Ухвала

від 26.05.2022 по справі 515/370/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

27 травня 2022 року

м. Київ

справа № 515/370/20

провадження № 61-4258ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Позов мотивувала тим, що рішенням місцевого суду від 20 червня 2019 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду від 16 січня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання протиправним розпорядження та поновлення на роботі задоволено. Вказане рішення апеляційної інстанції відповідачем було оскаржено до касаційної інстанції, проте, ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

ОСОБА_1 поновлено на посаді директора КЗ Тузлівський НВК (загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-ліцей) та стягнуто з Тузлівської сільської ради на користь останньої середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 116 486,50 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.

Розпорядженням від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 поновлено на посаді.

За час затримки поновлення на посаді ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 21 червня 2019 року до 28 лютого 2020 року, який складає 174 робочих днів, що становить 155 912,70 грн.

В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення районного суду від 20 червня 2020 року в частині поновлення на роботі за період з 21 червня 2019 року до 28 лютого 2020 року у розмірі 170 778, 94 грн, оскільки з урахуванням коефіцієнта підвищення згідно з тарифікаційною сіткою прожиткового мінімуму, середньоденна заробітна плата директора загальноосвітнього закладу за єдиною тарифною сіткою 15 розряду з 21 червня 2019 року складала 976,69 грн, а з 01 січня 2020 року до 28 лютого 2020 року складала 1 068,00 грн.

Рішенням від 20 серпня 2020 року місцевий суд позов задовольнив.

Стягнув середній заробіток за час затримки виконання рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року за період з 21 червня 2019 року до 25 лютого 2020 року у розмірі 170 778,94 грн з урахуванням обов`язкових платежів та судовий збір у розмірі 1 707,80 грн в дохід держави.

Постановою від 15 лютого 2022 року, повний текст якої складено від 11 березня 2022 року, Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задовольнив частково.

Рішення місцевого суду від 20 серпня 2020 року змінив.

Стягнув з Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 117 309,11 грн.

Стягнув з Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області в дохід держави судовий збір в розмірі 1 178,00 грн.

У решті рішення залишив без змін.

У травні 2022 року Тузлівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року.

Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) - 2 481,00 грн.

Ціна позову у цій справі становить 117 309,11 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року, а тому справа є малозначною в силу вимог закону.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Рекомендація № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року рекомендує державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Враховуючи те, що предметом позову є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 117 309,11 грн, а фундаментальне значення та винятковість справи особою, яка подала касаційну скаргу, не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини зазначає, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Оскільки оскаржені заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі і не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська