Рішення

від 25.05.2022 по справі 914/2992/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2022 Справа № 914/2992/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Фізичної особи-підприємця Махнюка Юрія Володимировича, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Махно-Груп, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: ОСОБА_1 , Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 1983372,88грн.

Представники:

Позивача: Шалапай І.О. представник, адвокат (посвідчення від 08.09.2012р. №1959);

Відповідача: Шпирка Р.О. представник, адвокат (ордер від 25.05.2022р. серія ВС №1099079);

Третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

30.09.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Махнюка Юрія Володимировича від 28.09.2021р. б/н (вх. №3247) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» про стягнення заборгованості; ціна позову: 1983372,88грн.

Підставами позовних вимог Позивач визначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих послуг за Договором комісії від 20.02.2020р. №2002.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.10.2021р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Махнюка Юрія Володимировича від 28.09.2021р. б/н (вх. №3247 від 30.09.2021р.) залишити без руху; надати Фізичній особі-підприємцю Махнюку Юрію Володимировичу десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати письмове пояснення, у якому зазначити про наявність у Позивача або в іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.10.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 09.11.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду у цій справі від 09.11.2021р. судом постановлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» від 05.11.2021р. вх. №26056/21 про відкладення підготовчого засідання у справі відмовити; відкласти підготовче судове засідання на 30.11.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

В судовому засіданні 30.11.2021р. у цій справі судом оголошено перерву до 09:45год. 02.12.2021р., про що представники Сторін повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою суду від 02.12.2021р. у цій справі судом постановлено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» про зупинення провадження у справі від 01.02.2021р. вх. №4943/21 відхилити; в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» про витребування доказів від 01.12.2021р. вх. №28876/21 відмовити; продовжити строк підготовчого провадження на 4 дні; оголосити перерву в судовому засіданні на 14.12.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою суду від 14.12.2021р. у цій справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача від 09.12.2021р. вх. №5067/21 задоволити; залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 23.09.2003р. Пустомитівським РВ УМВС України у Львівській області); продовжити строк підготовчого провадження на 26 днів; відкласти підготовче судове засідання на 13.01.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Господарським судом в порядку ч.ч.6,7 ст.176 ГПК України 16.12.2021р. вчинено запит вих.№914/2992/21/1/21 до Відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання головного управління Державної міграційної служби у Львівській області та Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

28.12.2021р. за вх. №31378/21 від Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області до суду засобами поштового зв`язку надійшов лист від 23.12.2021р. вих. №2467-21 15582, у якому надає інформацію про зареєстроване місце проживання гр. ОСОБА_1 .

До вказаного листа долучено Довідку про реєстрацію місця проживання особи (додаток №13 до Правил), з якої вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 .

Окрім того, 29.12.2021р. за вх. №31500/21 від Відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання головного управління Державної міграційної служби у Львівській області надійшла відповідь на лист від 16.12.2021р. вих. №914/2992/21/1/21, з якої вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 . Вказану відповідь оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.01.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 27.01.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.01.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 10.02.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.02.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 24.02.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Проте, підготовче судове засідання, яке призначене на 11год. 40хв. 24.02.2022р., не відбулось з наступних причин. Пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022р. N64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. N2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Рішенням Загальних зборів суддів Господарського суду Львівської області від 24.02.2022р., оформлених протоколом №2 від 24.02.2022р., вирішено перенести судові засідання, що були призначені на 24 та 25 лютого 2022 року, на інші дні.

Згідно інформаційного повідомлення на сайті Господарського суду Львівської області від 24.02.2022р. (https://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/pres-centr/news/1259829/ ) у зв`язку з надзвичайною ситуацією, яка склалась в Україні, будь-які судові засідання не відбудуться сьогодні 24.02.2022 р. та завтра 25.02.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.02.2022р. у цій справі суд постановив призначити підготовче судове засідання на 29.03.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.03.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 14.04.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.04.2022р. у цій справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» від 05.01.2022р. б/н (вх. №31/22 від 05.01.2022р.) про призначення почеркознавчої експертизи у справі №914/2992/21 відхилити; в призначенні судової почеркознавчої експертизи відмовити; в зупиненні провадження у справі №914/2992/21 відмовити; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» від 14.04.2022р. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 відхилити; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 10.05.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для дачі пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2022р. у цій справі судом постановлено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Махно-Груп Лопатинської Ярини Романівни від 26.04.2022р. б/н (вх. №9241/22 від 04.05.2022р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою суду від 10.05.2022р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 26.05.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

В судовому засіданні 26.05.2022р. у цій справі судом оголошено перерву в межах дня слухання до 14:45год. 26.05.2022р., про що представники Сторін повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.05.2022р. у цій справі судом постановлено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Махно-Груп від 18.04.2022р. вх. №8003/22 про поновлення строку для подання доказів відхилити; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Махно-Груп в поновлені строку для подання долучених до клопотання від 18.04.2022р. вх. №8003/22 доказів; долучені до Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Махно-Груп від 18.04.2022р. вх. №8003/22 докази до розгляду не приймати та залишити без розгляду.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Сторін в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах.

Третя особа чи представник Третьої особи в судове не з`явився, 28.12.2021р. за вх. №31415/21 засобами поштового зв`язку надіслав до суду Клопотання від 23.12.2021р. б/н, у якому просить суд проводити розгляд справи за відсутності Третьої особи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 1983372,88грн. заборгованості за Договором комісії на закупівлю бджолопродуктів від 20.02.2020р. №2002.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що між Позивачем та Відповідачем 20.02.2020р. укладено Договір комісії на закупівлю бджолопродуктів « 2002, за яким Позивачем надано Відповідачу послуги. Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань належним чином не виконано, внаслідок чого утворився борг з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором в розмірі 1983372,88грн.

Позивач у поданій 18.11.2021р. за вх. №27457/21 Відповіді на відзив в спростування викладених Відповідачем у відзиві доводів звертає увагу суду на те, що Відповідачем не викладено заперечень з приводу здійснення Позивачем закупівель бджолопродуктів та меду, а також надає копії Договорів купівлі-продажу та Закупівельних актів; накладних та податкових накладних; копій паспортів та ідентифікаційних кодів пасічників; копії паспорта пасіки та/або довідки з сільської ради про наявність бджолосімей у господарстві, які передбачені п.2.2. Договору.

Щодо Актів приймання-передачі, то разом з ними Відповідачу були передані звіти про виконану роботу. Так, відповідно до Акту приймання-передачі виконаної роботи від 23.04.2021р. №33 було надано Звіт про виконану роботу №23/04; до Акту приймання-передачі виконаної роботи від 26.04.2021р. №34 було надано Звіт про виконану роботу №26/04; до Акту приймання-передачі виконаної роботи від 27.04.2021р. №35 було надано Звіт про виконану роботу №27/04; до Акту приймання-передачі виконаної роботи від 28.04.2021р. №36 було надано Звіт про виконану роботу №28/04; до Акту приймання-передачі виконаної роботи від 29.04.2021р. №37 було надано Звіт про виконану роботу №29/04; до Акту приймання-передачі виконаної роботи від 30.04.2021р. №38 було надано Звіт про виконану роботу №30/04.

Окрім того Позивач зазначає, що надання послуг з вивчення ринку з метою пошуку продавців, які бажають продати товар на умовах, визначених у Договорі, не оформлялось Звітом комісіонера, оскільки така процедура передує придбанню товару. Тобто відібрання зразків меду для аналізу та дослідження ринку оформлялось саме Актами приймання-передачі виконаної роботи та Звітами про виконану роботу. Акт приймання-передачі оформлявся виходячи з чинного законодавства та звичаїв ділового обороту.

В доповнення до викладеного Позивач зазначає, що доводи Відповідача про підписання актів приймання-передачі виконаних робіт носять фіктивний характер, оскільки укладені директором Відповідача Махнюком Д.В. та його братом ОСОБА_3 не доведені належними засобами доказування. Так, до 07.05.2021р. Відповідач належав іншим засновникам та мав іншого керівника. При цьому, після придбання часток Відповідача новими учасниками та зміни директора, в період з 03.06.2021р., Відповідачем здійснено часткову оплату послуг Позивача на суму 524225,30грн., що в свою чергу, свідчить про визнання Відповідачем заборгованості за Договором.

Перед придбанням часток в складі Відповідача та зміною керівника новими учасниками товариства здійснювався його аудит, а відтак, на думку Позивача, нові учасники товариства були обізнані з обставинами укладення між Відповідачем та Позивачем Договору, а також наявністю заборгованості з оплати наданих Поизвачем послуг та її розміром.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 05.11.2021р. за вх. №26055/21 Відзиві проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі з підстав того, що Позивачем не доведено обставину надання Відповідачу послуг, оскільки Позивачем не доведено наявності у нього Договорів купівлі-продажу та Закупівельних актів; накладних та податкових накладних; копій паспортів та ідентифікаційних кодів пасічників; копії паспорта пасіки та/або довідки з сільської ради про наявність бджолосімей у господарстві, які передбачені п.2.2. Договору. Крім того, Відповідач зазначає, що подані Позивачем Акти приймання-передачі виконаної роботи не передбачені умовами укладеного між Сторонами Договору.

Окрім того, Відповідач звертає увагу суду на те, що за вісім днів з 23.04.2021р. по 30.04.2021р. Позивач як виконавець надав послуги з дослідження пропозиції на продукцію бджільництва в областях, визначив можливості здійснення операцій з купівлі-продажу продукції бджільництва, створив базу даних згідно Додатку №1, який не надав суду.

Також, згідно доводів Відповідача, за умовами Договору Позивач як комісіонер вчиняє правочини щодо придбання товарів, а подані Позивачем Акти носять фіктивний характер.

Відповідач у поданому 29.11.2021р. за вх. №28590/21 Запереченні на відповідь на відзив в доповнення до викладених у відзиві доводів вказує, що подані Позивачем копії Актів приймання-передачі виконаної роботи не містять жодних даних про продукцію, а лише зазначають про дослідження пропозиції на продукцію і визначають потенційні можливості здійснення операцій з купівлі-продажу. В той же час, згідно доводів Відповідача, відповідно до п.1.2. Договору належним виконанням Комісіонером своїх зобов`язань за Договором вважається вчинення Комісіонером правочинів щодо придбання товарів в порядку та на умовах, визначених Договором, а також передача товарів Комітенту. Крім того, подані Позивачем копії Актів містять підписи лише Позивача та не підписані представником Відповідача.

Щодо доводів Позивача про зміну складу учасників та корпоративних прав у Товаристві Відповідач зазначає, що питання корпоративних прав не входить до предмета доказування у цій справі і вказані обставини не підлягають дослідженню судом.

У поданих 20.01.2022р. за вх. №1615/22 Відповідач вказує на те, що у Відповіді на Відзив Позивач надав Суду копії Звітів про виконану роботу до Актів приймання-передачі виконаної роботи (копії яких були подані ним разом з позовною заявою) за період з 23.04.2021р. по 30.04.2021р., фактично за період восьми календарних днів.

Відповідач звертає увагу на те, що усі вказані Звіти про виконану роботу за вказаний період містять підпис лише Позивача, підпис ж представника Відповідача відсутній. Однак, відповідно до п.4.10. Договору саме обидві сторони підписують Звіт Комісіонера.

Щодо наведених у звітах відомостей Відповідач ставить під сумнів можливість самостійного виконання Позивачем роботи, яка відображена в Звітах, за вказаний у них час.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданих 28.12.2021р. за вх. №31416/21 Поясненнях зазначає, що перебував на посаді директора Відповідача з квітня 2019 року по травень 2021 року. За вказаний період Товариство здійснювало діяльність з закупівлі меду та фасування його в тару для продажу. Для вказаної мети було укладено Договір, отриманий на виконання якого мед в подальшому було розфасовано та поставлено контрагентам відповідно до укладених Відповідачем господарських договорів.

Також Третя особа підтверджує обставину здійснення Поизвачем відібрання зразків меду для можливості придбання меду в майбутньому, після перевірки таких зразків, щоб придбати його в більших обсягах.

Окрім того, Третя особа категорично не погоджується із звинуваченнями Відповідача у фіктивності Актів приймання-передачі, оскільки такі були ним підписані як керівником Відповідача на підставі наданого дозволу загальних зборів учасників Відповідача. Відтак, підписуючи дані Акти Третя особа діяв в межах наданих йому Відповідачем повноважень.

В доповнення до викладеного Третя особа зазначає, що теперішній директор Відповідача Цибульський І.Р., будучи на той час одним із учасників Відповідача, надавав згоду на підписання відповідного договору, а отже йому було відомо про закупку меду за Договором.

Окрім того, у поданому 28.12.2021р. за вх. №31415/21 клопотанні Третя особа просить суд проводити розгляд справи за відсутності Третьої особи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, беручи до уваги подане Третьою особою клопотання суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Третьої особи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

20.02.2020р. між Фізичною особою-підприємцем Махнюком Юрієм Володимировичем (надалі Позивач, Комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Махно-Груп» (надалі Відповідач, Комітент) укладено Договір комісії на закупівлю бджолопродуктів №2002 (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Комісіонер зобов`язувався за дорученням та на користь Комітента за винагороду вчинити за рахунок Комітента і від свого імені правочини щодо дослідження ринку бджільництва та придбання бджолопродуктів (мед бджолиний, прополіс, віск бджолиний, перга, пилок та ін.) належної якості (далі - товар).

Відповідно до п.1.2. Договору належним виконанням Комісіонером своїх зобов`язань за цим договором вважається вчинення Комісіонером правочинів щодо придбання товарів в порядку і на умовах, визначених цим договором, а також передача придбаного товару Комітенту.

Згідно п.1.3. Договору за виконання послуг з придбання товару і виконання інших зобов`язань за цим договором Комітент зобов`язується сплатити Комісіонеру комісійну винагороду.

При вчиненні відповідних правочинів із третіми особами щодо придбання товарів Комісіонер зобов`язаний діяти в інтересах Комітента. Товар, придбаний Комісіонером за рахунок (кошти) Комітента, є власністю останнього (п.1.4. Договору).

Відповідно до п.1.6. Договору обов`язковою умовою Договору є виконання Комісіонером функції податкового агента по відношенню до фізичних осіб-власників товару. Всі ризики в частині виконання зазначених функцій Комісіонер приймає на себе.

Згідно п.2.1. Договору Комісіонер за цим Договором приймає на себе такі зобов`язання: вивчати ринок з метою пошуку продавців, які бажають продати товар на умовах, визначених у Договорі; повідомляти Комітенту на його вимогу всі відомості про хід виконання Договору; укладати і виконувати від свого імені угоди на придбання товару; за вимогою Комітента передати йому всі отримані за виконаним дорученням товари; виконувати функцію податкового агента при купівлі товару від фізичних осіб-власників продуктів бджільництва; погоджувати максимальну ціну закупівлі товару з комітентом, але в будь-якому разі діяти на умовах найбільш вигідних для останнього; прийняти (зворотньо) від комітента Товар неналежної якості, без права вимоги комісійної винагороди. Комісіонер має право на винагороду відповідно до п. п. 1.3 цього Договору.

Пунктом 2.2. Договору Сторонами передбачено, що при закупівлі бджолопродуктів Комісіонер зобов`язаний належним чином провести процедуру закупівлі продукції із належним оформленням документів. А саме укладати та оформляти та мати: Договори купівлі - продажу та Закупівельні акти; Накладні і податкові накладні, виписані товаровиробниками; копії паспортів та ідентифікаційних номерів пасічників; копія Паспорта пасіки та/або довідка з сільської ради про наявність бджолосімей у господарстві (Довідку з сільської Ради та/або паспорт пасічника).

Комісіонер несе усю відповідальність за достовірність даних зазначених в укладених ним договорах чи інших документах, котрі укладаються ним на виконання Даного Договору. Усю відповідальність за неналежне оформлення документів та пов`язані з цим наслідками, котрі може понести чи понесе Комітент, відшкодовуються Комісіонером (п.2.3. Договору).

Пунктом 3.1. Договору Сторонами встановлено, що Комітент зобов`язаний забезпечити Комісіонера грошовими коштами, необхідними для придбання товару. Кошти на придбання перераховуються на поточний рахунок Комісіонера. У разі якщо придбання товару на виконання Договору здійснювалося за кошти Комісіонера, ці витрати відшкодовуються Комітентом на першу вимогу Комісіонера; на підставі підтверджуючих документів відшкодувати Комісіонеру понесені ним витрати, які були необхідні для виконання доручення Комітента.

Відповідно до п.4.3. Договору якість продукції, а саме меду (воску) повинна відповідати наступним вимогам визначених в Додатку №2.

Згідно п.4.5. Договору з метою перевірки якості партії продукції Комітентом здійснюється попередній відбір проб з кожної фасованої одиниці продукції, котра знаходиться у відповідній тарі.

Пунктом 4.7. Договору Сторонами передбачено, що приймання продукції здійснюється на підставі Акту прийому-передачі продукції. При підписанні сторонами Акту приймання-передачі продукції, Комісіонер зобов`язаний надати Комітенту усі документи на дану продукцію, визначені п. 2.2. Даного Договору.

Відповідно до п.4.8. Договору поставка продукції здійснюється у зворотній тарі. А саме у разі придбання продукції, котра знаходиться у тарі, така продукція переміщається у тару Комітента. А тара в котрій була продукція повертається Комісіонеру. Комісіонер зобов`язаний забрати тару з складу Комітента протягом семи днів.

Згідно п. 4.9. Договору після поставки продукції, така зважується у тарі Комітента (визначається маса нетто). Маса продукції у Акті прийому передачі-продукції вказується з урахуванням маси тари (маса нетто). У разі придбання продукції, котра знаходиться у тарі Комітента, така продукція переміщається з тари Комітента. Потім проводиться контрольне зважування тари Комітента. Після чого маса пустої тари Комітента віднімається від маси нетто, та отримується загальна маса продукції (маса брутто).

Після проведення дослідження відповідності продукції, контрольного зважування, визначення маси брутто, сторони підписують Звіт Комісіонера (Акт виконаних робіт) (п.4.10. Договору).

Відповідно до п.5.1. Договору комісійна плата встановлюється 1,50 грн. за 1 кілограм прийнятого Комітентом від Комісіонера виду бджолопродукта, та, у кожному випадку, зазначається у Звіті комісіонера.

Згідно п.5.2. Договору Сторони погодили, що комісію банку, що справляється банківською установою при отриманні Комісіонером готівки на виконання доручення у розмірі 0,35% . Комітент приймає на себе. Також Комітент відшкодовує витрати пов`язані з транспортуванням бджолопродуктів, виключно у випадку, якщо товар належної якості, та Комітент приймає такий у повному обсязі.

Розрахунок між сторонами здійснюється у наступному порядку: Комітент відшкодовує 40 % від вартості визначеної в Акті приймання-передачі продукції, протягом одного дня з моменту підписання такого Акту. В даному випадку маса продукції а відповідно і ціна визначається виходячи з маси нетто; наступну частину 60 % Комітент відшкодовує, після підписання Акту виконаних робіт. В даному випадку відшкодування проводиться за передану продукцію виходячи з маси брутто. Винагорода здійснюється протягом трьох днів; Сторони вправі підписати Звіт комісіонера (Акт виконаних робіт) виключно у тому випадку, якщо Комітент провів усі аналізи продукції, та її визнано такою, що відповідає умовам договору. У випадку, якщо якість продукції не відповідає умовам договору, то Комітент повертає продукцію Комісіонеру, а Комісіонер зобов`язаний повернути Комітенту отримане відшкодування за дану продукцію; у виняткових випадках, Комітент вправі відшкодувати вартість продукції у повному обсязі після підписання Акту приймання передачі (п.5.3. Договору).

Відповідно до п.5.6. Договору Комісіонер складає Звіт Комісіонера (Акт виконаних робіт), в якому зазначається найменування товару, кількість, вартість, витрати на зняття готівки з каси банку, номер Акту приймання передачі продукції. Такий Звіт затверджується сторонами та є підставою для проведення остаточних розрахунків між Комітентом та Комісіонером за надані послуги та відшкодування вартості витрат понесених на виконання умов даного Договору.

Згідно п.6.1. Договору у разі порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Пунктом 7.1. Договору Сторонами погоджено, що Договір набуває чинності з дня його підписання й діє до 20.02.2022р.

Додатковою угодою від 01.08.2020р. №1 до Договору Сторонами погоджено з метою зміни винагороди внести зміни до Договору, а саме: п.5.1. Договору викласти в новій редакції наступного змісту:

« 5.1. Сторони погодили, що Комітент оплачує Комісіонеру наступну комісійну винагороду 0,10 (нуль гривень 10 коп.) за 1 кг. меду.».

Вказаний Договір та Додаткову угоду до нього підписано повноважними представниками Сторін, підпис представника Комітента завірено відтиском печатки юридичної особи-Відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в період з 11.12.2020р. по 30.04.2021р. надав Відповідачу послуги за Договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Звіту комісіонера (акту виконаних робіт) від 11.12.2020р. №25 на суму 1062991,68грн. та Акту приймання-передачі продукції від 11.12.2020р. №25, Звіту комісіонера (акту виконаних робіт) від 15.01.2021р. №27 на суму 813803,09грн. та Акту приймання-передачі продукції від 15.01.2021р. №27, Акту приймання-передачі виконаної роботи від 23.04.2021р. №33 на суму 47000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 26.04.2021р. №34 на суму 65000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 27.04.2021р. №35 на суму 78000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 28.04.2021р. №36 на суму 94000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 29.04.2021р. №37 на суму 103000грн. та Акту приймання-передачі виконаної роботи від 30.04.2021р. №38 на суму 115000грн.

Вказані Звіти комісіонера (акти виконаних робіт) та Акти приймання-передачі виконаної роботи підписано повноважними представниками Сторін, підпис представника Комітента завірено відтиском печатки юридичної особи-Відповідача.

Крім того, в підтвердження обставини надання Позивачем Відповідачу послуг за Договором Позивачем долучено до матеріалів справи копії Звітів про виконану роботу від 23.04.2021р. №23/04, від 26.04.2021р. №26/04, від 27.04.2021р. №27/04, від 28.04.2021р. №28/04, від 29.04.2021р. №29/04 та від 30.04.2021р. №30/04 із долученими до них копіями закупівельних актів заготівлі меду, воску та інших продуктів бджільництва від індивідуальних продавців пасічників, копій паспортів громадян України, довідок про присвоєння РНОКПП та ветеринарно-санітарних паспортів пасік. Вказані Звіти про виконану роботу підписано Позивачем.

Також відомості про надання Позивачем відповідних послуг на підставі вказаних Звітів про виконану роботу відображені у підписаному повноважними представниками та завіреному відтиском печатки юридичної особи-Відповідача Акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020р. по 09.09.2021р.

З підстав неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з відшкодування коштів, необхідних для придбання товару в порядку, передбаченому п.3.1. Договору на суму 1483838,46грн., а також виплати комісійної винагороди за Договором в порядку п.1.3. Договору на суму 499534,42грн., що підтверджується підписаним повноважними представниками та завіреним відтиском печатки юридичної особи-Відповідача Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020р. по 09.09.2021р.

Таким чином, заборгованість Відповідача за Договором складає 1983372,88гпе. Докази повного або часткового погашення Відповідачем суми заборгованості в матеріалах справи відсутні, станом на час проведення судового засідання з вирішення спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 1983372,88грн. заборгованості за Договором комісії на закупівлю бджолопродуктів від 20.02.2020р. №2002.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ч.1 ст.1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.1014 ЦК України).

Відповідно до ст.1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії; комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Приписами ст.1024 ЦК України встановлено, що комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому суд зазначає, що підписання Сторонами Звітів комісіонера (актів виконаних робіт) та Актів приймання-передачі виконаної роботи, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарських операцій надання послуг за Договором і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отримані послуги. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Суд також звертає увагу на те, що, відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019р. №916/1727/17.

