Рішення

від 06.06.2022 по справі 147/712/19

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/712/19

Провадження № 2/147/7/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року смт.Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Подолян Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Тростянець, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації,

встановив:

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Ободівка-Агро» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасування державної реєстрації.

В обґрунтуванняпозову зазначила,що вонає власникомземельної ділянкиплощею 0,9088га,яка розташованана територіїОбодівської сільськоїради Тростянецькогорайону Вінницькоїобласті,що підтверджуєтьсяДержавним актомсерії ЯИ№025054від 29.07.2010р.Влітку 2010р.представники ТОВ«Ободівка-Агро»збирали документидля укладаннядоговорів орендиземлі. ОСОБА_2 також надалавідповідні документи,однак договоруоренди землівона непідписувала,але визнавалата отримувалаорендну плату.Весною 2017року останнязверталася докерівництва ТОВ«Ободівка-Агро»по питаннюповернення належноїїй земельноїділянки ітоді ОСОБА_2 стало відомопро те,що існуєдодаткова угода№2від 20.04.2016до договоруоренди землі№73від 20.10.2010р.,внесеного доДержавного реєстру24.03.2014р.Зазначила,що вданому випадку ОСОБА_2 не підписуваладодаткової угодидо договоруоренди,отже буловідсутнє волевиявленняучасника правочину,що єпідставою длявизнання правочинунедійним. Також відповідач безпідставно не повертає земельну ділянку позивачу як власнику.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просила визнати додаткову угоду №2 від 20.04.2016 р. до договору оренди землі №73, укладеного між нею та ТОВ «Ободівка-Агро» 20.10.2010 р., номер запису про інше речове право 5081676 від 24.03.2014 р., недійсною та скасувати її державну реєстрацію. Також просила стягнути з відповідача на її користь судовий збір у розмірі 768,40 грн

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 08.07.2019р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

08.08.2019 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що проти позовних вимог заперечує. Вказав, як відомо ТОВ «Ободівка-Агро», у 2016 році ОСОБА_2 особисто підписала додаткову угоду, а отже волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди було вільним і відповідало внутрішній її волі. Окрім того, у 2016-2019 р. позивач отримала від відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою, що свідчить про її бажання укласти й додаткову угоду та прийняти пропозиції ТОВ «Ободівка-Агро» на укладення правочину, а значить ОСОБА_2 підтвердила, що дана додаткова угода з відповідачем, на час її укладання, відповідала її внутрішній волі. В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

29.07.2020 р. дану цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Натальчук О.А., поновлено провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 29.10.2020 р. зупинено провадженняпо справідо встановлення правонаступництва.

05.07.2021 р. залучено до участі у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «Ободівка-Агро» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації, правонаступника позивача ОСОБА_1 та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.11.2021 р. призначено у даній справі судову почеркознавчуекспертизута зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

20.04.2022 р. до суду від Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру надійшов висновок експерта за №СЕ-19/102-21/18342-ПЧ від 08.04.2022 та матеріали цивільної справи №147/712/19.

Ухвалою суду від 21.04.2022 р. поновлено провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

18.05.2022 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача та відповідача, відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останні скористалися своїми процесуальними правами.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У ч. 1ст. 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Згідно з ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, на день звернення до суду із зазначеними вимогами, ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею 0,9088 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ободівської сільської ради Тростянецького району, кадастровий номер земельної ділянки 0524184200:01:001:0210, яка їй належала згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №025054 (т.1, а.с. 5).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.03.2019 р., номер інформаційної довідки 158062670, вбачається, що 20.10.2010 р. між ОСОБА_2 та ТОВ «Ободівка-Агро» було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524184200:01:001:0210, загальною площею 0,9088 із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:11853595 від 24.03.2014 (т.1, а.с.6).

20.04.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ободівка-Агро» укладено додаткову угоду №2 до Договору оренди даної земельної ділянки (т.1, а.с.32).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.03.2019 р., номер інформаційної довідки 158062670, встановлено, що вищезазначена додаткова угода №2 до договору оренди землі №73 від 20.10.2010 р. зареєстрована державним реєстратором Красиленко С.М. в реєстрі 01.06.2016 р. за індексним номером рішення: 29856567 (т.1, а.с.6 звор., 7).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 68 років, про що виконавчим комітетом Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області 28.09.2020 р. складено відповідний актовий запис за №44 (т.1, а.с.163).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2021 р. ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку площею 2,0118 га, кадастровий номер земельної ділянки 0524184200:01:001:0060, що знаходиться на території Ободівської сільської ради Гайсинського (Тростянецького) району, Вінницької області, що належала померлій ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №377263; а також на земельну ділянку площею 0,9088 га, кадастровий номер земельної ділянки 0524184200:01:001:0210, що знаходиться на території Ободівської сільської ради Гайсинського (Тростянецького) району, Вінницької області, що належала померлій ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №025054 (т.1, а.с.216, 219).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Відповідно дост.1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1ст. 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

За вказаних обставин до позивача ОСОБА_1 перейшли всі права та обов`язки ОСОБА_2 , які належали їй на день смерті.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 стверджувала, що додаткову угоду №2 від 20.04.2016 р. вона не підписувала.

Ухвалою суду від 23.11.2021 р. призначено у даній справі судову почеркознавчуекспертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи виконаний підпис в графі «орендодавець» Додаткової угоди №2 від 20.04.2016 року до договору оренди землі №73 від 20.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ободівка-Агро», кадастровий номер земельної ділянки 0524184200:01:001:0210, ОСОБА_2 чи іншою особою?

Відповідно до висновку експерта від 08.04.2022 р. № СУ-19/102-21/18342-ПЧ, підпис в графі «Орендодавець» у додаткові угоді №2 від 20.04.2016 р. до договору оренди землі №73 від 20.10.2010, з кадастровим номером 0524184200:01:001:0210, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ободівка-Агро» в особі директора Пуги Г.М., виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (т.2, а.с.2-7).

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність та допустимість кожного письмового доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання додаткової угоди №2 недійсною, слід відмовити за наступних підстав.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату реєстрації оскаржуваної додаткової угоди) договір оренди землі укладається в письмовій форм і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» ).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 р. у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 р. у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 р. у справі № 569/17272/15-ц.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди №2 до договору оренди землі №73 від 20.10.2010 р., посилаюсь на те, що зазначену додаткову угоду вона не підписувала, її умови не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на те, що остання отримувала орендну плату, а значить бажала виконувати умови додаткової угоди.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2, 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим суд констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Враховуючи підстави позову наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, встановлено, що ділянка з кадастровим номером 0524184200:01:001:0210 знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 р. у справі № 145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, встановивши, що ОСОБА_2 не підписувала спірну додаткову угоду №2 від 20.04.2016 р., не погоджувала її умови, правочин є таким, що не вчинений, та враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, позивач не обґрунтовано зазначила предмет позову, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсними додаткової угоди №2 від 20.04.2016 р. до договору оренди землі №73 від 20.10.2010 р.

Разом з тим, позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації спірної додаткової угоди.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Як встановлено судом, додаткова угода №2 до договору оренди землі №73 від 20.10.2010 р. була зареєстрована 01.06.2016 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі реєстрації змін іншого речового права з індексним номером 29856567, держаним реєстратором Бершадської міської ради Вінницької області Красиленко С.М.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Разом із тим, рішення про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, порушують права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю, зокрема - земельною ділянкою з кадастровим номером 0524184200:01:001:0210, площею 0,9088.

Отже, рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права, зокрема додаткової угоди №2 до договору оренди землі від 20.10.2010 р. не відповідають вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішень про державну реєстрацію є ефективним, а тому, на думку суду, обґрунтованим є задоволення позову в цій частині вимог.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час звернення позивача з позовом про визнання договору оренди недійсним) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зазначені висновки викладені у Постанові ВС від 09.06.2021 року у справі №569/15704/18 р.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Наразі, без скасування рішень про реєстрацію змін до іншого речового права, підставою прийняття якого стало неукладена між позивачем та відповідачем додаткова угода до договору оренди землі, власник майна фактично позбавлений свого права власності.

Враховуючи вищезазначене, додаткова угода №2 до договору оренди землі №73 від 20.10.2010, що зареєстрована державним реєстратором Бершадської міської ради Вінницької області Красиленко С.М. 01.06.2016 за №29856567, є не укладеною, в зв`язку з чим вона не підлягала державній реєстрації, а реєстрація цієї додаткової угоди порушує право позивачки на вільне використання земельною ділянкою, власником якої вона є, тому державна реєстрація цієї додаткової угоди підлягає скасуванню.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 50 відсотків судового збору, сплаченого при зверненні до суду, тобто у розмірі 384,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації, задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора Бершадської міської ради Вінницької області Красиленко С.М. про державну реєстрацію змін до іншого речового права, індексний номер рішення:29856567 від 01.06.2016 року, про реєстрацію додаткової угоди №2 до договору оренди землі №73 від 20.10.2010 року.

В задоволенні решти вимог, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро» на користь ОСОБА_1 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителька АДРЕСА_1 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро», юридична адреса: с.Нова Ободівка, вул. Суворова, 263, Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 34928088.

Повний текст рішення складено 07 червня 2022 року.

Суддя О.А. Натальчук