісту положень ПК України вбачається, що способом забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом, є податкова застава (п.п.14.1.155 п.14.1 ст.14 ПК України). Таким чином, відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу та яке може бути джерелом погашення податкового боргу, як підстава для звернення до суду із позовом згідно з п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України має бути доведена не лише наявністю інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та відомостей про зареєстровані (зняті з обліку) транспортні засоби, про відсутність таких відомостей, а й передбаченими законодавчо способами, оскільки можливим є наявність у платника податків достатнього для погашення податкового боргу майна, яке може бути джерелом погашення такого боргу, але інформація про яке в зазначених реєстрах відсутня.

Посилання апелянта на акт опису майна від 05.01.2021 та інші документи, які були спрямовані суду апеляційної інстанції, суд не прийняв з огляду на те, що скаржник не обґрунтував поважність причин неподання такого доказу до суду першої інстанції.

Оскільки податковим органом не було надано жодного підтвердження про здійснення всіх достатніх заходів щодо встановлення наявності/відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення боргу, суд визнав звернення з таким позовом до суду передчасним.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ТОВ «Дайго компані», зареєстроване як юридична особа, перебуває за основним місцем обліку в ДПІ у м. Сєвєродонецьку Сєвєродонецькому управлінні ГУ ДПС у Луганській області з 06 серпня 2019 року, місцезнаходження: 93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, 22, офіс 106/9 (арк. спр. 4-5, 47-48).

У відповідача наявний податковий борг з податку на додану вартість на загальну суму 238 585,02 грн, який виник на підставі прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 11 лютого 2020 року форми «Р» № 0004435204, яким підприємству за результатами камеральної перевірки, яку оформлено атом від 17 січня 2020 року № 110/12-32-52-04-12/43154559, нараховано грошові зобов`язання з основного платежу на суму 187 212,00 грн та штрафні санкції на суму 46 803,00 грн (арк. спр. 12-13, 15-17).

Податкове повідомлення-рішення отримано відповідачем 13 лютого 2020 року, що підтверджено відміткою про отримання уповноваженої особи ТОВ «Дайго Компані» (арк. спр. 14).

Крім того існує заборгованість з пені у розмірі 4570,02 грн, нарахована підприємству відповідно до статті 129 Податкового кодексу України.

Податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств виник за відповідачем на підставі самостійно поданої податкової декларації від 25 лютого 2020 року № 9334715763 за 2019 рік, у якій визначено податок на прибуток, нарахований за результатами звітного податкового періоду в сумі 1250,00 грн (арк. спр. 20-21).

ГУ ДПС у Луганській області виставлено ТОВ «Дайго Компані» податкову вимогу форми «Ю» від 16 березня 2020 року № 30006-52, у якій зазначено, що загальна сума податкового боргу платника податків станом на 15 березня 2020 року становить 239835,02 грн, у тому числі штрафні (фінансові) санкції 46803,00 грн, основний платіж 188462,00 грн, пеня 4570,02 грн (арк. спр. 6).

Зазначена вимога отримана уповноваженим представником відповідача 19 березня 2020 року (арк. спр. 6).

За даними Інформації про наявність/відсутність податкового боргу у платника по Україні в цілому станом на 10 червня 2020 року, розрахунку боргу, пені станом на 10 червня 2020 року та інтегрованої картки платника податків за ТОВ «Дайго Компані» наявний податковий борг з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) у сумі 238585,02 грн, та з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1250 грн (арк. спр. 7-9, 10-11).

Відповідно до листа від 03 червня 2020 року № 31/12/4442-477 РСЦ МВС в Луганській області, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, станом на 03 червня 2020 року за ТОВ «Дайго Компані» транспортні засоби не зареєстровані (арк. спр. 34).

Згідно з листом ГУ Держпродспоживслужби в Луганській області від 01 червня 2020 року № 08-11/2679 станом на 26 травня 2020 року зареєстрованої за підприємством сільськогосподарської техніки немає (арк. спр. 31).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 02 червня 2020 року № 11-12-0.223-4043/2-20, земельні ділянки за ТОВ «Дайго Компані» відсутні (арк. спр. 24).

З листа ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 25 травня 2020 року № вих.-7086/2020 установлено, що за результатами проведення іменного патентно-інформаційного пошуку об`єктів промислової власності, що належать ТОВ «Дайго Компані», не виявлено (арк. спр. 28).

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у ТОВ «Дайго Компані» нерухоме майно відсутнє (арк. спр. 36).

Відповідно до інформаційних даних податкового органу, ТОВ «Дайго Компані» має відкриті банківські рахунки (арк. спр. 4 зв.).

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

ГУ ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позов.

Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справі не були враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №802/2067/15-а.

Скаржник указує, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п.94.2 ст.94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених п.94.2 ст.94 ПК України, за наявності умов, встановлених п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Указує, що докази відсутності у відповідача майна були надані до суду першої інстанції та долучені до матеріалів справи.

Посилається на те, що суд апеляційної інстанції в порушення процесуальних норм не взяв до уваги надані позивачем рішення про опис майна від 20.05.2020 №6, акт опису майна від 05.01.2021 №4/12-32-13-05-17/43154559, лист від 20.05.2020 №3538/10/12-32-52-08.

Верховний Суд ухвалою від 22.04.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в п. 94.1 ст.94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з п. 94.4 ст.94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п.94.2 ст.94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених п.94.2 ст.94 ПК України.

Згідно із п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до п.п.20.1.33 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2020 у справі №802/2067/15-а у подібних правовідносинах.

У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що приписи підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлюють одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

У свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що наведена правова позиція була урахована апеляційним судом при прийнятті рішення у справі, про що навіть зроблено відповідне посилання в тексті оскаржуваної постанови.

Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позову, не звернув увагу на зміст правового регулювання, встановленого підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, та зробив помилковий висновок про обмеженість підстав для накладення арешту на кошти відповідача нормами пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, при цьому, вказав, що такий висновок суду не призвів до неправильного вирішення спору по суті.

Підставою ж для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про накладення арешту на кошти судом апеляційної інстанції визначено обставини ненадання скаржником жодного підтвердження про здійснення всіх достатніх заходів щодо встановлення наявності/відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення боргу.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано вказано, що сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".

Суд правильно взяв до уваги, що відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, та яке може бути джерелом погашення податкового боргу, як підстава для звернення до суду із позовом згідно п.п. 20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України має бути доведена не лише наявністю інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та відомостей про зареєстровані (зняті з обліку) транспортні засоби, про відсутність таких відомостей, а й передбаченими законодавчо способами, оскільки можливим є наявність у платника податків достатнього для погашення податкового боргу майна, яке може бути джерелом погашення такого боргу, але інформація про яке в зазначених реєстрах відсутня.

Колегія суддів вважає обґрунтованим неприйняття судом апеляційної інстанції в якості доказів наданих позивачем акт опису майна від 05.01.2021 та інших документів, оскільки такі безпідставно не були надані до суду першої інстанції. Більш того, Суд акцентує увагу на тому, що акт опису майна від 05.01.2021 складено через півроку після звернення контролюючого органу до суду першої інстанції з вказаним позовом, що взагалі виключає можливість прийняття його як доказу обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, зважаючи на те, що позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів відсутності/недостатності у відповідача майна для погашення податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банках платника податків.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі не знайшли свого підтвердження.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Луганській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді І.Л. Желтобрюх

М.М. Яковенко