Постанова

від 06.06.2022 по справі 420/12464/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/12464/21

Головуючий І інстанції: Єфіменко К.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 30.09.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 Головного управління ДПС у Одеській області про визнання протиправнимта скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС України в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправнимта скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2021р.:

- №0385442-2404-1515- про стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі76 223,71 грн.;

- №0385444-2404-1515 - про стягнення податку на нерухоме майно, вiдмiнневiд земельної ділянки в розмірі 16536,21 грн.;

- №0385443-2404-1515 - про стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 8622,03 грн.;

- судові витрати та витрати на правову допомогу покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірними рішеннями відповідач необґрунтовано нарахував позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на промислові будівлі та складські приміщення промислових підприємств, які, відповідно до вимог податкового законодавства,взагалі не є об`єктами оподаткування. Отже, за таких обставин, позивач вважає, що усі оскаржувані рішення є протиправними та підлягають безумовному скасуванню.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю.Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.05.2021р. №0385442-2404-1515, №0385444-2404-1515, №0385443-2404-1515.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача 03.11.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2021р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

16.11.2021р. матеріали даної справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

20.12.2021р. представником позивача на адресу суду 2-ї інстанції надіслано письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач категорично не визнав апеляційну скаргу та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач -фізична особа ОСОБА_1 є засновником та керівником Фермерського господарства «Фенікс Агро», видами діяльності якого за КВЕД є:

01.11 «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур» (основний);

01.19 «Вирощування інших однорiчних і дворiчних культур»;

01.46 «Розведення свиней»;

01.47 «Розведення свійської птиці»;

47.11 «Роздрiбна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами».

За позивачем ОСОБА_1 , згідно ІТС «Податковий блок», зареєстровані наступні об`єкти нерухомого майна:

- об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля під реєстраційний номером 78795145122, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3521,20 кв.м.;

- об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля під реєстраційний номером 63938205122, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 398,3 кв.м.;

- об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля під реєстраційний номером майна 78798945122 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 763,9 кв.м.

Вказане вище нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, належить на праві власності фізичній особі ОСОБА_1 , але фактично використовується Фермерським господарством «Фенікс Агро».

24 травня 2021 рокууповноваженою особою ГУ ДПС України в Одеській області було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0385442-2404-1515 - про стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі76 223,71 грн.;

- №0385444-2404-1515 - про стягнення податку на нерухоме майно, вiдмiнневiд земельної ділянки в розмірі 16 536,21 грн.;

- №0385443-2404-1515 - про стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 8 622,03 грн.;

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності та безпідставності спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Як загально відомо, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014р. №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015р., запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Як визначено приписами пп.266.1.1 п.266.1 ст.261 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

А як слідує зі змісту пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Базою ж оподаткування - є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, як передбачено нормами пп.266.6.1. п.266.2 ст.266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.

Згідно із пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Таким чином, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, на території якого перебуває таке майно.

Обчислення ж суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

У відповідності до вимог пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Так, як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги фактично ґрунтуються на доводах про те, що позивач, як сільськогосподарський товаровиробник, звільнений від оподаткування податком на нерухоме майно, яке призначене для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, позивачем використовуються спірні об`єкти нерухомого майна за функціональним призначенням, а саме там провадиться господарська діяльність фермерського господарства «ФЕНІКС АГРО», що підтверджується копією Статуту.

Відповідно до вимог п. 30.2 ст.30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підпунктом 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у редакції Закону України від 23.11.2018р. №2628-VIII, чинній з 01.01.2019р., чітко визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, до таких об`єктів нерухомості належать будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2. ст. 266 ПК України).

Правовий аналіз приписів пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що його застосування передбачає наявність 2-х умов одночасно, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності:

об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , «А - телятник, загальна площа 1323,8 кв.м; Б - телятник, загальна площа 775 кв.м; В - телятник, загальна площа 893,3 кв.м; Г - кормоцех; №1-9 - надвірні споруди; 1-ІІІ замощення»;

об`єкт за адресою: Ізмаїльський район, с.Першетравневе, вул.Леніна,1д «А - будинок тваринництва, загальна площа 763,9 кв.м. a,a l, a 2 ,a 3 - ганок: а 4 - навіс; Б - вбиральня; №1-4 - надвірні споруди; 1 - замошення»;

При цьому, право приватної власності на зазначені об`єкти зареєстровано за ФГ "ФЕНИКС АГРО" (код ЄДРПОУ: 40093394).

Що ж стосується віднесення позивача до сільськогосподарського виробника, то з цьогг приводу судова колегія зазначає наступне.

Так, за визначенням пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Слід зазначити, що дана правова позиція з цього спірного питання викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2019р. у справі №0340/1905/18.

Втім, одночасно необхідно зазначити, що на користь висновку, що нормою пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України від 23.11.2018р. №2628-VIII, пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України було в новій редакції, згідно з якою, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019р., що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

При цьому, варто зазначити й про те, що пільга, встановлена пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується виключно сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Аналогічний правовий висновок з цих питань зазначений у постановах Верховного Суду 04.12.2018р. у справі №649/593/16-а, від 24.04.2020р. у справі №540/2206/19.

Отже, зважаючи на викладене, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази, вважає,

що вважає суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 24.05.2021р. №0385442-2404-1515, №0385444-2404-1515, №0385443-2404-1515про стягнення з позивача податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та необхідність їх скасування.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при повторному вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 07.06.2022р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко