Постанова

від 08.06.2022 по справі 467/710/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.06.22

22-ц/812/305/22

Провадження №22-ц/812/305/22

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2022 року м. Миколаїв

справа № 467/710/21

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агро - Альянс» про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди землі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Уколовим Михайлом Івановичем, на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, ухвалене 03 грудня 2021 року під головуванням судді Кологривої Т.М., повний текст судового рішення складений 06 грудня 2021 року,

У С Т А Н О В И В:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного підприємства «Агро - Альянс» (далі - ПП «Агро - Альянс») про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди землі.

Позивач зазначала, що є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4820355700:05:000:0199 площею 5,27 га, що розташована в межах Костянтинівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. На підставі укладеного між нею та ПП «Агро - Альянс» договору оренди землі від 01 серпня 2012 року б/н, зареєстрованому у Державному реєстрі 19 грудня 2012 року, вказана земельна ділянка була передана в оренду відповідачу на дев`ять років.

Як вказала позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 , на лікування та поховання якого вона витратила значну суму грошових коштів, які позичала у фізичних осіб та не мала можливості повернути борги, оскільки також хворіла, не працювала, є інвалідом, а тому, в жовтні 2016 року звернулась до голови ПП «Агро - Альянс» з проханням сплатити орендну плату наперед в сумі 60 000 грн., щодо продовження терміну дії договору оренди вони не домовлялися. Через деякий час вона отримала від ПП «Агро - Альянс» 60 000 грн в якості орендної плати. 21 жовтня 2016 року між нею та ПП «Агро - Альянс» був укладений договір про внесення змін до договору оренди землі від 01.08.2012 року, зареєстрований 19 грудня 2012 року за №482030004000741, про зміну п. 8 цього договору.

За твердженням позивачки, з того часу відповідач не сплачує їй орендну плату, посилаючись на те, що орендна плата за цим договором сплачена в повному обсязі за всі 49 років оренди землі, проте, враховуючи, що річний розмір орендної плати не може бути меншим 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки то з урахуванням коефіцієнту індексації орендна плата за 49 років повинна бути значно більшою 60 000грн.

Позивач вважає, що договір про внесення змін до договору оренди землі від 21 жовтня 2016 року є недійсним, оскільки вчинений під впливом обману і є фіктивним, так як фактично не був змінений строк дії договору оренди землі від 01.08.2012 року, оскільки зміни внесені до договору від 19.12.2012 року, а це дата реєстрації договору оренди, крім того зміни щодо строку дії договору внесені до пункту 8 договору оренди, тоді як умови щодо строку дії оренди землі у договорі від 01.08.2012 року передбачені викладені у пункті 6.

Також ОСОБА_1 вказувала, що при підписанні у нотаріуса 21 жовтня 2016 року спірного договору вона його не читала, не уявляла наслідків, відповідач її ввів в оману, скориставшись її скрутним становищем, станом її здоров`я та відсутністю освіти.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди землі від 01 серпня 2012 року, зареєстрований 19 грудня 2012 року, реєстраційний номер №482030004000741 укладений між нею та ПП «Агро - Альянс».

Представник відповідача позов не визнав, вказував, що між сторонами була домовленість про надання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 60000 грн. в обмін на збільшення строку дії договору і ця домовленість сторонами виконана. При цьому, позивач не навела передбачених ст. 203 ЦК України підстав для визнання договору недійсним, а внесення змін не в той пункт не тягне за собою недійсності правочину. Просив також застосувати позовну давність, посилаючись на те, що позивач дізналась про порушення свого права 21 жовтня 2016 року, а тому позовна давність за пред`явленими позовними вимогами сплила 21 жовтня 2019 року, що має наслідком відмову у позові.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Уколов М.І. - просить скасувати рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 грудня 2021 року та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.

Апелянт вважає, що висновок суду про те, що спірний договір від 21.10.2016 року відповідає вимогам закону є припущенням суду та формальним тлумаченням вимог закону, тоді як всі докази у справі у їх сукупності свідчать про обман позивачки при підписанні договору, що потягло тяжкі наслідки. Так судом не надано належної оцінки доводів, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свій позов. Також судом не враховано, що 21 жовтня 2016 року в присутності нотаріуса Грицаєнко Л.М. в смт. Арбузинка при отриманні грошей нею було підписано декілька документів, які вона не читала, оскільки державної мови не знає, а після інсульту визнана інвалідом та за станом здоров`я взагалі не може читати, про те, що змінюється строк дії договору оренди нотаріус її не повідомила, що свідчить про обман ОСОБА_1 з боку ПП «Агро - Альянс». Крім того, від імені ПП «Агро - Альянс» спірний договір був підписаний бухгалтером, а не головою підприємства. Також в апеляційній скарзі представник позивачки вказує, що спірний договір укладений не тільки з порушенням ст. 230 ЦК України, а він є також недійсним на підставі ст. 225, 233 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 за станом здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та договір був вчинений під впливом тяжких обставин.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПП «Агро - Альянс» - адвокат Машков К.Є. - просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначав, що апелянт, вказуючи на неповне з`ясування обставин справи, не навів обставин, які неповно встановлені судом, не вказав в чому саме полягав обман з боку відповідача та не надав доказів наявності умислу в діях відповідача на введення позивачки в оману; не надав жодних доказів щодо хвороби позивачки, які б впливали на її спроможність прочитати спірний договір та усвідомити його зміст, а також доказів укладання спірного правочину під впливом тяжких обставин. Крім того апелянт не надав доказів обставин на які посилається, зокрема що ОСОБА_1 перенесла інсульт, що позбавило її можливості читати будь-які документи, зокрема оспорюваний договір, не усвідомлювала значення своїх дій у момент його підписання, підписувала договір під впливом тяжких обставин.

В судове засідання в суді апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник адвокат Уколов М.І. не з`явились, від останнього надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі в зв`язку із воєнним станом в Україні. Також зазначав, що апеляційну скаргу підтримує.

Представник відповідача - адвокат Машков К.Є., який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,56 га, розташованої в межах Костянтиніської сільської ради Арбузинського (Вознесенського) району Миколаївської області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4820355700:05:000:0199, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку МК №049390, виданим на підставі розпорядження Арбузинської районної державної районної адміністрації від 12 липня 2004 року № 513 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

01 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ПП «Агро - Альянс» укладено договір оренди землі, за яким позивач передала відповідачу в платне користування земельну ділянку загальною площею 5,27 га, що знаходиться на території Костянтинівської селищної ради. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему в Арбузинському районі Миколаївської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 грудня 2012 року за №482030004000741. Пунктом 6 цього договору оренди визначено строк його дії - 9 років, а пунктом 8 - урегульовано сплату орендної плати, яка вноситься орендарем у грошовій або натуральній формі, але не менше, ніж встановлено законодавством України з урахуванням інфляції.

У жовтні 2016 року позивач звернулась до відповідача з проханням виплатити їй орендну плату у сумі 60 000 грн., посилаючись на скрутне матеріальне становище у зв`язку зі смертю чоловіка, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та хворобою.

21 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 19 грудня 2012 року, реєстраційний номер 482030004000741, відповідно до якого пункт 8 було викладено у наступній редакції: «Договір укладено на 49 років. Строк дії договору оренди земельної ділянки визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію» (а.с. 9). 26 грудня 2016 року договір від 21 жовтня 2016 року був зареєстрований державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 11).

Цього ж дня, заявою від 21 жовтня 2016 року, посвідченою приватним нотаріусом Абазинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М., яку зареєстровано в реєстрі за №1108, позивач підтвердила одержання від відповідача грошової суми в розмірі 60 000 грн. як орендної плати за користування належною їй на праві власності земельною ділянкою, переданою в оренду відповідачу на підставі договору оренди, укладеного між нею та відповідачем на 49 років оренди (з 2017 по 2066 рік включно) (а.с. 29).

Фактичне отримання від відповідача 60 000 грн. позивач підтвердила в судовому засіданні у суді першої інстанції.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення відповідно до частини першої статті 229 ЦК України має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Встановлення у недобросовісної сторони наявності умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Обман має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Згідно ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

З огляду на наведене та враховуючи те, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факт введення її відповідачем в оману під час укладення оспорюваного договору, в той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 також не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, зокрема не довела належними і допустимими доказами факту вчинення нею правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Так позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження наявності тяжких обставин, під впливом яких вона уклала спірний договір на вкрай тяжких для неї умовах, зокрема щодо її матеріального становища, стану здоров`я, та не надано доказів того, що відсутність таких обставин як смерть чоловіка 18 жовтня 2013 року виключили б можливість укладання 21 жовтня 2016 року між сторонами договору на умовах, визначених в оспорюваному правочині.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відсутні будь-які ознаки фіктивності оспорюваного позивачкою правочину, так як обидві сторони діяли для досягнення правових наслідків та одночасно фактично виконували умови договору - позивач отримала кошти в рахунок орендної плати, а відповідач - користувався і до цього часу користується належною позивачу земельною ділянкою на умовах оренди.

Судом першої інстанції правильно відхилено доводи представника позивача про те, що оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки мова йде про інші пункти та інший договір. Так, судом установлено, що позивачка має на праві власності одну земельну ділянку, яка наразі перебуває в оренді у відповідача, крім того, 19 грудня 2012 року - це дата державної реєстрації договору оренди землі, який був укладений сторонами 01 серпня 2012 року, у той час, як інших договорів щодо інших земельних ділянок чи з іншими контрагентами позивачка не укладала. Крім того, оспорюваний правочин зареєстрований у встановленому законом порядку.

Також є вірним висновок суду першої інстанції про те, що внесення змін в пункт 6 договору від 01 серпня 2021 року, який визначає строк дії договору, а у пункт 8, у якому сторони обумовили форму та порядок орендної плати, з огляду на обставини справи є фактично технічною помилкою і не тягне за собою недійсність правочину. При цьому суд обґрунтовано виходив з того, що сторони, укладаючи оспорюваний правочин, мали на меті дійти згоди і врегулювати питання саме строку дії договору оренди землі, про що, серед іншого, свідчить й власноручно підписана позивачкою нотаріально засвідчена заява про отримання коштів у рахунок орендної плати за 49 років оренди (з 2017 по 2066 рік включно).

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним укладеного сторонами 21 жовтня 2016 року договору про внесення змін до договору оренди землі.

Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 внаслідок незнання державної мови, а також неможливості читати після перенесеного інсульту підписала надані їй документи не читаючи їх, та не знала, що підписує договір, яким строк оренди належної їй земельної ділянки було подовжено до 49 років, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження яких-небудь хвороб у позивачки, а сам факт підписання документів без ознайомлення з їх змістом свідчить про власне недбале ставлення позивачки до своїх цивільних прав та обов`язків, а не про введення її в оману з боку відповідача щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Посилання апеляційної скарги на те, що спірний договір укладений ОСОБА_1 під впливом тяжких життєвих обставин, на вкрай невигідних умовах, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір був вчинений саме для усунення або зменшення зазначених обставин, наявність яких також належними і допустимими доказами не була підтверджена.

Посилання апеляційної скарги на те, що виходячи із 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації орендна плата за 49 років повинна бути значно більшою 60 000грн. також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі обставини не є підставою для визнання договору оренди землі недійсним та не позбавляє ОСОБА_1 у інший спосіб захистити свої права.

Таким чином, суд вирішив справу згідно з нормами матеріального права, які підлягали застосуванню за даними правовідносинами, з`ясував усі обставини, що мають значення для справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам і дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи є необґрунтованими та не спростовують висновків місцевого суду щодо недоведеності позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За такого доводи апеляційної скарги щодо недійсності спірного договору на підставі ст. 233 ЦК України в зв`язку із тим, що ОСОБА_1 за станом здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій при укладанні цього договору, колегія суддів не приймає.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Уколовим Михайлом Івановичем, залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.Б. Кушнірова

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 14 червня 2022 року