Рішення

від 06.06.2022 по справі 910/2375/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2022Справа № 910/2375/22за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОНЕТ-УКРАЇНА"

про стягнення 78 158,99 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пронет-Україна» про стягнення 78 158,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем умов Договору поворотно-фінансової позики №1-13042017 від 13.04.2017 в частині виконання обов`язку щодо повного та своєчасного повернення наданих позивачем грошових коштів, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 35 000,00 грн, 3% річних - 2 744,28 грн, пеню - 17 248,21 грн, інфляційні втрати - 5 666,50 грн та штраф у розмірі 17 500,00 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/2375/22 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

У встановлений строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем та третіми особами у поданих заявах, суд

ВСТАНОВИВ:

13.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» (позивач; Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пронет-Україна» (відповідач; позичальник) укладено Договір № 1-13042017 поворотно-фінансової позики, відповідно до п. 1.1 та 1.2 якого Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику поворотну грошову позику, а останній зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути позику у визначений даним договором строк. У зв`язку з тим, що між сторонами за даним договором налагоджуються тісні взаємовигідні ділові стосунки, позика позичальнику надається на безвідсотковій основі.

Згідно з п. 2.1 Договору сума позики становить за даним договором 70 000 грн (сімдесят тисяч гривень 00 копійок).

Строк надання позичальнику становить до « 30» квітня 2017 року включно (п. 4.1 Договору).

При цьому, п. 4.2 Договору визначено, що строк, вказаний у п. 4.1 даного договору, може бути продовжений за згодою сторін, шляхом укладання додаткової угоди до даного договору.

Відповідно до п. 5.1, 5.2 Договору позика повертається позикодавцю частинами на письмову вимогу позикодавця протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги. По закінченню строку, вказаного в п. 4.1 даного договору, позичальник зобов`язується протягом 2 (двох) банківських днів повернути суму позики повністю.

Згідно з п. 5.3 Договору позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок позикодавця, або готівкою.

Даний договір набуває чинності з моменту перерахування суми позики позичальнику і є дійсним до моменту його остаточного виконання. Договір може бути продовжено на термін за письмовою згодою між сторонами договору, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 6 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 24 квітня 2019 року до Договору поворотної фінансової позики № 1-13042017 від 13 квітня 2017 року, сторони дійшли спільної згоди внести зміни до п. 4.1. розділу 4 Договору «Строк позики», виклавши його в наступній редакції: « 4.1. Строк надання позики позичальнику становить до 30 червня 2019 року включно».

Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 24 квітня 2019 року до Договору визначено, що дана угода є невід`ємною частиною договору поворотної фінансової позики № 1-13042017 від 13 квітня 2017 року та вступає в силу з моменту підписання її сторонами.

Дослідивши зміст Договору № 6 від 22.11.2019, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

За змістом ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 70 000,00 грн, що вбачається з наданої позивачем копії банківської виписки.

Разом з тим, відповідно до вказаної банківської виписки, відповідачем частково повернуто грошові кошти у сумі 35 000,00 грн.

Судом встановлено, що 08.10.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено Вимогу про повернення фінансової допомоги Вих.№ 56 від 06.10.2020 (докази надіслання містяться в матеріалах справи), відповідно до якої позивач посилаючись на ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України вимагав повернути фінансову допомогу в сумі 35 000,00 грн, що була отримана ТОВ «Пронет-Україна» відповідно до умов Договору позики № 1-13042017 від 13 квітня 2017 року, протягом трьох днів від дня пред`явлення даної вимоги.

Однак, як зазначає позивач, вказані вище вимоги виконані відповідачем не були.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору поворотно-фінансової позики №1-13042017 від 13.04.2017 в частині виконання обов`язку щодо повного та своєчасного повернення наданих позивачем грошових коштів, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 35 000,00 грн, 3% річних - 2 744,28 грн, пеню - 17 248,21 грн, інфляційні втрати - 5 666,50 грн та штраф у розмірі 17 500,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом, 13.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пронет-Україна» укладено Договір № 1-13042017 поворотно-фінансової позики, відповідно до п. 1.1 та 1.2 якого Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику поворотну грошову позику, а останній зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути позику у визначений даним договором строк. У зв`язку з тим, що між сторонами за даним договором налагоджуються тісні взаємовигідні ділові стосунки, позика позичальнику надається на безвідсотковій основі.

Судом було встановлено, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 70 000,00 грн, що вбачається з наданої позивачем копії банківської виписки.

Строк надання позики позичальнику становить до 30 червня 2019 року включно (п. 4.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 24 квітня 2019 року).

По закінченню строку, вказаного в п. 4.1 даного договору, позичальник зобов`язується протягом 2 (двох) банківських днів повернути суму позики повністю (п. 4.2 Договору).

Як встановлено судом, відповідно до наявної в матеріалах справи копії банківської виписки, відповідачем частково повернуто грошові кошти у сумі 35 000,00 грн.

Приписами статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України визначено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак, суд, враховуючи вищенаведені норми законодавства та приписи п. 4.1 та 4.2 Договору, дійшов висновку, що строк повернення грошових коштів у сумі 35 000,00 грн є таким, що настав.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 35 000,00 грн, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку з повернення заявленої в позові заборгованості, у зв`язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 35 000,00 грн, а відтак, задоволення позовних вимог у цій частині в повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 17 248,21 грн та штраф у розмірі 17 500,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.1 Договору визначено, що позичальник не звільняється від відповідальність за неможливість строкового повернення позики. За порушення умов даного договору винна сторона зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період, за який нараховується пеня, встановленого індексу інфляції, три проценти річних від простроченої суми за кожен день просрочки, а також штраф у розмірі 50% від суми неповернутої або несвоєчасно повернутої суми позичених грошових коштів.

Так, судом встановлено, що позивачем здійснюється нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ щодо суми заборгованості (35 000,00 грн) за період з 01.07.2019 по 09.02.2022.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Строк надання позики позичальнику становить до 30 червня 2019 року включно (п. 4.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 24 квітня 2019 року).

По закінченню строку, вказаного в п. 4.1 даного договору, позичальник зобов`язується протягом 2 (двох) банківських днів повернути суму позики повністю (п. 4.2 Договору).

Суд зазначає, що визначений позивачем період нарахування пені є необґрунтованим, оскільки, з огляду на приписи п. 4.1 та 4.2 Договору, зобов`язання з повернення коштів мало бути виконане не пізніше 02.07.2019 (два банківські дні по закінченню строку), а також визначений період не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки, виходить за встановлені даною нормою обмеження періоду нарахування.

Відтак, зробивши перерахунок пені за період з 03.07.2019 (перший день прострочення виконання зобов`язань) по 03.01.2020 (враховуючи обмеження, встановлені ч. 6 ст. 232 ГК України) щодо суми боргу 35 000, 00 грн, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені в розмірі17 248,21 грн підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 5 711,02 грн.

Разом з тим, позовні вимоги про стягнення 17 500,00 грн (50% від 35 000,00 грн) штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2 744,28 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 666,50 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 01.07.2019 по 09.02.2022, однак, як було встановлено вище, першим днем прострочення виконання зобов`язань за Договором є 03.07.2019, відтак, здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.07.2019 по 09.02.2022, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 2744,28 грн підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 2 738,63 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період липень 2019 року - грудень 2021 року, судом встановлено, що визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, однак, розрахунок арифметично неправильний, відтак, зробивши перерахунок, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 5 666,50 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 5 586,72 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пронет-Україна» (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 7-А; ідентифікаційний код: 31410592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» (03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 19-А; ідентифікаційний код: 39292800) основний борг у розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 5 711 (п`ять тисяч сімсот одинадцять) грн 02 коп., штраф у розмірі 17 500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 2 738 (дві тисячі сімсот тридцять вісім) грн 63 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 586 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 72 коп. та судовий збір у розмірі 2 112 (дві тисячі сто дванадцять) грн 06 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева