Постанова

від 30.05.2022 по справі 910/2499/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/2499/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Яковлєв М. Л., Куксов В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 (суддя Шкурдова Л. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЙНЕРІ ПАРК"

до Київської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про розірвання договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАЙНЕРІ ПАРК" (далі - ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 27.04.2016, укладеного між позивачем і відповідачем у справі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т. М. 27.04.2016 та зареєстрованого в реєстрі за № 496 (далі - договір оренди від 27.04.2016), шляхом його розірвання.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що він у зв`язку із завершенням будівництва, введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Михайла Драгоманова, 10, та невикористанням спірної земельної ділянки має право на припинення договору оренди від 27.04.2016.

1.2. Київська міська ради у відзиві на позовну заяву заперечила проти її задоволення, просила відмовити у позові, наголошуючи, зокрема, на тому, що відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання договору оренди землі; позивач не надав суду належних та допустимих доказів фактичного припинення права користування спірною земельною ділянкою.

1.3. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у поясненнях на позовну заяву посилався на її необґрунтованість, стверджуючи, зокрема, про відсутність взаємної згоди сторін стосовно укладення угоди про розірвання спірного договору, що виключає можливість його розірвання.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, позов задоволено.

2.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про припинення орендарем використання орендованої земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу. Оскільки фактичне користування спірною земельною ділянкою та розташованим на ній нерухомим майном здійснює не позивач і він добровільно відмовився від права користування такою земельною ділянкою, та беручи до уваги те, що законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, Київська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 у справі, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як свідчить зміст касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 925/315/18 (пункт 6.8), від 04.03.2020 у справі № 910/7294/19 (пункт 6.8), від 12.06.2018 у справі № 910/18941/17 стосовно необхідності доведення орендарем обставин фактичного припинення користування земельною ділянкою, наданою для будівництва; а, по-друге, недослідження судами зібраних у справі доказів, а саме ненадання оцінки договору про співпрацю від 22.07.2019.

3.2. Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло.

3.3. Від ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" 27.05.2022 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, яке колегією суддів залишається без задоволення, зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 27.04.2016 між Київською міською радою (орендодавець) і ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Михайла Драгоманова, 10 в Дарницькому р-ні м. Києва, площею 0,75 га, цільове призначення - для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщенням; кадастровий номер 8000000000:63:245:0107, строк дії договору оренди - до 27.04.2026. Цей договір 27.04.2016 посвідчено приватним нотаріусом КМНО Дем`яненко Т. М. та зареєстровано в реєстрі за № 496.

Відповідно до пункту 1.1 спірного договору підставою для передачі земельної ділянки в оренду є рішення Київської міської ради від 31.03.2016 № 259/259.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 27.04.2016 вказана земельна ділянка була передана відповідачем позивачу у строкове платне користування.

07.03.2017 ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" отримало дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 115170660581 як замовник об`єкта будівництва: "Будівництво житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями на ділянці № 85 у 4-ому мікрорайоні житлового масиву Позняки в Дарницькому районі м. Києва".

Як установили суди та свідчать матеріали справи, на орендованій TOB "ПАЙНЕРІ ПАРК" земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:63:245:0107, збудовано багатоквартирний житловий будинок, з такими показниками об`єкта: загальна площа квартир - 23 207,5 м2; житлова площа квартир - 11 133,0 м2; кількість квартир - 430 квартир; поверховість - 25 поверхів.

Багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Михайла Драгоманова, 10, введено в експлуатацію 09.12.2019 про що свідчить сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкта від 09.12.2019 серії ІУ № 163193430666.

Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 28.12.2019 № 1198 об`єкту будівництва після введення в експлуатацію та отримання сертифіката, було присвоєно поштову адресу: Київ, вул. Михайла Драгоманова, 10.

Також попередні судові інстанції установили та підтверджено матеріалами справи, що 09.12.2019 між ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" і Товариством з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС" (далі - ТОВ "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС") було укладено договір про експлуатацію та обслуговування, предметом якого є передача на баланс, експлуатацію та обслуговування будинку на вул. Михайла Драгоманова, 10 у м. Києві (ділянка № 85 у 4-му мікрорайоні житлового масиву Позняки у Дарницькому р-ні м. Києва, проектний номер будинок № 1, № 2), та надання послуг мешканцям будинку, а також налагодження системи життєзабезпечення вказаного будинку.

09.12.2019 на підставі акта приймання-передачі житлового комплексу на баланс, експлуатацію та обслуговування ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" передало, а ТОВ "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС" прийняло багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Михайла Драгоманова, буд. 10.

03.09.2020 позивач звернувся до відповідача та третьої особи з листом № 1/2 (який було ними отримано), в якому просив припинити дію договору оренди від 27.04.2016 на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" та пункту "а" статті 141 Земельного кодексу України у зв`язку із завершенням будівництва та прийняттям об`єкта в експлуатацію. При цьому позивач запропонував відповідачу укласти додатковий договір про припинення договору оренди земельної ділянки, примірник якого був підписаний позивачем та долучений ним до вказаного листа.

