Рішення

від 01.06.2022 по справі 927/10/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

02 червня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/10/22 Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Белова С.В., за правилами спрощеного позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центрпостач",

вул. Панаса Мирного, буд. 11, м. Київ, 01011;

e-mail: kostya@service-cp.com; e-mail: securityklas@ukr.net; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиниця Агро",

вул. Першотравнева, буд. 69, с. Тиниця, Бахмацький район, Чернігівська область,16560;

e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2

предмет спору: про стягнення 393361,20грн

без виклику (повідомлення) сторін

10.01.2022, надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центрпостач" (надалі - ТОВ "Сервіс Центрпостач") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиниця Агро" (надалі - ТОВ "Тиниця Агро") про стягнення 393361,20грн, з них: 253734,77грн основного боргу за договором поставки №049/10/2018 від 30.10.2018 (надалі - Договір); 44963,05грн пені за період з 18.01.2019 по 18.07.2019, нарахованої на підставі п.6.2. Договору; 25373,48грн штрафу (в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару), нарахованого на підставі п.6.3 Договору; 47016,92грн інфляційних втрат за період з лютого 2019 по листопад 2021 років та 22272,98грн трьох відсотків річних за період з 18.01.2019 по 21.12.2021, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за Договором щодо своєчасної оплати за товар, поставлений на підставі видаткових накладних №1181 від 03.12.2018, №1182 від 03.12.2018 та товарно-транспортних накладних №Р1181 від 03.12.2018, №Р1182 від 03.12.2018.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3, п.8 ч.4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою суду від 12.01.2022 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі №927/10/22; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін; сторонам установлено процесуальні строки для подачі заяв по суті спору, зокрема відповідачу - 15 календарних днів з дня отримання вказаної ухвали, для подачі в порядку статей 178, 251 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) відзиву на позов; позивачу - 7 календарних днів з дня отримання відзиву, для подачі в порядку статей 166, 184 ГПК України відповіді на відзив.

Відповідач подав до суду відзив на позов (разом з доказами його направлення на адресу позивача), в якому проти заявлених вимог заперечив у частині штрафу в сумі 25373,48грн. Вважає, що розмір штрафних санкцій є надмірним та підлягає зменшенню судом у порядку частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

10.02.2022 позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій підтримує позовні вимоги та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Проте, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 №9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з указом Президента України "Про продовження дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Згідно з указом Президента України "Про продовження дії воєнного стану в Україні" № 259/2022 від 18.04.2022, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.

Згідно з указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.

Розпорядженням Верховного Суду від 22.03.2022 №12/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей)» враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану було змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Чернігівської області.

Розпорядженням Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22 «Про відновлення територіальної підсудності судових справ господарських судів Сумської та Чернігівської областей» з 25.04.2022 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Чернігівської області.

Розгляд даної справи здійснюється Господарським судом Чернігівської області після відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Чернігівської області.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/25/22 від 03.05.2022 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи №927/10/22 згідно з п.6 рішення зборів суддів Господарського суду Чернігівської області від 03.09.2020 та у зв`язку з перебуванням судді Романенко А.В. у відпустці, 03.05.2022 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №927/10/22.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області 03.05.2022 року для розгляду справи визначено суддю Белова С.В.

Ухвалою від 05.05.2022 господарський суд у складі судді Белова С.В. прийняв справу №927/10/22 до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 14 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст.248 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд ВСТАНОВИВ:

30.10.2018, між ТОВ «Сервіс Центрпостач» (надалі - Продавець, позивач) та ТОВ «Тиниця Агро» (надалі - Покупець, відповідач) укладено договір поставки №049/10/2018 (надалі - Договір), за п.1.1. якого Продавець зобов`язався передати в власність Покупця належний товар - профіль PSK-Р-11-120 х 26 х 5,5 - кресл. 873, стінова панель ПВХ CombiBoad Beta 250 х 35мм сіра в кусках довжиною 6м в асортименті та кількості відповідно до рахунків і накладних або, за згодою сторін, відповідно до специфікації, до є додатком до цього Договору, а Покупець зобов`язався прийняти та сплатити кошти за товар, на умовах передбачених даним Договором.

Право власності на товар переходить до Покупця з моменту 100% оплати грошових коштів за товар відповідно до умов даного Договору (п.1.3.).

Сторони в пунктах 1.2., 1.4. Договору погодили, що товар може постачатися партіями відповідно до домовленості сторін. Усі поставки товару по накладним, оформленим сторонами протягом дії даного Договору, вважаються такими, що поставлені на підставі та в межах даного Договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) в самій накладній.

Відповідно до пунктів 2.1. - 2.3., загальна вартість даного Договору складає 520034,72грн, в т.ч. ПДВ 20% - 86672,45грн відповідно до підписаних сторонами накладних та/або специфікацій, які погоджені сторонами, та є додатком до даного Договору. Ціна на кожну одиницю товару зазначається в рахунках, накладних або в специфікаціях, які погоджені сторонами, та є додатком до даного Договору. Ціна товару включає 20% ПДВ.

За п.2.4. Договору, Покупець зобов`язався здійснити оплату вартості за поставлений товар шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок Постачальника не пізніше тридцяти банківських днів з моменту отримання Покупцем товару.

Товар постачається Продавцем кур`єрською службою доставки на склад перевізника (п.3.2. Договору).

Товар вважається прийнятим Покупцем з моменту отримання видаткової накладної на цей товар. При отримані товару Покупець зобов`язаний надати Покупцю оригінал довіреності та передати видаткову накладну, завірену підписом і печаткою, або надіслати на адресу Продавця поштовим відправленням протягом п`яти робочих днів з моменту отримання товару. Сторони погодили, що факсимільна копія довіреності на отримання товару є підставою для поставки (відвантаження) товару (пункти 3.4., 3.5. Договору).

За п.8.1. Договору, в редакції додаткової угоди від 16.11.2021, Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами, що передбачені умовами Договору.

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані §1 Глави 54 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Предметом позову в даній справі є стягнення вартості товару, поставленого за Договором, неустойки (пені, штрафу) за порушення грошових зобов`язань по своєчасному розрахунку за цей товар, а також відсотків річних та інфляційних втрат, обумовлених частиною 2 статті 625 ЦК України.

До обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, належить наявність між сторонами договірних правовідносин; факт порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений та отриманий ним товар; наявність достатніх правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій (неустойки), стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за фактом порушення грошових зобов`язань.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов Договору Продавець за видатковими накладними №1181 від 03.12.2018, №1182 від 03.12.2018 та товарно-транспортними накладними №Р1181 від 03.12.2018, №Р1182 від 03.12.2018 передав, а Покупець в особі заступника директора Дудко Д.В., діючого на підставі довіреностей №203 від 29.11.2018 та №202 від 29.11.2018, отримав товар, обумовлений Договором, загальною вартістю 253734,77грн на оплату якого виставлено рахунки: №2110 від 26.11.2018, №2109 від 26.11.2018.

Зазначені видаткові та товарно-транспортні накладні складено за підписом обох сторін та завірені печатками юридичних осіб. Факт отримання товару за вказаними документами відповідачем не заперечується.

За змістом частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами п.2.4. Договору, відповідач мав розрахуватися за отриманий товар протягом 30 банківських днів з дати поставки товару, а саме в строк по 17.01.2019 (оплату прострочено з 18.01.2019).

Відповідач порушив умови Договору, за поставлений товар в установлений Договором строк не розрахувався. На момент винесення рішення в справі доказів оплати наявного боргу до суду не надав.

Факт наявності заборгованості за товар, отриманий згідно видаткових накладних №1181 від 03.12.2018 та №1182 від 03.12.2018, на суму 253734,77грн визнано відповідачем шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків сторін за період з 30.10.2018 до 11.07.2021.

Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наведене узгоджується зі змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), за якою учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем на підставі належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76-77 ГПК України, не доведено існування обставин, що є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення грошових зобов`язань перед позивачем.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи та аргументи обох сторін, суд дійшов висновку, що позов у частині вимоги про стягнення основного боргу в сумі 253734,77грн є обґрунтованим, правомірним, підтверджується належними доказами, відтак підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його в строк, установлений Договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення в сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Зазначеним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За частиною 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань установлюються в відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 даного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З урахуванням наведених норм, розмір неустойки (пені) за порушення грошових зобов`язань установлюється сторонами в договорі в відсотковому співвідношенні до суми невиконаного зобов`язання, однак не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, якщо інше не передбачено в спеціальному нормативно-правовому акті, що регулює спірні правовідносини сторін.

Виходячи з умов погоджених сторонами в пунктах 6.2., 6.3. Договору, в разі несплати вартості товару Покупцем у строк, установлений даним Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожний день прострочення. При цьому пеня нараховується за весь час існування прострочення в межах строків позовної даності, передбачених чинним законодавством України. В разі якщо Покупцем будуть порушені строки сплати, передбачені цим Договором, більш ніж на 5 (п`ять) календарних днів, додатково до пені, Покупець сплачує Постачальнику фінансову санкцію в сумі 10% від вартості несвоєчасно сплаченого товару.

Позивач, керуючись вказаними умовами Договору, в межах цього спору заявив до стягнення за порушення грошових зобов`язань по своєчасній сплаті за поставлений товар неустойку в формі пені в розмірі 44963,05грн за період з 18.01.2019 по 18.07.2019 (за 182 календарних дні, що розрахована виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, діючої в періоді прострочення зобов`язань по оплаті) та штрафу в розмірі 25373,48грн (10% від вартості поставленого, але неоплаченого товару).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За визначенням статей 549 та 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто порядок нарахування пені та штрафу як форми неустойки мають відмінний характер нарахування.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Тобто, одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка в формі пені та штрафу, такий вид забезпечення як пеня та її розмір установлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», у той же час право встановити в договорі такий вид забезпечення як штраф передбачено частиною 2 статті 549 ЦК України, частиною 4 статті 231 ГК України.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, так як відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як форми її сплати.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах: від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17, від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 ГК України (пункт 8.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19).

Судом установлено, що вимога про стягнення неустойки (в формі пені та штрафу) заявлено з пропущенням строків спеціальної позовної давності тривалістю в один рік (як передбачено п.1 частини 2 статті 258 ЦК України), однак з огляду на приписи частини 3 статті 267 ЦК України, в суду відсутні підстави для застосування правових наслідків спливу позовної давності в цій частині позову, за відсутності мотивованої заяви відповідача, поданої до ухвалення судом рішення в справі.

Відповідач у ході судового розгляду спору не скористався правом на подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності відносно позовних вимог в частині стягнення неустойки (пені та штрафу).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань по оплаті поставленого товару, провівши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині в повному обсязі, зокрема, в частині стягнення пені в сумі 44963,05грн за період з 18.01.2019 по 18.07.2019 та в частині стягнення штрафу в сумі 25373,48грн.

Відповідач у відзиві на позов посилаючись на приписи частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, що є не співмірними в порівняні до суми основного боргу.

За частиною 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За частиною 1 статті 233 ГК України, в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Наведені норми передбачають право суду, виходячи з фактичних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, в разі якщо їх розмір є надмірно великим, при цьому, суд має дотримуватись балансу майнових інтересів обох сторін.

Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов`язання боржником.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Законодавством не встановлено перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийнято рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом установлено, що загальний розмір неустойки (пені та штрафу), присуджений до стягнення з відповідача за порушення строків розрахунку за отриманий в 2018 році товар складає 70336,53грн, що співвідноситься до розміру порушеного грошового зобов`язання (253734,77грн), на рівні 27,72%, прострочення по оплаті якого до цього часу триває (понад три роки), що за висновком суду, не є надмірним та непропорційним, або таким, що створює непосильний майновий тягар для відповідача, за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження тяжкого матеріального становища його підприємства та не можливості виконання ним договірних зобов`язань перед позивачем упродовж 2019-2021 років.

З огляду на наведені обставини, судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов`язань.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України, з огляду на порушення відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за товар, поставлений за Договором, заявив до стягнення з відповідача 22272,98грн трьох відсотків річних за період з 18.01.2019 по 21.12.2021 та 47016,92грн інфляційних втрат за період лютого 2019 року по листопад 2021 року.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором, суд, керуючись наведеними нормами, провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань: відсотків річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про задоволення позову в частині трьох відсотків річних у повному обсязі в сумі 22272,98грн за період з 18.01.2019 по 21.12.2021, а в частині інфляційних втрат - частково в сумі 46408,80 грн за період з лютого 2019 року по листопад 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач доказів належного виконання зобов`язань перед позивачем щодо оплати за товар, обумовлений Договором, поставлений за видатковими накладними №1181 від 03.12.2018, №1182 від 03.12.2018, товарно-транспортними накладними №Р1181 від 03.12.2018, №Р1182 від 03.12.2018, до суду не надав.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань по своєчасному розрахунку за поставлений товар, суд, дослідивши матеріали справи, задовольнив позов у частині стягнення основного боргу в сумі 253734,77грн, пені в сумі 44963,05грн за період з 18.01.2019 по 18.07.2019, штрафу в сумі 25373,48грн, трьох відсотків річних у сумі 22272,98грн за період з 18.01.2019 по 21.12.2021 та інфляційних втрат у сумі 46408,80грн за період з лютого 2019 року по листопад 2021 року.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 3 - 6 статті 126 ГПК України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Виходячи з аналізу вказаних статей для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг, кваліфікації і досвіду адвоката, ціну позову, керуватися принципами розумності та справедливості.

У позовній заяві позивач повідомив, що розмір витрат на правову допомогу в межах даної справи становить 10000грн. На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу надав до матеріалів справи: договір про надання правничої допомоги №305 від 09.08.2021 та специфікацію №2 від 10.08.2021 до нього, укладених між ТОВ «Сервіс Центрпостач» та адвокатом Шумовим Андрієм Юрійовичем, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4636/10, виданого на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23.09.2011 №226, та ордеру серія КС №53464 від 22.12.2021; акт надання послуг №9 від 22.12.2021 до договору №305 від 09.08.2021; платіжне доручення №788 від 23.12.2021 на суму 10000грн.

Виходячи з переліку, наведеного в акті надання послуг №9 від 22.12.2021 до договору про надання правничої допомоги №305, гонорар адвоката в розмірі 10000грн включає: підготовку претензії та позовної заяви до ТОВ «Тиниця Агро» про стягнення заборгованості за договором №049/10/2018 від 30.10.2018.

Європейський суд з прав людини в справі East/WestAllianceLimited проти України зазначив, що угода щодо гонорару адвоката не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Господарський суд, беручи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом послуг, та керуючись частиною 4 статті 129 ГПК України за відсутності мотивованих заперечень відповідача, вирішив покласти на останнього відшкодування документально підтверджених витрат позивача на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 9984,54 грн.

Згідно з частиною 1 статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, з огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5891,30 грн покладаються на відповідача. При цьому, суд вважає за доцільне зазначити про відсутність підстав для повернення позивачу надмірно перерахованих коштів в якості судового збору до Державного бюджету України за платіжним дорученням №789 від 23.12.2021 у сумі 150,01грн за відсутності письмової заяви позивача, з огляду на приписи частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 118, 178, 233, 236, 238, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Центрпостач» (вул. Панаса Мирного, буд. 11, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 36258635) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» (вул. Першотравнева, буд. 69, с. Тиниця, Бахмацький район, Чернігівська область, 16560; код ЄДРПОУ 33233246) про стягнення 393361,20 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» (вул. Першотравнева, буд. 69, с. Тиниця, Бахмацький район, Чернігівська область, 16560; код ЄДРПОУ 33233246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Центрпостач» (вул. Панаса Мирного, буд. 11, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 36258635) 253734,77 грн основного боргу, 44963,05 грн пені, 25373,48 грн штрафу, 22272,98 грн трьох відсотків річних, 46408,80 грн інфляційних втрат, 9984,54 грн витрат на правову допомогу та 5891,30 грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано 02.06.2022 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/