Рішення

від 08.05.2022 по справі 530/309/22

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/309/22

2/530/231/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

09.05.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Павловської В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт. Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області; треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Москівець Станіслав Володимирович, юридична адреса: смт Опішня, вулиця Незалежності,15, Полтавського району полтавської області, ФГ Лоскот, юридична адреса смт Опішня, вулиця О.Губаря,41, Полтавського району Полтавської області, ТОВ Бурат Агро, юридична адреса с. Піщане Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

В Зіньківськомурайонному судіПолтавської областізнаходиться цивільна справаза позовом ОСОБА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт. Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області; треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Москівець Станіслав Володимирович, юридична адреса: смт Опішня, вулиця Незалежності,15, Полтавського району полтавської області, ФГ Лоскот, юридична адреса смт Опішня, вулиця О.Губаря,41, Полтавського району Полтавської області, ТОВ Бурат Агро, юридична адреса с. Піщане Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.04.2022 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

В судове засідання учасники справи: позивач ОСОБА_1 та його представник, за довіреністю ОСОБА_2 не з`явилася, ОСОБА_2 надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, не з`явився її представник адвокат Таран Р.Ф., написав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідач представник Опішнянської селищної ради не з`явився, належним чином повідомлений, заперечень проти позову не надав, третя особа ОСОБА_3 не з`явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти позовних вимог не заперечує, третя особа: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Москівець Станіслав Володимирович у судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, представник ТОВ Бурат Агро, у судове засідання не з`явився.

Суд, зачитавши заяву позивача та представників позивача, які підтримали позовні вимоги, представника відповідача, третіх осіб та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

14 березня 2022 року указом Президента України № 133/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

21 квітня 2022 року Верховна Рада прийнялаЗакон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від19.04.2022№ 7300, за якимвоєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб,до 25 травня 2022 року.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст.10-13ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 2ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтями15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно дост. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно доположень ЗаконуУкраїни "Промісцеве самоврядуванняв Україні"(280/97-ВР),основні терміни,використані вцьому Законі,мають такезначення:зокрема,територіальна громада-жителі,об`єднаніпостійним проживанняму межахсела,селища,міста,що єсамостійними адміністративно-територіальнимиодиницями,або добровільнеоб`єднанняжителів кількохсіл,що маютьєдиний адміністративнийцентр;районні таобласні ради-органи місцевогосамоврядування,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ таміст.Згідно зст.5Закону системамісцевого самоврядуваннявключає:територіальну громаду;сільську,селищну,міську раду;сільського,селищного,міського голову;виконавчі органисільської,селищної,міської ради;районні таобласні ради,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ,міст;органи самоорганізаціїнаселення.Відповідно дост.10цього жЗакону сільські,селищні,міські радиє органамимісцевого самоврядування,що представляютьвідповідні територіальнігромади таздійснюють відїх іменіта вїх інтересахфункції іповноваження місцевогосамоврядування,визначені КонституцієюУкраїни,цим таіншими законами.Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з ч. 2 статті 124 Конституції України «...Юрисдикція судів поширюється на будь- який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також: інші справи...».

Відповідно до ч.1 статті 16 ЦК України «...кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу...».

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що «...Коэюна особа має право в порядку, встановленому цим. Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів...».

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до ч. 5 ст.16Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Ч. 5, 8ст.60Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 83 та п. 12 розділу Х (Перехідні положення)Земельного кодексуУкраїни землями в межах населених пунктів мають право розпоряджатися виключно відповідні ради, а відповідно до п. 34 ч. 1 ст.26Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.

За змістом ст.12Земельного кодексуУкраїни до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, у тому числі: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу... є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Ч.1,2,3 ст. 78 Земельного кодексу Українивстановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

В судовому засіданні було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 13.09.2019 року( а.с.9). Спадщина після її смерті відкрита за заявою ОСОБА_1 за її останнім місцем реєстрації на території Російської Федерації в м. Самарі.

До складу спадщини, яка відкрилася на час її смерті, входить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Жовтень», розміром 3,83 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії PH №784722, який зареєстрований Зіньківською райдержадміністрацією 24.11.1997 року.

Заповідального розпорядження на випадок своєї смерті ОСОБА_4 не складала. Позивач по справі, син померлої є спадкоємцем всього належного їй майна першої черги спадкування за законом. Інші спадкоємці відмовились від прийняття спадщини, що підтверджується довідкою, виданою нотаріусом нотаріального округу міста Самари Самарської області Лосевою А.В.

ОСОБА_1 прийняв спадщину у вигляді ј частки в праві спільної часткової власності на кімнату, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18.05.2020 року.

Під час звернення позивача у березні 2021 року до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав на земельну частку (пай) йому було повідомлено про відсутність заведеної спадкової справи після смерті ОСОБА_4 на території України, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру( а.с.17), та що таке оформлення неможливе у зв`язку з тим, що право на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, є лише правом на виділення в натурі земельної ділянки, а також, що право на земельну частку (пай) не є майном, яке підлягає державній реєстрації в Україні, про що отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Зазначені обставини не дозволяють ОСОБА_1 здійснити своє право щодо належного оформлення права власності на спадкове майно ,що й стало підставою для звернення з позовом до суду.

В складі земель колективної власності, щодо яких наявні майнові права померлої ОСОБА_4 перебувають землі сільськогосподарського призначення в тому числі рілля, кормові угіддя, багаторічні насадження. Отже, право спадкодавця визначене сертифікатом передбачало виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідно до зазначеного розподілу по виду угідь. Рішенням Опішнянської селищної ради від 04 червня 2019 року було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), в результаті чого сформовані в межах наступні ділянки: рілля - 1,31 га, багаторічні насадження - 0,54 га, кормові угіддя - 0,62 га, що відповідають відомостям ситуаційного плану паювання, де вказані ділянки зазначені під №548, (відповідно до проекту землеустрою щодо організації земельних часток (паїв), колишнього КСП «Жовтень»)( а.с.20).

На момент отримання вказаного рішення земельні ділянки площею 1,31 га (рілля) та 0,62 га (кормові угіддя) були виділені в натурі (на місцевості) відповідно до ситуаційних планів місця розташування земельної частки (паю) № НОМЕР_2 на території Опішнянської селищної ради у зв`язку з чим їм присвоєні кадастрові номера та форма власності.

З часу видачі сертифікатів, що підтверджують право на земельну частку (пай), та по час подання цієї заяви, права на вказані майнові права померлої будь-якими іншими особами не заявлялись. Земельна ділянка з кадастровим № 5321355400:00:005:0069, яка є предметом цього позову, перебуває в силу вимог Закону №1423-ІХ від 28.04.2021р. у комунальній власності Опішнянської селищної ради та орендується ТОВ «БУРАТ-АГРО», яке є третьою особою по справі. Згідно витягу з ДРРП НМ про реєстрацію іншого речового права №288118313 від 02.12.2021 земельна ділянка з кадастровим № 5321355400:00:009:0035, яка є предметом цього позову, перебуває в силу вимог Закону №1423-ІХ від 28.04.2021р. у комунальній власності Опішнянської селищної ради та орендується ФГ «ЛОСКОТ», яке є третьою особою по справі.

Для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,54 га (багаторічні насадження) при житті ОСОБА_4 звернулась до землевпорядної організації. Згідно Інформаційної довідки Державного земельного кадастру від 28.01.2022р. земельна ділянка з кадастровим №5321355400:00:013:0067, яка є предметом цього позову та об`єктом спадкування.

За життя ОСОБА_4 невстигла оформитита зареєструватиналежні їймайнові прававласності навказані земельніділянки.Відповідно до розробленої земельно-кадастрової документації земельні ділянки громадян - співвласників визначено в натурі, та сформовано щодо таких земельних ділянок відповідну кадастрову систему. За інформацією, наданою органом місцевого самоврядування - Опішнянською селищною радою Полтавського району Полтавської області, згідно ситуаційних планів місця розташування земельних часток (паїв), належні спадкодавцю земельні частки (паї) виділені в натурі площею 1,31 га ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,62 га ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,54 га ділянка № НОМЕР_2 (ситуаційні плани місця розташування земельних часток (паїв) №548 на території Опішнянської селищної ради ).

В зв язку з вищевикладеними обставинами позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом з метою визнання свого права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

А ст. 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Позивач, в силу вимог ст. 1261 Цивільного кодексу України, відноситься до першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 ,оскільки він є сином останньої.

Також, як зазначалося вище, за життя ОСОБА_4 не встигла оформити та зареєструвати належні їй майнові права власності на вказані земельні ділянки, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

Позивач ОСОБА_1 у встановлений чинним законодавством строк прийняв спадщину після смерті матері 11.09.2019 року ОСОБА_4 про що подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, та є єдиним спадкоємцем після своєї матері.

Ці обставини змушують позивача звертатись до суду з позовом до територіальної громади, так як у відповідності із ст. 1277 Цивільного кодексу України у випадку відсутності спадкоємців чи неприйняття ними спадщини, спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

За приписами п. п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» №7 відповідно до статті 1225 ЦК (435-15) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Окрім того, відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопменте ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Враховуючи вищевикладене можна дійти до беззаперечного висновку, що за позивачем повинно бути визнане право на земельну частку (пай) яке при житті набуте ОСОБА_4 та належало їй на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН № 784722.

Частиною 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Оскільки спірна земельна частка (пай) знаходиться на території бувшої Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, то спір підсудний Зіньківському районному суду Полтавської області.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; (Пункт «а» частини першої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-У від 27.04.2007);

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-ІУ від 05 червня 2003 року право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Згідно пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно із нормами ст.25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» № 469/97- ВР від 17.07.1997 року та статті 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94 від 10.11.1997 року право на земельну частку (пай) та право на земельну ділянку, яка виділена в натурі (на місцевості), можуть бути суб`єктом спадкування.

Статтею 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» передбачено добровільність передачі земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє.

Пунктом 1 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Пунктом 2 цього ж Указу передбачено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X «Перехідні положення» ЗК (2768-14).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

З правового висновку зробленого Верховним Судом України у справі № 6-3095цс15 постанова від 6 липня 2016 року слідує, що особа яка вчасно прийняла спадщину у спосіб встановлений законом, є власником спадкового майна, має право володіти й користуватися ним, проте через відсутність реєстрації такого права обмежена у праві розпорядження належним їй майном.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від18.12.2009року №14«Про судоверішення уцивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Визнання за позивачем права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом не порушить прав, свобод та інтересів інших осіб.

Позивач покладає судові витрати на себе.

Суд виконавшивсі вимогицивільного судочинстваухвалюючи рішенняна основіповного івсебічного з`ясуванняобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданніта керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексуУкраїни 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт. Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області; треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Москівець Станіслав Володимирович, юридична адреса: смт Опішня, вулиця Незалежності,15, Полтавського району полтавської області, ФГ Лоскот, юридична адреса смт Опішня, вулиця О.Губаря,41, Полтавського району Полтавської області, ТОВ Бурат Агро, юридична адреса с. Піщане Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ,адресадля листування: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 5321355400:00:005:0069, загальною площею 1,3099 га, розташовану в адміністративних межах Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, яка відповідно до ситуаційного плану місця розташування земельної частки (паю) на території Опішнянської селищної ради має № 548, право на яку належить спадкодавцю згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії PH №784722, зареєстрованого Зіньківською райдержадміністрацією 24 листопада 1997 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,адресадля листування: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №5321355400:00:009:0035, загальною площею 0,62 га, розташовану в адміністративних межах Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, яка відповідно до ситуаційного плану місця розташування земельної частки (паю) на території Опішнянської селищної ради має №548, право на яку належить спадкодавцю згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії PH №784722, зареєстрованого Зіньківської райдержадміністрацією 24 листопада 1997 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,адресадля листування: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 5321355400:00:013:0067, загальною площею 0,5399 га, розташовану в адміністративних межах Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, яка відповідно до ситуаційного плану місця розташування земельної частки (паю) на території Опішнянської селищної ради має №548, право на яку належить спадкодавцю згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії PH №784722, зареєстрованого Зіньківської райдержадміністрацією 24 листопада 1997 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко