Постанова

від 07.06.2022 по справі 200/14558/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 200/14558/19-а

адміністративне провадження № К/9901/3543/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Тацій Л.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачук А.І., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (далі - ОКП «ДТКЕ») на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2020 (прийняте судом у складі судді Троянової О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 (ухвалену судом у складі: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В.) у справі за позовом ОКП «ДТКЕ» до Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області (далі - Міськрада), виконавчого комітету Сіверської міської ради (далі - Виконком), Постійної комісії з розгляду питань, пов`язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення при виконкомі Сіверської міської ради (далі - Постійна комісія), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування протоколу №5 засідання міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО та ГВП Сіверської міської ради (далі - Міжвідомча комісія) від 16.07.2019 в частині відключення окремих квартир споживачів від мережі централізованого опалення та встановлення альтернативного (індивідуального) опалення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОКП «ДТКЕ» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати протокол Міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО та ГВП Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області від 25.06.2019 року №5 в частині надання дозволу на відключення будинку по АДРЕСА_1 від мережі централізованого опалення та встановлення індивідуального газового опалення в квартирах споживачів як такий, що не відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про теплопостачання» та наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року №4 «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання";

- визнати протиправним та зобов`язати Міжвідомчу комісію з розгляду питань відключення від мереж ЦО та ГВП Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області скасувати виданий третій особі ОСОБА_6 акт про відключення квартири (секції, під`їзду) від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП від 25 вересня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року залучено Виконком до участі у справі в якості другого відповідача, та Постійну комісію до участі у справі в якості третього відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 16.12.2020 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що за вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» , що діє з 10.12.2017, можливе відключення квартири від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та влаштування системи індивідуального теплопостачання, якщо у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Як встановлено судом та не спростовано позивачем, 5 із 80 власників квартир є споживачами послуг з ЦО та ГВП, які надає ОКП «ДТКЕ».

Висновку про неможливість відключення квартир №№ 30 , 41 , 42 , 57 , 66 по АДРЕСА_1 від централізованого опалення позивачем до Комісії не надавалося.

При цьому, надання одній особі дозволу на відключення від мереж ЦО та ГВП та не надання такого права іншій особі у тому ж приміщенні (багатоквартирному будинку, за наявності 80 квартир, з яких відключено 75, було б порушенням Конституції України, оскільки статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01.02.2021 ОКП «ДТКЕ» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове - про задоволення позову.

У скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Посилається на те, що поза належною увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишено те, що з часу введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, та до моменту набрання чинності (17.09.2019) наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 169 від 26.07.2019, був чинний наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4, який передбачав відключення будинку в цілому, а не окремих приміщень.

В зв`язку із зазначеним, вважає, що Міжвідомча комісія при розгляді заяви мешканців окремих приміщень мала враховувати не тільки пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII, а й пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом (тобто в строк до 10.06.2018) має: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити введення в дію нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію цього Закону, з дня введення його в дію; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

На думку позивача, саме із внесенням змін (приведення у відповідність із Законом, скасуванням, прийняттям нових) до діючих підзаконних нормативно-правових актів (як це передбачено Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги») законодавець передбачав відключення споживачів окремих квартир та приміщень у житловому будинку від мереж централізованого опалення у встановленому порядку.

Вважає, що спір у цій справі виник у сфері публічно-правових відносин, а його предмет стосується законності рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання ним власних публічно-владних управлінських функцій за наслідками розгляду відповідних письмових звернень громадян стосовно відключення квартир (приміщень) від мереж ЦО і ГВП.

Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про належність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

Також, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.10.2020 у справі №340/458/19.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2021 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - Желєзний І.В., судді: Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 08.04.2021 відкрив касаційне провадження.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В. на підставі розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.12.2021 № 2263/0/78-21 визначено нову колегію суддів: головуючий суддя - Тацій Л.В., судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І., справу передано судді-доповідачу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ОКП «ДТКЕ» засноване на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні Донецької обласної ради. Підприємство здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством України та Статутом ОКП «ДТКЕ».

