Рішення

від 01.06.2022 по справі 400/11594/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2022 р. № 400/11594/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі-позивачка) до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (надалі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 у встановлений законом строк;

- зобов`язання Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 у встановлений законом строк.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що в березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. В серпні 2021 позивачкою отримано лист вих. № Р-45 від 30.07.2021 року, в якому повідомлено про те, що заяву позивачки розглянуто на спільному засіданні постійних комісій та винесено на затвердження на восьму позачергову сесію від 26.07.2021 року. 14.10.2021 року адвокатом позивачки направлено запит відповідачу з вимогою надати інформацію та копії документів. Листом від 22.10.2021 року відповідач повідомив позивачці, що причиною перенесення розгляду заяви позивача сесією сільської ради було те, що не зареєстроване право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 та, що право комунальної власності на земельну ділянку зареєстроване відповідачем лише 18.08.2021 року. Позивачка знову звернувся до відповідача з заявою від 14.10.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0163 їй у власність, але в порушення п. 9 ст. 118, ст. 121 Земельного кодексу України, відповідач листом (не розглядаючи заяву на сесії сільської ради та не приймаючи рішення) від 29.10.2021 року повідомив ОСОБА_1 , що відповідь вже надавалась листами від 10.03.2021 року та 30.07.2021 року. Додатково зазначено, що 26.07.2021 року на восьмій позачерговій сесії восьмого скликання прийнято рішення № 22 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення» стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 ДП "Санта-Петрівка". Тобто, відповідач не затвердив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0163 та не надав мотивованої відмови, що позивачка вважає порушенням своїх прав на отримання земельної ділянки у власність. Проте, з наведеною позицією Веснянської сільської ради позивачка не згодна та вважає її протиправною, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 23.11.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/11594/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку ст. 262 КАС України.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулася до Веснянської сільської ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах території Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Листом від 30.07.2021 року № Р-45 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що заяву позивачки розглянуто на спільному засіданні постійних комісій та винесено на затвердження на восьму позачергову сесію від 26.07.2021 року.

14.10.2021 року адвокатом позивачки направлено запит відповідачу з вимогою надати інформацію та копії документів.

Листом від 22.10.2021 року відповідач повідомив позивачці, що причиною перенесення розгляду заяви позивача сесією сільської ради було те, що не зареєстроване право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 та, що право комунальної власності на земельну ділянку зареєстроване відповідачем лише 18.08.2021 року.

Позивачка знову звернувся до відповідача з заявою від 14.10.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0163 їй у власність.

Відповідач листом від 29.10.2021 року повідомив ОСОБА_1 , що відповідь вже надавалась листами від 10.03.2021 року та 30.07.2021 року. Додатково зазначено, що 26.07.2021 року на восьмій позачерговій сесії восьмого скликання прийнято рішення № 22 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення» стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 ДП "Санта-Петрівка".

Не погоджуючись з такою бездіяльністю Веснянської сільської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою, позивач звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Конституцією України, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього кодексу.

Частина 9 ст. 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу положень ч. 9 ст. 118 ЗК України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності) законодавством не передбачено. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У відповідності до ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Втім, орган місцевого самоврядування приймає рішення з дотриманням певної процедури.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України (чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18.

При цьому, Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у погодженні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулася до Веснянської сільської ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах території Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Листом від 30.07.2021 року № Р-45 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що заяву позивачки розглянуто на спільному засіданні постійних комісій та винесено на затвердження на восьму позачергову сесію від 26.07.2021 року.

14.10.2021 року адвокатом позивачки направлено запит відповідачу з вимогою надати інформацію та копії документів.

Листом від 22.10.2021 року відповідач повідомив позивачці, що причиною перенесення розгляду заяви позивача сесією сільської ради було те, що не зареєстроване право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 та, що право комунальної власності на земельну ділянку зареєстроване відповідачем лише 18.08.2021 року.

Позивачка знову звернувся до відповідача з заявою від 14.10.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0163 їй у власність.

Відповідач листом від 29.10.2021 року повідомив ОСОБА_1 , що відповідь вже надавалась листами від 10.03.2021 року та 30.07.2021 року. Додатково зазначено, що 26.07.2021 року на восьмій позачерговій сесії восьмого скликання прийнято рішення № 22 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення» стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 ДП "Санта-Петрівка".

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання з приводу земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

При цьому суд зауважує, що листами від 30.07.2021 року, від 22.10.2021 року та 29.10.2021 року, всупереч вказаним нормам за результатами розгляду заяви позивачки про затвердження проекту землеустрою на бажану земельну ділянку на засіданні сільської ради не було прийнято рішення в розумінні статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Таким чином, відсутність належним чином оформленого рішення Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про затвердження проекту землеустрою або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, вказує на те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Відтак, відсутність належним чином оформленого за результатами пленарного засідання рішення сільської ради про затвердження проекту землеустрою або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, свідчить про допущення сільською радою протиправної бездіяльності.

Щодо вимог позивачки в частині зобов`язання Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 у встановлений законом строк, суд зазначає наступне.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження органів місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Також, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2019 року по справі № 2340/3933/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спріних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність підстав у суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, оскільки бездіяльність визнана неправомірною.

Ураховуючи викладене, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язати Веснянську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 у встановлений законом строк.

Правомірність та необхідність застосування такого способу захисту також підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 року у справі № 591/5935/17.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №63672 від 19.11.2021 року.

Таким чином, оскільки вимоги позивача судом задоволені, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Центральна, 6, с. Весняне, Миколаївський район, Миколаївська область, 57134, ідентифікаційний код 20883438) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 у встановлений законом строк.

Зобов`язати Веснянську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4824283200:03:000:0162 у встановлений законом строк.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Центральна, 6, с. Весняне, Миколаївський район, Миколаївська область, 57134, ідентифікаційний код 20883438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.06.2022 року.

Суддя Г.В. Лебедєва