Ухвала

від 30.05.2022 по справі 460/401/21

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

31 травня 2022 року м. Рівне№460/401/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є.

розглянувши в порядку письмового адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСКОНЦЕПТ" доДубровицької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Айсконцепт» звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Дубровицької міської ради Рівненської області, в якому просить :

-визнати протиправною бездіяльність Дубровицької міської ради Рівненської області щодо недоведення у встановлений строк до відома позивача, невиконання та нездійснення контролю за виконанням рішення Дубровицької міської ради від 21.02.2020 року № 953 «Про розроблення містобудівної документації - детальний план території в м.Дубровиця, вул.Гагаріна, 15в»;

-зобов`язати відповідача організувати виконання рішення Дубровицької міської ради від 21.02.2020 року № 953 «Про розроблення містобудівної документації - детальний план території в м.Дубровиця, вул.Гагаріна, 15в».

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами" від 09.09.2010 № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов`язкову участь у цих відносинах суб`єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб`єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов`язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб`єктів (учасників спірного правовідношення). Обов`язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов`язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.

Обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах.

Відтак, віднесення до юрисдикції адміністративних судів спору лише з підстав того, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії, є неправильним.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.

На переконання суду, рішення (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватно-правовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування землею), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права, то спір стосується приватно-правових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Висновки аналогічного характеру викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21.03.2018 у справі № 526/233/16-ц та від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16.

Судом встановлено, що у грудні 2017 року позивач набув у власність на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2017 року № 3519 об`єкт нерухомості - комплекс будівель та споруд бази КП ДГРП, що знаходиться в м. Дубровиця Рівненської області, вул. Гагаріна, буд. 15-в, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.12.2017 року. Вказаний об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5621810100:01:015:0165, яка згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.03.2017 року перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дубровиця, має загальну площу 4,5561 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Дубровицька міська рада Рівненської області звернулася до Господарського суду Рівненської області до ТОВ «Айсконцепт» про стягнення коштів, які мали бути сплачені як орендна плата за користування вищевказаною земельною ділянкою.

Листом відповідач надіслав позивачу копію рішення Дубровицької міської ради від 21.02.2020 року № 953 «Про розроблення містобудівної документації - детальний план території в м. Дубровиця, вул.Гагаріна, 15в», що було прийняте на підставі клопотання позивача від 17.01.2020 року № 2. Підтвердження факту виконання вказаного рішення відсутні, у зв`язку з чим позивач зазначає про істотну шкоду завдану йому таким невиконанням.

Із аналізу заявлених позовних вимог та мотивів викладених безпосередньо у позовній заяві, судом встановлено, що позивач оскаржує дії щодо реалізації свого права як орендаря за договором оренди земельної ділянки, як от неукладення з ним договору оренди, про на вказує останній.

Натомість, у позовній заяві Дубровицької міської ради Рівненської області до ТОВ «Айсконцепт» про стягнення коштів, які мали бути сплачені як орендна плата за землю (справа № 918/1043/20, що перебуває у провадженні Господарського суду Рівненської області), зазначено про прийняття Дубровицькою міською радою рішення від 21.02.2020 року № 953, яким дозволено саме ТОВ «Айсконцепт» розробляти містобудівну документацію та про невиконання ТОВ «Айсконцепт» виконання згаданого рішення.

Невчинення відповідачем відповідних дій на виконання вказаного рішення призвело до нездійснення зміни цільового призначення земельної ділянки для її використання позивачем з метою розміщення будівель промислового призначення та неукладення з позивачем договору оренди землі, що мало наслідком визначення позивачу плати за користування землею без укладення договору оренди землі в розмірі 389148.21 грн, виходячи з нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки, що має комерційне призначення. За таких обставин, позивач зазначає, що бездіяльність відповідача по невиконанню прийнятого ним рішення, завдало останньому істотної шкоди.

Таким чином, правовідносини по даній справі між сторонами виникли на підставі спірних відносин щодо неукладення договору оренди земельної ділянки, що свідчить про їх приватно-правовий характер.

Для визначення юрисдикції спору важлива кінцева мета, яку переслідує позивач, а не підстави порушення права.

Враховуючи викладене, вищезазначені спірні правовідносини стосуються питання щодо укладення, виконання договорів оренди земельної ділянки, стягнення коштів за фактичне використання земельної ділянки, тобто випливають із договірних відносин.

До того ж, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правиламиКодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з цим, такий спір не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24.02.2015 року по справі №21-34а15, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 року по справі №727/10968/17.

Разом з тим, суд зазначає, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.03.2020 у справі №460/1287/19.

Тому, враховуючи наведене в сукупності, суд вважає, що даний спір за своєю суттю, характером правовідносин, підставами та предметом позову є приватноправовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача.

Отже, даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" у якому суд вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для закриття провадження у справі №460/401/21.

Керуючись статтями ст. 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Провадження у справі №460/401/21 Товариства з обмеженою відповідальністю «Айсконцепт» до Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій - закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення з даним позовом в порядку господарського судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Д.Є. Махаринець