Рішення

від 29.05.2022 по справі 920/45/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.05.2022м. СумиСправа № 920/45/22

Господарський суд Сумської області у складі:

судді Резніченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Бублик Т.Д.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Селянського (фермерського) господарства Сільченко Володимира Дмитровича

до відповідача Лебединської міської ради,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства

За участю представників сторін:

від позивача - Василець С.О.,

від відповідача не з`явився

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 46,34 га кадастровий номер 5922986500:08:002:0016, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серія СМ №00253 від 11.07.2000 і розташована на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області (нині-Лебединська міська територіальна громада), який як засновник створив Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 .

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у грудні 2021 року він звернувся до Відділу державної реєстрації управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Лебединської міської ради для проведення державної реєстрації за ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою, яка була надана гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серія СМ №00253 від 11.07.2000 р. та який як засновник створив ОСОБА_3 . Проте позивачу було відмовлено у вчиненні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що земельна ділянка була надана громадянину України ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не С(Ф)Г ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач був змушений звернутись до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою суду від 17.01.2022 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі.

Відповідно до ухвали суду від 16.02.2022 було закрите підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 14.03.2022.

Розгляд справи 14.03.2022 не відбувся, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», зміною територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану відповідно до розпорядження Верховного Суду від 22.03.2022 №12/0/9-22 та відновленням із 25.04.2022 територіальної підсудності судових справ відповідно до розпорядження Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22.

Ухвалою суду від 26.04.2022 призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2022.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, які міститься в матеріалах справи. Письмового відзиву на позов відповідач не подав, у клопотанні (вх. №1030/22 від 10.02.2022) покладався на розсуд суду у вирішенні спору по суті.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

04.11.1998 рішенням Четвертої сесії Двадцять третього скликання Лебединської районної ради ОСОБА_1 було надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 30,70 га для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу Михайлівської сільської ради (на даний час Лебединська міська територіальна громада).

На підставі цього рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право постійного володіння землею серії ІІІ-СМ №003967 від 01.03.1999 (а.с. 17).

В подальшому зазначеній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5922986500:08:002:0014, що підтверджується Витягом з державного земельного кадастру (а.с.18-20).

Розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації Сумської області №312 від 16 грудня 1999р. Селянське (фермерське) господарство Сільченко Володи мира Дмитровича (код ЄДРПОУ 30451491), засновником та головою якого виступив ОСОБА_1 , було зареєстроване як юридична особа.

15 березня 2000р. рішенням Одинадцятої сесії Двадцять третього скликання Лебединської районної ради ОСОБА_1 було надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 46,34га для розширення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу Михайлівської сільської ради (на даний час Лебединська міська територіальна громада).

На підставі цього рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право постійного володіння землею серії СМ №00253 від 11.07.2000 (а.с. 29).

В подальшому такій земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5922986500:08:002:0016.

03 січня 2009р. зборами членів Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , доньку ОСОБА_1 , було включено до числа членів Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 та обрано її головою даного Селянського (фермерського) господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, про що Лебединським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Сумській області було видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 28 липня 2010р. (а.с. 32).

Головою Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 і на даний час являється його донька, ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 11).

У 2021 р. на замовлення позивача була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у постійному користуванні ОСОБА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області щодо земельної ділянки площею 46,34 га, яка була надана у постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія СМ №00253 від 11 липня 2000р.

При цьому в отриманому позивачем витягу з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 46,34 га кадастровий номер 5922986500:08:002:0016 зазначено, що її цільове призначення є: 01.02 Для ведення фермерського господарства, документ, що посвідчує право є Державний акт від 11.07.2000р., СМ 00253, а особа, якій така земельна ділянка передана в постійне користування вказаний ОСОБА_1 , а не Фермерське господарство ОСОБА_1 .

А тому є невідповідність відомостей про земельну ділянку площею 46,34 га кадастровий номер 5922986500:08:002:0016, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для розширення селянського (Фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серія СМ №00253 від 11 липня 2000р., що містяться в Державному земельному кадастрі з фактичними даними.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що у грудні 2021р. він подав документи до Відділу державної реєстрації управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Лебединської міської ради для проведення державної реєстрації за ним права постійного користування земельною ділянкою 46,34 га кадастровий номер 5922986500:08:002:0016, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серія СМ №00253 від 11 липня 2000р.

У той же час державним реєстратором прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Лебединської міської ради було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №62517535 від 23 грудня 2021р., яким було відмовлено позивачу в реєстрації права постійного користування земельною ділянкою 46,34га кадастровий номер 5922986500:08:002:0016, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серія СМ №00253 від 11 липня 2000р. Підставою для такої відмови у проведенні державної реєстрації зазначено: «документи подані неналежною особою, а саме: державний акт на право постійного користування землею серія СМ00253, виданий Лебединською районною державною адміністрацією Сумської області 11 липня 2000р. на ім`я ОСОБА_1 , який відповідно до відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 06 квітня 1999 року, на момент створення СФГ ОСОБА_1 ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 06 квітня 1999 року, на момент створення СФГ ОСОБА_1 ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 06 квітня 1999 року, на момент створення СФГ ОСОБА_1 ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, законодавством, чинним на момент створення СФГ ОСОБА_1 , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.

З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 23 липня 2010 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

З урахуванням викладеного, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Як встановлено судом, після отримання громадянином ОСОБА_1 Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано С(Ф)Г ОСОБА_1 , яке зареєстроване як юридична особа.

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ОСОБА_5 воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Слід зазначити, що 1 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна набувають (який означає ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь) вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Враховуючи викладене, право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до С(Ф)Г ОСОБА_1 , не припинилося ані через смерть засновника, ані через зміни у земельному законодавстві.

Оскільки письмовими матеріалами справи підтверджується факт передачі спірної земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства, використання зазначеної земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, а також те, що відповідачем не подано належних доказів на підтвердження наявності правових підстав припинення права постійного користування зазначеною земельною ділянкою чи припинення діяльності С(Ф)Г ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольняє їх у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 130, 185, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 до відповідача Лебединської міської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства - задовольнити повністю.

2.Визнати за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) право постійного користування земельною ділянкою площею 46,34 га кадастровий номер 5922986500:08:002:0016, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серія СМ №00253 від 11.07.2000 і розташована на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області (нині-Лебединська міська територіальна громада), який як засновник створив Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 .

3.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.06.2022.

СуддяО.Ю. Резніченко