Ухвала

від 05.06.2022 по справі 910/8089/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

06.06.2022Справа № 910/8089/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК LTD" на бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК LTD" до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про розірвання договору та стягнення 8 675 539,00 грн., без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 р. позов задоволено повністю, розірвано договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 104 від 22.02.2008 року укладений між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІК LTD" у зв`язку з істотною зміною обставин та стягнуто з відповідача на користь позивача 8 675 536 грн. 00 коп. сплаченого пайового внеску та 132 235 грн. 09 коп. судового збору за рахунок коштів бюджету міста Києва.

11.01.2021 року на виконання вищевказаного рішення видано наказ.

26.05.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІК LTD" через канцелярію суду подано скаргу на бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, відповідно до якої заявник просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві щодо не зарахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК LTD" судового збору у розмірі 132 235,09 грн. за рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2020 року у справі № 910/8089/20 неправомірною;

- вжити передбачені чинним процесуальним законодавством України заходи щодо контролю за виконанням рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2020 року у справі № 910/8089/20 шляхом зобов`язання Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві виконати рішення суду в частині стягнення з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ТОВ "ВІК LTD" суми судового збору у розмірі 132 235,09 грн.

В обґрунтування скарги скаржник посилається на те, що 25.05.2021 року на розрахунковий рахунок стягувача в особі повіреного було зараховано основну суму боргу у розмірі 8 675 536 грн., проте судовий збір у розмірі 132 235,09 грн. перераховано не було.

Розглянувши подану скаржником скаргу та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги на бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві з огляду на наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження").

Державний виконавець (виконавець) зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про виконавче провадження").

Водночас Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

За нормами Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45).

За правилами пункту 3 цього Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (п.2).

Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку: 1) приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (у супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; 2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів (п.8. Порядку).

Відповідно до п.п. 24, 25 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку.

Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено.

Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.

У статті 339 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Наведені норми права є підставою для висновку про те, що Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

Разом з тим згідно з положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у даній справі, суд дійшов висновку про неможливість оскарження рішення Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві до господарського суду, який видав виконавчий документ.

Заявлені вимоги підлягають судовому розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Наведене вище відповідає висновкам викладеним у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зробленим, зокрема, в її постановах від 12.09.2018 року у справі №916/223/17, від 20.06.2018 року у справі № 916/1227/16, від 29.08.2018 року у справі №916/376/15-г, від 31.10.2018 року у справі № 905/2087/17, 27.02.2019 року у справі №913/356/15 та від 27.02.2019 року у справі № 913/355/15 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи наведені обставини, за аналогією, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК LTD" на бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження з розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК LTD" на бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку розділу IV ГПК України.

Суддя С.О. Чебикіна