Рішення

від 08.06.2022 по справі 120/18493/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 червня 2022 р. Справа № 120/18493/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення 11 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 431 від 02.09.2021 року про відмову у наданні йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Зокрема мотивуючи його протиправність тим, що виключний перелік підстав для відмови у наданні бажаного для нього дозволу передбачений ч. 7 ст. 118 ЗК України. Тому просить скасувати рішення від 02.09.2021 року № 431 та зобов`язати Раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Ухвалою від 20.12.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Крім цього, учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи та витребувано у відповідача докази.

18.01.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву із проханням відмовити у задоволенні позову повністю. Мотивуючи відзив зазначено, що позивачу відмовлено у задоволенні клопотання на підставі того, що бажана для нього земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту та відноситься до земель житлової забудови. Згідно містобудівної документації ця земля передбачена для розширення меж населеного пункту, розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших суб`єктів загального користування. Із цих підстав відповідач вважає спірне рішення правомірним.

27.01.2022 року позивачем подано відповідь на відзив у якій зазначено, що відповідачем не наведено аргументів та підстав, не надано належних та допустимих доказів по справі, які б спростовували викладені в позовній заяві обставини. Додатково позивачем подано заяву про розподіл судових витрат.

01.02.2022 року відповідачем подано заперечення у яких він просить відмовити у задоволенні позову та заперечує щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу.

Надавши оцінку мотивам заяв по суті справи та дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

21.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до Джуринської сільської ради із колективним клопотанням у якому разом із іншими заявниками просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, що межує із земельною ділянкою кадастровий номер 0525381200:03:004:0076, яка розташована на території Джуринської сільської ради (а.с. 8). До клопотання позивач долучив копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію довідки про реєстрацію місця проживання та викопіювання з публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

02.09.2021 за результатом розгляду клопотання Джуринська сільська рада ухвалила рішення № 431 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (а.с. 6). Пунктом 1.18 цього рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу у зв`язку із тим, що бажана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Деребчин не може надаватися у власність для ведення особистого селянського господарства оскільки передбачена для розширення меж населеного пункту для забудови.

Позивач із вказаним рішенням не погодився та звернувся до суду із позовом про його скасування.

Визначаючись щодо позовних вимог суд враховує, що правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (по тексту - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).

Згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем у статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У спірних правовідносинах підставою для відмови у задоволенні клопотання стало те, що бажана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Деребчин не може надаватися у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки передбачена для розширення меж населеного пункту для забудови.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року № 3038-IV генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для довгострокої стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про основи містобудування" від 16.11.1992 року № 2780-XII до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.

До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: - затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; - визначення територій для містобудівних потреб; - внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Разом з тим, відповідачем не було надано інформації про прийнятті на пленарних засіданнях виконавчого комітету рішення про розроблення або затвердження стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Посилаючись в оскаржуваному рішенні на Генеральний план с. Дебричин, відповідач ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві не підтверджує своєї позиції чітким посиланням на норми Генерального плану про який зазначено у рішенні. При розгляді цієї справи відповідач не надав копій Генерального плану населеного пункту чи іншої містобудівної документації локального рівня, які б дозволяли стверджувати, що позначена у додатку до клопотання ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, які не можуть передаватися у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач у відзиві мотивує заперечення позовних вимог тим, що бажана для позивача земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту, а відтак належить до земель призначених для забудови.

При цьому відповідачем не враховано, що відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Тому, сам факт знаходження земельної ділянки у межах населеного пункту не є підставою для її віднесення до земель житлової та громадської забудови.

Щодо посилань відповідача на те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, передбачена для розширення меж населеного пункту - для забудови, то суд оцінює їх критично, адже як видно з викопіювання з Публічної кадастрової карти України земельна ділянка за кадастровим номером 0525381200:03:004:0076, яка межує із бажаною для позивача землею, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства.

Відтак, оскаржене рішення від 02.09.2021 року № 431 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» прийняте із помилковим застосуванням норм земельного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку вимогам про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі рішення Ради від 02.09.2021 року № 431 є те, що клопотання позивача від 21.08.2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.

Згідно ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При обранні способу захисту порушених прав позивача суд враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові № 823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не у повній мірі дослідив усі умови, дотримання яких є необхідним для отримання позивачем бажаного дозволу. Із оскаржуваного рішення встановлено, що відповідач зіслався лише на віднесення земельної ділянки до числа тих, що призначені для забудови.

Відтак, спірне рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Отже, при вирішенні цієї справи суд враховує положення ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. В іншому випадку, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, суд вбачає підстави для часткового задоволення похідної позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 21.08.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, в користь позивача підлягає присудженню частина сплаченого ним при зверненні до суду судового збору у сумі 454 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано: - договір про надання правничої (правової) допомоги від 21.08.2021 року; - квитанція до прибуткового касового ордера про оплату 9000,00 грн. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 19.11.2021 року; - акт приймання-передачі адвокатських послуг від 19.01.2022 року; - ордер на надання правничої (правової) допомоги від 19.01.2022 року.

Згідно акту приймання - передачі адвокатських послуг від 19.01.2022, за Договором від 21.08.2021 передбачено, що Адвокат надав Клієнту такі юридичні послуги: консультація, підготовка та направлення клопотання, визначення позиції захисту, підготовка та подання позову, підготовка та подання відповіді на відзив.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

В той же час, відповідач заперечує щодо відшкодування витрат на правову допомогу, вказуючи на те, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, зазначає, що з предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративного позові позивача, представником подано аналогічні позови, що спрощувало роботу адвоката при підготовці адміністративного позову.

З огляду на викладене, враховуючи предмет спору, обсяг адвокатських послуг, враховуючи заперечення відповідача, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для зменшення суми витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу до 2000,00 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 1.18 рішення Джуринської сільської ради від 02.09.2021 року № 431 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Джуринську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.08.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, що межує із земельною ділянкою кадастровий номер 0525381200:03:004:0076, яка розташована на території Джуринської сільської ради та прийняти рішення із урахуванням висновків суду зроблених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 частину сплаченого при зверненні до суду судового збору в сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Джуринська сільська рада (код ЄДРПОУ: 04325489, адреса: вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, 23545).

Суддя Чернюк Алла Юріївна