Рішення

від 07.06.2022 по справі 556/2625/21

ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 556/2625/21

Номер провадження 2/556/19/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

08.06.2022 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Котик Л.О.,

при секретарі Соловей Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Володимирець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 2000 року по 19 січня 2012 року. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу, а саме в період з 2003 по 2008 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побудували будинок по АДРЕСА_1 . В 2008 році перейшли проживати у вищезазначений будинок, де і по сьогоднішній день ОСОБА_1 разом із своєю меншою дочкою проживає. Відповідач, на даний час, проживає в Київській області, то знову повертається в спірний будинок. 26 грудня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу позивачка разом з дітьми залишилися проживати у спірному будинку, а також ще довго продовжували жити з відповідачем однією сім`єю у вищезазначеному будинку. Будівництво будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 розпочалося під час шлюбу, а введення в експлуатацію відбулося після його розірвання. Зазначає, що хоча їх стосунки з відповідачем не завжди були приязними, проте вони проживали однією сім`єю у спірному будинку до 31 грудня 2019 року. Мали спільний бюджет, вели спільне господарство, тощо. Також та обставина, що до моменту розірвання шлюбу, будинок був побудований та вони в ньому проживали підтверджується матеріалами викликів працівників поліції за період 2010, 2011 роки щодо вчинення домашнього насильства, з якого вбачається: місце події та місце проживання заявника і порушника - АДРЕСА_1 . Також, 30 липня 2012 року ОСОБА_2 відносно неї вчинив домашнє насильство. Окрім того, 21 липня 2021 року ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за домашнє насильство в сім`ї. Вважає, що житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя, у зв`язку з чим просила позов задовольнити.

Вказаний позов надійшов до суду 24 грудня 2021 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду від 18 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 березня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує. Не заперечує щодо заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Належним чином повідомлений відповідач, через Офіційний вебпортал судової влади України, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду, повторно в судове засідання не з"явився без повідомлення причин неявки, відзив на позов не подав, позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи. А тому судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 2000 року по 19 січня 2012 року (рішення Володимирецького районного суду від 26 грудня 2011 року набрало законної сили - 19 січня 2012 року) та є батьками двох дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією заочного рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 грудня 2011 року.

Рішенням Володимирецької селищної ради Рівненської області від 20 грудня 2007 року за №501, ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,18 га в АДРЕСА_1 .

Проте, документи про право власності на будинок та земельну ділянку отримані ОСОБА_2 датами, що є пізніші за дату розірвання шлюбу, а саме: на земельну ділянку- в 2013 році, що стверджується свідоцтвом про право власності, серії НОМЕР_1 .07.2013 р., на житловий будинок- в 2014 році, що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_2 .

Той факт, що будинок був побудований в період шлюбу, а саме до 2008

року, також стверджується технічною документацією із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, де зазначено, що остання розроблялася в 2008 році та містила інформацію про те, що підставою розробки такої технічної документації є рішення Володимирецької селищної ради від 20 грудня 2007 року № 501, а також містить інформацію про те, що на земельній ділянці присутня житлова та нежитлова забудова, виміряно їх площу та зазначено в технічній документації - під будівлями, дворами та іншими угіддями - 0,0760 га, позначено літерами ЦЖ - цегляний житловий та ЦН - цегляний нежитловий.

Також та обставина, що будинок був побудований та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в ньому проживали до розірвання шлюбу підтверджується і матеріалами викликів поліції за період 2010, 2011 роки щодо домашнього насильства, з якого вбачається місце події та місце проживання заявника і порушника - АДРЕСА_1 , викладено суть порушень - «чоловік заявниці ОСОБА_1 , що проживає за адресою АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 вчиняє відносно неї психологічне насильство».

Факт шлюбних відносин та факт наявності будинку станом на 30 липня 2012 року, підтверджується також аналогічним повідомленням до відділу поліції про погрози від 30.07.2012

Факт проживання позивачки, станом на 21.07.2021, за адресою:АДРЕСА_1 , підтверджується аналогічним викликом поліції від 21.07.2021 та постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2021 року, про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173 КУпАП, де зазначено, що ОСОБА_2 , 21.07.2021, приблизно о 20 год. 30 хв., за місцем проживання в смт Володимирець, Вараського району, вчинив насильство в сім`ї відносно дружини ОСОБА_1 .

Згідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як зазначено в п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із подружжя ; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Подібна позиція викладена в Постанові КЦС ВС від 15.07.2020 року у справі №524/10054/16 (61-21748св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) .

Такимчином, факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується записами у паспорті ОСОБА_1 , де зазначено, що остання прописана за адресою: АДРЕСА_2 , (житловий будинок батьків ОСОБА_2 ), де ОСОБА_2 був прописаний у цьому ж будинку, що стверджується листом Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 25 квітня 2014 року №03-14/2156, адресований на адресу: АДРЕСА_2 ; талонами до супровідного листа та планом оздоровчих заходів від 28.09.2008, від 31.10.2009, від 11.09.2009, 05.08.2013, де зазначено, що їх спільна дочка ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1 .

Наведені докази є належними, допустимими і в своїй сукупності на думку суду доводять ту обставину, що з 19 січня 2012 року по 31 грудня 2019 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та спільно завершили будівництво житлового будинку з надвірними господарськими будівлями що за адресою: АДРЕСА_1 , спорудження якого було розпочато в зареєстрованому шлюбі.

Таким чином , вирішуючи спір в частині позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд виходить з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що між позивачем та відповідачем мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України, тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання її та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 19 січня 2012 року по 31 грудня 2019 року.

Що стосується позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, то судом встановлено наступне.

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 зазначено, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці .

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Як роз`яснено в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст. 12, ч.1, ч.5, ч.6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Врахувавши подані позивачем докази, які підтвердили перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах та факт спільного сторонами будівництва спірного будинку, спорудження якого було розпочато під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а також надавши оцінку доказів у їх сукупності, які містяться у матеріалах справи та доводять ту обставину, що з 19 січня 2012 року по 31 грудня 2019 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд дійшов до висновку про задоволення позову про встановлення факту проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу в зазначений період та визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю.

Щодо поділу земельної ділянки судом встановлено наступне.

Як зазначено в технічній документації із землеустрою, щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , зокрема у пояснювальній записці зазначено, що підставою для передачі земельної ділянки у власність є заява ОСОБА_2 та рішення Володимирецької селищної ради №501 від 20 грудня 2007 року, згідно якого ОСОБА_2 передаються у власність земельні ділянки, площею 0,1800 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства, а саме: під будівлями, дворами та іншими угіддями - 0,0760, рілля - 90,1040. Із них для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,15000 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,0300 га. Відповідно до ст.ст.80,81, 118,121 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_1 передаються у власність ОСОБА_2 - безкоштовно.

Згідно свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_3 від 19.07.2013, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №6509291 від 19.07.2013, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності землі житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 5620855100:01:002:0033, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів майна № довідки 267026541 від 22.07.2021, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності землі сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5620855100:01:002:0032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно статті 61 СК України в редакції, чинній станом на 20 грудня 2007 року, не належать до об`єктів права спільної сумісної власності приватизовані одним із подружжя земельні ділянки.

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Згідно з положеннями частини першою статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 ст.120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовано ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У відповідності до ч.4 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.

А тому, враховуючи те, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, суд дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 8, 10, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265,315 ЦПК України , ст.ст.15,16,368 ЦК України, ст.ст.3,60, 74 Сімейного кодексу України, ст.ст.81,116, 120 Земельного кодексу України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя, задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 19 січня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1816 гривень сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд.

Згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суддя: Котик Л.О.

Сторони

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителька АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5