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору. з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані Учасниками справи на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Учасниками справи обставини щодо укладення між Позивачем та Відповідачем Договору, на виконання якого Позивачем надано, а Відповідачем прийнято послуги за Договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Звіту комісіонера (акту виконаних робіт) від 11.12.2020р. №25 на суму 1062991,68грн. та Акту приймання-передачі продукції від 11.12.2020р. №25, Звіту комісіонера (акту виконаних робіт) від 15.01.2021р. №27 на суму 813803,09грн. та Акту приймання-передачі продукції від 15.01.2021р. №27, Акту приймання-передачі виконаної роботи від 23.04.2021р. №33 на суму 47000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 26.04.2021р. №34 на суму 65000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 27.04.2021р. №35 на суму 78000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 28.04.2021р. №36 на суму 94000грн., Акту приймання-передачі виконаної роботи від 29.04.2021р. №37 на суму 103000грн. та Акту приймання-передачі виконаної роботи від 30.04.2021р. №38 на суму 115000грн., внаслідок неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати яких виникла заборгованість в розмірі 1983372,88грн.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 1983372,88грн. заборгованості за Договором комісії на закупівлю бджолопродуктів від 20.02.2020р. №2002 є мотивованими та обґрунтованими.

При цьому суд критично оцінює та відхиляє доводи Відповідача щодо того, що Акт приймання-передачі виконаної роботи не є документом, що підтверджує обставину надання послуг за Договором, оскільки пунктом 4.10. Договору передбачено, що після проведення дослідження відповідності продукції, контрольного зважування, визначення маси брутто, сторони підписують Звіт Комісіонера (Акт виконаних робіт).

Окрім того, посилання на Акт виконаних робіт, як на підставу до проведення другого етапу розрахунку в розмірі 60% вартості міститься в пункті 5.3. Договору, згідно з якою «… наступну частину 60 % Комітент відшкодовує, після підписання Акту виконаних робіт…».

Також, Сторонами у п.5.6. Договору погоджено, що Комісіонер складає Звіт Комісіонера (Акт виконаних робіт), в якому зазначається найменування товару, кількість, вартість, витрати на зняття готівки з каси банку, номер Акту приймання передачі продукції. Такий Звіт затверджується сторонами та є підставою для проведення остаточних розрахунків між Комітентом та Комісіонером за надані послуги та відшкодування вартості витрат понесених на виконання умов даного Договору.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що затвердження Сторонами Акту виконаних робіт нарівні з затвердженням Звіту комісіонера є підставою для проведення остаточних розрахунків між Комітентом та Комісіонером за надані послуги та відшкодування вартості витрат понесених на виконання умов даного Договору.

Окрім того не підтверджуються належними засобами доказування, а відтак, відхиляються судом за безпідставністю та необґрунтованістю доводи Відповідача щодо фіктивності Актів приймання-передачі виконаної роботи від 23.04.2021р. №33 на суму 47000грн., від 26.04.2021р. №34 на суму 65000грн., від 27.04.2021р. №35 на суму 78000грн., від 28.04.2021р. №36 на суму 94000грн., від 29.04.2021р. №37 на суму 103000грн. та від 30.04.2021р. №38 на суму 115000грн., а також Звітів про виконану роботу від 23.04.2021р. №23/04, від 26.04.2021р. №26/04, від 27.04.2021р. №27/04, від 28.04.2021р. №28/04, від 29.04.2021р. №29/04 та від 30.04.2021р. №30/04.

Також, Відповідачем не доведено об`єктивну неможливість виконання Позивачем роботи, яку відображено у Звітах про виконану роботу від 23.04.2021р. №23/04, від 26.04.2021р. №26/04, від 27.04.2021р. №27/04, від 28.04.2021р. №28/04, від 29.04.2021р. №29/04 та від 30.04.2021р. №30/04, зважаючи в тому числі і на вказані у звітах періоди. При цьому, суд звертає увагу Відповідача на те, що підставою до виникнення обов`язку Відповідача провести остаточні розрахунки з Позивачем за надані послуги та відшкодування вартості витрат понесених на виконання умов даного Договору є саме Акти виконаних робіт та Звіти комісіонера, котрі підписано повноважними представниками Сторін Договору, а не Звіти про виконану роботу від 23.04.2021р. №23/04, від 26.04.2021р. №26/04, від 27.04.2021р. №27/04, від 28.04.2021р. №28/04, від 29.04.2021р. №29/04 та від 30.04.2021р. №30/04, котрі містять підпис Позивача.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором у встановленому Договором порядку та строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої неоплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1983372,88грн. суми основного боргу за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 31580,11грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 12000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 20.09.2021р. №25 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 31580,12грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №14 до позовної заяви.

При цьому суд зазначає, що Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду заявлено одну позовну вимогу майнового характеру із ціною позову 1983372,88грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду судового збору складає 1,5% від ціни позову і становить 29750,59грн.

Відтак, Позивачем здійснено внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в розмірі 1829,53грн. (31580,12-29750,59).

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

В підтвердження розміру понесених Позивачем судових витрат Позивачем долучено до позовної заяви копію укладеного 15.09.2021р. між Адвокатським об`єднанням «СОЛІСТЕР» (за Договором Адвокатське об`єднання) та Фізичною особою-підприємцем Махнюком Юрієм Володимировичем (за Договором Клієнт) Договору про надання правової допомоги №260 (надалі Договір 260), за умовами якого (п.1.1. Договору 260) Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.2.1. Договору 260 Адвокатське об`єднання, на підставі звернення Клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: здійснює представництво та захист прав та законних інтересів Клієнта під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства в будь-яких судах України, а також в державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків порушника/потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків підозрюваного (обвинуваченого, підсудного)/потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; здійснює захист прав, свобод і законних інтересів Клієнта у кримінальному провадженні, надає правову допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; надає Клієнту правову інформацію, усні (в т.ч. по телефону) і письмові консультації та роз`яснення з правових питань, усні і письмові довідки щодо законодавства, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню у разі порушення.

Згідно п.4.1. Договору 260 загальна вартість послуг, їх перелік, об`єм та інші умови котрі впливають на загальну вартість послуг відображені в Додатку №1 до даного договору.

Окремо від вартості послуг за погодженням з Адвокатським об`єднанням клієнт оплачує винагороду за досягнення обумовленого з клієнтом результату по справі. Розмір винагороди та бажаний результат обумовлюється сторонами договору у разі потреби в Додатку № 2 до Даного Договору (п.4.3. Договору 260).

Відповідно до п.6.1. Договору 260 даний договір укладений на строк до 03.06.2024р. та набирає чинності з моменту його підписання.

Додатком від 15.09.2021р. №1 до Договору 260 Сторонами визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги ФОП Махнюк Ю.В., за його позовом до ТзОВ «Махно-Груп» (Код ЄДРПОУ 42796761) у справі про стягнення коштів за договором Комісії № 2002 від 20.02.2020 р., Адвокатське Об`єднання зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у суді першої інстанції. Вартість послуг загалом на суму 12000грн., зокрема:

-попереднє опрацювання матеріалів. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), інших документів тривалістю три юридичних години на суму 3000грн.;

-підготовка позовної заяви, підготовка пакету документів для скерування до суду. Скерування до суду тривалістю шість юридичних годин на суму 6000грн.;

-судове представництво (три судових засідання) тривалістю три юридичних години на суму 3000грн.

Відповідно до п.3. Додаткової угоди від 15.09.2021р. №1 до Договору 260 оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється в наступному порядку 100 % вартості послуги сплачується в термін до 17.09.2021р.; Клієнт також бере на себе зобов`язання по оплаті судових витрат (в тому числі, але не виключно, судового збору, витрат на проведення судових експертиз тощо); вартість однієї юридичної години роботи становить 1000грн.

Згідно п.7.1. Додаткової угоди від 15.09.2021р. №1 до Договору 260 правова допомога вважаються наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Вказаний Договір та Додаткова угода до нього підписана повноважними представниками, підпис представника Адвокатського об`єднання завірено відтиском печатки АО «СОЛІСТЕР».

15.08.2021р. Адвокатським об`єднанням виставлено Клієнту до оплати Рахунок-фактуру №1 на суму 12000грн., зокрема:

-попереднє опрацювання матеріалів. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), інших документів тривалістю три юридичних години на суму 3000грн.;

-підготовка позовної заяви, підготовка пакету документів для скерування до суду. Скерування до суду тривалістю шість юридичних годин на суму 6000грн.;

-судове представництво (три судових засідання) тривалістю три юридичних години на суму 3000грн.

Актом виконаних робіт від 17.09.2021р. №1 до Договору 260 Сторонами встановлено, що Адвокатське Об`єднання виконало наступні роботи за Договором 260:

-попереднє опрацювання матеріалів. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), інших документів тривалістю три юридичних години на суму 3000грн.;

-підготовка позовної заяви, підготовка пакету документів для скерування до суду. Скерування до суду тривалістю шість юридичних годин на суму 6000грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, підпис представника Адвокатського об`єднання завірено відтиском печатки АО «СОЛІСТЕР».

Платіжним дорученням від 20.09.2021р. №24 Клієнтом перераховано на користь Адвокатського об`єднання 12000грн. Призначення платежу: «Без ПДВ. Оплата згідно рахунок-фактура №1 від 15 вересня 2021 р.»

Лемеха Роман Ігорович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ордера від 28.09.2021р. серії ВС №1099555 та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.09.2012р. №1959.

Шалапай Ірина Олегівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ордера від 09.11.2021р. серії ВС №1107014 та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.06.2021р. серії ЛВ №002194.

Відповідач у поданому 05.11.2021р. за вх. №26055/21 Відзиві на позовну заяву правом на подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді не скористався, однак, в судовому засіданні представник Відповідача зазначив про понесення Відповідачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 21000грн., проте, заяв з цього приводу не зробив.

До поданих 29.11.2021р. за вх. №28590/21 Заперечень на відповідь на відзив Відповідачем долучено копію укладеного 26.10.2021р. між Адвокатським об`єднанням «СОЛІД ПАРТНЕРС» (за Договором Адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Махно-груп» (за Договором - Клієнт) Договору про надання правової допомоги №25-10/21 (надалі Договір 25-10/21), за умовами якого (п.1.1. Договору 25-10/21) Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.1.2. Договору 25-10/21 під правового допомогою за дим Договором розуміється захист інтересів клієнта у суді, зокрема Господарському суді Львівської області у справі №914/2992/21 за позовом ФОГІ Махнюк Ю.В. до Клієнта про стягнення заборгованості в розмірі 1 983 372,88 гри., що включатиме здійснення комплексу робіт щодо збору доказів, підготовки процесуальних документів, їх подачі до суду та представництво у суді, а також в усіх без виключення підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, в усіх без виключення державних та недержавних органах та перед фізичними особами без будь яких обмежень.

Згідно п.4.1. Договору 25-10/21 вартість послуг Адвокатського об`єднання та порядок розрахунків за ним Договором визначатиметься Сторонами в окремому додатку, що після його підписання становитиме невід`ємну частину Договору.

До вартості послуг не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору Адвокатським об`єднанням (п.4.3. Договору 25-10/21).

Пунктом 4.4. Договору 25-10/21 Сторонами встановлено, що факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.

Відповідно до п.4.5. Договору 25-10/21 вартість послуг сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Адвокатського об`єднання. У разі проведення розрахунку готівкою Адвокатське об`єднання видає Довідку.

Згідно п.7.1. Договору 25-10/21 даний Договір набуває чинності з моменту ного підписання Сторонами та діє до повното виконання Сторонами своїх зобов`язань за даним Договором.

Вказаний Договір 25-10/21 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Лопатинська Ярина Романівна є адвокатом та представником Відповідача, що підтверджується долученити до матеріалів справи копіями ордера від 26.10.2021р. серії ВС №1105564 та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.09.2012р. №956.

Інших доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат у справі Позивачем суду не заявлено та не подано.

Окрім того, суд зазначає, що Третя особа наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно Законом "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Приписами ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд звертає увагу на те, що в рішенні Національної асоціації адвокатів України від 04-05.07.2014р. №61 «Про надання роз`яснень щодо інформації, яка зазначається в ордері адвоката та можливості його подання у декілька установ» зазначено, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у статті 26 визначив підстави для здійснення адвокатської діяльності. Так, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, ордер (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з положеннями вищезазначеної статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України №36 від 17.12.2012р. затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів (далі - Положення), яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.

Крім того метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій ухвалі від 21.07.2020р. у справі № 915/1654/19.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

Поряд з цим суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Станом на час виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення Відповідачем до матеріалів справи не долучено доказів понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, про які він зазначав в судовому засіданні, та не заявлено клопотання про подання таких в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням вищенаведеного, беручи до уваги відсутність інших доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також неподання Позивачем заяви про подання таких доказів в порядку, передбаченому приписами ч.8 ст.129 ГПК України, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 12000грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/2992/21 Господарським судом Львівської області.

Окрім того, враховуючи відсутність у поданому Відповідачем 05.11.2021р. за вх. №26055/21 Відзиві на позовну заяву попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, в також неподання Відповідачем належних доказів в обґрунтування обставини понесення таких витрат та неподання Позивачем заяви про подання таких доказів в порядку, передбаченому приписами ч.8 ст.129 ГПК України, суд зазначає, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування обставини понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 21000грн., що, в свою чергу, унеможливлює розподіл судом вказаних витрат.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем та Третьою особою не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 31580,12грн. та судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 12000грн., недоведення Відповідачем та Третьою особою розміру понесених судових витрат у справі, а також недоведення Відповідачем та Третьою особою неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 29750,59грн. та судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 12000грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 29750,59грн. судового збору та 12000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 1829,53грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 20.09.2021р. №25 судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 1829,53грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 20.09.2021р. №25 судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 1011, 1013, 1022, 1024 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Махно-Груп (81110, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода, вул.М.Гоголя, буд.38; ідентифікаційний код: 42796761) на користь Фізичної особи-підприємця Махнюка Юрія Володимировича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) 1983372,88грн. суми основного боргу, 29750,59грн. судового збору та 12000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 06.06.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.