Рішення
від 12.06.2022 по справі 300/1207/22
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2022 р. справа № 300/1207/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 27.05.2021 до 07.02.2022 включно, у розмірі 289305,28 грн., у зв`язку із затримкою виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 в справі №640/1934/20.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021 у справі №640/1934/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано Наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 за №2061ц в частині звільнення позивача із займаної посади; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді з 25.12.2019; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць. Згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021 змінено в частині суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в решті рішення залишено без змін. Таким чином, рішеннями судів позивача поновлено на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25.12.2021. Відтак, враховуючи допущення судом першої інстанції судового рішення у справі в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі до негайного виконання, в Офісу Генерального прокурора виник обов`язок виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді на наступний робочий день після його постановлення, тобто 27.05.2021. Однак, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021, Генеральним прокурором виконано лише 08.02.2022 шляхом видання наказу за №105-ц, а відтак рішення у справі в частині поновлення позивача на публічній службі виконано із затримкою. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить суд стягнути Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021 у справі №640/1934/20, починаючи з 27.05.2021 по 07.02.2022 включно, в розмірі 289 305,28 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.05.2022 (а.с.63-68). Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки, будь якої заяви від позивача про виконання судового рішення в добровільному порядку, ні постанови державного виконавця про виконання судового рішення в примусовому порядку до Офісу Генерального прокурора не надходило. В зв`язку із наведеним, на думку представника відповідача.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

Згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021 у справі №640/1934/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №5 Генеральної прокуратури України; скасовано Наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 за №2061ц в частині звільнення позивача із займаної посади; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді з 25.12.2019; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць. (а.с.21-36).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021 змінено в частині суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в решті рішення залишено без змін (а.с.37-47).

Наказом Генерального прокурора від 08.02.2022 за №105ц скасовано наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 №2061ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді з 25.12.2019 (а.с.55).

Зважаючи на те, що рішення суду від 26.05.2021 у справі №640/1934/20 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 виконано лише 08.02.2022, позивач звернувсяз даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 27.05.2021 по 07.02.2022 включно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною 1 та 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зміст вищевказаних норм, рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25.12.2019, відповідач зобов`язаний виконати незалежно від пред`явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили. Водночас суд звертає увагу на те, що вступна та резолютивна частини рішення у справі 640/1934/20 оголошена в судовому засіданні, яке проводилось 26.05.2021 за участю представника Офісу Генерального прокурора.

Крім того, неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 (справа Жовнір проти України). Суд зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

При цьому, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, слід зауважити наступне.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.

Відтак, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16 та від 05.03.2020 №280/360/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Відтак, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Судом встановлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021 у справі №640/1934/20 Наказом Генерального прокурора від 08.02.2022 за №105ц поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25.12.2019 (а.с55).

Таким чином, у даній справі вимушений прогул, за який позивач просить стягнути середній заробіток, стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Отже, порушене право позивача, необхідно відновити у передбачений статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Що стосується розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з дня наступного за днем ухвалення судом рішення про поновлення на роботі 27.05.2021 до дня фактичного виконання цього рішення 07.02.2022, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов`язаним з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі, є період з 27.05.2021 по 07.02.2022 (оскільки наказ про поновлення на роботі прийнято 08.02.2022, і саме з цього дня позивачу розпочато нарахування заробітної плати).

Отже, загальна кількість робочих днів у вказаному періоді становить 176.

Згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 04.08.2021 за №21-601зп середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахована за останні два повні місяці роботи за посадою на якій його поновлено складає 1643,78 грн. (а.с.56).

Відтак, оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 до дня його фактичного поновлення минуло 176 робочих дні, то сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача становить 289 305,28 грн. (з розрахунку: 1643,78 грн. х 176 робочих днів).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Офісу Генерального прокурора слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою у виконанні рішення суду про поновлення на посаді, за період з 27.05.2021 до 07.02.2022 в розмірі 289 305,28 грн. з утриманням податків та обов`язкових платежів відповідно до чинного законодавства.

Суд відхиляє доводи відповідача в якості підстави невиконання рішення суду про те, що позивач не звертався до відповідача із відповідними заявами щодо звернення рішення до примусового виконання, оскільки норми КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткових дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відтак, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Суд вважає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його проголошення (постановлення).

Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом в постановах від 09.02.2018 року у справі №П/811/218/14, від 16.02.2018 року у справі №807/2713/13-а.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2893,00 гривень, що підтверджується квитанцією від 23.02.2022 (а.с.1).

Тому, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора 2893,00 грн. судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2021 по справі №640/1934/20 про поновлення на роботі за період з 27.05.2021 по 07.02.2022 у розмірі 289 305 (двісті вісімдесят дев`ять тисяч триста п`ять) гривень 28 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 2893 (дві тисячі вісімсот дев`яносто три) гривні 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.

Дата ухвалення рішення12.06.2022
Оприлюднено24.06.2022

Судовий реєстр по справі —300/1207/22

Ухвала від 13.11.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Загороднюк А.Г.

Ухвала від 09.10.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Загороднюк А.Г.

Ухвала від 19.09.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Загороднюк А.Г.

Ухвала від 21.08.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Білак М.В.

Ухвала від 04.08.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Соколов В.М.

Ухвала від 11.07.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Смокович М.І.

Постанова від 30.05.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Матковська Зоряна Мирославівна

Ухвала від 18.05.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Матковська Зоряна Мирославівна

Ухвала від 11.04.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Матковська Зоряна Мирославівна

Ухвала від 11.04.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Матковська Зоряна Мирославівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні