Постанова

від 30.05.2022 по справі 917/32/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 917/32/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,

за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання, Бойчук А. П.,

за участю представників сторін:

позивача не з`явилися,

відповідача Гелхівіідзе Д. Р.,

прокуратури Круш Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Нафком-Агро"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 (колегія суддів: Терещенко О. І., Склярук О. І., Шутенко І. А.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 (суддя Погрібна С. В.) у справі

за позовом першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (теперішня назва Лубенська окружна прокуратура Полтавської області) в інтересах держави в особі Новооріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області (правонаступник Ромоданівська селищна рада Миргородського району Полтавської області)

до Дочірнього підприємства "Нафком-Агро"

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Новооріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області (далі Новооріхівська сільська рада) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Дочірнього підприємства Нафком-Агро" (далі ДП "Нафком-Агро") про стягнення 3885702,55 грн за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, яке знаходиться на належній сільській раді земельній ділянці, не уклав з сільською радою відповідного договору оренди і користувався земельною ділянкою без достатніх правових підстав у період з 03.03.2014 року до 30.04.2016 року.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 позов прокурора задоволено в повному обсязі; стягнуто з ДП Нафком-Агро на користь сільської ради збитки в розмірі 3885702,55 грн за користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою, розташованою в межах населеного пункту с. Новооріхівка Лубенського району Полтавської області загальною площею 21,2250 га; стягнуто з ДП Нафком-Агро на користь прокуратури 58285, 54 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДП "Нафком-Агро" знало про необхідність укладення договору оренди, однак не вчиняло дій для його укладення, що позбавило сільську раду права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, а невиконання цього обов`язку є підставою для стягнення із землекористувача збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної орендної плати), завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів; у діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення; ДП "Нафком-Агро" не довело відсутності своєї вини у спричиненні збитків.

2.3.Справа розглядалася судами неодноразово. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019, рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 04.04.2020, постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 скасовано; справу № 917/32/17 направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

2.3. За результатами нового апеляційного розгляду постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 13.10.2020 постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 скасовано, а справу знову направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 30.06.2021, постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 скасовано, а справу знову направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

2.5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 року у справі №917/32/17 змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Виключено з 2 абзацу резолютивної частини рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 словосполучення збитки в розмірі. В абзаці 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 замість: Новооріхівської сільської ради Лубенського району (Полтавська область, Лубенський район, с. Новооріхівка, вул. Котовського, 3 рах.33210812700277; ГУДКСУ у Полтавській області МФО 831019; ЄДРПОУ 37710415), вирішено зазначити: Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області (37560, Полтавська область, Миргородський район, смт. Ромодан, вул. Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 37959255)". В решті рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 залишено без змін.

2.6. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану у справі постанову, виходив із того, що позов у цій справі подано у зв`язку з фактичним користуванням земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку, тобто спірні правовідносини є кондикційними. Спірна земельна ділянка є сформованою у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України. З 15.03.2010 відповідач користується земельною ділянкою, площею 21,2250 га, яка входила до складу земель площею 38,0186 га, на яких були розташовані об`єкти та допоміжні споруди відповідача. Рішеннями сільської ради визначалися коефіцієнти від нормативної грошової оцінки землі під майном відповідача площею 38,0186 га. Посилаючись на рішення сільської ради, суд установив, що в період з 01.08.2013 до 21.07.2014 була визначена орендна плата у розмірі 3 %, а з 22.07.2014 до 30.04.2016 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Тому суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка, як одна з виділених ділянок, входить до складу земель площею 38, 76 га, та щодо неї також визначалися розміри орендної плати. Суд зазначив, що матеріали справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відповідно до якої було здійснено розрахунок сум безпідставно збережених ДП "Нафком-Агро" коштів у розмірі орендної плати. Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум безпідставно збережених коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 03.03.2014 року до 30.04.2016 року є доведеними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому підлягають задоволенню. Оскільки місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалено рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 змінити шляхом викладення мотивувальної частини у редакції постанови.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ДП "Нафком-Агро" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 917/32/17, а справу направити до Господарського суду Полтавської області на новий розгляд.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 287, пункти 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. ДП "Нафком-Агро" зазначає про неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 12, 116, 118, 122, 173, 174 Земельного кодексу України, статей 43, 46, 53 Закону України "Про землеустрій", статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, порушення норм процесуального права, а саме статей 73,76-79, 86, 91, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник посилається на застосування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17, від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 24.06.2019 у справі № 922/2414/19, від 09.04.2020 у справі № 915/1806/19, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19, від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 20.12.2019 у справі № 917/266/19, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17. Крім того, скаржник зазначає про порушення судами статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не дослідив причини неподання позивачем документів до суду першої інстанції, проте надав їм правову оцінку, а саме: копії рішення відповідача 38 сесії 6 скликання від 21.07.2014 про встановлення розміру орендної плати в розмірі 10%, копії технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Новооріхівка, експлікації земель, які підлягають передачі в оренду, рішення 4 сесії 6 скликання позивача від 30.12.2010 про затвердження технічної документації із землеустрою. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права в постанові від 18.11.2021 встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: фотокопії з копій витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в 2013, 2014, 2015 та 2016 років від 11.08.2016 за № 1788/2.16, № 1787/2.16, № 1786/2.16, № 1785/2.16 (том 1, а.с. 53-60); копії рішення відповідача 38 сесії 6 скликання від 21.07.2014 про встановлення розміру орендної плати в розмірі 10% (том 5 а. с.184); копії експлікації земель, які підлягають передачі в оренду (том 4 а. с.116-117, том 5 а. с.163, 173-175) та копії збірного кадастрового плану (том 4 а. с.132). Скаржник вважає, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не було досліджено подані відповідачем докази, зокрема, про набуття відповідачем статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку за 2014-2015 р. р., про перехід на спрощену систему оподаткування, податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку за 2014-2015 р. р. та оплати земельного податку (том 1 а. с. 97-109).

3.3. У доповненнях до касаційної скарги, ДП "Нафком-Агро" зазначає також про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19. Крім того, скаржник зауважує, що позивачем не надано до суду технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку займає відповідач, тому наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не містить даних щодо технічної документації земельної ділянки та Витягу з нормативної грошової оцінки землі. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не врахував правових позицій, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, постановах Верховного суду від 06.02.2018 у справі № 923/921/17, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 13.03.2019 у справі № 922/392/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 16.04.2019 у справі № 922/744/18, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18, від 06.0.8.2019 року у справі № 922/3560/18, від 12.08.2019 у справі №922/2927/18.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Ромаданівська селищна рада просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу ДП "Нафком-Агро" без задоволення. Позивач зазначає, що скаржник здійснює підміну понять формування земельної ділянки та її реєстрації, тому вважає доводи, викладені у касаційній скарзі та доповненнях до неї, надуманими і безпідставними.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 15.03.2010 ДП Нафком-Агро за договорами купівлі-продажу № 123536, № 123547 та № 123551 придбало належні Відкритому акціонерному товариству "Цукор-Інвест" на праві власності об`єкти нерухомості.

4.2. Згідно з договором купівлі-продажу № 123536 від 15.03.2010 ДП Нафком-Агро набуло у власність об`єкти незавершеного будівництва цукрового заводу, розташовані за адресою: вул. Поштова, 11, с. Новооріхівка, Лубенський район, Полтавська область (далі договір ).

4.3. Відповідно до пункту 1.8 договору № 123536 об`єкти незавершеного будівництва знаходяться на земельній ділянці кадастровий номер 5322885201:01:002:0215.

4.4. 26.03.2010 ДП Нафком-Агро листом вих. № 19 звернулося до Новооріхівської сільської ради з проханням надати в оренду земельну ділянку в межах населеного пункту с. Новооріхівка, на якій розташовані об`єкти та допоміжні споруди по обслуговуванню цукрового заводу.

4.5. Рішенням 35 сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради від 30.03.2010 року вирішено надати в оренду ДП Нафком-Агро земельну ділянку загальною площею 38,76 га (в т. ч. земельну ділянку площею 21,2250 га, якої стосується спір) для промислового використання терміном на 25 років, та встановлено орендну плату в розмірі 7% нормативної грошової оцінки земель.

4.6. Листом від 16.06.2010 ДП Нафком-Агро просило Новооріхівську сільську раду знизити відсоток орендної плати за землю до 3% від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4.7. За результатами розгляду вказаного звернення, рішенням 39-й сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради від 23.06.2010 внесено зміни до пункту 2 рішення 35-ї сесії 5-го скликання від 30.03.2010 та встановлено розмір орендної плати до 31.12.2010 за використання земельної ділянки промислового призначення в межах населеного пункту с. Новооріхівка в розмірі 3% нормативної грошової оцінки земель.

4.8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в подальшому ДП Нафком-Агро почало виготовляти технічну документацію на земельні ділянки промисловості в межах с. Новооріхівка, до яких входять: земельна ділянка площею 7,5814 га з кадастровим номером 5322885201:01:002:0213, земельна ділянка площею 3,7559 га з кадастровим номером 5322885201:01:002:0214, земельна ділянка площею 21,2250 га з кадастровим номером 5322885201:01:0215, площа технічної водойми площею 5,4563 га, загальна площа цих земельних ділянок складає 38,0186 га.

4.9. Рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради від 23.06.2010 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку промисловості ДП Нафком-Агро площею 21,2250 га на території с. Новооріхівка та зобов`язано ДП Нафком-Агро зареєструвати договір оренди землі у встановленому порядку.

4.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням 38-ї сесії 6-го скликання Новооріхівської сільської ради від 21.07.2014 встановлено орендну плату за використання ДП Нафком-Агро земельної ділянки промислового призначення в межах населеного пункту с. Новооріхівка під майном цукрового заводу площею 38,0186 га та в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земель.

4.11. Договір оренди земельної ділянки за вказаною адресою між ДП Нафком-Агро та Новооріхівською сільською радою так і не було укладено, його державну реєстрацію не проведено.

4.12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в період з 01.08.2013 до 21.07.2014 була визначена орендна плата у розмірі 3%, а з 22.07.2014 до 30.04.2016 була визначена оренда плата у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4.13. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що земельна ділянка площею 21,2250 га як одна з виділених земельних ділянок входила до складу земель площею 38,76 га.

4.14. Рішенням виконавчого комітету Новооріхівської сільської ради від 16.03.2016 вирішено створити робочу комісію по нарахуванню суми збитків, нанесених сільському бюджету ДП Нафком-Агро внаслідок порушення земельного законодавства.

4.15. 21.04.2016 комісія обстежила спірну земельну ділянку площею 21,2250 га та встановила, що на ній знаходяться об`єкти нерухомого майна, які є власністю ДП Нафком-Агро. Комісія дійшла висновку про фактичне використання ДП Нафком-Агро спірної земельної ділянки з 15.03.2010 без належного документального оформлення.

4.16. Розмір збитків був визначений актом комісії по визначенню збитків, завданих територіальній громаді Новооріхівської сільської ради ДП Нафком-Агро, від 17.05.2016 та затверджений рішенням Новоріхівської сільської ради № 17 від 27.05.2016. За цим актом сума збитків внаслідок порушення земельного законодавства за період з 01.08.2013 по 30.04.2016 складає 4033167,23 грн.

4.17. На виконання вказівок суду касаційної інстанції, апеляційний господарський суд з`ясував, що матеріали цієї справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки і відповідно до них: нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 21,2250 га на території с. Новооріхівка станом на 2013 рік складає 5285025,00 грн (від 11.08.2016 № 1788/2-16); нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 21,2250 га на території с. Новооріхівка станом на 2014 рік складає 16156470,00 грн (від 11.08.2016 № 1787/2-16); нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 21,2250 га на території с. Новооріхівка станом на 2015 рік складає 20178607,50 грн (від 11.08.2016 № 1786/2-16); нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 21,2250 га на території с. Новооріхівка станом на 2016 рік складає 28916940,00 грн (від 11.08.2016 №1785/2-16). Вказані витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11.08.2016 видані Управлінням Держгеокадастру у Лубенському районі, підписані начальником та скріплені печаткою.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Нафком-Агро" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 і рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 у справі № 917/32/17 та вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні 01.02.2022.

З огляду на перебування судді Багай Н. О. 01.02.2022 на лікарняному, судове засідання 01.02.2022 не відбулося, тому ухвалою Верховного Суду від 07.02.2022 розгляд касаційної скарги ДП "Нафком-Агро" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 і рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 у справі № 917/32/17 призначено на 22.02.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2022 розгляд касаційної скарги ДП "Нафком-Агро" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 і рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 у справі № 917/32/17 відкладено до 01.03.2022

Однак із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX.

У зв`язку із введенням воєнного стану судове засідання у справі № 917/32/17, призначене на 01.03.2022, не відбулося.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/641 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 917/32/17 у зв`язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов`язків у зв`язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.

5.2. З огляду на конкретні обставини справи, а також з урахуванням Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 917/32/17 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

5.4. Предметом позову у цій справи є вимоги прокурора про стягнення коштів за користування земельною ділянкою. Позов мотивовано фактичним користуванням земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку.

5.5. Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

5.6. Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з вимогами частин статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Тобто об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав. Наведена правова позиція, викладена у пункті 7.27 постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, пункті 6.8 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.

5.7. Під час попередніх переглядів рішень у цій справі у касаційному порядку Верховний Суд не висловлював заперечень щодо здійсненого апеляційним судом у цій частині правозастосування (постанови Верховного Суду від 13.10.2020, від 30.06.2021 у справі № 917/32/17). Крім того, Верховний Суд погодився з тим, що суди у цій справі встановили, що спірна земельна ділянка є сформованою у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України. На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 917/32/17, апеляційний господарський суд з`ясував, що матеріали цієї справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Водночас Верховний Суд під час попереднього перегляду справи не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що застосування позивачем при розрахунку розміру позовних вимог коефіцієнтів від нормативної грошової оцінки у розмірі 3% (за період з 01.08.2013 по 21.07.2014) та 10% (за період з 22.07.2014 по 30.04.2016) є необґрунтованим, та зазначив, що такий висновок зроблений без дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів.

5.8. На виконання вказівок Верховного Суду апеляційний господарський суд установив, що з 15.03.2010 відповідач користується земельною ділянкою, площею 21,2250 га, що входила до складу земель площею 38,0186 га, на яких були розташовані об`єкти та допоміжні споруди відповідача. Рішеннями сільської ради визначалися коефіцієнти від нормативної грошової оцінки землі площею 38,0186 га, на якій знаходиться майно, належне відповідачу. Посилаючись на рішення сільської ради, суд установив, що в період з 01.08.2013 до 21.07.2014 була визначена орендна плата у розмірі 3 %, а з 22.07.2014 до 30.04.2016 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка, як одна із виділених ділянок, входить до складу земель площею 38,76 га, та щодо неї також визначалися розміри орендної плати в цілому. Суд зазначив, що матеріали справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відповідно до якої було здійснено розрахунок сум безпідставно збережених ДП "Нафком-Агро" коштів у розмірі орендної плати. Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум безпідставно збережених коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 03.03.2014 року до 30.04.2016 є доведеними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, та підлягають задоволенню. Оскільки місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, апеляційний господарський суд ухвалив рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 змінити шляхом викладення мотивувальної частини у редакції постанови.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.9. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 923/921/17, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, 06.02.2018 у справі № 922/921/17, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 13.03.2019 у справі № 922/392/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 16.04.2019 у справі № 922/744/18, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18, від 06.0.8.2019 року у справі № 922/3560/18, від 12.08.2019 у справі №922/2927/18, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 24.06.2019 у справі № 922/2414/19, від 09.04.2020 у справі № 915/1806/19, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19, від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 20.12.2019 у справі № 917/266/19, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

5.10. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.11. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.12. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.13. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у пунктах 7.21-7.30, 8.7, 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 (за позовом про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави). Так, у наведеній постанові у справі № 905/1680/20 суд касаційної інстанції, посилаючись на положення підпунктів 8, 14, 15 пункту 24, пунктів 162, 179 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі Порядок № 1051), дійшов висновку, що довідка з Державного земельного кадастру "…поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.

…7.23. Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки. Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію."

Враховуючи положення пункту 286.2 статті 286 та підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, Верховний Суд у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначив, що "…як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом."

Зважаючи на вимоги статей 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду виклала також такий висновок, на якій посилається скаржник: "7.28. З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

7.29. Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

7.30. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: "при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови)."

5.14. Скаржник зазначає, що всупереч правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 06.02.2019 у справі № 923/921/17, від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 13.03.2019 у справі № 922/392/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 16.04.2019 у справі № 922/744/18, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18, від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18, від 12.08.2019 у справі № 922/2927/18 (за позовами про стягнення безпідставно збережених коштів), апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач у цій справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також довести обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

5.15. ДП "Нафком-Агро" стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а також щодо необхідності вирішувати спір з урахуванням положень статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, з`ясувати правильність розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, про що зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду 24.06.2019 у справі № 922/2414/19, від 09.04.2020 у справі № 915/1806/19, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 (предметом позову у яких є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів) .

5.16. У постановах Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19, від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (за позовом про стягнення з відповідача коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів), на які посилається скаржник, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд (новий апеляційний розгляд), зазначав про нез`ясування судами обставин справи щодо розміру земельної ділянки, якою користується відповідач, та щодо періоду такого користування.

5.17. У постанові Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 917/266/19, за позовом про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, на яку послався скаржник, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки апеляційним судом було встановлено, що позивач не підтвердив розміру земельної ділянки, якою фактично користується відповідач.

5.18. Апеляційний господарський суд під час вирішення цієї справи належним чином дослідив всі наявні у справі докази, а саме встановив, що спірна земельна ділянка є сформованою як об`єкт цивільних прав, позивач підтвердив розмір земельної ділянки, якою фактично користується відповідач, сума безпідставно збережених коштів розрахована на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, тому суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, а висновки апеляційного господарського суду не суперечать правовим позиціям, викладеним у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, тому колегія Верховного Суду зазначає, що наведені підстави касаційного оскарження не підтвердилися.

5.19. ДП "Нафком-Агро" зазначає також про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 (за позовом про внесення змін до договору оренди земельної ділянки), а саме:

"Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення органу місцевого самоврядування, у даному випадку селищної ради, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру (ставки) орендної плати, оскільки орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями встановлювати граничні (мінімальний та максимальний) розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, бо такі ставки встановлюються, з урахуванням правової природи орендної плати як загальнодержавного податку, у ПК України.

Такі рішення селищної ради можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди безпосередньо в самому договорі передбачили таку підставу для зміни розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору.

Про те, що рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов`язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду, висловлено і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 911/3627/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/21685/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/21590/17, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19."

Зважаючи на предмет та підстави позову (як фактичні, так і правові), а також фактичні обставини справи № 635/4233/19 та цієї справи № 917/32/17, що розглядається, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цих справах не є подібними у розумінні критеріїв подібності, оскільки фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує підстави для стягнення коштів у справі, що розглядається, безпосередньо впливають на правозастосування та правові наслідки вирішення спору.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.20. Скаржник стверджує про порушення статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив причин неподання відповідачем документів до суду першої інстанції та здійснив їх оцінку, а саме: копії рішення відповідача 38 сесії 6 скликання від 21.07.2014 про встановлення розміру орендної плати в розмірі 10%, копії технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Новооріхівка, експлікації земель, які підлягають передачі в оренду, рішення 4 сесії 6 скликання позивача від 30.03.2010 про затвердження технічної документації із землеустрою.

Згідно з положеннями частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, суд першої інстанції на підставі наданих до позовної заяви документів, а саме: копії технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Новооріхівка; рішення 4 сесії 6 скликання позивача від 30.03.2010 про затвердження технічної документації із землеустрою, встановив, що рішенням 38-ї сесії сільської ради від 23.06.2010 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку промисловості ДП "Нафком-Агро" площею 21,2250 га на території с. Новооріхівка та зобов`язано відповідача зареєструвати договір оренди землі у встановленому порядку. Суд зазначив, що 27.07.2014 сільською радою прийнято рішення про встановлення розміру орендної плати в розмірі 10% нормативної грошової оцінки земель. Скасовуючи рішення місцевого суду від 30.03.2017, суд апеляційної інстанції у постанові від 20.01.2021 зазначив про відсутність в матеріалах справи рішення сільської ради про встановлення розміру орендної плати за використання відповідачем земельної ділянки. Проте, скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2021, Верховний Суд зазначив, що рішення 38-ї сесії 6-го скликання Новооріхівської сільської ради, яким встановлено розмір орендної плати в розмірі 10% нормативної грошової оцінки земель, наявне у матеріалах справи, проте суд ухилився від надання йому правової оцінки.

Під час нового апеляційного розгляду ухвалами апеляційного господарського суду від 26.07.2021 та від 25.08.2021 прокурору та Новооріхівській сільській раді Лубенського району Полтавської області ухвалено надати суду апеляційної інстанції письмові пояснення в обгрунтування своїх правових позицій, з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 року у справі. Пояснення, надані на виконання ухвал апеляційного господарського суду, були долучені до матеріалів справи.

Крім того, за клопотанням представника відповідача ухвалою апеляційного господарського суду від 27.09.2021 року було зобов`язано Лубенську окружну прокуратуру Полтавської області та Новооріхівську сільську раду Лубенського району Полтавської області надати для огляду в судове засідання оригінали документів, а в судовому засіданні 20.10.2021 року оглянуто надані представником позивача - Новооріхівської сільської ради Лубенського району оригінали: рішення 35 сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради від 30.03.2010 року щодо надання в оренду ДП Нафком-Агро земельної ділянки, рішення 39 сесії 5-го скликання від 23.06.2010 року про внесення змін; рішення 38 сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради від 23.06.2010 року про затвердження технічної документації із землеустрою; акта з визначення та відшкодування збитків від 17.05.2016 року; рішення виконавчого комітету Новооріхівської сільської ради від 27.05.2016 року в архівній копії; розрахунок розміру збитків.

Таким чином, під час судового розгляду господарський суд апеляційної інстанції надав правову оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, у тому числі й рішенню 38-ї сесії 6-го скликання Новооріхівської сільської ради, яким встановлено розмір орендної плати в розмірі 10% нормативної грошової оцінки земель, тому оскаржувана постанова ухвалена з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

5.21. Щодо доводів скаржника про недослідження судами першої та апеляційної інстанції, поданих відповідачем доказів, зокрема про набуття скаржником статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку за 2014-2015 р. р., перехід на спрощену систему оподаткування, податкових декларацій з фіксованого сільськогосподарського податку з 2014-2015 р. р. та оплати земельного податку (том 1 а. с. 97-109), колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про недослідження судами першої та апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.22. Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв`язку із встановленням обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: фотокопії з копій витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в 2013, 2014, 2015 та 2016 років від 11.08.2016 року за № 1788/2.16, № 1787/2.16, № 1786/2.16, № 1785/2.16 (том 1, а. с. 53-60); копії рішення відповідача 38 сесії 6 скликання від 21.07.2014 про встановлення розміру орендної плати в розмірі 10% (том 5 а. с.184); копії експлікації земель, які підлягають передачі в оренду (том 4 а. с.116-117, том 5 а. с.163, 173-175) та копії збірного кадастрового плану (том 4 а. с.132), колегія суддів зазначає таке.

За змістом пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права у вигляді обґрунтування рішення на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

Суд апеляційної інстанції встановив, що зазначені скаржником документи засвідчені печаткою Новооріхівської сільської ради та скріплені печаткою секретаря. А витяги з технічної документації надані Управлінням Держгеокадастру у Лубенському районі, підписані начальником та скріплені печаткою.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, дійшов висновку, що підстав для визнання таких доказів неналежними або недопустимими немає.

Доводи скаржника зводяться до того, що, на його думку, до суду мають бути подані як докази виключно оригінали зазначених документів, проте аргументів про їх недопустимість скаржник не наводить.

5.23. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Нафком-Агро" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 917/32/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Т. Б. Дроботова