Рішення

від 13.06.2022 по справі 904/1032/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2022м. ДніпроСправа № 904/1032/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Ден Інвест" (с. Військове, Дніпропетровська область)

про відшкодування завданої шкоди в розмірі 8 245 грн. 51 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Ден Інвест" (далі - відповідач) шкоду в розмірі 8 245 грн. 51 коп.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- 24.01.2019 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 19128а9д, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб Audi A3 (реєстраційний номер НОМЕР_1 );

- 14.05.2019 о 09:15 год. у місті Дніпро по вулиці Западний масив сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Audi A3 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), яким керував водій ОСОБА_1 (власник автомобіля - ОСОБА_1 ), та автомобіля DAF (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_2 (власник автомобіля ОСОБА_2 ), внаслідок чого було пошкоджено автомобіль Audi A3 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), який був застрахований позивачем за договором добровільного страхування наземного транспорту №19128а9д від 24.01.2019;

- цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" згідно з полісом № АМ/6714968, а ОСОБА_2 - в АТ "СГ" ТАС" згідно з полісом № АМ/7859149;

- страхувальник ( ОСОБА_1 ) звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу. Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту № АХА2468210 від 27.05.2019 та умов договору страхування № 19128а9д від 24.01.2019, з урахуванням встановленої останнім франшизи, розмір страхового відшкодування склав 22 324 грн. 78 коп., які позивачем було сплачено за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на підставі вставленого рахунку СТО, згідно з платіжним дорученням № 564 039 від 28.05.2019;

- керуючись положеннями статей 1166, 1172, 1191, 1192 Цивільного кодексу України позивач посилається на те, що до ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" перейшло право вимоги на отримання від винної особи - ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з ТОВ "Пром Ден Інвест" (відповідачем), компенсації матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля ( ОСОБА_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 14.05.2019 о 09:15 год. в місті Дніпро по вулиці Западний масив;

- 19.02.2020 позивач звернувся до АТ "СГ" ТАС" з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № СУ/007077/3 у сумі 22 324 грн. 78 коп., проте АТ "СГ" ТАС" було здійснено виплату страхового відшкодування лише у сумі 14 079 грн. 27 коп., у зв`язку з чим, невиплаченим є страхове відшкодування у розмірі 8 245 грн. 51 коп., про стягнення якого позивач звернувся до суду.

Крім того, позовна заява містила клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

На підтвердження адреси відповідача в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52472, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Військове, вулиця Оптовця, будинок 2, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 50).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 09.05.2022, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 65-69).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 09.05.2022 вважається врученою відповідачу 27.05.2022.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 09.05.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (27.05.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 11.06.2022.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 14.06.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення суми страхового відшкодування.

За приписами частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Як визначено статтею 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. У силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 24.01.2019 між Акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування", яке в подальшому змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" № 19128а9д, предметом якого, є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 договору, а саме: транспортний засіб Audi A3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вигодонабувачем за цим договором вказано ОСОБА_1 (а.с.36-43).

Судом також встановлено, що 14.05.2019 о 09:15 год. у місті Дніпро по вулиці Западний масив сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Audi A3 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), яким керував водій ОСОБА_1 (власник автомобіля - ОСОБА_1 ), та автомобіля DAF (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_2 (власник автомобіля ОСОБА_2 ), внаслідок чого було, зокрема, пошкоджено автомобіль Audi A3 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), який був застрахований позивачем за договором добровільного страхування наземного транспорту № 19128а9д від 24.01.2019.

За фактом вказаної ДТП водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 14.05.2019 (а.с.23).

Згідно з рахунком на оплату № 748 від 17.05.2019, наданим СТО - ПП "Аеліта Моторс", вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 22 324 грн. 78 коп. (а.с.26).

У подальшому на підставі вказаного рахунку СТО, страхового акту № AXА2468210 від 27.05.2019 (а.с.24), розрахунку страхового відшкодування (а.с.25), позивач сплатив на рахунок СТО вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3 у сумі 22 324 грн. 78 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 564 039 від 28.05.2019 (а.с.22).

Також судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Audi A3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" згідно з полісом № АМ/6714968 (а.с.46), а водія автомобіля DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 - в АТ "СГ" ТАС" згідно з полісом № АМ/7859149 (а.с.45).

Відповідно до статей 22, 1166 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, і звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суд зазначає, що договір, укладений між позивачем та страхувальником, за своєю правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

У відповідності до статті 4 Закону України "Про страхування" предметом договору страхування, зокрема, можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 14.05.2019 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Audi A3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування.

Згідно зі статтею 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Крім того, листом від 19.07.2011 Верховним Судом України роз`яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Як убачається з матеріалів справи та зазначалось судом вище, вважаючи ДТП страховою подією, страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, у зв`язку із чим позивачем було визнано вищезазначене ДТП страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Оскільки згідно із умовами пункту 10.2.5. договору страхування франшиза становить 0,00 грн., розмір страхового відшкодування, яке було виплачено позивачем, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем майну матеріального збитку, на розмір франшизи не зменшувався.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).

Позивач вважає, що винною у ДТП особою є водій ОСОБА_2 , на підтвердження чого ПрАТ "СК "АРКС" надало повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 14.05.2019.

З приводу вказаних обставин суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Європротокол - це спеціальний бланк повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, який заповнюється водіями-учасниками ДТП на місці аварії, потім надається страховику та стає підставою для виплати страхового відшкодування потерпілим. Європротокол може заповнюватися як в паперовому вигляді на спеціальному бланку, так і в електронній формі з використанням системи "Електронний Європротокол".

Отже, європротоколом можна скористатися при умовах, коли:

- у ДТП немає фізично постраждалих людей чи людей, які загинули;

- обидва учасники не мають претензій щодо вживання наркотичних, алкогольних або лікарських засобів;

- обидва учасники згодні з обставинами події;

- одна із сторін визнала свою провину;

- обидва учасники мають бути забезпечені полісами ОСАЦВ (автоцивілки);

- сума матеріального збитку не повинна перевищувати 50000 гривень.

У разі невиконання хоча б однієї з зазначених умов, виклик відповідного підрозділу Національної поліції для оформлення ДТП є обов`язковим.

Як вже встановлено судом, за фактом настання ДТП 14.05.2019 водій автомобіля Audi A3 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), - ОСОБА_1 та водій автомобіля DAF (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) - ОСОБА_2 скористались своїм правом скласти повідомлення про ДТП (європротокол). Цей європротокол був заповнений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А (автомобіль Ауді) та транспортний засіб Б (автомобіль DAF), у його відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, протокол не містить виправлень, наявна схема ДТП, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку воді][ автомобілsd зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі.

Водночас, з указаного європротоколу вбачається, що водій автомобіля DAF (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) - ОСОБА_2 вказав, що вину визнає (пункт 14 Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 14.05.2019).

У відповідності до вимог статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність винної особи, якій належить автомобіль DAF (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ), була застрахована у АТ "СГ "ТАС" згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/007859149 (а.с.45).

Так, 19.02.2020 позивач звернувся до АТ "СГ" ТАС" з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № СУ/007077/3 у сумі 22 324 грн. 78 коп., проте АТ "СГ" ТАС" було здійснено виплату страхового відшкодування лише у сумі 14 079 грн. 27 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 114918 від 03.08.2020 (а.с.49).

Як зазначив позивач, на момент скоєння ДТП винуватець - ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ "Пром Ден Інвест", що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2 та виконував свої трудові обов`язки (а.с.51-52).

З цього приводу судом також враховано, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності підприємства-відповідача є 49.41. Вантажний автомобільний транспорт (а.с.50). Також суд відзначає, що ДТП трапилася у вівторок - 14.05.2019 о 9:15, тобто у робочий день та у робочий час, автомобіль DAF є вантажним, що свідчить про більшу вірогідність його використання не в особистих цілях, а у комерційній діяльності.

За сукупністю вказаних обставин, а також враховуючи, що відповідачем під час розгляду справи судом вказаний факт не оспорено та не спростовано, суд приходить до висновку, що докази, надані на підтвердження скоєння ДТП водієм ОСОБА_2 14.05.2019 під час виконання своїх трудових обов`язків у ТОВ "Пром Ден Інвест" є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування.

До вказаного висновку суд прийшов з огляду на таке.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, відповідач є особою, відповідальною за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду, та згідно з положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" він відповідає за вимогами позивача (ПрАТ "СК "АРКС"), як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі в межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності.

Матеріали справи свідчать, що позивач (ПрАТ "СК "АРКС"), як особа, що здійснила відшкодування потерпілому збитку, завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу, звернувся 19.02.2020 до страховика винної особи - АТ СГ "ТАС" із заявою про компенсацію страхового відшкодування у сумі 22 324 грн. 78 коп, тобто із дотриманням річного строку, передбаченого положенням статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Як було вказано вище, розглянувши звернення ПрАТ "СК "АРКС", АТ СГ "ТАС" 03.08.2020 сплатило позивачу страхове відшкодування у сумі 14 079 грн. 27 коп. відповідно до платіжного доручення № 114918 від 03.08.2020 (а.с.49).

Отже, непокритою сумою виплаченого позивачем страхового відшкодування є 8 245 грн. 51 коп. (22 324,78 - 14 079,27).

Судом встановлено, що страховиком (позивачем) належним чином виконані умови Договору страхування, а саме: грошове зобов`язання шляхом виплати страхового відшкодування в розмірі 22 324 грн. 78 коп., у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальнику. Фактично здійснені позивачем витрати по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, належним чином підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять із фактичної суми, встановленої згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Відтак, виставлений СТО - ПП "Аеліта Моторс" рахунок № 748 від 17.05.2019 на суму 22 324 грн. 78 коп., Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 148239 від 13.06.2019 на суму 22 324 грн. 78 коп. та платіжне доручення № 564 039 від 28.05.2019 щодо оплати рахунку № 748 від 17.05.2019, у своїй сукупності підтверджують фактичну (реальну) вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки Audi A3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , необхідного для усунення пошкоджень, завданих 14.05.2019 внаслідок ДТП, оскільки позивачем були понесені витрати, необхідні для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), зокрема в сумі 8 245 грн. 51 коп., ураховуючи що 22 324 грн. 78 коп. відшкодовані страховиком за договором страхування від 24.01.2019 безпосередньо на рахунок СТО ФОП ПП "Аеліта Моторс".

Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин 1,2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

При цьому частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищевикладене, у позивача, як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Так, позивач звертався до відповідача з претензією вих. № СУ/007077/4-3 від 25.06.2021 (а.с.17-21), однак, як зазначає позивач, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов`язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279.

За висновками суду, внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування наземного транспорту, останній набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як було встановлено судом вище, сума невідшкодованого залишку страхового відшкодування становить 8 245 грн. 51 коп.

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в залишковому розмірі 8 245 грн. 51 коп. підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 8 245 грн. 51 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 481 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Ден Інвест" про відшкодування завданої шкоди в розмірі у розмірі 8 245 грн. 51 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Ден Інвест" (52472, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Військове, вулиця Оптовця, будинок 2; ідентифікаційний код 42146882) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний код 20474912) 8 245 грн. 51 коп. - суми страхового відшкодування та 2 481 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 14.06.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко