Рішення

від 05.06.2022 по справі 120/16588/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 червня 2022 р. Справа № 120/16588/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Джуринської сільської ради, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 11 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 02.09.2021 №429;

- зобов`язати надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства комунальної форми власності, площею 2,0 га, яка розташована в межах с. Вербівка Джуринської ОТГ Жмеринського району Вінницької області із урахуванням правових висновків суду, наданих у судовому рішенні.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що 09.12.2020 позивач звернулася до Джуринської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, комунальної форми власності. Рішенням від 02.09.2021 №429 сільська рада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 0,3000 га.

Не погоджуючись з тим рішенням, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Ухвалою від 30.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву.

14.12.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення заявлених вимог та вказав про наступне.

В даному випадку заявник бажає отримати земельну ділянку орієнтовною площею саме 2,0 га, що межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 0525380800:02:001:0016.

Посилаючись на норми ЗК України, Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідач вказує, що спірне рішення прийняте на підставі ст.121 ЗК України, яка передбачає право громадян на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га. При цьому законодавець не встановив обмежень щодо мінімальної площі такої земельної ділянки, обмеживши при цьому лише її максимальний розмір. В свою чергу надання позивачеві земельної ділянки у розмірі 2,0 га поставить у незручність та викличе обурення в іншого населення громади, що зашкодить в майбутньому права на землі інших осіб та благоустрою усієї громади.

При цьому, відповідач у поданому відзиві посилається на правові висновки ВС, висловлені у справі від 11.09.2019 №379/656/16-а.

23.12.2021 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій останній спростовуючи аргументи відповідача, які наведені у відзиві просив задовольнити заявлений позов у повному обсязі.

Крім того, представником позивача подано до суду заяву про розподіл судових витрат.

17.01.2022 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив та заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Відповідно до ст. 12 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Частинами першою, другою статті 26 цього Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.

З огляду на викладене та враховуючи, що учасники справи скористалися своїм правом на подання заяв по суті справи, суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення в цій адміністративній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив на позовну заяву, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

09.12.2020 позивач звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтованою площею 2,00 га, яка розташована в межах села Вербівка Джуринської ОТГ Жмеринського району Вінницької області (бажана земельна ділянка межує із суміжною земельною ділянкою за кадастровим номером: 0525380800:02:001:0016).

За наслідком розгляду вказаного клопотання, рішенням 2 сесії 8 скликання відповідача від 24.12.2020 № 51 відмовлено позивачеві у наданні відповідного дозволу з посиланням на те, що бажана для позивача земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Вербівка та Джуринська сільська рада не набула права власності на ці земельні ділянки, а отже і права на розпорядження нею.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.07.2021 у справі №120/4777/21-а визнано протиправним та скасовано рішення Джуринської сільської ради №51 від 24.12.2020. Зобов`язано Джуринську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 .

02.09.2021 Джуринська сільська рада на виконання судового рішення у справі №120/4777/21-а повторно розглянула клопотання позивача від 09.12.2020 та рішенням №429 надала останній дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 0,3000 га.

Не погоджуючись з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою у розмірі меншому ніж про це просила заявник у клопотанні від 09.12.2020, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частина 2 статті 116 ЗК України визначає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно частиною 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 117 ЗК України).

Відповідно до положень частини шостої та сьомої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства мають право звернутися з відповідним клопотанням, надавши необхідні документи. При цьому, Земельним Кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" N 280/97-ВР (далі Закон N 280/97-ВР).

Згідно положень статті 25 вказаного Закону, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частина перша статті 26 Закону N 280/97-ВР).

Частинами 1, 5, 14 статті 46 Закону N 280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно.

Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради.

Також повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України.

Зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому, відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як встановлено судом, позивач звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, однак рішенням 11 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 02.09.2021 №429 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,3000 га, тобто у меншому розмірі ніж просила позивач.

При цьому, згідно з частиною першою статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Таким чином, законодавцем визначено лише максимальні можливі розміри передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

У свою чергу, органи місцевого самоврядування, діючи в інтересах територіальної громади, мають право розпоряджатися землями комунальної власності з урахуванням будь-яких правомірних цілей, проте, вони не можуть ухвалювати правові акти, які не належать до їх повноважень або суперечать закону.

Отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному випадку принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись власником.

Водночас слід вказати, що рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови, що узгоджується із абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами відповідача, що сільська рада має право надавати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства будь-якого розміру, у межах до 2,0 га, а також встановлювати різні їх розміри, однак при умові обґрунтованості такого рішення та розміру земельної ділянки, на який надається дозвіл для виготовлення проекту землеустрою.

Оцінюючи оскаржуване рішення, суд керується нормами частини 2 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині 2 статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Водночас, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не вказує на обставини, які не дають змогу надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою у бажаному розмірі земельної ділянки, не зазначає обґрунтування наданого дозволу у меншому розмірі земельної ділянки, ніж того просив позивач, що у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України є обов`язковою умовою при прийнятті рішення.

Однак при цьому, орган місцевого самоврядування не може діяти свавільно та повинен чітко пояснити причини (підстави) прийняття свого рішення та обґрунтувати із урахуванням яких обставин ним у рішенні визначено площу земельної ділянки меншу від тієї, про яку просив заявник.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на ту обставину, що надання позивачу земельної ділянки площею 2,0 га призведе до порушення прав членів громади, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються лише на припущеннях.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За таких обставин, суд доходить висновку, що рішення 11 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 02.09.2021 №429 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,3000 га, не відповідає приписам частини 2 статті 2 КАС України.

Водночас, суд критично оцінює посилання відповідача на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11.09.2019 у справі 379/656/16-а, оскільки в даній справі мало місце обґрунтування прийнятого органом місцевого самоврядування рішення, а саме щодо меншого розміру земельної ділянки, на яку надано дозвіл для виготовлення проекту землеустрою. Надаючи дозвіл, сільська рада зазначила, що керується Пропозицією №2 від 28.03.2016 постійної комісії Петрівської сільської ради з питань аграрної політики, земельних відносин та природокористування згідно з якою з метою першочергового забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції, які є постійними жителями села Петрівське, вказана комісія пропонує сесії Петрівської сільської ради: надавати дозвіл учасникам антитерористичної операції, які мають право на першочергове відведення земельних ділянок відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на розроблення проектів землеустрою щодо безоплатної передачі у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення Петрівської сільської ради для ведення особистих селянських господарств, у таких розмірах: - учасникам антитерористичної операції, які зареєстровані та постійно проживають на території Петрівської сільської ради у розмірі 2,00 га; - учасникам антитерористичної операції, які не є постійними жителями села Петрівське у розмірі 1,00 га.

В той же час, рішення 11 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 02.09.2021 №429 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,3000 га, обґрунтування щодо надання дозволу саме в такому розмірі не містить.

Разом з тим, визначаючись щодо заявлених вимог у цій справі, суд не вбачає підстав для скасування рішення в цілому, адже рішення від 02.09.2021 №429 містить і приписи які не суперечать матеріально правовим інтересам позивача та не порушують його прав. Зокрема це стосується рішення в частині надання позивачеві бажаного для неї дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Надання такого дозволу не порушує прав та інтересів позивача, а тому скасування рішення у цій частині призведе до погіршення її правового становища порівняно із тим, що існувало до моменту звернення в суд із позовом.

Відтак, скасуванню підлягає рішення від 02.09.2021 №429 лише в частині необґрунтованого визначення площі земельної ділянки відносно якої позивачеві надано дозвіл.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд вказує наступне.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. В свою чергу, варто зауважити, що відповідач розглядав заяву позивача про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,0 га двічі, при цьому повторний розгляд заяви не призвів до бажаного для позивача результату, а відповідач, не обґрунтував причини (підстави) прийняття свого рішення та не обґрунтував із урахуванням яких обставин ним у рішенні визначено площу земельної ділянки меншу від тієї про яку просив заявник.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява N 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява N 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява N 20390/07).

У рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" ЄСПЛ вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Як зазначалось вище, скасуванню підлягає рішення Джуринської сільської ради від 02.09.2021 №429 лише в частині необґрунтованого визначення площі земельної ділянки відносно якої позивачеві надано дозвіл.

У такому випадку позовні вимоги зобов`язального характеру підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за місцем розташування зазначеним у поданому відповідачу клопотанні про надання відповідного дозволу, з урахуванням висновків суду висловлених у цьому рішенні.

Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши основні доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Щодо вимоги про стягнення судових втрат, слід вказати наступне.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн..

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Згідно з часиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача суду надано: договір про надання правничої (правової) допомоги від 02.08.2021, ордер на надання правничої (правової) допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера від 12.01.2022 про оплату 9000 грн.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, кількість витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас суд доходить висновку, що кількість витраченого адвокатом часу та розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з пунктами 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, відповідно до рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачки та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту її інтересів в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд доходить висновку, що витрати позивача на правову допомогу підлягають зменшенню до 2000,00 грн. і такий розмір відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості. А оскільки позов підлягає частковому задоволенню, у позивача виникає право на отримання відшкодування частини цих витрат, зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер і визначення частки задоволених вимог є неможливим.

Отже, за наслідками розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 11 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 02.09.2021 за № 429 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за рішенням суду" у частині визначення площі земельної ділянки 0,3000 га, відносно якої ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Джуринську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за місцем розташування зазначеним у поданому відповідачу клопотанні про надання відповідного дозволу від 09.12.2020, з урахуванням висновків суду висловлених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) та витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Джуринська сільська рада (вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринського району, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325489)

Суддя Мультян Марина Бондівна