Постанова

від 13.06.2022 по справі 715/985/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2022 року м. Чернівці Справа № 715/985/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанська Н.К., Перепелюк І.Б.,

секретар: Скрипка С.В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина»,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Маковійчук Ю.В., дата складання повного тексту рішення 14 квітня 2022 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила: зобов`язати ТОВ «Мрія Фармінг Буковина» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 7321080100:01:002:0316, площею 2,0549 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в с. Багринівка Глибоцького району Чернівецької області; скасувати державну реєстрацію договору оренди землі №215 від 22.06.2017 року, номер запису 21969865.

В обґрунтування позову вказувала, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки кадастровий номер 7321080100:01:002:0316, площею 2,0549 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в с. Багринівка Глибоцького району Чернівецької області.

Вказує, що їй стало відомо про існування договору оренди землі №215 від 22.06.2017 року, укладеного між нею та відповідачем, однак зазначений договір вона не підписувала, згоди на його укладення не надавала, підпис, що стоїть на останньому аркуші договору, їй не належить.

На підставі наведеного та з урахуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини, просила заявлені вимоги задовольнити.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2022 року у Провадження №22-ц/822/462/22

задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Посилається на його незаконність та необґрунтованість, вважає прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, судом не з`ясовано обставини, які мають значення для справи.

Вказує, що обставини, встановлені судом першої інстанції щодо укладення між сторонами договору, не відповідають дійсності, оскільки договір оренди землі №215 від 17.08.2017 року ОСОБА_1 не підписувала, отже такий є неукладеним, про що неодноразово наголошувалося її представником, крім того, підписи в двох досліджених договорах від 22.06.2017 року та від 17.08.2017 року є різними.

Зазначає, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку тільки 16.08.2017 року, а оцінка укладення договору 22.06.2017 року залишено судом поза увагою.

Також не відповідає дійсності встановлена обставина, що позивач отримувала орендну плату за кожен рік оренди, що підтверджується її підписами у відомостях на виплату зерна, оскільки ОСОБА_1 жодного разу не отримувала зерно та не ставила у таких відомостях підпис.

Наголошує, що оскільки позивач не укладала з відповідачем договір оренди землі, то ТОВ «Мрія Фармінг Буковина» незаконно користується спірною земельною ділянкою, а посилання суду на те, що висновком експерта не спростовано факт не підписання спірного договору позивачем є необґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Мрія Фармінг Буковина» просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що оскільки представником позивача не спростовано презумпцію правомірності правочину, то відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наявний в матеріалах справи висновок експертизи не доводить той факт, що підпис в договорі оренди виконано не позивачем, отже оспорюваний договір оренди було укладено сторонами, зареєстровано у встановленому законом порядку, земельна ділянка була передана позивачем відповідачу на виконання умов укладеного договору, відповідач ТзОВ «Мрія Фармінг Буковина» володіє спірною земельною на підставах, встановлених договором, позивач отримує орендну плату за користування орендарем спірною земельною ділянкою, а тому дійшов висновку, що у задоволені позову слід відмовити з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами порушення її прав як власника земельної ділянки.

Колегія суддів частково погоджується із висновками суду щодо обґрунтувань мотивів для відмови у задоволені вимог, недоліки чого не вплинули на результат висновку про відмову у задоволені позовних вимог, який по суті є вірним, та усуваючи їх зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7321080100:01:002:0316, площею 2,0549 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сількогосподарського виробництва, що розташована в с. Багринівка Чернівецького району Чернівецької області (а.с.11).

Згідно обґрунтувань позовних вимог ТОВ «Мрія Фармінг Буковина» безпідставно користується належною позивачу земельною ділянкою за договором оренди землі №215 від 22.06.2017 року згідно його змісту і умов, який позивач не підписувала (а.с.12-14).

Крім того, в матеріалах справи наявний ще один договір оренди землі №215 від 17.08.2017 року, укладений між тими ж сторонами щодо спірної земельної ділянки. Предметом договору є земельна ділянка площею 2,0549 га, кадастровий номер 7321080100:01:002:0316, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 40 018,96 грн, строк дії договору 7 років, орендна плата складає 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у рік в грошовій формі, містить підписи сторін (а.с.55-56).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що саме цей договір оренди землі зареєстровано 17.08.2017 року, запис №21969865 (а.с.57).

З належно завірених копій відомостей на виплату зерна в рахунок орендної плати, наданого відповідачем ТзОВ «Мрія Фармінг Буковина», останній стверджував виплату позивачу ОСОБА_1 орендної плати за кожен рік користування земельною ділянкою (а.с.58-75).

Згідно висновку експерта №СЕ-19/126-21/844-ПЧ від 09.02.2021 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи зазначено, що в досліджуваному підписі та зразках підпису ОСОБА_1 встановлені співпадаючі та розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для позитивного або негативного висновку, а також через відсутність будь-яких вільних зразків підпису ОСОБА_1 (в тому числі за 2017 рік), відповісти на питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі №215 від 22.06.2017 року ОСОБА_1 чи іншою особою не виявляється можливим (а.с.17-26).

Відповідно до диспозитивності цивільного процесу колегія суддів визначає межі перегляду судового рішення та оцінку правомірності висновків суду першої інстанції відповідно до обґрунтувань позовних вимог й доводів сторін та звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно з ч.3 ст.49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається.

За змістом позовної заяви обґрунтування захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у володінні спірною земельною ділянкою зводяться до оспорення укладення договору №215 від 22.06.2017 року та не містять доводів щодо не укладення договору № 215 від 17.08.2017 року (а.с.1-8).

Матеріали справи не містять відомостей про подання стороною позивача заяви щодо зміни підстав чи предмета спору, а судом прийняття таких.

Оскільки суд першої інстанції в процесі розгляду не приймав від позивача заяв про зміну підстав позову і прийняв рішення без зазначення в його резолютивній частині іншої підстави, ніж було заявлено, колегія суддів в першу чергу виходить з того, що рішення стосується відмови в задоволенні вимог про захист права саме щодо договору оренди №215 від 22.06.2017 року.

Надаючи оцінку заявленим вимогам апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

На підставі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пункт 3 ч.1 ст.395 ЦК України (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що речовими правами на чуже майно крім іншого, є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до ч.1 ст.397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

За приписами ч.1 ст.398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Частина 1 ст.407 ЦК України визначає, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

За ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 4 ст.124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За частиною 5 ст.6 ЗУ «Про оренду землі» (тут і надалі на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

В силу ч.1 ст.14 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За приписами ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.1-2 ст.215 ЦК України).

В силу ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Доводи позивача та матеріали справи не містять відомостей здійснення державної реєстрації прав оренди землі за договором №215 від 22.06.2017 року, а відтак він є недійсним (нікчемним) в силу закону, не має юридичної сили, не породжує прав і обов`язків для сторін, на встановлення яких він був спрямований, і, як наслідок, не створює обов`язку для позивача доводити не укладення нікчемного правочину.

Про те, матеріали справи містять заперечення відповідача з обґрунтуваннями правомірності користування спірною земельною ділянкою за іншим правочином, обставинам за яким судом була надана вірна правова оцінка.

Так, ст.207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ст.203 ЦК України міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч.1 ст.15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст.17 ЗУ «Про оренду землі»).

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Так, звертаючись з позовом про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди, сторона позивача стверджувала, що договору оренди землі з відповідачем не укладала і не підписувала, волевиявлення та наміру на його укладення не мала, інших осіб на вчинення правочинів щодо належної їй земельної ділянки не уповноважувала.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Згідно ч.1-2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

За приписами ч.1-2 ст.102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

З огляду на предмет і підстави заявленого ОСОБА_1 позову твердження позивача про те, що підпис у договорі оренди виконано не нею, а іншою особою, з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису в договорі при проведенні судової почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом.

Аналіз викладеного дає можливість дійти висновку, що встановлення належності підпису особі в договорі, що наділяє правами користувача, виходить за межі вирішення питання права, не може спростовуватися показами позивача та свідків, отже при наявності заперечень з приводу належності особі (сторони договору) підпису з боку іншої сторони (відповідача) та дії презумпції правочину повинен доводитися шляхом призначення судової експертизи.

Обов`язок доказування - невідповідності підпису ОСОБА_1 на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема в спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення в справі судової почеркознавчої експертизи.

Пунктом 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) передбачено, що одним з основних видів (підвидів) експертизи є почеркознавча експертиза.

Відповідно до п.п.1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними завданнями почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

28.12.2021 року Чернівецьким НДЕКЦ листом №СЕ-19/126-21/8556-ПЧ було зазначено, що у зв`язку з відсутністю вільних зразків підпису ОСОБА_1 за 2016-2017 роки та оплати висновку експерта проведення судової експертизи є неможливим (а.с.144).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).

Таким чином, суд першої інстанції сприяв позивачу у доведенні його обґрунтувань, про те останній таким правом у процесуальний спосіб не скористався, отже належним чином не спростував наявність у відповідача права користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі на відсутність нормативно грошової оцінки земельної ділянки в договорі оренди №215 датованого 22.06.2017 року не може бути підставою для задоволення вимог про усунення перешкод в користуванні, оскільки за наведених вище висновків суду - він є нікчемний.

Щодо вимоги позивача про скасування державної реєстрації права на оренду, то колегія суддів вказує, що державна реєстрація права оренди земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі договору, предметом якого є земельна ділянка.

Скасування за судовим рішенням документів, на підставі яких здійснена реєстрація речового права особи на земельну ділянку, тягне за собою припинення цього права, однак оскільки відсутні підстави для задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, наведене є наслідком для відмови в задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права на оренду.

Інші аргументи апеляційної скарги, зокрема, спростування належності підпису позивача у відомостях щодо отримання у натуральному вигляді плати за користування землею, не були предметом спору в суді першої інстанції, не стосуються предмета доказування, отже не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Лисак І.Н.

Судді: Височанська Н.К.

Перепелюк І.Б.