Рішення

від 05.06.2022 по справі 520/26732/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 червня 2022 року Справа№520/26732/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд :

-визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Харківській області № ф-129851-17 від 12.11.2020 року на суму недоїмки з єдиного внеску, штрафу та пені у загальному розмірі 35 588,74 грн;

-стягнути судові витрати з ГУ ДПС у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № ф-129851-17 від 12.11.2020 року прийнята контролюючим органом всупереч норм чинного законодавства та поза межами повноважень відповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 28.12.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким ГУ ДПС України в Харківській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих підстав, що на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. На підставі даних інформаційної системи у відповідності до інтегрованої картки платника податків, відповідачем прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у відповідності до вимог Закону України №2464-VІ. Водночас зазначає, що за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 сплата за позивача ЄСВ не надходила.

Суддя Кухар М.Д. з 28.12.2021 по 06.01.2022 включно перебувала у щорічній відпустці та з 19.01.2022 по 10.02.2022 включно перебувала на лікарняному.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом встановлено, що з 02.04.2004 року ОСОБА_2 була зареєстрована як Фізична особа-пілприсмець.

Таким чином позивач набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», але не зверталась до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

В подальшому фактична підприємницька діяльність була припинена.

05.03.2014 року уповноваженою особо Харківського міського управління юстиції Молчановою О.М. вчинено реєстраційну дію включення відомостей про фізичну особу підприємця з відміткою про те, шо свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним, номер запису 24801750000162346, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.11.2021 року.

12.11.2020 року відповідачем складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-129851-17 на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафу та пені у загальному розмірі 35 588,74 грн.

18.11.2021 року старшим державним виконавцем Київського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67543429 з виконання податкової вимоги № Ф-129851-17 від 12.11.2020 року.

22.11.2021 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою арештовано усі кошти на відкритих рахунках позивача.

23.11.2021 року уповноваженою особою Департаменту реєстрації міської ради на підставі власного рішення позивача прийнято рішення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП за її рішенням, номер запису 2004800060002162346.

26.11.2021 року адвокатом Шматько Т.М. направлено адвокатський запит до ГУ ДГІС у Харківській області щодо надання відомостей стосовно наявності/відсутності у ОСОБА_2 заборгованості перед бюджетом.

07.12.2021 року отримано лист-відповідь від 03.12.2021 року № 54836/6/20-40-24-15-19. зі змісту якої вбачається, шо станом на 31.10.2020 року згідно інтегрованої картки платника ОСОБА_2 має борг по єдиному соціальному внеску у сумі 35 588,74 грн (недоїмка 35 588.74 грн. штрафи 0. пеня 0). Сума боргу виникла на підставі проведених нарахувань но ЄСВ відповідно до чинного законодавства в автоматичному режимі. Заборгованість виникла за період з І кварталу 2017 по 4 квартал 2020.

Позивач не погоджуючись із вказаною вимогою, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (далі по тексту Закон України №2464-VІ).

Виключно Законом України №2464-VІ визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону України №2464-VI).

За змістом пунктів 2, 3, 5, 6, 10 частини першої статті 1 Закону України №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі по тексту - Закон України №1774-VIII) набрав чинності 01.01.2017, яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону України №2464-VI (у редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону України №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону України №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 по 31.10.2020 відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Отже, до предмета доказування у даній справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі по тексту Закон України №755-IV), здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Закон України №755-IV01 набрав чинності 01.07.2004, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону України №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» вказаного Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону України №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону України №755-IV).

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання №2390-VI внесено зміни до Закону України №755-IV, який набрав чинності 03.03.2011.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому вказаний строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 №1155-VII (далі по тексту Закон України №1155-VII) набрав чинності 25.04.2014.

Вказаним Законом України №1155-VII пункт 2розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України №755-IV викладено у новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом України №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону України №1155-VII вбачається, що Закон України №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом України №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнути на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону України №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом України №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону України №1155-VII указано, що реалізація Закону України №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону України №755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа-підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону України №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом України №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання", які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа "Серков проти України", заява №39766/05, пункт 43).

Суд зазначає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами України №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними у цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Отже, відсутність офіційного підтвердження у фізичної особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, які у силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для врахування при розгляді цієї справи.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 02.04.2004, тобто до 01.07.2004.

Доказів звернення позивача до державного реєстратора для включення до ЄДР відомостей про фізичну особу - підприємця, державна реєстрація якої була проведена до 01.07.2004, у строк, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI, сторонами не надано.

Разом з тим, суд зазначає, що з наданого представником позивача витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, шо відомості про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських форму вань були відсутні до 23.11.2021 року.

Суд підкреслює, що станом на дату формування спірних вимог відомості про позивача не були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, судом з матеріалів справи встановлено, що з трудової книжки позивача вбачається наступне:

-з 09.06.2016 року по 27.09.2018 року позивач працювала на посаді коитролер-касир до Харківської Філії ПрАТ «УКРАЇНСЬКА ФІНАНСОВА ГРУПА», код ЄДРПОУ 37535843;

-з 08.11.2018 року по 01.04.2019 року позивач працювала па посаді касира у Харківському відділенні № 26 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА ІНВРСТ», код ЄДРПОУ 39987043;

-з 23.04.2019 року по сьогоднішній день позивач працює на посаді продавця продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_3 .

Приписами пункту 2 частини 1 статгі 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, згадані платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

Таким чином в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займалась нею. оскільки перебувала у трудових відносинах з різними особами, які сплачували внесок з її заробітної плати (більше мінімального розміру для фізичних осіб-підприємців).

Відносини щодо адміністрування внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особн-підприємця і не врегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Тому, оскільки особа, яка зареєстрована, як фізична особа-підприємець (загальна система оподаткування), і не здійснює господарську діяльність (не отримує доходи), зобов`язана сплачувати внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страховою внеску лишеза умови, що не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Таким чином, оскільки позивач у період з 09.06.2016 по сьогоднішній день перебуває у трудових відносинах як найманий працівник, вона не має обов`язку сплачувати єдиний внесок за цей період.

Зазначена позиція відповідає висновкам Касаційного адміністративний суд у складі Верховного суду, викладеним у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.

За приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, відповідач здійснив нарахування позивачу боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску безпідставно та з порушенням вимог Закону України №2464-VІ.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведене у сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для повного задоволення адміністративного позову.

Відносно клопотання стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини восьмої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача скористався правом надання заперечень щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Вартість професійної правничої допомоги адвоката підтверджується копіями договору про надання правової допомоги від 26.11.2021, протоколом погодження гонорару, актом приймання передачі послуг від 09.02.2022.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

За визначенням частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до статті 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

Окрім цього, відповідно до вимог частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.

Так, зі змісту акту приймання передачі послуг від 09.02.2022 встановлено, що позивачу надані наступні послуги: зустріч з клієнтом в офісі адвоката, аналіз отриманих від клієнта документів, складання адвокатського запиту, аналіз законодавства України, складення позовної заяви, заяви про поновлення строку на звернення до адміністративного суду,відповіді на відзив, клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

При цьому, на переконання суду, наявність рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19 щодо аналогічних правовідносин, є подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин.

Таким чином, дана справа є справою незначної складності та Великою Палатою Верховного Суду висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин.

Враховуючи конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування витрат на оплату послуг з професійної правничої допомоги позивачу в розмірі 15000 грн. є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості і незначної складності справи, обсяг опрацьованого адвокатом матеріалу, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу у сумі 3000,00 грн.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга №31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга №6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Харківській області № ф-129851-17 від 12.11.2020 року на суму недоїмки з єдиного внеску, штрафу та пені у загальному розмірі 35 588,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

Повний текст рішення складено 06 червня 2022.

СуддяКухар М.Д.