Рішення

від 24.05.2022 по справі 921/188/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 травня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/188/22

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Качунь І.Є.

розглянув справу

за позовом Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро"

до відповідача Тернопільського міського шляхового ремонтно-будівельного підприємства "Міськшляхрембуд"

про стягнення заборгованості в сумі 32 972,54 грн

за участі представника позивача: Грицай І.М.-директор, розпорядження №124-К від 22.03.2021.

Суть справи: До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро" до Тернопільського міського шляхового ремонтно-будівельного підприємства "Міськшляхрембуд" про стягнення заборгованості в сумі 32 972,54 грн.

Ухвалою від 06.05.2022 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом взятих на себе згідно умов договору №17 від 10.05.2019 зобов`язань, в частині повної та вчасної оплати виконаних робіт. Зважаючи на це, у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник відповідача у судове засідання не прибув. Разом з тим, 18 травня 202 року на адресу суду від ТМШРБП "Міськшляхрембуд" надійшов відзив на позов б/н від 17.05.2022 (вх. №3112) із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності щодо частини позовних вимог, а саме стягнення пені в розмірі 8 977,32 грн.

Окрім цього, відповідач вказує, що не підлягають до задоволення окрім основної суми боргу, інфляційні нарахування в розмірі 3 515,94 грн та 3% проценти річних в сумі 1 509,28 грн, оскільки його вини у порушенні вказаного господарського зобов`язання немає. Спірний борг обумовлюється збитковістю, що постійно збільшується та підтверджується долученими до відзиву звітами про фінансові результати за період з 2019 по 2022 роки. Крім того, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на 1 рік, а справу розглянути за відсутності представника Підприємства.

Технічна фіксація судового процесу здійснювалась за правилами ст.222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

Між Комунальним підприємством "Земельно-кадастрове бюро" (Виконавець) та Тернопільським міським шляхово ремонтно-будівельним підприємством "Міськшляхрембуд" (Замовник) 10 травня 2019 року було укладено Договір №17 про проведення топографо-геодезичних робіт та робіт землеустрою, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе проведення топографо-геодезичних робіт із землеустрою, як складову проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0953 га за адресою м. Тернопіль, вул. Будного.

Відповідно до п. 2 даного правочину, загальна вартість робіт становить 18 970,00 грн. Замовник протягом десяти банківських днів починаючи з дня підписання акту здачі-приймання робіт зобов`язується здійснити повну оплату.

Пунктом 3 спірного договору сторони погодили, що приймання виконаних робіт відображається в Акті здачі-приймання.

У п. 4 угоди її учасники узгодили тривалість робіт, а саме з 10 травня 2019 року по 10 жовтня 2019 року.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року (п. 11 Договору).

Позивач стверджує, що він у повному обсязі виконав необхідні роботи, за результатами чого 27.08.2019 Виконавцем (Позивачем) та Замовником (Відповідачем) було підписано Акт здачі-приймання до договору від 10.05.2019 №17.

За процедурою досудового врегулювання контрагенти спір не вирішили.

Наведена обставина слугувала підставою для звернення КП "Земельно-кадастрове бюро" до суду з відповідним позовом.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України законодавець обумовив, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Незважаючи на наведені законодавчі приписи, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав. На досягнутих контрагентами домовленостях, що викладені у Договорі №17, роботи в розмірі 18 970,00 грн не оплачені , у зв`язку з чим позов в частині стягнення зазначених сум підлягає задоволенню.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У пункті 7 спірного правочину його контрагенти обумовили, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт сторони сплачують штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання.

В розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на дане законодавче тлумачення суд вважає, що у пункті 7 Договору №17 його учасники домовилися саме про нарахування пені.

В той же час, за частиною 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідач у заяві від 17.05.2022 просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо пені.

У пункті 1 частини другої ст. 258 ЦК України законодавець обумовив, що до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 Цивільного кодексу України.

За вимогами ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У спірних правовідносинах, сторони визначили, що остаточний розрахунок за договором в розмірі 18 970,00 грн мав бути проведений замовником протягом десяти банківських днів, починаючи з дати підписання сторонами Акту здачі-приймання.

Зазначений акт підписано 27.08.2019. Відтак, відповідач спірні суми мав оплатити до 07.09.2019. В свою чергу, позивач вправі був на ці суми нараховувати пеню на протязі шести місяців від зазначеної дати та звернутись до суду за її стягненням протягом одного року.

Натомість, позовна заява до суду була подана лише 03.05.2022 (згідно вхідного штампу ), тобто за межами строку позовної давності. Позивачем не наведено суду поважності причин цього строку.

Приймаючи до уваги вищевикладене, у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 8 977,32 грн суд відмовляє у зв`язку з пропуском позовної давності.

Щодо заявлених річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із наданого Підприємством розрахунку, за неналежне виконання умов Договору його контрагентом, останньому за період з 07.09.2019 по 31.01.2022 нараховані 3 % річних в сумі 1 509,28 грн та за період з 07.09.2019 по 31.01.2022 - 3 515,94 грн інфляційних нарахувань.

За наслідками перевірки, суд погоджується із цим розрахунком та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 3 515,94 грн та 3% річних в сумі 1 509, 28 грн. При цьому суд зазначає, що вказані платежі нараховуються незалежно від вини боржника, адже вони є не санкцією, а способом захисту майнового права та інтересу.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, слід врахувати таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Отже, підставою для відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, проаналізувавши наведені у клопотанні про відстрочку судового рішення обставини, суд вважає, що останні не засвідчують неможливість виконання судове рішення без надання відстрочки.

Адже, законодавчі приписи, що викладені у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України та частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може слугувати підставою для невиконання зобов`язання по оплаті.

Суд також зазначає, що посилання заявника на оголошення в Україні військового стану є загальновідомою обставиною. Проте всі громадяни та підприємства, установи та організації знаходяться в однаковому становищі, тому стягувач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.

З наведеного в сукупності , суд відмовляє відповідачу у задоволенні його клопотання про відстрочення виконання судового рішення.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Тернопільського міського шляхово ремонтно-будівельного підприємства "Міськшляхрембуд" (вул. Монастириського, 8, м. Тернопіль, 46011, код ЄДРПОУ 14047614) на користь Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро" (вул. Коперника, 1, м. Тернопіль, 46025, код ЄДРПОУ 31914512) 18 970 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн 00 коп. за виконані роботи, 1 509 (одну тисячу п`ятсот дев`ять) грн 28 коп. - 3% річних, 3 515 (три тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 94 коп. - інфляційних нарахувань та 1 805 (одну тисячу вісімсот п`ять) грн 51 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 02.06.2022.

Суддя О.В. Руденко