Постанова

від 25.05.2022 по справі 914/2123/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2022 р. Справа №914/2123/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Орищин Г.В.

судді Галушко Н.А.

Желік М.Б.

за участю секретаря судового засідання Олійник Н.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова від 28.12.2021 за № 575/5897

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 (повний текст рішення складено 13.12.2021, суддя Петрашко М.М.)

у справі № 914/2123/21

за позовом Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція»

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників:

від прокуратури Бучко Р.В.

від позивача Гудима В.О.

від відповідача Москаль Д.М.

від третьої особи Улинець О.М.

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі №914/2123/21 відмовлено в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не погодившись з вказаним рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі №914/2123/21 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача ТзОВ ТВК «Традиція», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, КЕВ м.Львова, про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2022 справу №914/2123/21 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Орищин Г.В., суддів Желіка М.Б., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Квартирно-експлуатаційному відділу м. Львова поновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі №914/2123/21, відкрито апеляційне провадження та зупинено дію рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі №914/2123/21 до прийняття Західним апеляційним господарським судом постанови у даній справі. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2022 справу призначено до розгляду на 03.03.2022.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 розгляд справи відкладено на 14.04.2022.

09.03.2022 на адресу суду надійшов відзив ТзОВ ТВК «Традиція» на апеляційну скаргу.

В судових засіданнях 14.04.2022 та 28.04.2022 оголошувалась перерва.

19.05.2022 Львівська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері подала суду клопотання про долучення доказів, а саме копій запитів до Фонду державного майна України №965ВИХ-22 від 02.05.2022, №590 від 19.02.2009 та відповідей Фонду державного майна України на вказані запити з додатками.

В судовому засіданні 19.05.2022 вказані документи долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2022 справу призначено до розгляду на 26.05.2022.

В судовому засіданні 26.05.2022 прокурор, представники апелянта та позивача вимоги апеляційної скарги підтримали, просили оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржене рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нового рішення, з огляду на наступне:

Заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція» про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зокрема, прокурор у позовній заяві просить визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно військового містечка №9 (технічну будівлю «А» площею 92,8 кв.м., агрегатну «Б» площею 55,1 кв.м., склад «В» площею 806,1 кв.м. та свинарник «Г» площею 61,3 кв.м., які розташовані на земельній ділянці, площею 3,98 га за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Боложинів, Буський район, Львівська область), витребувати з незаконного володіння ТзОВ ТВК «Традиція» перелічене нерухоме майно військового містечка №9 та зобов`язати останнє звільнити і передати вказане нерухоме майно державі в особі Міністерства оборони України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у постійному користуванні Луцької КЕЧ (ВЧ 54766), а згодом КЕВ м.Львова, знаходиться земельна ділянка військового містечка №9, площею 3,98 га, що розташована за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Чаниж (Боложинів) Буського району Львівської області. У 2005 році нерухоме майно військового містечка №9, розташоване на вказаній земельній ділянці, було передано з балансу Луцької КЕЧ району на баланс та облік КЕВ м.Львова, зокрема, технічну будівлю, агрегатну, склад та свинарник. З цього часу вказані приміщення знаходяться на обліку КЕВ м.Львова, а рішення про передачу чи відмову від земельної ділянки та нерухомого майна військового містечка №9 Міністерством оборони України не приймалось.

Проте, у 2007 році виконавчим комітетом Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області прийнято рішення про оформлення та видачу свідоцтва про право власності на вказані будівлі та споруди за Буською районною радою, 03.07.2007 видано відповідне свідоцтво про право власності, а 07.09.2007 між Фондом комунального майна Буської районної ради та TзOB ТВК «Львівхолод» укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна військового містечка №9.

На момент прийняття вказаного рішення Боложинівської сільської ради, видачі Буській районній раді свідоцтва про право власності на нерухоме майно та укладання договору купівлі-продажу, нерухоме майно військового містечка №9 перебувало на балансі Міністерства оборони України в особі КЕВ м.Львова, Міністерство оборони України було його балансоутримувачем. Таким чином, нерухоме майно військового містечка №9 вибуло із володіння власника - Міністерства оборони України поза його волею.

У 2009 році Військовою прокуратурою Львівського гарнізону заявлено позов про визнання недійсним рішення виконавчого комітету сільської ради та свідоцтва про право власності. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2009 у справі №19/125 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним рішення виконавчого комітету Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області №10 від 21.02.2007 «Про оформлення та реєстрацію права власності на нерухоме майно», а також визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.07.2007 за реєстраційним №19419457, рішення набрало законної сили. Разом з цим, станом на час звернення до суду, нерухоме майно військового містечка №9 у власності держави в особі Міністерства оборони України не перебуває.

Так, 05.06.2020 КЕВ м.Львова виявлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно технічна будівля «А» площею 92,8 кв.м., агрегатна «Б» площею 55,1 кв.м., склад «В» площею 806,1 кв.м. та свинарник «Г» площею 61,3 кв.м., які розташовані за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Боложинів, Буський район, Львівська область, перебувають у власності Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК «Традиція».

Враховуючи те, що дозвіл центрального органу виконавчої влади, який уповноважений здійснювати функції управління державним майном, на момент відчуження спірного майна був відсутній, як це було передбачено у чинному на той час п.4 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», затвердженого наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999 (втратив чинність 02.03.2017), прокурор вважає, що нерухоме майно військового містечка №9, яке зареєстровано за відповідачем, вибуло з державної власності поза межами волі органу управління майном Міністерства оборони України. Крім того, у судовому порядку визнано недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірного майна у комунальну власність, а також визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане на підставі такого рішення. Вказані порушення чинного законодавства завдали і продовжують завдавати шкоди економічним інтересам держави у сфері володіння та розпорядження належним їй нерухомим майном, що є підставою представництва прокурором інтересів держави в суді.

