Рішення

від 13.01.2022 по справі 215/6170/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2022 року Справа № 215/6170/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська лікарня № 9» Криворізької міської ради Климович Олени Василівни про визнання бездіяльності протиправною,-

ВСТАНОВИВ:

07.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська лікарня № 9» Криворізької міської ради Климович Олени Василівни, в якому просив:

- визнати протиправною Головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська лікарня № 9» Криворізької міської ради Климович Олени Василівни у відмові звернутись до Криворізької міської ради для усунення причин подання звернення згідно правового порядку ст. 140, 144 Конституції України та встановити наявність у неї такої компетенції;

- визнати протиправною Головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська лікарня № 9» Криворізької міської ради Климович Олени Василівни за результатом розгляду заяви від 05.03.2021 у сфері управління, яка виявилась у відмові вирішувати питання місцевого значення в межах ст.1,3,22, ч.ч. 2,3 ст. 28, ч.1 ст. 29, 49, 60 Конституції України та встановити наявність у неї компетенції (повноважень) прийняти рішення для належного реагування і зобов`язати прийняти рішення;

- визнати протиправною Головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська лікарня № 9» Криворізької міської ради Климович Олени Василівни за результатом розгляду заяви від 05.03.2021 у сфері управління, яка виявилась у відмові зазначити документ, які потрібно подати хворому без декларації, данні якого відсутні в електронній системі керівнику закладу для госпіталізації та встановити наявність у нього компетенції (повноважень) таку інформацію надати.

Підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом стало, на думку позивача, порушення відповідачем Закону України «Про звернення громадян» та Конституції України при розгляді скарги позивача від 05.03.2020 року.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області від 27.09.2021 року матеріали адміністративної справи № 215/6170/21 передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2021 року матеріали адміністративної справи №215/6170/21 розподілено судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Захарчук-Борисенко Н.В.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач звернувся до суду із заявою про звільнення від сплати судового збору, в якій просить суд звільнити його від сплати судового збору як малозабезпечену особу, посилаючись на те, що його місячний дохід становить лише 34 грн. 75 коп., що підтверджується довідкою, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 року заяву позивача про звільнення його від сплати судового збору за подання адміністративного позову в адміністративній справі № 215/6170/21 задоволено, звільнено позивача від сплати судового збору за подання адміністративного позову в адміністративній справі № 215/6170/21, відкрито провадження в адміністративній справі №215/6170/21 за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України. Заяву позивача про витребування доказів у відповідача задоволено частково, витребувано у відповідача наступні документи, а за їх відсутності запропоновано зазначити причини: розпорядження, якими надано повноваження розглядати заяву позивача від 05.03.2021; підтвердження отримання позивачем рішення, постанови, тобто правових актів щодо заяви від 05.03.2021; вихідний номер і дату відправки позивачу повідомлення про день, час і місце розгляду його заяви від 05.03.2021 року вх. 701,; заяву від 05.03.2021 року і лист ОСОБА_2 від 24.03.2021 року № 371, рішення в розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, яке прийняте після розгляду зави від 05.03.2021 року. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із витребуваними доказами протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 21.12.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

30.12.2021 року на електронну адресу суду надійшла заява відповідача про надання додатків та продовження процесуального строку, згідно з якою відповідач просить продовжити строк для подання відзиву через неотримання додатків до позовної заяви.

Вищезазначена заява разом із відзивом на позовну заяву надійшла на поштову адресу суду 11.01.2022 року.

У відзиві відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що заява позивача була розглянута по суті, а відповідь на неї була надана у встановлений законом строк, а саме позивача було проінформовано про неможливість створення електронного направлення на госпіталізацію через відмову позивача укласти декларацію на первинному рівні медичної допомоги.

Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У відповідності до ч. 1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

05.03.2021 року позивач звернувся до головного лікаря КНП «Криворізька міська лікарня №9» КМР Климович О.В. із заявою за вх.№С-3, у якій просив видати паперове направлення на стаціонарне лікування або надати письмову відмову від надання медичної допомоги громадянину без укладеної декларації.

Листом від 16.03.2021 року за вих.№335/1 надано відповідь на заяву позивача та проінформовано останнього про те, що за паперовим направленням сімейного лікаря КНП «ЦПМСД №1» КМР 04.03.2021 року позивач отримав консультативну амбулаторну медичну допомогу лікаря-кардіолога, встановлений попередній діагноз: ІХС: Стабільна стенокардія напруги ІІІ ф.кл. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ступінь 2, ризик 3, гіпертрофія ЛШ. СНІ. Дифузний вузловий зоб. Призначене лікування, рекомендоване стаціонарне дообстеження та лікування в плановому порядку після обов`язкового лабораторного тестування на визначення випадку СOVID-19 та оформлення направлення на госпіталізацію. Повідомлено позивача про те, що планова госпіталізація до будь-якого стаціонару здійснюється лише за електронним направленням, однак електронне направлення на госпіталізацію не створене сімейним лікарем, оскільки позивач не уклав декларацію на первинному рівні медичної допомоги за особистим розумінням цього питання. Зазначено, що відповідно до вимог постанови КМУ від 25.04.2018 року №411 для надання та отримання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій користувачі зобов`язані зареєструватись в реєстрах електронної системи охорони здоров`я, що згідно з Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення визначено як обов`язок пацієнта надавати відповідному надавачу медичних послуг достовірну інформацію та документи для здійснення запису у відповідному реєстрі пацієнтів. Окрім того, у листі зазначається, що через встановлений «жовтий» рівень епідеміологічної небезпеки у Дніпропетровській області забороняється проведення комунальними і державними закладами охорони здоров`я планових заходів з госпіталізації, тому позивача 05.03.2021 року повторно оглянуто лікарем-кардіологом та згідно з клінічним статусом позивач не потребував ургентної госпіталізації, з огляду на що йому рекомендовано продовжувати лікування під наглядом сімейного лікаря за призначенням кардіолога від 04.03.2021 року та пройти лабораторно-інструментальне обстеження в амбулаторних умовах у будь-який зручний для позивача час.

Даний лист надіслано позивачеві 18.03.2021 року, однак лист повернувся на адресу відправника неврученим за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією конверту та фіскальним чеком від 18.03.2021 року.

Позивач заперечує факт надання відповідачем відповіді на вищезазначену заяву, зазначає, що відповідач не профінансував його стаціонарне медикаментозне лікування, не повідомив про дату, час та місце розгляду заяви, не надав паперове направлення для госпіталізації, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає наступне.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

В силу ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно з положеннями частин 1, 4, 6 та 7 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Частинами 1, 3 та 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно зі статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій визначає Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» №2168-VIII від 19.10.2017 року (далі Закон №2168-VIII).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону №2168-VIII визначено, що у разі потреби у медичних послугах та лікарських засобах за програмою медичних гарантій пацієнт (його законний представник) звертається до надавача медичних послуг у порядку, встановленому законодавством.

Пацієнт (його законний представник) реалізує своє право на вибір лікаря шляхом подання надавачу медичних послуг декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу. Надавачам медичних послуг забороняється відмовляти у прийнятті декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та веденні пацієнта, зокрема, на підставі наявності у пацієнта хронічного захворювання, його віку, статі, соціального статусу, матеріального становища, зареєстрованого місця проживання тощо, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону №2168-VIII надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, пов`язаних з вторинною (спеціалізованою), третинною (високоспеціалізованою), паліативною медичною допомогою та медичною реабілітацією, здійснюється за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, або лікуючого лікаря в порядку, передбаченому законодавством, крім випадків, коли згідно із законодавством направлення лікаря не вимагається.

Механізм взаємодії пацієнта, лікаря, який направляє пацієнтів, та медичних працівників, що здійснюють медичне обслуговування за направленням регулює Порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я та фізичних осіб - підприємців, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та надають медичну допомогу відповідного виду (далі Порядок), затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.02.2020 року № 586 (далі Наказ №586).

Пунктами 1, 2 Порядку установлено, що він поширюється на всі заклади охорони здоров`я та фізичних осіб - підприємців, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - суб`єкт господарювання), крім випадків, зазначених у пункті 3 цього розділу.

Дія цього Порядку не поширюється на екстрену медичну допомогу та на обов`язковий медичний огляд працівників.

Пунктом 4 Розділу І Порядку встановлено, що направлення не є обов`язковим у випадках:

отримання первинної медичної допомоги;

звернення за отриманням вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в амбулаторних умовах до акушера-гінеколога, психіатра, нарколога, стоматолога, педіатра, фтизіатра;

консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію;

отримання платних послуг;

інших випадках, передбачених законодавством.

Підпунктами 3, 4 пункту 5 Розділу 1 Порядку визначено, що ініціатор направлення - лікар, який надає первинну медичну допомогу і про вибір якого пацієнтом подана відповідна декларація згідно із законодавством (далі - лікар ПМД) чи інший лікуючий лікар пацієнта, який приймає рішення про направлення. Направлення - скерування пацієнта ініціатором направлення з метою надання пацієнтові медичної допомоги, яку ініціатор направлення не може або не повинен надавати пацієнту, а також замовлення лабораторних та інструментальних досліджень.

Пунктом 7 Розділу ІІ Порядку встановлено, що ініціатор направлення, який працює у суб`єкта господарювання, що зобов`язаний надавати пацієнтам медичну допомогу безоплатно відповідно до закону або договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладеного з Національною службою здоров`я України, повинен внести запис про направлення пацієнта до системи із застосуванням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог законодавства.

Наказом №586 установлено, окрім іншого, що за умови наявності відповідної технічної можливості в електронній системі охорони здоров`я внесення записів про направлення до електронної системи охорони здоров`я є обов`язковим:

1) з 01 квітня 2020 року - для всіх надавачів медичних послуг, які уклали з Національною службою здоров`я України договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій на надання медичних послуг;

2) з 01 січня 2021 року - для всіх закладів охорони здоров`я та фізичних осіб - підприємців, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Після внесення запису про направлення до системи пацієнту повідомляється номер запису про направлення в системі засобами телекомунікацій. На вимогу пацієнта ініціатор направлення повинен надати йому копію запису про направлення або номер запису про направлення в системі у паперовій або електронній формі (пункт 10 Розділу ІІ Порядку).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2168-VIII форма декларації та порядок вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Так, пунктами 1, 3 Розділу І Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.03.2018 року №503 (далі Наказ №503), встановлено, що цей Порядок регулює вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». У цьому Порядку термін «Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу» (далі - Декларація) означає документ, що підтверджує волевиявлення пацієнта (його законного представника) про вибір лікаря, який надаватиме йому первинну медичну допомогу (далі - ПМД).

Відповідно до п. 1 Розділу ІІІ Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, пацієнт (його законний представник) має право подати Декларацію самостійно через електронну систему охорони здоров`я або шляхом звернення до надавача ПМД.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що реалізація державних фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення здійснюється за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу та з яким у пацієнта укладена декларація про вибір лікаря.

Разом з тим, як зазначається відповідачем у відзиві та не заперечується позивачем, останній станом на дату звернення із заявою від 05.03.2021 року не укладав із жодним лікарем декларацію про вибір лікаря, що унеможливило здійснення направлення позивача на стаціонарне лікування.

При цьому доводи позивача щодо неповідомлення його про дату, час, місце розгляду його заяви, викладені у позові, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до Закону України «Про звернення громадян» орган (особа), що здійснює розгляд звернення (скарги) громадянина, запрошує його на засідання за проханням такого громадянина. Однак заява від 05.03.2021 року не містить прохання заявника взяти участь у розгляді такої заяви.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно, вчасно перевірив заяву позивача та письмово повідомив останнього про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій, а тому позов задоволенню не підлягає.

За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 249, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська лікарня № 9» Криворізької міської ради Климович Олени Василівни (50031, м. Кривий Ріг, вул. Женевська, 6-Б) про визнання бездіяльності протиправною, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко