Постанова

від 24.05.2022 по справі 757/27531/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2022 року м. Київ

Справа № 757/27531/21-ц

Провадження: № 22-ц/824/5611/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Вербової І.М., Нежури В.А.,

секретар Івасенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Мохнюк Руслани Геннадіївни в інтересах Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню»

на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Волкової С.Я.

у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Висока Вежа», Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдерс», ОСОБА_1 про скасування записів про право власності та визнання недійсними договорів,

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року ОСББ «Дружби Народів Авеню» звернулось до суду із позовом, обґрунтувавши його тим, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.02.2017 року співвласниками житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 4 , створено ОСББ «Дружби Народів Авеню». Під час огляду підвальних приміщень вказаного будинку правлінням ОСББ було виявлено, що одне з підвальних приміщень, загальною площею 206,3 кв.м., зайнято невідомою особою. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСББ дізналось, що 26.09.2019 року на підставі укладеного між ТОВ «Висока Вежа» та ТОВ «Трайдерс» договору купівлі-продажу майнових прав №01/10-2013-ДН/535 від 01.10.2013 року право власності на спірне приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 206,3 кв.м., було зареєстроване за ТОВ «Трайдерс». На підставі договору купівлі-продажу №4562 від 04.10.2019 року, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном А.І., ТОВ «Трайдерс» здійснив продаж спірного приміщення ОСОБА_1 . Спірне приміщення є допоміжним, призначенням якого є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир. Будь-які дії щодо управління або будь-якого іншого розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку потребують згоди всіх співвласників цього майна. Оскільки співвласниками житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 4 , не надавалась згода на передачу спірних приміщень будинку у будь-яку іншу власність, ОСББ просило суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №01/10-2013-ДН/535 від 01.10.2013 року, укладений між ТОВ «Висока Вежа» та ТОВ «Трайдерс»; скасувати запис про право приватної власності ТОВ «Трайдерс» в частині об`єкта нерухомого майна за реєстровим № 1896484080000, внесений 26.09.2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно; визнати недійсним договір купівлі-продажу № 4562 від 04.10.2019 року, укладений між ТОВ «Трайдерс» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном А.І.; скасувати запис про право приватної власності ОСОБА_1 № 33533419 в частині об`єкта нерухомого майна за реєстровим № 1896484080000, внесений 04.10.2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСББ «Дружби Народів Авеню» про скасування записів про право власності та визнання недійсними договорів відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Мохнюк Р.Г. в інтересах ОСББ «Дружби Народів Авеню» направила апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції було неповно досліджено обставини справи, зокрема, не було досліджено суті позовних вимог, обґрунтування позовної заяви, відзиву та відповіді на відзив. Більше того, судом не було розглянуто клопотання про витребування доказів (копій оспрюваних договорів), яке містилось у відповіді на відзив. Вказала, що підставою для визнання недійсними договорів є сам факт продажу підвального приміщення незалежно від того, на яких умовах, між ким та в якій формі. Оскаржувані договори є не оспорюваними, а є нікчемними в силу закону, тому підстави для визнання договорів недійсними існують не в силу обставин, які можна дослідити, а в силу норм закону, які були порушені при укладенні такого договору. Також відмітила, що підвальне приміщення було неподільним майном співвласників будинку, а тому його відчуження було заборонено законом. У зв`язку з цим воно не могло бути продане без згоди всіх власників квартир. Окрім того вказала, що право на звернення з даним позовом обґрунтовується тим, що позивач є юридичною особою, яка уповноважена законом представляти та захищати інтереси співвласників багатоквартирного будинку.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Дасюк В.В. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що позивач не виконав свого обов`язку доказування та не долучив до матеріалів справи жодних доказів, які б підтверджували, що спірне приміщення є допоміжним. Відмітив, що надані позивачем копії акту готовності об`єкта експлуатації №1 від 11.11.2013 року та виданого на його підставі сертифіката ДАБІ України від 26.11.2013 року є неналежними доказами, оскільки не містять інформації щодо предмету доказування, а саме інформації щодо спірного приміщення. Також вказав, що клопотання про витребування доказів було подане позивачем із порушенням строків та не містило обґрунтування причин неможливості самостійно надати докази до суду. Посилався на правозастосовну практику Верховного Суду, викладену в постанові від 02.02.2022 року у справі №911/1304/19, згідно якої державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого права власності. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. У зв`язку з цим стверджував, що дата проведення державної реєстрації права власності на спірне приміщення жодним чином не свідчить про те, що воно є допоміжним і не могло бути відчуженим, тому сумніви скаржника не є підставою для визнання договорів недійсними. Окрім того, зазначив, що склад приміщень, які були передані на баланс позивача та їх власники, були відомі скаржнику ще 04.05.2017 року. Таким чином, звернувшись з позовом до суду 13.05.2021 року позивач пропустив строк позовної давності. Також відмітив, що позивач не довів, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси.

В судовому засіданні адвокат Мохнюк Р.Г. в інтересах ОСББ «Дружби Народів Авеню» підтримала апеляційну скаргу з підстав, вкладених у ній, та просила її задовольнити.

Адвокат Дасюк В.В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники ТОВ «Висока Вежа», ТОВ «Трайдерс» в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 14.02.2017 року співвласниками житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, створено ОСББ «Дружби Народів Авеню».

01.10.2013 року між ТОВ «Висока Вежа» та ТОВ «Трайдерс» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 01/10-2013-ДН/535 на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , на підставі якого 26.09.2019 року ТОВ «Трайдерс» зареєструвало за собою у встановленому законом порядку право власності на вказане нерухоме майно.

04.10.2019 року право власності на вказане нежитлове приміщення набув ОСОБА_1 на підставі укладеного між ним та ТОВ «Трайдерс» договору купівлі-продажу № 4562, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лігуном А.І.

(т. 1 а.с. 7-12)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСББ «Дружби Народів Авеню» про визнання недійсними договорів не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення похідних вимог про скасування записів про право приватної власності ТОВ «Трайдерс» на спірний об`єкт нерухомого майна.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Порушуючи питання про недійсність укладених між відповідачами договорів купівлі-продажу, позивач не надав до суду копій цих договорів разом з поданням позовної заяви.Будь-які докази, які б підтверджували належність спірного приміщення до допоміжних приміщень в матеріалах справи відсутні.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання про витребування доказів, зокрема, договорів купівлі-продажу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).

До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування (ч. 7 ст.177 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Матеріали справи свідчать, що ОСББ «Дружби Народів Авеню» клопотання про витребування доказів заявлено разом із поданням відповіді на відзив на позовну заяву. Також у відповіді на відзив позивач просив суд поновити строк для подання відповіді на відзив, проте, клопотання про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів позивачем не заявлено. Будь-якого обґрунтування неможливості подання позивачем клопотання про витребування доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, відповідь на відзив не містить.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд, безпосередньо,не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Також, слід відмітити, що згідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як убачається із матеріалів справи, ОСББ «Дружби Народів Авеню» в суді першої інстанції приймало участь у розгляді справи в особі голови правління ОСББ Прокопіва Д.Б. та через адвоката Золотопупа С.В. (т. 1 а.с. 152, 174).

28 жовтня 2021 року адвокат Золотопуп С.В. ознайомився із матеріалами справи та виготовив необхідні копії матеріалів, тобто, був обізнаний про зміст відзиву на позовну заяву та наявні в матеріалах справи докази (т. 1 а.с. 175). Проте, відповідь ОСББ «Дружби Народів Авеню» на відзив на позовну заяву був направлений на адресу суду лише 21 січня 2022 року, тобто, після ухвалення судового рішення по суті спору.

Більше того, в матеріалах справи наявна заява голови правління ОСББ Прокопіва Д.Б. від 23 грудня 2021 року про розгляд справи у його відсутність (т. 1 а.с. 195).

З огляду на наявну у суду першої інстанції процесуальну можливість розглянути справу у відсутність представника позивача та відсутність в матеріалах справи його клопотань про витребування справи, доводи апеляційної скарги про судом безпідставно не було розглянуто клопотання про витребування доказів, яке містилось у відповіді на відзив, є безпідставними.

Аналогічне клопотання про витребування доказів було заявлено позивачем і в апеляційній скарзі.

Вирішуючи вказане питання, колегія суддів ураховує, що згідно частин 1-3 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При поданні апеляційної скарги, позивачем апеляційному суду не надано будь-яких доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість заявити клопотання про витребування доказів у суді першої інстанції у строки, встановлені законом.

За таких підстав, ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, що занесена до протоколу судового засідання, клопотання скаржника про витребування доказів було залишено без задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірне приміщення є допоміжним, підвальним, а тому оскаржувані договори є не оспорюваними, а є нікчемними в силу закону, через що підстави для визнання цих договорів недійсними існують не в силу обставин, які можна дослідити, а в силу норм закону, які були порушені при укладенні такого договору, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

За приписами ст. 1 цього Закону, допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Крім цього, п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону наведено у рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами, згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

У п. 1.1 рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 роз`яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

З огляду на викладене, нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18 вказано, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема,спосіб і порядок їх використання. Однак, вказаним не обмежується «коло обставин», які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Як убачається із матеріалів справи, звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСББ «Дружби Народів Авеню» посилалось на те, що спірний об`єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення) є допоміжним, а тому укладення договорів купівлі-продажу без згоди співвласників будинку є незаконним.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилалось лише на інформаційну довідку Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 244646875, сформовану 16.02.2021 р. щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , а також акт готовності об`єкта до експлуатації № 1 від 11.11.2013 року та сертифікат Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 165133301098 від 26.11.2013 року.

Однак, вказані документи не можуть бути належними та достатніми доказами на підтвердження того факту, що спірне приміщення є допоміжним, оскільки не містять жодної інформації щодо спірного приміщення. Вказані документи підтверджують лише факт відповідності закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та готовність введення об`єкта в експлуатацію.

Інших доказів, які б свідчили, що спірне приміщення є допоміжним (підвальним приміщенням), позивачем суду не надано.

Напроти, в матеріалах наявні надані ОСОБА_1 докази на підтвердження того факту, що спірне приміщення є групою нежитлових приміщень.

Зокрема, згідно копії технічного паспорту (інвентаризаційна справа № 56007/19) об`єкт нерухомого майна № 535 в будинку АДРЕСА_1 є групою нежитлових приміщень.

Згідно висновку експерта за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи № 1224/09-2021 від 01.09.2021 року група приміщень № 535, загальною площею 206,3 кв.м (секція 3) з об`ємно-планувальними показниками, визначеними матеріалами технічної інвентаризації не є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 100-120).

Колегія суддів звертає увагу, що статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (ч. 7 ст. 102 ЦПК України).

Згідно ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

З наданого відповідачем експертного висновку, убачається, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, висновок підготовлено для подання до суду, атому доводи апеляційної скарги щодо неналежності висновку експерта як доказу є безпідставними.

Посилання скаржника на те, що експертом не досліджено текст договору купівлі-продажу майнових прав та не досліджено проект будівництва спростовуються змістом експертного висновку. Окрім того, визначальним для з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку єурахування характеристик таких приміщень, а не договір купівлі-продажу майнових прав.

Оцінивши вказаний доказ окремо, а також у взаємному зв`язку і сукупності з іншими доказами, колегія суддів приходить до висновку, що спірне приміщення не є допоміжним.

Жодних доказів відсутності в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, матеріали справи не містять.

Також відсутні в матеріалах справи будь-які докази створення спірного приміщення шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення, а тому посилання ОСББ «Дружби Народів Авеню» на те, що спірне приміщення відноситься до допоміжних приміщень є лише припущенням позивача.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення про відому в позові, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Мохнюк Р.Г. в інтересах ОСББ «Дружби Народів Авеню» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Мохнюк Руслани Геннадіївни в інтересах Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 02 червня 2022 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді І.М. Вербова

В.А. Нежура