Ухвала

від 06.06.2022 по справі 815/409/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 815/409/18

адміністративне провадження № К/990/12033/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу подану законним представником малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі №815/409/18 за позовом законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеського дошкільного навчального закладу Ясла-садок №154, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент освіти та науки Одеської міської ради про визнання протиправними рішень,

в с т а н о в и в:

Законний представник малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з позовом до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеського дошкільного навчального закладу Ясла-садок №154, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент освіти та науки Одеської міської ради, у якому просила:

- визнати протиправним та нечинним положення рішення п. 6.2 Протоколу від 28 грудня 2017 року №22 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, а саме: в частині заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей;

- визнати протиправним та скасувати пункту 1.3 наказу від 12 січня 2018 року №17-ОД завідуючого Одеського дошкільного навчального закладу Ясла-садок №154 Одеської міської ради, яким ОСОБА_1 , 2014 року народження заборонено відвідувати дошкільний навчальний заклад;

- допустити ОСОБА_1 до навчально-виховного процесу у Одеському дошкільному навчальному закладі Ясла-садок №154 Одеської міської ради.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей.

Визнано протиправним п. 6.2 рішення Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, оформленого Протоколом від 28 грудня 2017 року №22 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, задоволено.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради щодо встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей; визнання протиправним п. 6.2 рішення Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, оформленого Протоколом від 28 грудня 2017 року №22 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, скасовано.

Ухвалено у цій частині позову нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, залишено без змін.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надіславши її 13 травня 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку, яка надійшла до Суду 18 травня 2022 року.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року.

Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

На виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, скаржник посилається на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції зазначає, що суд при встановлення факту наявності порушення законного інтересу позивача проігнорував правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, а також Великою Палатою Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №800/489/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №9901/415/18, від 06 лютого 2019 року у справі №9901/815/18.

Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Одночасно з цим, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Втім, у касаційній скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судом апеляційної інстанції рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду, у цьому випадку на постанови від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, а також постанови Великою Палатою Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №800/489/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №9901/415/18, від 06 лютого 2019 року у справі №9901/815/18, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.

Зрештою, скаржник вказує на не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2020 року у справі №815/409/18 стосовно обов`язковості рішень Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради.

В контексті цього Суд зазначає, що при вирішення спірних правовідносин суд апеляційної інстанції досліджував питання наявності відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду. Суд апеляційної інстанції аналізуючи приписи пункту 10 Типового положення про регіональну та місцеву комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17 червня 2015 року №409 та пунктів 1, 4, 5, 9, 10 Положення про Комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27 серпня 2015 року №272 дійшов висновку, що рішення комісії не мають обов`язкового характеру відносно фізичних осіб, а відтак оскаржуваний пункт 6.2 Протоколу, як правий акт індивідуальної дії не може бути адресований позивачу, а є обов`язковими для виконання виключно органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає, що вказана правова норма передбачає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні .

Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Водночас скаржник не наводить обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, натомість висловлює свою незгоду із висновками суду апеляційної інстанції.

У разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту частини четвертої статті 328 КАС України скаржник має належно вмотивувати, як необхідність відступлення, так і обґрунтувати подібність обставин та правових відносин у наведених прикладах.

До того ж, Верховний Суд звертає увагу, що можливо відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відтак, касаційна скарга не містить належного та вмотивованого обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції відсутні посилання на висновки, викладені у вказаній скаржником постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17.

Також в касаційній скарзі скаржник зазначив, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Не вказавши норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.

Проте зміст касаційної скарги свідчить про те, що посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник фактично констатує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, не зазначаючи щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду та не вказує, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду, що не є належною підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

У решті доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи та їхньої переоцінки, цитування нормативно правових актів, що виходить за межі повноважень касаційного суду й не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року.

Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу подану законний представником малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі №815/409/18 за позовом законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеського дошкільного навчального закладу Ясла-садок №154, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент освіти та науки Одеської міської ради про визнання протиправними рішень, повернути скаржнику.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

Суддя О. А. Губська