Рішення

від 01.06.2022 по справі 546/1221/21

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер справи 546/1221/21

номер провадження 2/546/139/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Романенко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Захарченко Л.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 546/1221/21 за позовом приватного підприємства Решетилівський «ЖИТЛОСЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

в с т а н о в и в :

13.12.2021 позивач звернувся до Решетилівського районного суду Полтавської області із вищевказаним позовом у якому просить стягнути із відповідачки на користь позивача заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 6 351,73 грн, судові витрати, які складаються зі суми судового збору - 2270,00 грн та правової допомоги - 3 000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач надає послуги утримання будинку і споруд та прибудинкової території, а саме будинку АДРЕСА_1 , де саме проживає відповідачка в квартирі АДРЕСА_2 . За відповідачкою закріплений особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Станом на 01.11.2021 ОСОБА_1 має загальну заборгованість за надані комунальні послуги у розмірі 6 351,73 грн.

Ухвалою суду від 28.12.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено проведення відкритого судового засідання.

У встановлений судом строк, відповідачка правом на надання відзиву не скористалася.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

27.05.2022 представником позивача - адвокатом Кіндяком О.І. подано до суду клопотання про розгляд справи проводити за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с.73)

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася засобами поштового зв`язку та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, тому у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим належним чином.

Клопотання про розгляд справи за її відсутності від відповідачки до суду не надходило, тому суд, за письмової згоди позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом судом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, повно і всебічно дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно угоди №1 про реструктуризацію заборгованості від 14.09.2020 ОСОБА_1 зобов`язується погасити заборгованість за комунальну послуги, яка станом на 14.09.2020 становить 6 130,05 грн. Дана угода підписана директором ПП Решетилівський «Житлосервіс» та ОСОБА_1 (зворот а.с.6).

Відповідно до бухгалтерської довідки ПП Решетилівський «Житлосервіс» від 22.11.2021, станом на 01.11.2021 заборгованість за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_3 - ОСОБА_1 становить 6 351,73 грн. Нарахування у місяць становить 109,36 грн (а.с.7).

Згідно рішення Виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області №89 від 27.04.2017, встановлено скореговані тарифи ПП «Житлосервіс» на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку окремо. Зокрема, тариф за адресою: АДРЕСА_1 - 2,507 грн. Дані тарифи вводяться в дію з 01.06.2017 (а.с.19-22).

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробником (виконавцем) і споживачем, а тому регулюються положеннями ЦК України та Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Суб`єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники-споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст.ст.4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За визначенням, наданим у ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Позивачем не надано договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , однак житлово-комунальні послуги відповідачам надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Відтак, відсутність укладеного договору не виключає обов`язок відповідача оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов`язку нести відповідальність в порядку, встановленому законом.

Відповідна правова позиція сформульована у Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, провадження № 61-11107св18, Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, провадження № 61-26204св18.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.

У відповідності зі ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України.

Надавши юридичну оцінку наявним розрахункам заборгованості за житлово-комунальні послуги, проведеним позивачем, перевіривши обґрунтованість та правильність нарахованої суми боргу суд встановив, що сума заборгованості станом за спожиті житлово-комунальні послуги, станом на 01.11.2021, становить 6351,73 грн, що підтверджується наданою позивачем бухгалтерською довідкою (а.с.7), доказів на спростування даної заборгованості, відповідно до ст.ст.77-78 ЦПК України, відповідачкою суду не надано.

Враховуючи, що відповідно до ст.322 ЦК України тягар утримання майна, у тому числі обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладається на власника приміщення та членів його сім`ї, які проживають в цьому приміщенні та є споживачами таких послуг, та з огляду на те, що між відповідачкою і позивачем існували фактичні договірні відносини, враховуючи доведеність заявленого позивачем розміру заборгованості, суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підтверджені належними та допустими доказами, які є достовірними і достатніми для задоволення позовних вимог, тому приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних із розглядом справи відносяться витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача (п.1 ч.2 ст.141 ЦПК Україна).

При зверненні до суду з даним позовом, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №529 від 10.12.2021 (а.с.1).

Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі, сума судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 2270,00 грн підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачки понесених витрат на правову допомогу суд прийшов до наступного.

До позовної заяви позивачем додано договір про надання правової допомоги №1 від 22.11.2011, укладений між приватним підприємством «Юридична компанія «ПАРИТЕТ», в особі директора - Павлюка О.Г. та ПП Решетилівський «Житлосервіс», в особі директора - Дем`янець Н.В. (а.с.14-15, 41-42), додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №1 від 22.11.2021 (а.с.16), акт приймання-передачі пакета документів від 22.11.2021 (а.с.17), ордер серії ВІ №1062015 на представництво інтересів ПП Решетилівський «Житлосервіс» адвокатом Кіндяком Олександром Ігоровичем (а.с.18), акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 11.03.2022 (а.с.59), рішення приватного підприємства «Юридична компанія ПАРИТЕТ» №1 від 01.11.2021, яким затверджено вартість юридичних послуг, котрі надаються підприємством (а.с.60).

Частинами 1-4 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» №5076-VIвід 05.07.2012, зі змінами і доповненнями, (далі Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспімірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд враховує наступні правові висновки Верховного Суду.

ВС КЦС у постанові від 23.11.2020 у справі№ 638/7748/18 зазначає, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу за кожним із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові від 28.12.2020 р. у справі№ 640/18402/19 ВС КАС дійшов висновку про те, що якщо договором з адвокатом передбачено фіксовану вартість правової допомоги, то детальний опис робіт не є обов`язковим, оскільки в такому разі розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу послуг і часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним.

ВС КАС у постанові від 21.01.2021р.у справі № 280/2635/20 вказав, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Отже, докази оплати послуг адвоката подавати не обов`язково.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу ВС КАС у постанові від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, висловив позицію, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У договорі про надання правової допомоги №1 від 22.11.2011, наданому позивачем, у п.4.2 зазначено, що клієнт на протязі п`яти днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, сплачує 100% вартості послуг, котра зазначена в акті приймання-передачі (а.с.14-15, 41-42). В пункті 6 Акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 11.03.2022 зазначено, що послуги надані Виконавцем сторони погодили у розмірі 3000,00 грн (а.с.59).

Суд вважає, що співвідношення ціни позову із розміром заявлених витрат у даній конкретній справі не є абсолютно визначальним для оцінки питання реальності наданих адвокатом послуг. Окрім співмірності до ціни позову, суд враховує дійсну необхідність проведених адвокатом дій для надання правової допомоги, враховуючи критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На думку суду заявлений розмір витрат на правову допомогу у цій справі 3000 грн відповідає критерію об`єктивного та розумного визначення їх розміру, а також реальності адвокатських витрат та співмірності з ціною позову.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу, підлягають стягненню з відповідачки на його користь.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 5, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст.322, 525, 526, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов приватного підприємства Решетилівський «ЖИТЛОСЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного підприємства Решетилівський «ЖИТЛОСЕРВІС» заборгованість за життвлого-комунальні послуги в сумі 6351,73 грн (шість тисяч триста п`ятдесят одну гривню сімдесят три копійки).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного підприємства Решетилівський «ЖИТЛОСЕРВІС» судовий збір у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривен).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного підприємства Решетилівський «ЖИТЛОСЕРВІС» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривен).

Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів.

Роз`яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Повний текст рішення суду складено 02 червня 2022 року.

Учасники справи:

позивач - приватне підприємство Решетилівський «ЖИТЛОСЕРВІС», ЄДРПОУ: 35400242, адреса: вул. Старокиївська, 18, м. Решетилівка, Полтавська область, 38400, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3

представник позивача - приватне підприємство «Юридична фірма «ПАРИТЕТ», в особі адвоката Кіндяка Олександра Ігоровича, адреса: АДРЕСА_4 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя О.О. Романенко