Рішення

від 24.05.2022 по справі 906/41/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/41/22

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Шмойлова Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрофорс"

до Приватного підприємства "Вінвінбуд"

про стягнення 45585,82 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електрофорс" звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Вінвінбуд" 45585,82 грн основного боргу за поставлений товар.

Ухвалою від 24.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.02.2022.

Ухвалою від 22.02.2022 суд відклав розгляд справи на 15.03.2022.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

З огляду на неприпиняючі повітряні удари ворога у місті Житомир та в Житомирській області та з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, працівників суду та суддів, також враховуючи перебування судді Вельмакіної Т.М. у відпустці, справа в судове засідання 15.03.2022 не вносилася.

Ухвалою від 07.04.2022 суд призначив судове засідання на 25.05.2022.

24.05.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшли:

- заява №43-5/22 від 24.05.2022, згідно якої остання просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 4550,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;

- заява №44-5/22 від 24.05.2022, згідно якої позивач просить розглядати справу без участі свого представника.

25.05.2022 до суду від позивача додатково надійшло клопотання, згідно якого останній просить суд долучити до матеріалів справи пояснення від 25.05.2022, клопотання від 25.05.2022 та довіреність від 25.05.2022.

Вищевказані документи судом долучено до матеріалів справи (а.с. 64-80).

Оскільки на дату даного судового засідання на адресу суду не повернулося повідомлення про вручення чи повернення без вручення направленої відповідачу ухвали суду від 07.04.2022, судом здійснено запит та отримано Витяг відстеження поштових відправлень з сайту Укрпошти, з якого вбачається, що відправлення (ухвала суду від 07.04.2022) вручено особисто (а.с. 82).

Крім того, з метою перевірки інформації щодо відповідача, суд здійснив пошуковий запит та отримав електронний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого вбачається що юридична адреса відповідача не змінилася та відповідає вказаній у позовній заяві.

Враховуючи вищевикладені обставини та те, що поштова кореспонденція неодноразово направлялась відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки представника останнього в судове засідання для реалізації права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Також суд враховує, що дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.4 ст. 252 ГПК України, перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Згідно з ч.8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а надання письмового відзиву, відповідно до вимог ст. 178 ГПК України, є правом відповідача а не його обов`язком, суд вважає, що неявка представників сторін та неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, не перешкоджає розгляду справи. Розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у позовній заяві вказав, що на підставі усної домовленості між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрофорс" (позивач, постачальник) та Приватним підприємством "Вінвінбуд" (відповідач, покупець), протягом 2016-2018 років відбувалась співпраця щодо поставки товарів.

Зокрема, як вказав позивач, за вищевказаний період ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 66751,19 грн, однак відповідач лише частково здійснив оплату на суму 21165,37 грн, внаслідок чого заборгованість останнього склала 45585,82 грн.

На підтвердження вищевказаної суми боргу позивач зсилається на підписані сторонами видаткові накладні №2966 від 26.06.2017 на суму 5142,30 грн, №3025 від 29.06.2017 на суму 2711,80 грн; №3068 від 03.07.2017 на суму 1756,50 грн; №5588 від 30.10.2017 на суму 3990,00 грн; №2779 від 16.06.2017 на суму 1756,50 грн, №5702 від 02.11.2017 на суму 11938,70 грн, №6562 від 06.12.2017 на суму 379,25 грн, №6564 від 06.12.2017 на суму 1160,53 грн, №6563 від 06.12.2017 на суму 4606,66 грн; №352 від 24.01.2018 на суму 1042,47 грн, №5407 від 23.10.2017 на суму 2857,44 грн; №5406 від 23.10.2017 на суму 1004,34 грн, №4754 від 25.09.2017 на суму 2354,00 грн, №4755 від 25.09.2017 на суму 1089,10 грн, №6562 від 06.12.2017 на суму 379,25 грн, №3875 від 11.08.2017 на суму 865,00 грн, №3741 від 07.08.2017 на суму 798,60 грн, №1937 від 27.04.2017 на суму 226,60 грн. При цьому, суд враховує, що згідно пояснень від 25.05.2022 (а.с. 79), позивач вказав, що при огляді позовної заяви виявив, що замість видаткових накладних від 28.07.2017 на суму 1164,80 грн та від 30.07.2017 на суму 2544,75 грн, помилково зазначив ВН №2779 від 16.06.2017 на суму 1756,50 грн та помилково повторно включив до переліку видаткових накладних ВН №6562 від 06.12.2017 на суму 379,25 грн. За вказаного, просив вважати вірними суми, зазначені в акті звірки розрахунків за період з 01.01.2016 по 09.11.2021, який також направлявся як відповідачу, так і його засновнику, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Пояснив, що відповідно до платіжного доручення №1162 від 30.06.2017 відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 1171,50 грн.

Крім того, як стверджує позивач, згідно видаткових накладних №5994 від 15.11.2017 на суму 1031,58 грн та №6374 від 29.11.2017 на суму 93,50 грн, поставив відповідачу товар на загальну суму 1125,08 грн, однак підписані примірники вказаних видаткових накладних відповідач не повернув.

Не виконання відповідачем у повному обсязі зобов`язань в частині проведення розрахунків стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зсилається на ст. 11, 205, 208,530,610-612,625,640,655,663,691 ЦК України та ст. 180, 181 ГК України.

Відповідач позов за підставами пред`явлення та предметом не оспорив, доказів проведення розрахунків з позивачем не надав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами договірних відносин), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наданими до матеріалів справи, підписаними сторонами видатковими накладними №2966 від 26.06.2017 на суму 5142,30 грн, №3025 від 29.06.2017 на суму 2711,80 грн, №3068 від 03.07.2017 на суму 1756,50 грн, №3588 від 28.07.2017 на суму 1164,80 грн, №4208 від 30.08.2017 на суму 2544,75 грн, №5588 від 30.10.2017 на суму 3990,00 грн, №2779 від 16.06.2017 на суму 4316,90 грн, №5702 від 02.11.2017 на суму 11938,70 грн, №6562 від 06.12.2017 на суму 379,25 грн, №6564 від 06.12.2017 на суму 1160,53 грн, №6563 від 06.12.2017 на суму 4606,66 грн, №352 від 24.01.2018 на суму 1042,47 грн, №5407 від 23.10.217 на суму 2857,44 грн, №5406 від 23.10.2017 на суму 1004,34 грн, №4754 від 25.09.2017 на суму 2354,00 грн, №4755 від 25.09.2017 на суму 1089,10 грн, №3875 від 11.08.2017 на суму 865,00 грн, №3741 від 07.08.2017 на суму 798,60 грн, №1937 від 27.04.2017на суму 226,00 грн (а.с. 14-32) підтверджено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 45632,24 грн.

Тобто, підписання сторонами вищевказаних накладних свідчить про укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Згідно зі ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наявним в матеріалах справи платіжними дорученням №1162 (а.с. 33) підтверджено, що відповідач частково оплатив отриманий товар у розмірі 1171,50грн, внаслідок чого заборгованість по вищевказаним накладним склала 44460,74 грн.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача 1125,08 грн боргу за поставлений товар, згідно підписаних лише позивачем видатковим накладним №5994 від 15.11.2017 на суму 1031,58 грн та №6374 від 29.11.2017 на суму 93,50 грн.

На вищевказані суми поставки позивач надав податкові накладні (а.с. 36, 38), квитанції про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 37-39), податкові декларації з ПДВ (а.с. 40-45), а також оборотно - сальдову відомість по рахунку 361за листопад 2017 по контрагенту ПП "Вінвінбуд" (а.с. 46), якими підтверджено існування за останнім заборгованості перед позивачем за поставлений у листопаді 2017 товар на загальну суму 38396,91, до якої також увійшли поставки на загальну суму 13063,78 грн (за видатковими накладними №5994 від 15.11.2017 на суму 1031,58 грн, №6374 від 29.11.2017 на суму 93,50 грн та № 5702 від 02.11.2017 на суму 11938,70 грн).

Відповідно до ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що податкові накладні №360 від 15.11.2017 на суму 1031,58 грн та №722 від 29.11.2017 на суму 93,50 грн, які складені на підставі видаткових накладних №5994 від 15.11.2017 на суму 1031,58 грн та №6374 від 29.11.2017 на суму 93,50 грн, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (а.с. 37-39), що свідчить про обґрунтованість тверджень позивача про наявну заборгованість відповідача в сумі 1125,08 грн (за видатковими накладними №5994 від 15.11.2017 на суму 1031,58 грн та №6374 від 29.11.2017 на суму 93,50 грн).

Також матеріали справи містять претензію від 18.11.2021 про сплату заявленої до стягнення заборгованості у сумі 45585,82 грн та акт звірки розрахунків за період з 01.01.2016 по 09.11.2021, з доказами їх направлення як відповідачу, так і його засновнику (а.с. 8-13).

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи зазначене, а також те, що відповідач позов за підставами пред`явлення та предметом не оспорив, доказів погашення основного боргу в заявленому розмірі станом на день розгляду справи не надав, позовні вимоги про стягнення на користь позивача 45585,82 грн є обґрунтованими.

Що стосується заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу №43-5/22 від 24.05.2022 (а.с. 64-75), суд враховує таке.

Обґрунтовуючи вищевказану заяву, представник позивача вказала, що при подачі позову в прохальній частині позовної заяви зазначено про покладання судових витрат на відповідача. При цьому, зсилаючись на постанови ВС у справах №922/676/21, №905/716/20, №916/2087/18, №922/3812/19 вважає, що факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом із першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Таким чином, у положеннях Господарського процесуального кодексу України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин 5-7 статті 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому, поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (додаткова постанова від 21.08.2019 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі 922/2821/18).

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 124 ГПК України).

Враховуючи зазначене, а також те, що представник позивача також зсилався на висновки Верховного суду, викладені у постановах від 14.12.2021 у справі №922/676/21, від 08.04.2021 №905/716/20, від 31.03.2021 №916/2087/18, від 10.12.2020 №922/3812/19, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Суд враховує, що вказані постанови містять висновки про те, що застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Однак, у даній справі, у позовній заяві позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становлять лише витрати на сплату судового збору у розмірі 2481,00 грн. Тобто, у позовній заяві, крім того, що витрати на професійну правничу допомогу не включено у попередній розрахунок розміру судових витрат, розмір останніх обмежено виключно судовим збором. За вказаного, керуючись приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, суд відмовляє у відшкодуванні 4550,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, заяву №43-5/22 від 24.05.2022 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано до суду та надіслано на електронну адресу відповідача лише 24.05.2022, тобто, за день до судового засідання, що унеможливило забезпечення принципу змагальності сторін та унеможливлює надання відповідачем належним чином висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат, що також судом враховано при відмові у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрофорс" до Приватного підприємства "Вінвінбуд" задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вінвінбуд" (10025, м. Житомир, вул. Вітрука, 4-А, код ЄДРПОУ 39088606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрофорс" (10012, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Гоголівська, буд. 23-Б, кв. 1, код ЄДРПОУ 39414091):

- 45585,82 грн основного боргу;

- 2481,00 грн грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 31.05.22

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек.)