Метою діяльності позивача, зокрема є виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії у вигляді пари та гарячої води споживачам у порядку, встановленому законодавством; задоволення потреб ринку у наданні висококваліфікованих послуг (роботах, продукції) власного виробництва.

Мешканці будинку АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 (квартира 30 ), ОСОБА_2 (квартира 57), ОСОБА_3 (квартира 42 ), ОСОБА_4 (квартира 66 ), ОСОБА_5 (квартира 41 ) звернулись до міського голови м. Сіверськ із заявами про надання дозволу відключення квартир від централізованого опалення.

25.06.2019 на засіданні Міжвідомчої комісії з розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП, зокрема розглянуто вищезазначені заяви мешканців будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (кв. 30), ОСОБА_2 ( кв. 57 ), ОСОБА_3 (кв. 42), ОСОБА_4 (кв. 66), ОСОБА_5 (кв. 41) та вирішено надати дозвіл на відключення будинку по АДРЕСА_1 та встановлення в квартирах індивідуального газового опалення.

Вказане рішення оформлене у вигляді протоколу засідання міжвідомчої комісії з розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП №5 від 25.06.2019.

25.09.2019 представником балансоутримувача будинку в особі директора Сіверського міського спеціалізованого комунального підприємства Пшенка О.В., представником виконавця послуг ПП "Донжилсервіс" Шишко Н.М. та власником (наймачем, орендарем) квартири або уповноваженою особою (при відключенні секції, під`їзду) ОСОБА_6 складено акт про відключення квартири (секції, під`їзду) від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП, яким підтверджено відключення квартири від внутрішньо будинкових мереж ЦО будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Акт затверджено головою міжвідомчої комісії з розгляду питань пов`язаних з відключенням окремих приміщень.

Сіверська міська рада Бахмутського району Донецької області листами від 03.07.2019 №0708/1832, №0708/1833 поінформувала ВО «Лиманськтепломережа» та ПП «Донжилсервіс» відповідно, що розгляд питання відключення будинку АДРЕСА_1 від мережі центрального опалення відбувся на засіданні комісії 25.06.2019.

17.10.2019 виконавчим комітетом Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області прийнято рішення № 238 «Про відключення будинків по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_9 від мереж центрального опалення.

17.10.2019 Виробнича одиниця «Лимантепломережа» обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» направила до Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області претензію за №1322, в якій, зокрема просила скасувати протокольне рішення засідання міжвідомчої комісії з питань відключення від мереж ЦО і ГВП Сіверської міської ради від 26.05.2019 №5, оскільки вважає надання дозволу на відключення будинку АДРЕСА_1 , яким фактично надано дозвіл на відключення власникам п`яти квартир, таким, що порушує п. 2.1, 2.2 Порядку від 22.11.2005. Вважає порушенням проведення засідання комісії без участі заявників або їх законних представників.

31.10.2019 Сіверська міська рада Бахмутського району Донецької області направила директору ВО «Лимантепломережа» відповідь на претензію, відповідно до якої, зокрема, зазначила, що із 80 квартир будинку АДРЕСА_1 на час засідання комісії централізоване опалення отримували лише 5 квартир. Всі 5 звернень до міської ради і надійшло. Крім того зазначив, що після прийняття рішення, ВО «Лимантепломережа» було направлено листа, однак ВО «Лимантепломережа» проігнорувала необхідність обстеження мереж будинку та встановлення факту відокремлення будинку від мереж ЦО.

Не погоджуючись з протоколом засідання міжвідомчої комісії з розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП №5 від 25.06.2019 та актом про відключення квартири (секції, під`їзду) від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП від 25.09.2019, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Так, спірні правовідносини, що виникли регулюються Законом України від 02.06.2005 року № 2633-IV «Про теплопостачання» (далі - Закон № 2633-IV), Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон № 2189-VIII), Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила № 630) та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 №4 (чинним на час виникнення спірних відносин; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за № 1478/11758; далі - Порядок № 4).

У статті 1 Закону №2633-IV визначено, що система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для тепло-забезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 4 Закону № 2633-ІV встановлено, що проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання встановлені статтею 13 Закону № 2633-ІV.

До основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, регулювання діяльності суб`єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; затвердження місцевих програм розвитку у сфері теплопостачання, участь у розробці та впровадженні державних і регіональних програм у цій сфері; затвердження з урахуванням вимог законодавства у сфері теплопостачання проектів містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, схем теплопостачання та іншої містобудівної документації; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; погодження на розміщення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці нових або реконструкцію діючих об`єктів теплопостачання та сприяння розвитку систем теплопостачання на відповідній території.

Відповідно до статті 19 Закону № 2633-ІV споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Положеннями статті 24 Закону № 2633-ІV визначено, що споживач теплової енергії має право на: вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.

Основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів; забезпечення безпечної експлуатації систем теплоспоживання; споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

01 травня 2019 року введено в дію Закон України від 09.11.2017 року №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 2189-VIII до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, належать, зокрема, встановлення порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону № 2189-VIII до повноважень органів місцевого самоврядування належать, зокрема, затвердження та виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм.

Частиною першою статті 6 Закону № 2189-VIII визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Статтею 7 Закону № 2189-VIII визначено коло прав і обов`язки споживачів, зокрема споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Відповідно до статті 8 цього Закону виконавець комунальної послуги має право, зокрема, звертатися до суду в разі порушення споживачами умов договору.

Пунктом 7 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII передбачено, що у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов`язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Не допускається примусове відокремлення (відключення) від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від цих мереж інших власників квартир та нежитлових приміщень.

При цьому, як вже зазначалося вище, статтею 24 Закону № 2633-ІV визначено права та основні обов`язки споживача теплової енергії. Так, споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.

Питання ж відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів безпосередньо врегульовано пунктами 24-28 Правил № 630.

Так, згідно із пунктом 24 цих Правил споживачі можуть відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Витрати, пов`язані з відключенням від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води, а також встановленням індивідуальних (автономних) систем опалення, відшкодовуються споживачами відповідно до калькуляції, складеної виконавцем (пункт 27 Правил №630).

Споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (пункт 28 Правил №630).

Отже, з системного аналізу наведених вище норм діючого у цій сфері законодавства вбачається, що чинним законодавством України фактично передбачено право споживачів, у тому числі індивідуальних, відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Що ж стосується порядку відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, то з цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Так, на виконання вимог пункту 25 Правил №630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року №4 було затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, який визначає процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГВП.

Відповідно до вимог пункту 1.2 вказаного Порядку №4 для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП, призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії.

Засідання постійно діючої міжвідомчої комісії відбуваються у міру потреби, але не рідше одного разу на місяць.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області від 22 жовтня 2014 року № 113 затверджено Положення про постійну комісію з розгляду питань, пов`язаних з відключенням від мереж централізованого опалення при виконкомі міської ради (далі - Положення №113).

Пунктом 1 Положення №113 передбачено, що постійна комісія з розгляду питань, пов`язаних з відключенням від мереж централізованого опалення при виконкомі міської ради утворюється для реалізації прав споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення.

Комісія для виконання покладених на неї завдань: розглядає звернення громадян з питань, пов`язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, приймає відповідні рішення (пункт 6 Положення №113).

Право комісії у разі необхідності розглядати звернення окремих громадян; щодо відключення окремих приміщень в багатоквартирних будинках передбачено пунктом 9 Положення №113.

Пунктом 10 Положення №113 передбачено процедуру прийняття рішень комісії, які оформлюються протоколом.

Питання про відключення Комісією розглядаються на підставі заяви встановленого зразка та доданих до неї документів (п.11 Положення №113).

Пункт 16 Положення №113 встановлено, що Комісія затверджує акт про відключення квартири (приміщення), будинку.

Розділ ІІ Порядку №4 регламентує процедуру розгляду та прийняття рішення про відключення окремого житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання.

Відповідно до пункту 2.1 цього ж Порядку №4 для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП, в якій власник (власники) будинку зазначає причини відключення. До такої заяви, зокрема, додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж ЦО і ГВП та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.

Далі, у відповідності до пункту 2.2 даного Порядку №4, комісія розглядає надані заявником документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї.

У подальшому ж, комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації.

При цьому, обов`язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання. Комісією, у разі необхідності, можуть розглядатися питання збільшення потужностей та можуть розроблятися пропозиції щодо їх фінансування, а також заміни систем внутрішньо-квартальних, а в деяких випадках і магістральних мереж газо-, водо-, теплопостачання.

Засідання Комісії відбувається за участю заявника або його уповноваженого представника Рішення Комісії оформляється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові.

При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП. Підставою для відмови у наданні дозволу на відключення від мереж ЦО і ГВП є невиконання умов, визначених у пунктах 2.1 та 2.2 цього Порядку.

У разі ж незгоди заявника із відмовою, такий спір вирішується в судовому порядку (підпункти 2.2.1, 2.2.2 пункту 2.1 Порядку №4).

Якщо заявником є власник, наймач (орендар) окремого приміщення, Комісія має право не розглядати його заяву до прийняття рішення про відключення від мереж централізованого теплопостачання всього будинку (підпункт 2.2.3 пункту 2.1 Порядку №4).

Таким чином, з системного аналізу вищенаведених нормативно-правових норм вбачається, що Порядком № 4 (який діяв на момент виникнення даних правовідносин) передбачена можливість відключення від системи центрального опалення та гарячого водопостачання лише житлового будинку у цілому за згодою загальних зборів мешканців будинку, а не на окремих квартир.

Проте суд касаційної інстанції звертає увагу, що пунктом 7 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, право власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, на відокремлення (відключення), у встановленому порядку, від них своєї квартири чи нежитлового приміщення та влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні за однієї умови: якщо у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Тобто, ключовим правовим питанням у даній справі є невідповідність Порядку № 4 акту вищої юридичної сили, а саме - пункту 7 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами частини 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частинами першою-третьою статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Юридична сила закону як основного джерела права, а також його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, яким у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 85 Конституції України є Верховна Рада України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, а відтак це означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Статтею 92 Конституції України передбачено, зокрема, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Вирішуючи спірні правовідносини щодо застосування Порядку № 4 та положень пункту 7 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII, колегія суддів виходить з приписів частини третьої статті 7 КАС України, згідно з якими у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, у зв`язку з тим, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про невідповідність Порядку № 4 акту вищої юридичної сили, а саме - пункту 7 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII, що також підтвердилось під час касаційного перегляду справи, колегія суддів вважає правильним вирішення судами попередніх інстанцій питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів з огляду на їх відповідність положенням Закону № 2189-VIII, що узгоджується з вимогами статей 2, 6, 7 КАС України.

Аналогічний висновок щодо застосування закону як акта, який має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, викладений у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №281/459/17, від 24.10.2019 у справі № 761/14626/17 та у справі № 295/7219/16-а.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у спірних правовідносинах мали застосовуватись положення Закону № 2189-VIII, якими передбачено право окремих споживачів відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а не підзаконного нормативно-правового акта - Порядку № 4, оскільки вказаний закон має вищу юридичну силу, з огляду на вищенаведене.

Касаційна скарга у цій частині не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою той факт, що Міжвідомча комісія при прийнятті оскаржуваного рішення, повинна була врахувати положення пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII у сукупності та взаємозв`язку із пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII, відповідно до якого Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом (тобто в строк до 10.06.2018 року): привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити введення в дію нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію цього Закону, з дня введення його в дію; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Суд на спростування зазначеного аргументу касаційної скарги зазначає наступне.

Норма пункту 7 Розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII, яка є спеціальною у спірних правовідносинах, визначає та встановлює лише єдину умову реалізації права окремого споживача (у межах багатоквартирного будинку) на відокремлення своєї квартири від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а саме: наявність відключення від таких мереж не менш як половини квартир та нежитлових приміщень на день набрання чинності цим Законом.

Більше того, норми Закону № 2633 встановлюють право окремого споживача обирати одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами, а Правила № 630 уточнюють, що таке здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 5 із 80 власників квартир є споживачами послуг з ЦО та ГВП, які надає ОКП «ДТКЕ».

Висновку про неможливість відключення квартир №№ 30 , 41 , 42 , 57 , 66 по АДРЕСА_1 від централізованого опалення позивачем до Комісії не надавалося.

Крім того, технічним звітом розробки схеми оптимізації системи теплопостачання міста Сіверськ визначено, перелік теплових мереж, де передбачена можливість відключення споживачів від центрального опалення та перехід до автономних джерел теплопостачання. Серед таких адрес значиться будинок по АДРЕСА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що надання одній особі дозволу на відключення від мереж ЦО та ГВП та не надання такого права іншій особі у тому ж приміщенні (багатоквартирному будинку, за наявності 80 квартир, з яких відключено 75, було б порушенням Конституції України, оскільки статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Отже, вимоги Закону № 2189-VIII та Закону № 2633-ІV при винесенні Міжвідомчою комісією оскаржуваного рішення - дотримані.

Суд критично ставиться до посилань позивача в касаційній скарзі про те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.10.2020 у справі №340/458/19, оскільки у вказаній справі Верховним Судом не було сформовано правовий висновок, а за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду у складі судді від 19.02.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду, скасовано зазначені судові рішення та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Також в касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про належність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

Суд на спростування зазначеного аргументу касаційної скарги зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом у публічній площині.

Статтею 55 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Системний аналіз положень статей Конституції України, КАС України, які зазначені у цьому рішенні свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

На підставі викладеного, з урахуванням вимог статей 2, 5 КАС України, слід дійти висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виступає учасником спірних правовідносин, оскільки є виконавцем комунальної послуги (стаття 6 Закону № 2189-VIII), однак у цілях захисту його прав/інтересів у адміністративному судочинстві порушення таких має відбуватися саме у сфері публічно-правових відносин та носити конкретний індивідуально виражений характер.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

У процесі розгляду даної справи не виявлено та не встановлено порушення прав чи законних інтересів, чи покладення обов`язків на позивача у публічній сфері, що мали б місце у зв`язку із прийняттям Міжвідомчою комісією оскаржуваного рішення.

Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на час звернення до суду із даним позовом затверджено акти про відключення від мереж ЦО та ГВП квартир №№ 30, 41 , 42 , 57, 66 будинку АДРЕСА_1 , тобто у такій частині оскаржуваний протокол вичерпав свою дію та є реалізованим.

Посилання та доводи позивача в касаційній скарзі не вказують на порушення його конкретних індивідуальних прав при прийнятті оскаржуваного рішення , сама по собі незгода позивача із прийнятим оскаржуваним рішенням, не може бути самостійною підставою для звернення до суду та задоволення позову, а тому суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволені позову. Відсутність об`єкта порушеного права, не надає підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1647/16.

Суд вважає хибним посилання позивача про те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства, оскільки як вбачається з оскаржуваних судових рішень позов у даній справі розглянуто за правилами та порядку встановленому КАС України.

Окрім того, слід зазначити, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких ознак публічно - правових відносин: правовідносини у цій справі виникли у галузі публічного адміністрування; індивідуальний акт прийнятий суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні правовідносини врегульовані адміністративним законодавством.

Верховний Суд вже висловив правову позицію щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах у постанові від 21.07.2021 у справі № 200/2348/20-а.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Всі інші доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права

Аналіз зазначених обставин справи та наведених правових норм дають підстави для висновку Суду, що суд першої та апеляційної інстанцій правильно та повно встановили всі обставини справи, правильно застосували норми матеріального права, не допустили порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук