Постанова

від 08.06.2022 по справі 344/9502/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/9502/21

Провадження № 22-ц/4808/440/22

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Максимів Ю.В.

з участю ОСОБА_1

представника ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» Награбовського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2021 року ухвалине у складі судді Бабій О.М. у м. Івано-Франківськ у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2007 році за згодою ОСОБА_3 (матері) він як син завершив добудову й облаштування другого поверху будинку АДРЕСА_1 . 18 березня 2008 року відповідачка не повідомивши його зареєструвала на своє прізвище право власності на вказаний будинок, а 18 квітня 2008 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 . Посилаючись на те, що на даний час він володіє і користується добудовою другого поверху, мати будь-яких перешкод йому не чинить, однак наголошує, що це її власність. Просить, витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 нерухоме майна та залишити у власності позивача, а саме: сходів та сходовової клітки; коридору розміром 13,0 кв.м.; житлової кімнати розміром 32,0, кв.м.; житлової кімнати розміром 13,1. кв.м.; житлової кімнати розміром 22,8 кв.м.; житлової кімнати розміром 15.3 кв.м.; коридору розміром 7.5. кв.м.; ванної; вбиральні розміром - 1,24 кв.м.; кладової розміром 2.1 кв.м. Всього загальною площею 108,5 кв.м., в тому числі 83,2 кв.м. житлової площі та 25,3 кв.м. нежитлової площі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08 вересня 2021 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування та вилучення майна з чужого незаконного володіння, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ПАТ «Перший Міжнародний Банк».

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», про витребування та вилучення майна із чужого незаконного володіння відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального та матеріального права. Зокрема вказує, що помилковими є твердження суду першої інстанції про його обізнаність про вибуття із власності ОСОБА_3 спірного домоволодіння та набуття права власності на нього третьою особою ПАТ «Український Міжнародний Банк», так як відповідачка підтвердила що приховувала від нього всю інформацію, пов`язану із укладенням нею іпотечного договору так як і реєстрацію права власності за ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк». Також вважав, що судом першої інстанції допущено порушення вимог ЦПК України, оскільки поза увагою суду залишилось клопотання Банку про визнання його співвідповідачем, а не третьою особою.

У травні 2022 року представник АТ «Перший Український Міжнародний Банк» Награбовський О.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи подані апелянтом просить, апеляційну скаргу залишити без задоволення , оскаржуване рішення без змін. Зокрема, вказує, що ні позовна заява, ні апеляційна скарга позивача не містять жодних підстав, передбачених нормами ст. ст. 387, 388 ЦК України, які б дозволили прийти до висновку про незаконність набуття Банком права власності на майно та про вибуття такого майна із володіння позивача поза його волею.Зокрема, як було зазначено вище, AT «ПУМБ» заволоділо нерухомістю (Предметом іпотеки) в рамках діючого законодавства України на підставі іпотечного застереження, яке закріплене у Іпотечному договорі. Дана обставина підтверджується інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №268118302 від 29.07.2021 року. Разом з тим, Іпотечний договір №1.14-16/17/1-8 від 16.07.2014 року, укладений між AT «ТУМБ» та ОСОБА_5 за добровільною згодою сторін, на момент реєстрації права власності був діючим. Сторонами або третіми особами не оскаржувався.Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.Крім цього, з матеріалів справи також не вбачається, що ОСОБА_3 незаконно заволоділа житловим будинком, оскільки остання отримала:06.03.2008 року технічний паспорт на садибний (Індивідуальний) житловий будинок;18.03.2008 року витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно.18.04.2008 року свідоцтво про право на спадщину за законом.Всі ці документи є діючими, отримані у передбачений чинним законодавством України спосіб та ніким не оскаржувалися.Тобто, ОСОБА_3 мала необхідний пакет документів для реєстрації за собою права власності на житловий будинок та земельну ділянку. Вона цим правом скористалася у передбачений чинним законодавством України спосіб. Також, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 коли небуть був власником спірною частиною житлового будинку. При цьому пояснення ОСОБА_2 у позові та письмові пояснення громадянина ОСОБА_6 , про те, що позивач за власні кошти, зусиллями працівників АТЗТ «Райагробуд», та своїми власними, здійснив добудову і облаштування другого поверху житлового будинку у розумінні Глави 5 ЦПК України (Докази та доказування), є неналежними та недопустимими доказами, які, по суті, є припущеннями.

У травні 2022 року ОСОБА_3 подала пояснення на відзив ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» в якому зазначає, що її сином відповідачем в суді першої інстанції ґрунтовано доведено й доказано предмет позову, який доводить, що він особисто добудував другий поверх у оскаржуваному житловому будинку. Разом з тим, вважає, що всі доводи Банку щодо укладеного договору іпотеки між нею та Банком не стосується суті предмету позову ОСОБА_2 .

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 визнала доводи апеляційної скарги, не заперечує про їх задоволення.

Представник ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» у встановленому законом порядку повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явився, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення судової повістки не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що порушене право на частину будинку АДРЕСА_1 може бути захищене судом у спосіб витребування майна (його частини) у ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», як власника якому належить майно що є предметом спору, а не у ОСОБА_3 , як особи за якою вперше зареєстровано право власності на спірні приміщення. Обізнаність позивача про вибуття із власності ОСОБА_3 спірного домоволодіння, та набуття права власності на нього третьою особою ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» підтверджується його поясненнями по суті справи, які він додатково наводив у клопотанні про розгляд справи без його участі від 24 вересня 2021 року

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 18137805, сформованого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 18 березня 2008 року, за заявою ОСОБА_3 , власником домоволодіння АДРЕСА_1 , станом на день формування витягу, був ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 15 вересня 2003 року.

Після його смерті відкрилась спадщина, на будинковолодіння АДРЕСА_1 та грошові кошти в банківській установі, що встановлено із копії спадкової справи, яка надана на виконання ухвали суду.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 квітня 2008 року (реєстровий № 1-952), ОСОБА_3 отримала у власність в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , домоволодіння АДРЕСА_1 .

Згідно Іпотечного договору № 1.14-16/17І-8 від 16 липня 2014 року, за реєстровим № 1130, ОСОБА_3 , з метою забезпечення належного виконання зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рона» за генеральним договором № ЮР/1.14-17 від 26 лютого 2014 року про умови надання банківських гарантій і кредитивів, а також кредитним договором № 1.14-16 від 20 лютого 2014 року, передала домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:21:006:0243, площею 0,0801 га, в іпотеку ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк».

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 вбачається, що 30 січня 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фрісом Ігорем Павловичем внесено запис про право власності на вказаний будинок за ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк».

Із даного витягу та інших наявних у справі документів встановлено, що набуття ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» права власності на дане майно було наслідком звернення стягнення на нього в порядку ст. ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку», для задоволення вимог банку згідно Іпотечного договору № 1.14-16/17І-8 від 16 липня 2014 року.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Разом з тим, позивач в порядку подання до суду віндикаційного позову просить суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 : сходів та сходовової клітки; коридору розміром 13,0 кв.м.; житлової кімнати розміром 32,0, кв.м.; житлової кімнати розміром 13,1. кв.м.; житлової кімнати розміром 22,8 кв.м.; житлової кімнати розміром 15.3 кв.м.; коридору розміром 7.5. кв.м.; ванної; вбиральні розміром - 1,24 кв.м.; кладової розміром 2.1 кв.м. Всього загальною площею 108,5 кв.м., у тому числі 83,2 кв.м. житлової площі та 25,3 кв.м. нежитлової площі на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 .

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові ВСУ від 05.10.16 у справі №916/2129/15 та у постанові ВС від 29.03.18 року у справі № 904/10673/16 (постанова КЦС у складі ВС, 29.08.19, справа №367/7450/16-ц (провадження №61-30449св18)).

Виходячи з вищевикладеного суд першої інстанції прийшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , оскільки згідно матеріалів справи вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому належить на праві власності ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк».

Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про необізнаність ОСОБА_2 про вибуття із власності ОСОБА_3 спірного домоволодіння, та набуття права власності на нього третьою особою ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» адже в клопотанні від 27 вересня 2021 року він зазначає, що після спілкування з відповідачкою даний факт йому став відомий.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, так як суд правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спірна частина домоволодіння АДРЕСА_1 належить позивачу, оскільки ним не підтверджено будь-якими доказами про право власності на цю частину будину. Крім цього, зазначений будинок належить на праві власності за ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», а не ОСОБА_3 .

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови складено 13 червня 2022 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л.В.Василишин

І.О.Максюта