Покликаючись на норми ст.392, ст.387, ч.1 ст.388 ЦК України, способом захисту порушеного права держави прокурор визначив визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що за змістом статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності, однак, жоден з документів, на які міститься посилання в позовній заяві не є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності позивача на нерухоме майно (будівлі і споруди), також не представлено жодного документа на підтвердження факту реєстрації за позивачем права власності на такі об`єкти на виконання вимог статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з огляду на що, позовна вимога про визнання права власності не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідач зазначає, що майно було набуто ТзОВ ТВК «Львівхолод» у Фонду комунального майна Буської районної ради Львівської області на підставі відплатного договору купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна військового містечка №9 від 07.09.2007, що підтверджується цим договором, актом передачі нежитлових будівель від 10.09.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.09.2007, правову оцінку договору купівлі-продажу та обставинам набуття ТзОВ ТВК «Львівхолод» права власності на нерухоме майно надано Господарським судом Львівської області у справі №6/32, що розглядалась за позовом Фонду комунального майна Буської районної ради до ТзОВ ТВК «Львівхолод» про визнання договору купівлі-продажу від 07.09.2007 недійсним та зобов`язання повернути будинки військового містечка. Рішенням від 16.03.2010 у справі №6/32 суд відмовив у задоволенні позовних вимог, і в рішенні було встановлено, що на момент вчинення (укладення) договору купівлі-продажу №1245 від 07.08.2007 сторони володіли повним обсягом цивільної дієздатності, а договір купівлі-продажу №1245 від 07.08.2007 відповідав вимогам ст.203 ЦК України. В свою чергу, відповідач у справі ТзОВ ТВК «Традиція» з 31.08.2012 є правонаступником ТзОВ ТВК «Львівхолод» в частині активів, прав та обов`язків, які передані на баланс ТзОВ ТВК «Традиція» в результаті реорганізації ТзОВ ТВК «Львівхолод» шляхом виділу з нього ТзОВ ТВК «Традиція». З огляду на вказане правонаступництво, ТзОВ ТВК «Традиція» у 2015 році отримало свідоцтво на право власності на спірне майно та здійснило за собою реєстрацію такого нерухомого майна. Враховуючи наведені обставини, відсутні правові підстави витребування майна від добросовісного набувача за змістом ч.3 ст.388 ЦК України. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо неправомірного набуття права власності відповідачем, недобросовісності (обізнаності) відповідача про незаконність володіння майном, а також відсутнє рішення суду, яким встановлена така незаконність.

Відповідач звертає увагу на те, що з тексту рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2009 у справі №19/125 слідує, що підставою для визнання недійсним рішення сільської ради про оформлення та реєстрацію права власності на нерухоме майно та відповідного свідоцтва про право власності стали допущені сільською радою процедурні порушення визнання такого майна безхазяйним.

Таким чином, позивач не довів належними засобами доказування фактів належності йому права власності на спірне майно, наявності майна у незаконному володінні відповідача та відсутності у відповідача правових підстав для володіння ним, відтак, на думку відповідача, позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння також не підлягає задоволенню.

Окрім того, відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності. При цьому, відповідач зазначає, що Міністерство оборони України та КЕВ м.Львова, будучи учасниками господарської справи №19/125, з 24.09.2009 достеменно могли знати про порушення своїх прав та про особу, яка їх порушила, а після реєстрації в 2015 році права власності на нерухоме майно за ТзОВ ТВК «Традиція» мали об`єктивну можливість знати про ці обставини, починаючи з 08.04.2015 дня здійснення державної реєстрації. Тобто, Спеціалізована прокуратура у ВОС ЗР, подавши позовну заяву в липні 2021 року, в будь-якому випадку, пропустила трирічний строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Міністерство оборони України у відповіді на відзив на позовну заяву вимоги військового прокурора підтримало, просило позовні вимоги задоволити. Зокрема, позивач вказував, що є титульним володільцем спірного нерухомого майна, що підтверджується актом приймання-передачі військового майна військового містечка №9 від 01.08.2005 з додатком, інвентаризаційною відомістю №1 від 19.11.2019, витягом з інвентарної книги станом на 01.07.2020 та витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна №10-15/14182 від 17.07.2020. Факти належності спірного майна Міністерству оборони України в особі КЕВ м.Львова, встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2009 у справі №19/125, яке набрало законної сили та є чинним на даний час. Земельна ділянка військового містечка №9, площею 3.98 га, на якій розташоване спірне нерухоме майно, перебуває у постійному користуванні та на обліку структурного підрозділу Міністерства оборони України КЕВ м.Львова, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ВЛ5 від 01.12.1994.

Позивач наголошує, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза межами волі органу управління майном Міністерства оборони України, на підставі визнаного недійсним у судовому порядку рішення Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області. Оскільки вказане рішення та видане на його підставі свідоцтво про право власності було визнано недійсними у судовому порядку, такі не можуть створювати юридичних наслідків, в тому числі і договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 07.09.2007, на який у своєму відзиві посилається відповідач як на підставу набуття права власності на спірне нерухоме майно за правонаступництвом, не може створювати юридичних наслідків зміни або припинення права власності на нерухоме майно.

Враховуючи те, що спірне нерухоме майно незаконно зареєстроване за відповідачем, у позивача не має змоги виготовити відповідні правовстановлюючі документи та здійснити державну реєстрацію у встановленому законом порядку. Про факт визнання недійсним у судовому порядку рішення Боложинівської сільської ради №10 від 21.02.2007, на підставі якого спірне нерухоме майно вибуло з державної власності та у подальшому було відчужено за договором купівлі-продажу від 07.09.2007, укладеного між Фондом комунального майна Буської районної ради та ТзОВ ТВК «Львівхолод», відповідачу було достеменно відомо, оскільки останній є правонаступником ТзОВ ТВК «Львівхолод», яке в свою чергу було третьою стороною у господарській справі №19/125. Проте, ТзОВ ТВК «Традиція», будучи обізнаною про цей факт, зареєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно та продовжує ним незаконно володіти, чим порушує права та інтереси держави в особі Міністерства оборони України.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності позивач вважає, що відлік строку позовної давності розпочався 05.06.2020 та не є пропущеним.

Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова у поясненнях третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, позовні вимоги прокурора підтримав повністю, позов просив задовольнити, зазначив, що у відповідності до розпорядження начальника Головного КЕУ ЗС України від 30.05.2011 №50 була проведена позапланова інвентаризація майна військового містечка №9 с.Чаниж, за результатами якої не було встановлено будь-якого захоплення будівель; впродовж 2011-2014 років жодних даних щодо захоплення будівель в/м №9 в КЕВ м.Львова не було, тому будівлі військового містечка №9 у с.Чаниж були виключені з переліків самозахопленого військового майна. За доповідною запискою начальника виробничого відділення КЕВ м.Львова від 05.06.2020 виявлено, що будівлі в/м №9 Золочівського гарнізону, які перебувають на обліку КЕВ м.Львова, реалізовані в 2015 році ТзОВ ТВК «Традиція». Відтак строк позовної давності при зверненні до суду заступника військового прокурора Львівського гарнізону з позовом у справі №914/2123/21 в інтересах держави в особі Міністерства оборони України не пропущено, а якщо суд вважатиме що такий пропущено третя особа просить визнати причини такого пропуску поважними.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, дійшов наступних висновків:

- позовна вимога про визнання за державою в особі Міністерства оборони України (як титульного володільця, за яким майно закріплено державою на праві оперативного управління) права власності на нерухоме майно військового містечка №9, а саме: технічну будівлю «А» площею 92,8 кв.м., агрегатну «Б» площею 55,1 кв.м., склад «В» площею 806,1 кв.м та свинарник «Г» площею 61,3 кв.м., які розташовані на земельній ділянці, площею 3,98 га за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Боложинів, Буський район, Львівська область, підтверджується матеріалами справи та є обґрунтованою;

- спірне майно, речове право на яке належить державі в особі Міністерства оборони України (особа, якій держава передала майно у володіння) вибуло з володіння власника, тобто держави в особі Міністерства оборони України (як титульного володільця), поза його волею, в силу положень п.3 ч.1 ст.388 ЦК України позовна вимога про витребування спірного майна у відповідача є обґрунтованою;

- прокурор, як і позивач, пропустив трирічний строк позовної давності, а відповідачем заявлено про застосування цього строку, відтак у відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України у задоволенні позову слід відмовити.

Вимоги апеляційної скарги КЕВ м.Львова обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що у додаткових поясненнях від 25.11.2021 КЕВ м.Львова клопотало про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, якщо суд вважатиме, що строки давності пропущено, однак, вказане клопотання у рішенні суду першої інстанції не згадується, що спричинило порушення передумов захисту законних інтересів позивача та третьої особи.

Також, суд першої інстанції зазначив про лист начальника КЕВ м.Львова від 24.06.2015 за №3752, який припускає звернення до військового прокурора Львівського гарнізону, однак, суд не встановив факту одержання вказаного листа, відповідно останній не може слугувати доказом у справі.

Ухвалюючи оскаржене рішення, суд не врахував, що у КЕВ м.Львова регулярно здійснювалась інвентаризація земельних ділянок та майна (будівель, споруд), які станом на 2018 рік, порушень не виявляли. З іншого боку, доводи позивача та третьої особи про те, що про фактичне виявлення порушених інтересів (реалізацію будівель військового містечка №9 Золочівського гарнізону) стало відомо лише 05.06.2020, суд невмотивовано відхилив.

Відтак апелянт вважає, що суд не всебічно встановив обставини справи, та, застосувавши строки позовної давності без урахування клопотання про визнання поважними причин пропуску строків на подання позовної заяви, фактично відмовив в захисті порушених інтересів держави, адже спори, які виникають внаслідок незаконного відчуження військового нерухомого майна з постійного користування військових частин, установ Збройних Сил України з порушенням встановленого законом порядку, призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржене рішення є законним та таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вказує, що суд правильно встановив обставини щодо початку перебігу строку позовної давності та її спливу, вірно застосував до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України й вирішив питання про наслідки спливу позовної давності. Водночас, в ході розгляду справи ні позивач, ні прокурор не посилались на поважність причин пропуску строку позовної давності, окрім того, сам апелянт також жодним чином не обґрунтував поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем, а лише вказав на гіпотетичну можливість існування таких обставин.

Інші учасники апеляційного провадження правом подання відзиву чи подання заяви про приєднання до апеляційної скарги не скористались.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу (ч.4 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У розумінні положень пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином. «Нездійснення захисту» має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої у ч.3, ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)».

Заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави при зверненні до суду з даним позовом.

Так, у позовній заяві зазначено, що спори, які виникають внаслідок незаконного відчуження військового нерухомого майна з постійного користування військових частин, установ Збройних Сил України з порушенням встановленого законом порядку призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони та зачіпають інтереси всього українського народу, що у відповідності до вимог ст.1311 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» покладає на порокуратуру обов`язок здійснення представницьких повноважень у суді.

Разом з цим, з моменту виявлення позивачем незаконного вибуття майна з державної власності, а саме з 05.06.2020 (дати формування інформаційної довідки №211567795 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) до моменту звернення Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону з позовом до суду, ані КЕВ м.Львова, ані Міністерство оборони України, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, жодних заходів щодо повернення незаконно відчуженого майна (нерухомого майна військового містечка №9, розташованого на земельній ділянці площею 3,98 га в с.Боложинів по вул. Ясній,1), не вживали, тобто, захист порушених інтересів держави не здійснювали.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що у мотивувальній частині позовної заяви прокурор зазначає, що Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України, підпорядковується Головному квартирно-експлуатаційному управлінню і є бюджетною організацією, основні фонди, обігові кошти якої є державною власністю, перебувають у сфері управління Міністерства оборони України і закріплені за КЕВ м.Львова на праві оперативного управління, а відтак КЕВ м.Львова разом з Міністерством оборони України є органом, уповноваженим здійснювати функції у даних спірних відносинах та захищати порушені інтереси держави, однак, вказані органи відповідних дій щодо захисту інтересів держави не вживали, тому існує наявність виключного випадку для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м.Львова.

Водночас, позивачем у справі визначено саме Міністерство оборони України, а КЕВ м.Львова прокурор визначив як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, а суд першої інстанції згодом залучив вказану третю особу до участі у справі на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 09.09.2021.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про Збройні сили України» та ст.10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України та управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відтак, Міністерство оборони України є органом, наділеним державою відповідними повноваженнями щодо розпорядженням військовим майном.

Відповідно до п.2.1., п.2.4. Положення «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», затвердженого наказом Міністерства оборони України 03.07.2013 №448, організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном; квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться, в тому числі, квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини); КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.

Як вказано у позовній заяві, та підтверджується наданими прокурором доказами, спірне нерухоме майно, перебуває на обліку у КЕВ м.Львова. Таким чином, КЕВ м.Львова правомірно залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, оскільки результат вирішення спору матиме вплив на права та обов`язки КЕВ м.Львова як балансоутримувача нерухомого майна, щодо якого заявлено позов про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння.

В якості доказів належного дотримання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» до позовної заяви додано лист Військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону №33-382 від 12.02.2021, адресований Міністерству оборони України, з повідомленням про намір представництва інтересів держави в суді у формі звернення з даним позовом, а також лист Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону №100ВИХ-21 від 15.06.2021, адресований Міністерству оборони України, з повторним повідомленням про намір представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах. Проте, Міністерство оборони України як власник спірного майна не вжив жодних заходів щодо його витребування з незаконного володіння ТзОВ ТВК «Традиція» протягом розумного строку після вказаних звернень, що зумовило звернення Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону з позовом до Господарського суду Львівської області 14.07.2021.

Таким чином, прокурором було дотримано вимоги ст.23 Закону України «Про прокуратуру» щодо необхідності обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, що допустив бездіяльність у виконанні покладених на нього обов`язків із захисту порушених прав та інтересів держави, а також щодо необхідності повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду з метою захисту інтересів держави.

Матеріалами справи підтверджуються наступні фактичні обставини спору:

Ухвалою XIV сесії І скликання Буської районної ради народних депутатів від 28.12.1993 Луцькій КЕЧ, в/ч 54766, затверджено акт на право користування землею площею 3,98 га на території Боложинівської сільської ради (а.с. 58, том 1).

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ 5, зареєстрованого 01.12.1994 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №33, Луцькій КЕЧ, в/ч 54766, передано у постійне користування для спеціального призначення земельну ділянку площею 3,98 га на території Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області (а.с. 53-54, том 1).

Відповідно до експлікації земельної ділянки площею 3,98 га, розміщеної біля с.Чаниж (відведено рішенням Львівського облвиконкому №5/505 від 05.03.53 та підтверджено рішенням Буського райвиконкому від 28.12.93), на земельній ділянці розташовано технічну будівлю 1985 р.п., 98 м.кв., агрегатну 1985 р.п., 38 м.кв., склад неопалюв., 1985 р.п. 820 м.кв., відомості про четвертий об`єкт неможливо встановити через низьку якість світлокопії (обрізаний край) (а.с. 36, том 1).

Згідно з даними відділу Держгеокадастру у Буському районі, вказаними у листі №13.02-36/102-20 від 16.03.2020, земельна ділянка площею 3,98 га у Буському районі біля с.Чаниж (Боложинів) обліковується за Міністерством оборони України, розбіжності в обліку площ земельних ділянок відсутні (а.с. 27, 28, том 1).

Як зазначено у листі КЕВ м.Львова 3434 від 13.09.2020, адресованому Начальнику управління (відділу) Держгеокадастру у Буському районі з проханням надати роз`яснення щодо присвоєння кадастрового номеру ділянці на землях Міністерства оборони України, під час моніторингу Публічної кадастрової карти працівниками КЕВ м.Львова виявлено наявний кадастровий номер 4620681200:12:000:0140 (цільове призначення 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам або юридичним особам) на земельній ділянці військового містечка №9 (а.с. 27, том 1).

Відповідно до витягу з відомості наявності та використання земельних ділянок по Квартирно-експлуатаційному відділу м.Львова станом на 01.10.2020 Золочівський гарнізон КЕВ м.Львова має у фактичному користуванні земельну ділянку площею 3,98 га у Буському районі біля с.Чаниж (Боложинів).

На експлікації до схеми військового містечка №9 Золочівського гарнізону КЕВ м.Львова, складеної 18.12.2019 (а.с. 52, том 1) на земельній ділянці площею 3,98 га у Буському районі Львівської області біля с.Чаниж (Боложинів) знаходяться будівлі складу, техн. спец. будівля, свинарник та агрегатна.

Відповідно до Директиви Міністерства оборони України №Д-322/1/03 від 20.01.2005, згідно з актом приймання-передачі від 01.08.2005 військового майна військового містечка №9, Львівська обл., Буський р-н, біля с.Чаниж, та додатком №1 до нього, нерухоме майно, а саме: технічну будівлю, площею 98 кв.м., агрегатну площею 38 кв.м., склад площею 820 кв.м. та свинарник площею 15 кв.м., передано на баланс та облік КЕВ м.Львова (а.с. 29-32, том1).

В матеріалах справи відсутні докази того, що Міністерством оборони України приймалось рішення про передачу чи відмову від земельної ділянки та вищезазначеного нерухомого майна військового містечка №9.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2009 у справі №19/125 за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова до відповідача-1 Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області та до відповідача-2 Буської районної ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1,- ТзОВ ТВК «Львівхолод», про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області №10 від 21.02.2007 та свідоцтва про право власності №19419457 від 03.07.2007, встановлено наступні фактичні обставини, що мають преюдиційне значення при вирішенні цього спору:

- 21.02.2007 виконавчим комітетом Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області прийнято рішення №10 від 21.02.2007 «Про оформлення та реєстрацію права власності на нерухоме майно», яким вирішено оформити та видати свідоцтво про право власності за Буською районною радою на будинки військового містечка, а саме: технічної будівлі, агрегатної, складу, свинарнику, які розміщені за адресою: с.Боложинів, вул.Ясна,1, а також доручити обласному комунальному підприємству Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» провести реєстрацію права власності на будинки військового містечка, а саме: технічної будівлі, агрегатної, складу, свинарнику, які розміщені за адресою: с.Боложинів, вул.Ясна,1;

- 03.07.2007 Боложинівською сільською радою Буського району Львівської області було видано Буській районій раді свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: технічну будівлю А, 92.8 кв.м., агрегатну, Б, 55,1 кв.м., склад В, 806,1 кв.м., свинарник Г, 61,3 кв.м., вказане свідоцтво цього ж дня було зареєстроване в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за реєстраційним номером 19419457, про що видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за 315099889;

-будівлі, дозвіл на оформлення права власності яких був наданий виконавчим комітетом Боложинівської сільської ради Буського району, становили фонди військового містечка №9 у с.Боложинів (біля с.Чаниж) і в них дислокувалась колишня військова частина А2051, яка була розформована 30.10.2003;

- у 2005 році, відповідно до Директиви МОУ від від 20.01.2005 №Д-322/1/03, на підставі акту приймання-передачі військового майна військового містечка №9 (Львівська обл., Буський р-н, біля с.Чаниж (під охороною А1590 м.Брюховичі) технічна будівля, агрегатна, склад, та свинарник, були передані з балансу Луцької КЕЧ району на баланс КЕВ м.Львова, з цього часу вказані приміщення знаходяться на обліку в КЕВ м.Львова;

-згідно з листом Західного територіального квартирно-експлуатаційногоуправління №303/23/1/234/133 від 13.02.2008 документи відносно права власності (свідоцтво, інвентарна справа) на нерухоме майно військового містечка в№9 в с. Чаниж Буського району у Західному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні відсутні, у зв`язку з відсутністю фінансових призначень у цій сфері діяльності;

-сторонами не надано суду відповідно правовстановлюючі документи відповідно до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, зазначеного в додатку №1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом міністерства юстиції України №7/5 від 07.0.2002, та підтверджували право власності Держави Україна в особі Міністерства оборони України на будівлі військового містечка №9 в с.Боложинів Буського району Львівської області;

-органом управління спірного майна являється Міністерство оборони України, що підтверджується відомістю про окреме нерухоме державне майно Фонду державного майна України станом на 01.01.2009.

Вказаним рішенням позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним рішення виконавчого комітету Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області №10 від 21.02.2007 «Про оформлення та реєстрацію права власності на нерухоме майно», а також визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.07.2007 за реєстраційним №19419457, рішення набрало законної сили та є чинним, що сторонами не заперечується.

Разом з цим, 07.09.2007 Фонд комунального майна Буської районної ради (продавець) та ТзОВ ТВК «Львівхолод» (покупець) уклали договір купівлі-продажу, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю будинки військового містечка: технічну будівлю літ.А (цегла), площа 92.8 кв.м.; агрегатна літ. Б, (цегла), площа 55,1 кв.м., склад літ. В, (цегла), площа 806,1 кв.м., свинарник літ. Г, (блоки), площа 61,3 кв.м., які знаходяться за адресою с.Боложинів, вул.Ясна, 1, Буського району Львівської області, що належать на праві комунальної власності Буській районній раді на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Боложинівською сільською радою 03.07.2007 на підставі рішення виконкому від 21.02.2007 за №11 та зареєстрованого 03.07.2007 в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за реєстраційним №19419457, а покупець зобов`язується прийняти вказані будинки військового містечка і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та пройти реєстрацію будинків військового містечка у бюро технічної інвентаризації (БТІ). Договір посвідчено приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області Лукашук Н.О. та зареєстровано в реєстрі за №1245 (а/с 96-97, том 1).

10.09.2007 сторонами договору підписано акт передачі нежитлових будівель військового містечка в с.Боложинів по вул.Ясна,1, Буського району (а/с 98, том 1), а 27.09.2007 покупець здійснив реєстрацію права власності на придбане майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16075994 (а/с 99, том 1).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2010 у справі №6/32 було відмовлено у задоволенні позову Фонду комунального майна Буської районної ради до ТзОВ ТВК «Львівхолод» про визнання договору купівлі-продажу будинків військового містечка, укладеного 07.09.2007, недійсним та зобов`язання повернути Буській районній раді будинки військового містечка.

Водночас, у листі КЕВ м.Львова №3752 від 24.06.2015, адресованому Військовому прокурору Львівського гарнізону, та листі №3753 від 24.06.2015, адресованому Начальнику Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, зазначено, що у відповідності до розпорядження начальника Головного КЕУ ЗС України від 30.05.2011 №50 була проведена позапланова інвентаризація майна військового містечка №9 с.Чаниж, за результатами якої будь-якого захоплення майна не встановлено, впродовж 2011-2014 року жодних даних про захоплення будівель військового містечка №9 в КЕВ м.Львова не було, внаслідок чого будівлі військового містечка №9 в с.Чаниж були виключені з переліків самозахопленого військового майна (а.с. 23, 24, том 1).

Відповідно до інвентаризаційної відомості №1 від 19.11.2019 (а.с. 47-48, том 1), на балансі КЕВ м.Львова обліковуються будівлі військового містечка №9, м.Буськ, біля с.Чаниж склад, технічна спец.будівля, свинарник, агрегатна.

Відповідно до інвентарної книги станом на 01.07.2020 в КЕВ м.Львова обліковується нерухоме майно військового містечка №9 агрегатна, свинарник, технічна спеціальна будівля, склад (а.с. 49, том 1).

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа ФДМУ від 17.07.2020 №10-15 /14182) до реєстру внесено відомості про об`єкти державної власності, що перебувають на балансі КЕВ м.Львова склад, техн. спец. будівля, свинарник, розташовані за адресою: Львівська обл., Буський р-н, с.Чаниж (а.с. 50, том 1).

Зважаючи на те, що для правильного вирішення спору слід встановити обставини щодо титульного володільця спірного нерухомого майна, факту вибуття спірного нерухомого майна з володіння власника (органу, уповноваженого управляти державним майном на праві оперативного господарського відання), та моменту, коли власник довідався або міг довідатись про порушення його права, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе долучити до матеріалів справи докази, надані прокурором в судовому засіданні 19.05.2022 в якості відповіді на питання суду щодо моменту включення спірного майна до Єдиного реєстру об`єктів державної власності, та надати їм правову оцінку.

Як вбачається з відповіді №10-15-3270 від 11.03.2009 Фонду державного майна України на запит Військової прокуратури Львівського гарнізону за результатами інвентаризації об`єктів державної власності в Єдиному реєстрі обліковується нерухоме державне майно військового містечка №9 м.Львова (місцезнаходження: Львівська обл., м.Буськ, с.Чаниж, орган управління: Міністерство оборони України), що перебуває на балансі Міністерства оборони України, до відповіді додано відомості про окреме нерухоме державне майно станом на 01.01.2009.

Як вбачається з відповіді Фонду державного майна України на запит Львівської спецалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Львівського гарнізону №965ВИХ-22 від 02.05.2022 Міністерство оборони України з 2005 року (вперше за результатами інвентаризації об`єктів державної власності станом на 01.01.2005) до Фонду з метою внесення до Єдиного реєстру державної власності надавалися відомості про нерухоме державне майно військового містечка №9 КЕВ м.Львів, зокрема, складу (№3), технічної будівлі (№1), агрегатної (№2) та свинарнику (№4), яке розташоване у селі Чаниж Буського району Львівської області.

Водночас, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №211567795, сформованої 05.06.2020 Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова, підстави формування довідки інформація щодо власника військового нерухомого майна та земельної ділянки, параметри запиту - права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, 08.04.2015 право власності на нерухоме майно (будинки військового містечка: технічна будівля літ.А пл.92,8 кв.м., агрегатна літ.Б, пл.55,1 кв.м., склад літ. В пл.806,1 кв.м., свинарник літ.Г пл. 61.3 кв.м. за адресою Львівська обл., Буський р-н, с.Боложинів, вул.Ясна, буд.1, номер об`єкта в РПВН 19419457, зареєстроване за ТзОВ ТВК «Традиція» (а/с 19, том 1).

Із вказаної довідки також вбачається, що реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 19419457 була здійснена на підставі свідоцтва про право власності від 03.07.2007, виданого Боложинівською сільською радою на підставі рішення виконкому від 21.02.2007 за №11 (у рішенні Господарського суду Львівської області від 24.09.2009 у справі №19/125 встановлено, що в свідоцтві допущено описку і таке видано на підставі рішення виконкому №10 від 21.02.2007).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначаються Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

У статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» зазначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч.2 ст.2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції від 01.01.2007), військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 137 Господарського кодексу України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (ч.3. ст137 ГК України).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції, чинній станом на 2007 рік) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Те, що Міністерство оборони України є титульним володільцем спірного нерухомого майна (будівель і споруд військового містечка №9), яке перебуває на обліку у КЕВ м. Львова, підтверджується письмовими доказами, доданими до позовної заяви, а саме актом приймання-передачі військового майна військового містечка №9 від 01.08.2005 з додатком, інвентаризаційною відомістю №1 від 19.11.2019, витягом з інвентарної книги станом на 01.07.2020 та витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна №10-15/14182 від 17.07.2020.

Зокрема, відповідно до ст.12 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України веде єдиний реєстр об`єктів державної власності, що формується за результатами інвентаризації об`єктів державної власності, яка проводиться органами державної влади.

Єдиний реєстр об`єктів державної власності було створено у 2004 році. Відповідно до п.6, п.8 Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 14.04.2004 №467 (у редакції постанови від 23.02.2005 №142), до Реєстру вносяться відомості на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, господарських товариств, у статутних фондах яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів; дані про об`єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна №10-15/14182 від 17.07.2020 нерухоме майно військового містечка №9 за адресою с.Чаниж Буського району Львівської області перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, суб`єкт, який здійснює управління майном Міністерство оборони України.

Окрім того, відповідно до витягу з відомості наявності та використання земельних ділянок по Квартирно-експлуатаційному відділу м.Львова станом на 01.10.2020 Золочівський гарнізон КЕВ м.Львова має у використанні земельну ділянку площею 3,98 га біля с.Чаниж (Боложинів) Буського району, на якій розміщене спірне нерухоме майно.

Отже, як вбачається із матеріалів справи та з положень Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», не зважаючи на те, що право державної власності на нерухоме майно військового містечка №9 не було зареєстровано у встановленому законом порядку, спірне майно фактично належало державі в особі Міністерства оборони України (як титульного володільця).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, право власності на нерухоме майно оспорюється та не визнається відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Традиція», зокрема, відповідач звертає увагу, що позивач не надав суду жодних правовстановлюючих документів, які є підставою для державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

Натомість прокурор та позивач вказують, що проведення державної реєстрації права власності на спірне майно унеможливлює виявлений факт реєстрації такого майна за відповідачем.

Оскільки рішення Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області №10 від 21.02.2007 «Про оформлення та реєстрацію права власності на нерухоме майно», на підставі якого спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, визнане недійсним у судовому порядку, таке рішення сільської ради не може створювати юридичних наслідків.

Проте, на підставі вказаного рішення було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію нерухомого майна військового містечка №9 за ТзОВ ТВК «Львівхолод», що підтверджується вказаним договором, укладеним між Фондом комунального майна Буської районної ради Львівської області (продавець) та ТзОВ ТВК «Львівхолод» (покупець) та посвідченим нотаріально, актом передачі нежитлових будівель від 10.09.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.09.2007.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу №12 загальних зборів учасників ТзОВ ТВК «Львівхолод» від 23.08.2012, яким затверджено показники розподільчого балансу, відповідач у справі - ТзОВ ТВК «Традиція» є правонаступником ТзОВ ТВК «Львівхолод» в частині активів, прав та обов`язків, які передані з балансу ТзОВ ТВК «Львівхолод» на баланс ТзОВ ТВК «Традиція» в результаті реорганізації ТзОВ ТВК «Львівхолод» шляхом виділу з нього ТзОВ ТВК «Традиція».

З огляду на вказане правонаступництво у відповідній частині, ТзОВ ТВК «Традиція» відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в 2015 році отримало свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.04.2015 та здійснило за собою реєстрацію такого нерухомого майна, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.04.2015, індексний номер витягу 36094717.

Водночас, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1 ч.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Тобто, сама державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не породжує права власності, і відповідно до закону, реєстрація речових прав на нерухоме майно є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи (пункти 77-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 в справі №916/1608/18).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання за державою в особі Міністерства оборони України (як титульного володільця, за яким майно закріплено державою на праві оперативного управління) права власності на нерухоме майно військового містечка №9, а саме: технічну будівлю «А» площею 92,8 кв.м., агрегатну «Б» площею 55,1 кв.м., склад «В» площею 806,1 кв.м та свинарник «Г» площею 61,3 кв.м., які розташовані на земельній ділянці, площею 3,98 га за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Боложинів, Буський район, Львівська область, є обґрунтованою.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд першої інстанції в оскарженому рішенні посилається на норму ч.1 ст.388 ЦК України, якою передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, а саме якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковою таку мотивацію та висновки суду про те, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, адже прокурор у позовній заяві та Міністерство оборони України, в якості підстави позовної вимоги про витребування спірного майна, покликаються саме на обставини перебування спірного майна у чужому незаконному володінні, і саме такі обставини підтверджуються матеріалами справи.

Так, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.3 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», затвердженого наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999 (втратив чинність 02.03.2017), та на яке покликається прокурор у позовній заяві, дія цього положення не поширюється на державне майно, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (майно, на яке звернено стягнення за рішенням суду, арбітражного суду; майно Збройних Сил України та інших військових формувань та інше).

Натомість, порядок відчуження військового майна врегульовано Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 28.12.2000 №1919. Відповідно до п.2 вказаного Положення (у редакції, чинній станом на 2007 рік) до військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, у тому числі військових містечок, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до п.6 Положення рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пункті 3 цього Положення (цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна), приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Таким чином, враховуючи, що військове майно було відчужене на користь ТзОВ ТВК «Львівхолод» без дотримання вимог ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції, чинній станом на 2007 рік) та п.6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28.12.2000 №1919, на підставі свідоцтва про право власності, визнаного недійсним в судовому порядку, та не зважаючи на обізнаність набувача про вказані факти, згодом було передане за розподільчим балансом його правонаступнику ТзОВ ТВК «Традиція», колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, а відповідач не може вважатись добросовісним набувачем спірного майна.

Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

При цьому для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 і 15.10.2019 у справах №911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

Відтак, позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ ТВК «Традиція» нерухомого майна військового містечка №9, а саме: технічної будівлі, А, площею 92.8 кв.м., агрегатної, Б, площею 55,1 кв.м., складу, В, площею 806,1 кв.м. та свинарника, Г, площею 61,3 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 3.98 га за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Боложинів, Буський район, Львівська область, на користь Міністерства оборони України та зобов`язання ТзОВ ТВК «Традиція» звільнити та передати вказане нерухоме майно державі в особі Міністерства оборони України є обґрунтованою.

Разом з цим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, застосувавши до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності за заявою відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне:

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Згідно з частинами 4, 5 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 14.12.2017, на час звернення із цим позовом), статтею 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №5024/1403/2011.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (схожий висновок викладено у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Суд першої інстанції помилково вважав, що початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах розпочинається з моменту ухвалення рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2009 у справі №19/125 про визнання недійсними рішення Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області №10 від 21.02.2007 та свідоцтва про реєстрацію права власності №19419457 за Буською районною радою Львівської області, або з моменту здійснення 08.04.2015 реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем.

Натомість, за доводами прокурора та позивача, строк позовної давності розпочав перебіг 05.06.2020 та не був пропущений при зверненні до суду 14.07.2021.

Так, позивач вказував, що рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2009 у справі №19/125 визнано недійсними рішення Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області №10 від 21.02.2007 та свідоцтва про реєстрацію права власності №19419457 за Буською районною радою Львівської області, а згодом у 2009 році апеляційний господарський суд закрив апеляційне провадження у зв`язку з відмовою ТзОВ ТВК «Львівхолод» від апеляційної скарги на вказане рішення. З цього часу, жодних перешкод у користуванні спірним майном позивачу та третій особі не чинилось, при цьому регулярно, відповідно до вимог законодавства здійснювалась інвентаризація спірного нерухомого майна, яке є об`єктами державної власності. Про порушення права володіння спірним майном стало відомо за наслідками отримання 05.06.2020 КЕВ м.Львова інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на нерухоме майно військового містечка №9 за адресою Львівська обл., Буський р-н, с.Боложинів, вул.Ясна, буд.1.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2010 у справі №6/32 було відмовлено у задоволенні позову Фонду комунального майна Буської районної ради до ТзОВ ТВК «Львівхолод» про визнання договору купівлі-продажу будинків військового містечка, укладеного 07.09.2007, недійсним та зобов`язання повернути Буській районній раді будинки військового містечка. Вказане рішення не оскаржувалось та набуло законної сили, водночас ні прокуратура, ні Міністерство оборони України, не були учасниками справи №6/32, і матеріали справи не містять доказів обізнаності останніх про існування вказаного рішення господарського суду.

Відповідно до листа КЕВ м.Львова №3752 від 24.06.2015, адресованого Військовому прокурору Львівського гарнізону, та листа №3753 від 24.06.2015, адресованого Начальнику Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, у відповідності до розпорядження начальника Головного КЕУ ЗС України від 30.05.2011 №50 була проведена позапланова інвентаризація майна військового містечка №9 с.Чаниж, за результатами якої будь-якого захоплення майна не встановлено, впродовж 2011-2014 року жодних даних про захоплення будівель військового містечка №9 в КЕВ м.Львова не було, внаслідок чого будівлі військового містечка №9 в с.Чаниж були виключені з переліків самозахопленого військового майна.

Станом на 01.07.2020 спірне нерухоме майно військового містечка №9 агрегатна, свинарник, технічна спеціальна будівля, склад, а також земельна ділянка, на якій вказане майно розміщено, обліковується в КЕВ м.Львова, що підтверджується матеріалами справи, окрім того, спірне нерухоме майно станом на 01.01.2020 перебуває в Єдиному реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, відомості у якому оновлюються щоквартально за результатами даних органів управління військового майна на підставі проведених інвентаризацій.

Відповідно до Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 2000 №748, інвентаризація військового майна це перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об`єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо. Відповідно до п.7 вказаного Положення планова інвентаризація нерухомого військового майна проводиться раз на два роки.

Із врахуванням того, що матеріалами справи підтверджений той факт, що станом на 01.01.2020 за результатами проведеної інвентаризації об`єктів державної власності (військового майна), спірне нерухоме майно перебувало на обліку в КЕВ м.Львова, жодних відомостей про його використання чи захоплення іншими юридичними особами встановлено не було, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у цьому випадку позивач об`єктивно міг довідатись про порушення свого права саме 05.06.2020 за результатами отримання КЕВ м.Львова відповідної інформаційної довідки, оскільки саме після отримання достеменної інформації про реєстрацію права власності на військове майно за іншою особою у балансоутримувача виник обов`язок повідомити про таку обставину орган управління майном Міністерство оборони України. При цьому слід звернути увагу на відсутність у власників майна обов`язку моніторингу державних реєстрів речових прав на предмет здійснення реєстрації на належне їм майно за іншою особою.

Щодо покликання суду першої інстанції на листи №3752 та №3753 від 24.06.2015 начальника КЕВ м.Львова, слід зауважити, що у вказаних листах йдеться про факт можливої реєстрації за сторонніми особами земельної ділянки, а не нерухомого майна.

У матеріалах справи також наявний лист КЕВ м.Львова №3434 від 13.09.2020, за змістом якого у 2020 році було виявлено наявний кадастровий номер 4620681200:12:000:0140 на земельній ділянці військового містечка №9.

Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки клопотанню КЕВ м.Львова про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, в разі якщо суд дійде висновку про наявність обставин пропуску такого строку, однак, зазначає, що заявлене клопотання в будь-якому випадку не підлягає до задоволення, оскільки КЕВ м.Львова як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не є стороною у справі та, відповідно, не є суб`єктом заявлення клопотань щодо застосування строку позовної давності.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що строк позовної давності у спірних правовідносинах розпочав свій перебіг 05.06.2020 і такий при поданні прокурором позову 14.07.2021 не пропущено, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до п.3, п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі №914/2123/21 слід скасувати з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України, судовий збір, сплачений за Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону за подання позову в розмірі 2270,00 грн., та судовий збір, сплачений Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова за подання апеляційної скарги в розмірі 6810,00 грн. слід покласти на відповідача ТзОВ ТВК «Традиція».

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова від 28.12.2021 за №575/5897 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі №914/2123/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволити.

Визнати за державою в особі Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00034022) право власності на нерухоме майно військового містечка №9, а саме технічну будівлю, А, площею 92.8 кв.м., агрегатну, Б, площею 55,1 кв.м., склад, В, площею 806,1 кв.м. та свинарник. Г, площею 61,3 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 3.98 га за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Боложинів, Буський район, Львівська область.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція» (79034, м.Львів, вул.Угорська, буд.22, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38370132) нерухоме майно військового містечка №9, а саме: технічну будівлю, А, площею 92.8 кв.м., агрегатну, Б, площею 55,1 кв.м., склад, В, площею 806,1 кв.м. та свинарник, Г, площею 61,3 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 3.98 га за адресою: вул.Ясна, буд.1, с.Боложинів, Буський район, Львівська область, на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00034022) та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція» (79034, м.Львів, вул.Угорська, буд.22, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38370132) звільнити та передати вказане нерухоме майно державі в особі Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00034022).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція» (79034, м.Львів, вул.Угорська, буд.22, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38370132) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.20, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38326057) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії «Традиція» (79034, м.Львів, вул.Угорська, буд.22, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38370132) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (79007, м.Львів, вул.Батуринська, 2, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 07638027) 6810,00 грн. (шість тисяч вісімсот десять гривень нуль копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 06.06.2022.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддяГалушко Н.А.

суддя Желік М.Б.