Рішення

від 07.06.2022 по справі 921/207/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 червня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/207/22 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Чопка Ю.О.

при секретарі судового засідання Саловська О.А.

розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тервуд" (вул. Кн.Острозького, 66, м.Тернопіль, 46001)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шмигельського Петра Мечиславовича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 189 589 грн.

За участю представників сторін

Позивача: Трут Дмитро Володимирович, адвокат

Відповідача: Снітинський Богдан Євгенович, адвокат

ВСТАНОВИВ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тервуд" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шмигельського Петра Мечиславовича про стягнення 189 589 грн заборгованості від 27.04.2021 з яких: 170 0000 грн попередньої оплати, 4 932 грн 3% річних та 14 657 грн інфляційних витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 16.05.2022, головуючим суддею для розгляду справи № 921/207/22 визначено суддю Чопко Ю.О.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2022 справу №921/207/22 прийнято до провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 08.06.2022 на 10:00 год.

Ухвала про відкриття провадження у справі надіслана на адресу відповідача повернута поштовим відділенням із зазначенням причини "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Представник відповідача в судове засідання з`явився та подав клопотання б/н від 08.06.2022 (вх.№3583 від 08.06.2022 про поновлення процесуальних строків яким просить суд поновити ФОП Шмигельському П.М. строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач не отримував ухвали про відкриття провадження у справі, оскільки перебуває за межами України. Вказану ухвалу отримано представником відповідача 06.06.2022 при ознайомленні з матеріалами справи.

Представник позивача в судовому засіданні щодо заявленого клопотання заперечив, посилаючись на те, що ухвала суду направлена на офіційну адресу відповідача. Також просить суд звернути увагу, що у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд, розглянувши клопотання про поновлення процесуальних строків відмовляє в його задоволенні з наступних мотивів.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою, та які повернулися/не повернулися до суду у зв`язку з їх неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвал суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).

Слід зазначити, що представник відповідача не заперечив тих обставин, що ухвала суду направлена за належною адресою відповідача.

Також суд критично оцінює доводи представника відповідача про перебування ФОП Шмигельського П.М. за межами України, адже довіреність №1 на підтвердження повноважень Снітинського Б.Є. видана ФОП Шмигельским П.М. - 06.06.2022 в місті Тернопіль, а доказів про перетин кордону останнім суду не надано.

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги поважність обставин пропуску строків на подання відзиву.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача зазначив, що станом на час розгляду справи він не може ні спростувати, ні підтвердити викладені позивачем обставини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тервуд", як Покупцем та Фізичною особою підприємцем Шмигельським П.М. як Продавцем була досягнута згода на поставку товару (пиляних заготовок з дубу та ясеню) на загальну суму 170000 грн.

Позивач, виконуючи свої грошові зобов`язання, здійснив на користь відповідача повну оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 27.04.2021 на суму 170 000,00 грн., в призначенні платежу якого зазначено "Оплата за заготовки пиляні дуб, ясень згідно рахунку №04-27 від 27.04.2021 Без ПДВ".

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що підприємцем товару не поставлено, попередню оплату в розмірі 170 000 грн не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Суд, на підставі ст.86 ГПК України, давши оцінку наявним в матеріалах справи доказам та наведеним доводам, дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч.1 ст.181 Господарського кодексу України (далі ГК України), допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами ст.206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ст.642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У відповідності до ч.ч.1, 6 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, в результаті чого виникли правовідносини щодо поставки товару, у яких відповідач виступив у якості продавця, а позивач виступив у ролі покупця, вчинивши попередню оплату товару.

Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та не спростовано відповідачем, поставка товару в обсязі та на суму, передбачену рахунком на оплату та відповідно до здійсненої позивачем попередньої оплати, здійснена не була.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою №07/04 від 11.04.2022 року щодо поставки в 7 денний термін товару, а у випадку нездійснення поставки повернути грошові кошти в сумі 170 000 грн, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеної норми закону, позивачем нараховано 4 932 грн 3% річних за період 28.05.2021 по 16.05.2022 та 14 657 грн інфляційних нарахувань за період з 28.05.2021 по 15.05.2022.

З огляду на встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 4 932 грн 3% річних та 14 657 грн інфляційних нарахувань є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч.2 ст.73 ГПК України).

Частиною 1 ст.74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, враховуючи порушення умов договору з боку відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, ст.ст. 73-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шмигельського Петра Мечиславовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тервуд" (вул. Кн.Острозького, 66, м.Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 41909598) 170 000 (сто сімдесят тисяч) грн попередньої оплати, 4 932 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять дві) грн 3% річних, 14657 (чотирнадцять тисяч шістсот пятдесят сім) грн інфляційних нарахувань 2 843 (дві тисячі вісімсот сорок три) грн 85 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення сторони вправі його оскаржити до Західного апеляційного господарського суду через.

Повний текст рішення виготовлено 9 червня 2022 року.

Суддя Ю.О. Чопко