03.09.2020 позивач також звернувся до департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з листом № 1/3-2020 аналогічного змісту. Вказаний лист було отримано департаментом, який у відповідь (лист від 07.10.2020 вих. №05716-18974) повідомив позивача про те, що спірний договір оренди може бути розірваний, зокрема, за взаємною згодою сторін та на підставі відповідного рішення Київської міської ради, а оскільки таке рішення не приймалось, то підстав для розірвання договору оренди немає.

4.3. У зв`язку із завершенням будівництва, введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Михайла Драгоманова,10, та припиненням користування позивачем спірною земельною ділянкою, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі про розірвання договору оренди від 27.04.2016.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення цього позову.

Суди попередніх інстанцій виходили із того, що згідно з частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, іншою особою, а також в інших випадках, передбачених законом (частина 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі").

За змістом положень частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Отже, припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

Отже, у розумінні положень наведених норм завершення будівництва та прийняття до експлуатації об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/18941/17, від 19.05.2020 у справі № 910/10752/19).

Беручи до уваги наведені положення законодавства, а також те, що, як встановлено судами попередніх інстанцій, будівництво на орендованій згідно з договором оренди від 27.04.2016 земельній ділянці є завершеним, об`єкт будівництва прийнятий до експлуатації, збудовані об`єкти передані на баланс для обслуговування експлуатуючій організації (ТОВ "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС"), що підтверджується матеріалами справи, зокрема відповідним актом приймання-передачі, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок попередніх судових інстанцій про припинення орендарем використання орендованої земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, у зв`язку з чим спірний договір оренди підлягає розірванню у судовому порядку.

Водночас, як свідчить зміст ухвалених у справі, в якій подано касаційну скаргу, судових рішень про задоволення позову, суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2019 у справі № 925/315/18, а саме у пункті 6.8: "сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі. Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому статтями 41, 42 Земельного Кодексу України".

Як уже зазначалося, обставини припинення використання ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" (орендарем) спірної земельної ділянки за договором оренди від 27.04.2016 достеменно встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі та підтверджені матеріалами справи. Суди також зазначили, що добросовісність позивача як орендаря в спірних орендних правовідносинах зокрема, в частині сплати орендної плати та використання земельної ділянки за цільовим призначенням, не оспорена відповідачем.

4.4. Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями про задоволення позову, відповідач оскаржив їх до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом наведеної норми підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1), та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних відповідачем рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 925/315/18, оскільки вони спростовуються змістом оскаржених судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу. Як вже зазначалося, вирішуючи спір у справі № 910/2499/21, суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2019 у справі № 925/315/18 стосовно необхідності доведення орендарем факту припинення користування земельною ділянкою, наданою йому для будівництва, як підстави для розірвання договору оренди землі в судовому порядку, та достеменно встановили факти завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку на орендованій згідно з договором оренди від 27.04.2016 земельній ділянці, введення його в експлуатацію та припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою за спірним договором у зв`язку з передачею збудованого об`єкта на баланс, експлуатацію, обслуговування ТОВ "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС".

Разом із тим, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та наявні у ній докази, які були оцінені судами, колегія суддів також відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 910/7294/19 і від 12.06.2018 у справі № 910/18941/17 як підставу для подання касаційної скарги, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, наведеним Верховним Судом у цих постановах висновкам не суперечать та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень у справі № 910/2499/21. Так, у справі № 910/7294/19 мали місце інші обставини справи, а саме суди послалися на те, що позивач не надав доказів фактичного припинення користування земельною ділянкою, а також доказів передачі збудованого об`єкта іншому власникові. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі № 910/18941/17 судами встановлено факт припинення користування орендарем земельною ділянкою шляхом передачі об`єктів соціального призначення до комунальної власності громади міста Києва, а багатоповерхових будинків - на баланс обслуговуючої організації, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі. Тобто у справі № 910/18941/17, як і у справі, що розглядається, судами встановлені та підтверджені матеріалами справи обставини припинення використання позивачем спірної земельної ділянки.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.5. Як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на порушення судами норм процесуального права (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - недослідження судами зібраних у справі доказів).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник послався на те, що судами не досліджено та не надано оцінки договору про співпрацю від 22.07.2019, укладеному між Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" і ТОВ "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС", та долученому позивачем до позовної заяви.

Проте, як свідчить зміст рішень судів та матеріали цієї справи, позивач, на обґрунтування позовних вимог, долучив до позовної заяви договір про експлуатацію та обслуговування від 09.12.2019, укладений між ним і ТОВ "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС", який і був досліджений та оцінений судами попередніх інстанцій. Договір, про який зазначає скаржник у касаційній скарзі, позивач до позовної заяви не долучав, та, відповідно такий договір не міг бути і предметом дослідження та оцінки судів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 910/2499/21 за касаційною скаргою Київської міської ради, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 910/2499/21 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік