Рішення

від 05.06.2022 по справі 451/1356/16-ц

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

06 червня 2022 рокуСправа №451/1356/16-ц Провадження № 2/451/7/22

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого - судді Семенишин О.З.,

секретаря судового засідання Табен Л.В.,

з участю представника позивача Клос О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Радехівської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа Відділ Держгеокадастру в Радехівському районі Львівської області про визнання недійсним рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, свідоцтва про право власності та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в:

8 листопада 2016 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» звернулися до суду з позовом до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, свідоцтва про право власності та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, на замовлення ДТГО «Львівська залізниця» (правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця») була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, загальною площею 25,0174 га Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 84 км + 382 м до 87 км + 265 м в адміністративних межах с.Стоянів Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області. Роботи щодо розроблення даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувались в 2015 році КТ НВФ «Нові технології», яка має Ліцензію Державного комітету України із земельних ресурсів, серії АГ №583593 від 01 вересня 2011 року та сертифікованого інженера - землевпорядника (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника ОСОБА_2 від 26 березня 2013 року №003095).

В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Ківерці» від 84 км + 382 м до 87 км + 265 м в адміністративних межах с.Стоянів Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області становить 25,0174 га.

Проте в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства у Радехівському районі Львівської області виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян або постійному користуванні юридичних осіб.

Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Ківерці» від 84 км + 382 м до 87 км + 265 м в адміністративних межах с.Стоянів Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, листів Стоянівської сільської ради від 11.02.2015 року №22 та Відділу держземагентства у Радехівському районі від 09.02.2015 року встановлено, що на підставі рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 20.03.2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» громадянину ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку площею 0,1710 га (кадастровий номер 4623985800:01:007:0302) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 . Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,0852 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Вважають рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 20.03.2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» таким, що суперечить чинному законодавству, порушує права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою, а відтак таким, що підлягає визнанню недійсним.

Просить суд визнати недійсним рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 20.03.2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» та видані на його підставі Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.04.2014 року, індексний №21154094, та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обмежень від 30.04.2014 року, індексний №21154650. Також просить стягнути з відповідачів судові витрати (т.1, а.с.2-7).

08 листопада 2016 року, автоматизованою системою документообігу суду Д-3, судді Мулявка О.В. передані згадані вище матеріали справи для розгляду (т.1, а.с.39).

Ухвалою судді Радехівського районного суду Львівської області від 03 січня 2017 року було відкрито провадження у справі (т.1, а.с.42).

Ухвалою попереднього судового засідання від 24 січня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог відділ Держгеокадастру у Радехівському районі Львівської області (т.1, а.с.81-82).

15 листопада 2018 року автоматизованою системою документообігу суду Д-3 судді Семенишин О.З. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (т.1, а.с.148).

Ухвалою судового засідання від 27.12.2018 року вирішено здійснювати судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (т.1, а.с.149-150).

Ухвалою судового засідання від 22 грудня 2020 року замінено відповідача у справі Стоянівську сільську раду Радехівського району Львівської області на належного відповідача - Радехівську міську раду Львівської області (т.1, а.с.242).

22 вересня 2021 року за вх.№7148 від представника позивача надійшли пояснення по справі. В поясненнях представник позивача щодо підтвердження своїх позовних вимог, додатково звертає увагу на те, що згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту. Наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту. За таких обставин, АТ «Українська залізниця» є належним користувачем зазначеної у Плані відведення земельної ділянки і цей документ є належним доказом в підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою в межах смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Радехівського району Львівської області від 58 км до 90 км, яка відноситься до земель державної власності. Таким чином, земельна ділянка передана у власність відповідачу на підставі рішення Стоянівської сільської ради належить до складу земель залізничного транспорту. І ця обставина не спростовується жодними доказами наданими відповідачами. За твердженням представника позивача, наведене об`єктивно свідчить про незаконність оскаржуваного рішення, а тому заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 21.11.2014 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» та видані на його підставі Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.12.2014 №513150 та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обмежень від 23.12.2014 №31457106.

Щодо строків позовної давності представник позивача зазначає, що АТ «Укрзалізниця» стало відомо про порушення свого права 28 липня 2015 року з технічної документації, переданої Залізниці виконавцем робіт згідно акту №82 здачі-приймання виконаних робіт із землеустрою з інвентаризації земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на території Радехівського району Львівської області згідно договору № Л/П-142774-НЮ, який було підписано сторонами 28.07.2015. Лише з технічної документації, переданої Залізниці виконавцем робіт, позивачу стало відомо про факт та площу накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку смуги відведення залізниці. Зважаючи на предмет позову та виходячи із правила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, випливає, що позивачем строк позовної давності не порушено.

Враховуючи наведене вище, керуючись статтею 182 ЦПК України, представник позивача просить врахувати подане пояснення під час розгляду та прийняття рішення по цій справі (т.2, а.с.53-57).

Ухвалою судового засідання від 15 лютого 2022 року задоволено клопотання представника позивача про судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т.2, а.с.31-32).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Просила задовольнити позов.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися.

Відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі. Позовні вимоги заперечує та просить в задоволенні позову відмовити (а.с.3 том ІІ).

Також відповідач подав до суду заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності (т.2, а.с.6).

Представник відповідача Радехівської міської ради Львівської області також подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача. Позовні вимоги заперечує в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позову (а.с.56 том ІІ).

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином (а.с.54 том ІІ).

Вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що 20 березня 2014 року рішенням ХХХІ сесії VІ скликання Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області затверджено проект землеустрою гр. ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1710 га в АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер земельної ділянки 4623985800:01:007:0302) та передано вищевказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 (т.1, а.с.8).

З копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 21154094 від 30.04.2014 року, та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.04.2014 року, видно, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1710 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623985800:01:007:0302 (т.1, а.с.9,10-10 зворот).

З проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 , виготовленого ТзОВ «Радехівський райінвест» в 2013 році, вбачається, що на час виготовлення технічної документації проєктною організацією не встановлено жодних порушень прав суміжних землекористувачів, що підтверджується висновком Відділу Держдземагенства у Радехівському районі Львівської області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.64-80).

Окрім цього, з наявного в проєкті землеустрою плану земельної ділянки констатовано, що земельна ділянка відповідача має наступний опис меж землекористувача: від А до Б - землі гр. ОСОБА_3 , від Б до В - землі загального користування, від В до Г - землі гр. ОСОБА_4 , від Г до А - землі гр. ОСОБА_5 (т.1, а.с.71).

З копії дозволу №106 від 1957 року, виданого Радехівським райвиконкомом, вбачається, що батькові відповідача ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво житлового будинку в с.Стоянів (т.1, а.с.120-121).

ПАТ «Українська залізниця» подана технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, загальною площею 25,0174 га Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 84 км + 382 м до 87 км + 265 м в адміністративних межах с.Стоянів Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, з якої вбачається, що в результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Ківерці» від 84 км + 382 м до 87 км + 265 м в адміністративних межах с.Стоянів Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області становить 25,0174 га, проте в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства у Радехівському районі Львівської області виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян або постійному користуванні юридичних осіб, зокрема, відповідача у справі ОСОБА_1 (т.1, а.с.11-22).

Згідно з Актом №82 здачі-приймання виконаних робіт із землеустрою з інвентаризації земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на території Радехівського району Львівської області згідно договору №Л/П - 142774/НЮ від 15 грудня 2014 року констатовано, що підрядник передав технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» в адміністративних межах Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області площею 25,0174 га замовнику - Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» - 28 липня 2015 року (т.2, а.с.13).

На підтвердження права постійного користування землями смуги відведення АТ «Українська залізниця» надало «План границ полосы отвода линии Львов-Киверцы Львовской ж.д. в административных границах Радеховського района Львовськой области от 58 км до 90 км», який був розроблений проєктною організацією «Дорпроект» Південно-Західної залізниці у 1956 році (т.1, а.с.23-25).

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом «б» частини четвертої статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до статті 6 Закону України № 273/96-ВР від 04 липня 1996 року «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України № 273/96-ВР від 10 листопада 1994 року «Про транспорт» (далі - Закон № 232/94-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки).

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно з частиною першою та другої статті 11 Закону № 232/94-ВР землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Частиною першою статті 23 Закону № 232/94-ВР, яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору в цій справі є визнання недійсним рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 20.03.2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» та виданих на його підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.04.2014 року, індексний №21154094, та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обмежень від 30.04.2014 року, індексний №21154650.

На думку позивача, земельна ділянка, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , частково належить до земель залізничного транспорту.

Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року в подібних справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18 за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянках про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акта недійсним вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Отже, задоволення вказаних вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року по справі №444/2315/18 (провадження № 61-13828св20).

Зважаючи на те, що за твердженням представника позивача лише частина земельної ділянки відповідача накладається на землі смуги відведення Укрзалізниці, а інша частина земельної ділянки площею 0,1710 га з кадастровим номером 4623985800:01:007:0302 належить відповідачу на законних підставах, жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача, а визнання недійсним рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 20.03.2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» та виданих на його підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.04.2014 року, індексний №21154094, та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обмежень від 30.04.2014 року, індексний №21154650, в цілому навпаки може спричинити порушення права власності відповідача на належну йому земельну ділянку, що в даному випадку не є виправданим та жодним чином не призведе до захисту та відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).

Виходячи із встановлених обставин справи належним способом захисту позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Інші доводи учасників справи на висновки суду не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Разом з тим, щодо клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності та відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

За загальним визначенням строком звернення до суду є проміжок часу після виникнення спору, протягом якого особа має право звернутися до суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися з позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено лише на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи вищезазначене, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав, тому при прийнятті рішення суд не встановлює чи було порушене право позивача і, відповідно, немає підстав для розгляду клопотання про застосування строків позовної давності.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, тому відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.4,10,12,13,19,81,82,89,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд ,-

у х в а л и в:

у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Радехівської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа Відділ Держгеокадастру в Радехівському районі Львівської області про визнання недійсним рішення Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, свідоцтва про право власності та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддяСеменишин О. З.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 червня 2022 року.