Постанова

від 23.05.2022 по справі 913/91/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 913/91/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Голуба Є. В.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 (судді: Зубченко І. В. - головуючий, Медуниця О. Є., Радіонова О. О.) у справі

за позовом керівника Щастинської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області

до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та Фермерського господарства "Ріпка Агро",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Фермерського господарства "Ріпка Агро") - ОСОБА_1 ,

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2021 року керівник Луганської місцевої прокуратури № 2 (наразі -Щастинська окружна прокуратура Луганської області, далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фермерського господарства "Ріпка Агро" (далі - ФГ "Ріпка Агро") про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 № 530-сг "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства"; визнання недійсним договору оренди землі від 20.01.2016 № 0014 площею 28,5645 га пасовищ, кадастровий номер 4424882500:01:005:0021, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 ; зобов`язання ФГ "Ріпка Агро" повернути державі в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області зазначену земельну ділянку.

На обґрунтування позову прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення (пасовища), систематично використовувалась для випасання худоби, однак, надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, що, на думку прокурора, дає підстави вважати незаконним спірний наказ та укладений на його підставі договір оренди та зумовлює необхідність повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

1.2. Від ГУ Держгеокадастру надійшов відзив на позов, в якому управління проти позову заперечило, наголосивши, зокрема, на тому, що відповідач у наведеному випадку діяв у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог закону; прокурор не довів підстав для представництва інтересів держави в особі сільської ради.

1.3. ФГ "Ріпка Агро" у відзиві також проти позову заперечило, вважало його безпідставним та таким, що поданий з пропуском позовної давності; послалося на те, що позивач має правовий інтерес та повноваження щодо володіння, користування та розпорядження, а також права контролю за спірною земельною ділянкою лише з 16.02.2021 - дати реєстрації права власності за Комишненською сільською радою.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 25.05.2021 (суддя Голенко І. П.) позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення (пасовища), однак засіяна соняшником, тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення (аналогічну правову позицію, як зазначив суд, викладено у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17); спірним наказом і оспорюваним договором оренди було допущено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки, проте при цьому уповноваженим органом не ухвалювалося жодного рішення про зміну виду використання спірної земельної ділянки та відповідна землевпорядна документація не розроблялася; оспорюваний договір укладено на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру і містить умову про передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки (пасовищ) для ведення фермерського господарства, натомість Закон України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачав те, що фермерське господарство виробляє товарну сільськогосподарську продукцію, займається її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 (судді: Зубченко І. В. - головуючий, Медуниця О. Є., Радіонова О. О.) рішення Господарського суду Луганської області від 25.05.2021 скасовано. Прийнято нове рішення, про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, врахував актуальну правову позицію, викладену, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 у подібних правовідносинах, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі №1-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі №708/933/17, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі. Суд апеляційної інстанції констатував, що у наведеному випадку відбулася зміна виду використання земельної ділянки без зміни цільового призначення земельної ділянки (землі .сільськогосподарського призначення), що не потребує проходження процедур, які відповідно до положень земельного законодавства застосовуються у разі зміни цільового призначення земельної ділянки; спірний наказ та оспорюваний договір відповідають вимогам законодавства. Водночас суд визнав недоведеним прокурором обставини використання землі не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання, за яким спірна земельна ділянка надавалася в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. З огляду на необґрунтованість позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, про яку заявив відповідач.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Луганської області від 25.05.2021 залишити в силі.

Скаржник вважає оскаржену постанову суду апеляційної інстанції ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 19, частини 1, абзацу 2 частини 5 статті 20, частини 1 статті 22, статей 31, 33-37, 122 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство", частин 1, 2 статті 1, частини 2 статті 2, статті 12 Закону України "Про фермерське господарство", Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548) та порушенням норм процесуального права (статей 11, 14, 76- 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України); на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 щодо зміни виду використання землі, а, по-друге, відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень абзацу 2 частини 5 статті 20, статей 22, 34 Земельного кодексу України, частин 1, 2 статті 1, частини 2 статті 2, статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" у правовідносинах щодо набуття в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із видом використання "пасовища" для ведення фермерського господарства та подальшого її використання у господарській діяльності такого фермерського господарства.

3.2. ФГ "Ріпка Агро" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Водночас у відзиві відповідач просив продовжити строк на його подання, посилаючись на неможливість вчасного подання відзиву у зв`язку із погіршенням оперативної обстановки у м. Щастя та тимчасовою відсутністю електроенергії.

3.3. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу просило залишити без змін оскаржену постанову у справі як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення. Водночас управління просило розглянути справу за відсутності його представників.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 913/91/21 за касаційного скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.03.2022.

У зв`язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану в Україні розгляд справи № 913/91/21 01.03.2022 не відбувся.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2022 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т.Б. - головуючий суддя, Багай Н. О., Берднік І.С.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 було постановлено здійснити розгляд справи № 913/91/21 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у судовому засіданні 24.05.2022.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 16.07.2015 № 236-сг "Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства" громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 28,5645 га в оренду терміном на 25 років для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя-пасовища.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 № 530-сг "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі; надано гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 28,5645 га, кадастровий номер 4424882500:01:005:0021, для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя-пасовища, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується у Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області в оренду строком на 7 (сім) років.

На підставі вказаного наказу ГУ Держгеокадастру 20.01.2016 між ГУ Держгеокадастру (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі № 0014, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області.

Відповідно до пункту 2 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 28,5645 га, кадастровий номер 4424882500:01:005:0021, угіддя - пасовища.

Договір укладено строком на 7 (сім) років (пункт 8 договору).

У пунктах 14, 15 договору зазначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі.

Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 17.05.2016, ОСОБА_1 засновано ФГ "Ріпка Агро".

4.4. Вважаючи незаконними спірний наказ та оспорюваний договір оренди, з тих підстав, що у наведеному випадку мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням передбаченого земельним законодавством порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовища), систематично використовувалася для випасання худоби, однак надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, прокурор звернувся з позовом у цій справі.

4.5. Скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з частиною 1 статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно зі статтею 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до частин 1, 3 статті 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Згідно з частинами 1, 2 статті 36 Земельного кодексу України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

Відповідно до статті 37 Земельного кодексу України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

Наведений правовий висновок, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, і його було враховано судом апеляційної інстанції під час перегляду в апеляційному порядку справи, в якій подано касаційну скаргу. Водночас судом апеляційної інстанції було враховано також правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 913/540/20 у спорі, що виник з подібних правовідносин щодо зміну види використання землі.

У зазначеній постанові у справі № 925/929/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі № 21-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі № 708/933/17, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі. Водночас Суд зазначив, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, суд апеляційної інстанції установив, що у спірних правовідносинах відбулася зміна виду використання земельної ділянки (із земель для сінокосіння і випасання худоби на землі для ведення фермерського господарства) без зміни цільового призначення земельної ділянки (землі сільськогосподарського призначення); зазначеної процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення чинним законодавством не передбачено.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції установив, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надано її ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначенні державної власності, що перебувають у запасі, угіддя (пасовища), відповідає вимогам закону; ГУ Держгеокадастру діяло в межах визначених законом повноважень та у відповідності до вимог Земельного кодексу України; прокурор не довів підстав, з якими положення законодавства, пов`язують визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі; стосовно спірної земельної ділянки, кадастровий номер 4424882500:01:005:0021, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані. При цьому суд зауважив про те, що пасовища є видом сільськогосподарських угідь, а не видом цільового призначення земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що прокурор у наведеному випадку не довів, а суд не встановив обставин використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання, за яким вона передавалася в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому, на спростування доводів прокурора щодо використання земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 360/4927/20 позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру про визнання протиправним та скасування приписів задоволено; визнано протиправним та скасовано припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Управління з контролю за використанням земель та охороною земель ГУ Держгеокадастру від 19.06.2020 № 279-ДК/0096ПР/03/01/-20 стосовно ОСОБА_1 ; визнано протиправним і скасовано припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Управління з контролю за використанням земель та охороною земель Головного управління Держгеокадастру від 30.07.2020 № 385-ДК/000133ПР/03/01/-20 стосовно ОСОБА_1 .

Отже, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, надав оцінку, аргументам сторін, зокрема і доводам прокурора, навівши у постанові аргументоване мотивування їх відхилення.

4.6. Як уже зазначалося, заступник керівника Харківської обласної прокуратури оскаржив постанову у цій справі про відмову у позові до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просив її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваних рішення і постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1); відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного скаржником судового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, оскільки висновки щодо зміни виду використання землі, викладені у цих постановах, не відповідають актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 у спорі, що виник з подібних правовідносин, позаяк, як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків викладених, у тому числі, і в постановах Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Водночас відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Разом із тим колегія суддів також відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 як підставу для подання касаційної скарги, оскільки висновки суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові у справі № 913/91/21 наведеним Великою Палатою Верховного Суду у цій постанові висновкам не суперечать, а навпаки відповідають їй, вони були враховані судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку, про що свідчить зміст оскарженої постанови апеляційного господарського суду. У цих справах відбулася зміна виду використання землі у межах одного цільового призначення, що не слід ототожнювати зі зміною цільового призначення земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.

4.7. Поза тим, як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався також на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги суперечливі твердження прокурора про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (зокрема, стосовно застосування положень абзацу 2 частини 5 статті 20, статті 34 Земельного кодексу України), з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 стосовно застосування відповідних норм матеріального права. Водночас суд апеляційної інстанції не керувався положеннями статей 1, 2, 12 Закону України "Про фермерське господарство" під час розгляду справи, тому твердження скаржника на неправильне їх застосування судом апеляційної інстанції колегією суддів відхиляються, як і його посилання на необхідність формування висновку Верховним Судом щодо застосування таких норм.

Разом із тим, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судом апеляційної інстанції інстанцій обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для відмови у позові, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскарженій постанові у цій справі.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову у справі - без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 913/91/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік