Рішення

від 07.06.2022 по справі 480/13125/21

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2022 року Справа № 480/13125/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/13125/21 за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Липоводолинської селищної ради (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення четвертої сесії Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 року «Про затвердження проектів землеустрою» в частині відмови у затвердженні ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області;

- зобов`язати Липоводолинську селищну раду затвердити проект землеустрою та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.0000 га., кадастровий номер - 5923283200:01:001:0574, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради, Роменського району (колишнього Липоводолинського району) Сумської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, рішенням відповідач відмовив у задоволенні поданої заяви без зазначення жодних підстав такої відмови. Позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм земельного законодавства.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання зазначеної ухвали представником відповідача подано до суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що дозвіл позивачем було отримано для виготовлення проекту землеустрою саме за рахунок земель державної власності, але проект ним було виготовлено вже за рахунок земель комунальної форми власності, при чому без погодження та навіть без повідомлення Липоводолинської селищної ради про намір отримати у власність земельну ділянку саме з комунальної власності тобто, по суті, позивач за власним розсудом лише замінив розпорядника земель в ході процесу приватизації. У зв`язку з цим Липоводолинська селищна рада фактично позбавлена можливості розпоряджатись землями отриманими у власність від Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, так як з позиції позивача лише зобов`язана тільки отримавши земельну ділянку - відразу її передати у приватну власність без врахування інтересів територіальної громади (а.с. 79-84).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 року по справі № 480/1812/20, наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 07.08.2020 року № 18-23825/16-20-СГ, позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 17).

На підставі вказаного наказу, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , розташованої за межами населених пунктів на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (а.с.44-75).

13.08.2021 року відділом у Липоводолинському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області було сформовано та зареєстровано земельну ділянку, присвоєно кадастровий номер 5923283200:01:001:0574, для ведення особистого селянського господарства (а.с. 26).

В подальшому, як зазначено у позовній заяві, позивач звернувся до Липоводолинської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.

Пунктом 70 рішення четвертої cесії восьмого скликання Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 вирішено не затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2,0000 га, кадастровий номер 5923283200:01:001:0574, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (а.с. 31).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з положеннями ч. 9-10 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Разом з тим ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

В силу положень ч. 8 ст. 186 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Отже, відповідно до статті 186 Земельного кодексу України, зокрема, органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації

З копії витягу з рішення четвертої cесії восьмого скликання Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021, яким вирішено не затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2,0000 га, кадастровий номер 5923283200:01:001:0574, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, суд вбачає, що воно взагалі не містить жодних підстав та обгрунтувань такої відмови (а.с. 31).

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача є необгрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяви позивача у встановленому порядку. Отже, відповідачем при розгляді заяви позивача не надана йому оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 186 Земельного кодексу України, тому вказана заява підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону.

Щодо твердження представника відповідача, що частина території, яка вказується позивачем як майбутня земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, відноситься до земель, які знаходяться в умовній прибережній захисній смузі, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З матеріалів справи суд вбачає, що в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено, що частина бажаної земельної ділянки, знаходяться в умовній прибережній захисній смузі, а відтак, з урахуванням положень ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не приймає до уваги дане посилання відповідача.

При цьому суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на п. 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з огляду на наступне.

Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, розділ Х "Перехідних положень" доповнено пунктом 24, яким серед іншого визначено, що надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Тобто, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" з 27.05.2021 у осіб, які отримали дозвіл на розроблення проекту землеустрою, а також у органів що їх надали, виник обов`язок повідомлення про це у місячний термін відповідних сільських, селищних, міських рад.

Проте суд зазначає, що Земельним кодексом України не визначено відповідальності для осіб, які, отримали дозвіл на розроблення проекту землеустрою від органу виконавчої влади та не повідомили про це у місячний строк з 27.05.2021 сільську, селищну, міську ради.

Отже в порушення вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем у спірному рішенні не наведено передбачених ч. 8 ст. 186 ЗК України підстав для відмови у затвердженні поданого позивачем проекту землеустрою, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення четвертої сесії Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 року «Про затвердження проектів землеустрою» в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Липоводолинської селищної ради затвердити проект землеустрою та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.0000 га., кадастровий номер - 5923283200:01:001:0574, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради, Роменського району (колишнього Липоводолинського району) Сумської області, суд зазначає наступне.

Зобов`язання судом відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, які передбачені законом, а саме: невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, може бути необґрунтованим та призвести до затвердження такого проекту з порушенням закону.

За таких обставин, суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин органом місцевого самоврядування з цього питання, а тому позовні вимоги про зобов`язання Липоводолинської селищної ради затвердити проект землеустрою з метою передачі у власність земельної ділянки за наявності встановлених вище обставин, є передчасними та не підлягають задоволенню.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить та зобов`язати Липоводолинську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням висновків суду.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 2 500,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позовних вимог та складністю справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 22.11.2021 № 2211/21/8 (а.с.33-36), акт приймання надання послуг від 26.11.2021 № 1 по договору про надання правової допомоги від 22.11.2021 № 2211/21/8 (а.с. 37), копію ордеру серії ВМ № 1022236 (а.с. 38) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 06.04.2012 № 369 (а.с. 39).

Як вбачається з акту приймання надання послуг від 26.11.2021 № 1 по договору про надання правової допомоги від 22.11.2021 № 2211/21/8 (а.с. 37) Адвокатське об`єднання передало, а клієнт прийняв фактично надані послуги, а саме: усна консультація і аналіз рішення четвертої сесії Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 року «Про затвердження проектів землеустрою» в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області вартістю 500,00 грн.; підготовка адміністративного позову про визнати протиправним та скасування рішення четвертої сесії Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 року «Про затвердження проектів землеустрою» в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області та зобов`язання відповідача вчинити дії вартістю 2 000,00 грн.

При цьому суд зазначає, що адміністративна справа №480/13125/21 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності та дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. А отже адвокатом не докладено надмірних та значних професійних зусиль та навичок для складання позовної заяви.

Крім того при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №13125/21 є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи складність справи та наявність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг, які зводилися виключно до формування позовної заяви, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та судом частково задоволено позовні вимоги позивача, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 1 000,00 грн.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок Липоводолинської селищної ради суму судового збору у розмірі 454,00 грн., сплаченого відповідно до службового чеку від 22.11.2021 року № платежу 1017806358 (а.с. 5).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення четвертої сесії восьмого скликання Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 року «Про затвердження проектів землеустрою» в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.

Зобов`язати Липоводолинську селищну раду (вул. Роменська, 10,смт. Липова Долина, Роменський район, Сумська область,42500, код ЄДРПОУ 04390972) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Липоводолинської селищної ради (вул. Роменська, 10,смт. Липова Долина, Роменський район, Сумська область,42500, код ЄДРПОУ 04390972) судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Липоводолинської селищної ради (вул. Роменська, 10,смт. Липова Долина, Роменський район, Сумська область,42500, код ЄДРПОУ 04390972) суму судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек