Рішення

від 31.05.2022 по справі 460/11369/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 червня 2022 року м. Рівне№460/11369/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та не виплатити з 24.09.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 24.09.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Мотивуючи вимоги позову зазначила, що вона отримує пенсію, має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи і проживає в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області. Повідомила, що вказаний населений пункт, в якому вона проживає, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказала, що з 01.01.2015, у зв`язку з внесенням змін до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", їй та іншим пенсіонерам було припинено виплату підвищення до пенсії, передбаченого нормами цієї статті. 17.07.2018 рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними. Стверджує, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення відновлено її право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вважала, що відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, допустив протиправну бездіяльність, а тому просить зобов`язати відповідача здійснити таке нарахування та виплату в судовому порядку. З таких підстав, просила позов задовольнити.

Ухвалою від 28.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

23.05.2022 на адресу суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень повідомив, що позивач не звертався до органу Пенсійного фонду з заявою про проведення перерахунку пенсії. Зазначив, що Конституційний Суд України у Рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу 1 Закону №76-VІІІ. При цьому, Конституційним Судом України не аналізувалася редакція Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ станом на дату ухвалення рішення № 6-р/2018. Тобто, судом визнано неконституційним виключення ст.39 Закону № 796-ХІІ. Зауважив, що Закон України "Про внесення змін до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VІІІ є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним, а тому саме він підлягає застосуванню. При цьому, діючою з 01.01.2016 нормою передбачено, право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. Вважав, що підстав для проведення нарахування позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат немає, оскільки позивач до даної категорії осіб не відноситься є працюючим пенсіонером. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проживає в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Поряд з цим, судом встановлено, що ОСОБА_1 є працюючим пенсіонером, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.05.2022 №11522/03-16, долученою відповідачем до відзиву на позов.

Також на адресу суду надіслано відповідь на відзив, до якого долучено форму ОК-5 в якій зазначено що станом на 24.09.2021 позивач перебуває в трудових відносинах.

Згідно вказаних доказів ОСОБА_1 станом на 24.09.2021 працює у КНП "РОКИТНІВСЬКА БЛІЛ" код ЄДРПОУ 01999842, що також підтверджується копією трудової книжки.

Так, 17.07.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 зміни, відповідно до яких з 01 січня 2015 року виключено статтю 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ, було визнано неконституційними.

У зв`язку із цим позивач вважав, що має право на виплату доплати відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ.

Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому доплати відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: "1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07. 2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених ст.16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ст.3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої ст.3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме: у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Водночас, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , хоча має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 24.09.2021 є працюючим пенсіонером, що не заперечено позивачем.

У зв`язку із чим суд зазначає, що ч.2 ст.39 Закону № 796-ХІІ чітко визначено, що пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, підвищення працюючим особам, які проживають на території радіоактивного забруднення, виплачується за місцем роботи в розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати.

В свою чергу, підстави для нарахування та виплати позивачу з 24.09.2021 пенсійним органом підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи з 24.09.2021 позивачу доплати до пенсії, як особі, що є працюючим пенсіонером і проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено ст.39 Закону №796-ХІІ, діяв у межах повноважень, у спосіб та у порядку, визначені нормами чинного законодавства.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м.Рівне,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Д.Є. Махаринець