Рішення

від 26.01.2022 по справі 488/3814/21

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3814/21

Провадження № 2/488/498/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27.01.2022 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючої по справі - судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання - Кривопішиній О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "МаМо", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

13.10.2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кащенко С.О. звернувся в Корабельний районний суд м. Миколаєва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "МаМо", в якому просив суд визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «МаМо» та директором Іпполітовим Ігорем Олексійовичем на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 09 серпня 2021 року з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01 червня 2005 року працює на посаді директора ТОВ «Компанія «МаМо». Відомості про нього як керівника зазначеного товариства містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У червні 2021 року він виявив бажання реалізувати своє право, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України, та припинити трудові відносини із відповідачем.

З цією метою позивач ініціював скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про його звільнення, про що 05 липня 2021 року направив учасникам товариства повідомлення з зазначенням дати та часу проведення зборів на 09 серпня 2021 року о 15.00 годині. Проте, загальні збори не відбулися, оскільки учасники товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на зазначену дату та час зборів не з`явилися та не повідомили про причини неявки.

Одночасно на адресу самого товариства та на адреси учасників товариства було направлено заяву позивача про звільнення.

Зазначив, що згідно з національним законодавством вирішення питання про звільнення керівника товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами, вважав, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин з ТОВ «Компанія «МаМо» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Посилаючись на вказані обставини, а також неможливість вирішення вказаного питання в інший спосіб, він був змушений звернутися в суд з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.10.2021 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомлення) сторін. Ухвала суду була невідкладно направлена сторонам по справі, а також відразу розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Корабельного районного суду м. Миколаєва, тобто ухвала суду була доступною для ознайомлення відповідачу.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача був вчасно та належним чином повідомлений про місце розгляду справи, про визначений строк для надання відзиву на позов, однак заяву про участь у судовому засіданні не подавав, відзиву на позовну заяву не надіслав, заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження не надіслав.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені своєчасно та належним чином проте, заяв про участь у судовому засіданні не подали, відзиву на позовну заяву не надіслали, про поважність причин своєї неявки суд також не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом було встановлено, що 06.05.2005 р. відбулися загальні збори засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "МаМо", на яких було постановлено рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "МаМо" з місцезнаходженням підприємства за адресою: м. Миколаїв, вул. Кірова, 41.

Згідно з Протоколом № 1 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "МаМо" від 06.05.2005 р. зборами було ухвалено рішення про призначення на посаду директора ОСОБА_1 .

Відповідно до Наказу № 2/1 від 01.06.2005 р. ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора ТОВ Компанія "МаМо" з 01.06.2005 р. з окладом згідно штатного розпису.

05.07.2021 на поштові адреси засновників товариства позивачем було направлено Повідомлення про проведення загальних зборів засновників ТОВ Компанія "МаМо" на 09.08.2021 з питанням порядку денного: "звільнення директора ОСОБА_1 ".

Також позивачем була написана заява про звільнення його з займаної посади директора за власним бажанням з 5 липня 2021 р.

Згідно з Протоколом № 2 Загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "МаМо" від 09.08.2021 р., засновники на збори не з`явилися, у зв`язку з чим засідання не відбулося.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом також було встановлено, що згідно з інформацією, яка міститься у Витязі з Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, органом управління юридичної особи ТОВ Компанія МаМо" є збори.

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів. що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 КЗпП України).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статс найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих ому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як особи, яка уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або як особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори від імені юридичної особи, відноситься до професійної діяльності ОСОБА_1 та охоплюється поняттям "приватне життя".

У пункті 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007 та від 29.01.2008р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Верховний Суд у своїх постанові від 03.07.2019р. по справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов`язання вчинити певні дії, зазначив про таке.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у справі обставин, положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65))

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019р. у справі №758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) зазначено, що «встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у Постанові від 17.03.2021р. у справі №761/40378/18 (провадження № 61-18255св19).

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Враховуючи викладені обставини, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до ТОВ Компанія "МаМо" про припинення трудових відносин підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "МаМо", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про припинення трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «МаМо», (ідентифікаційний код юридичної особи 33514758, адреса місцезнаходження: 54022 м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 57/9) та директором Іпполітовим Ігорем Олексійовичем ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 09 серпня 2021 року з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Копію заочного рішення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія «МаМо», ідентифікаційний код юридичної особи 33514758, адреса місцезнаходження: 54022 м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 57/9;

Третя особа 1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Третя особа 2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Я.А. Чернявська