Рішення

від 12.06.2022 по справі 314/5774/21

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/5774/21

Провадження № 2/314/412/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2022 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючий суддя Кононенко І.О., секретар судового засідання Билименко Т.В.,

розглянувши цивільну справу № 314/5774/21 за позовною заявою ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає : АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ,мешкає АДРЕСА_3 ) , Павлівської сільської ради (ЄДРПОУ 0435328, адреса :вул. Залізнична, буд.28, с. Павлівське , Вільнянський район , Запорізька область) про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_4 " згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 видано 10.09.2016 року виконавчим комітетом Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області) ОСОБА_5 звернулась до суду з позовною заявою, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності, обґрунтовуючи свій позов тим, що її мати ОСОБА_2 проживала однією сім`єю з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу у буд. АДРЕСА_3 разом. За час спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася спільна донька ОСОБА_7 . При реєстрації народження запис про батька був вчинений згідно положень ч.2 ст.55 КпШС (в ред.1969 року), що діяв на той момент часу, а саме за вказівкою матері; ОСОБА_6 заяви про запис його як батьком не подавав, однак весь час піклувався про неї та визнав її як доньку. ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_6 після його смерті залишилось спадкове майно, а саме земельні ділянки та житловий будинок.На теперішній час вона має намір прийняти спадщину, в зв`язку чим звернулася до нотаріуса, яка завела спадкову справу (№ 51/2021), але у зв`язку з тим, що батьківство спадкодавця відносно неї у встановленому законом порядку не було зареєстровано то остання не може реалізувати свої спадкові права у нотаріальному порядку. Позивач просила задовольнити заяву з підстав які викладені в позові, справу розглянути без її участі.Відповідачі, просили розглянути справу без їх участі проти позову не заперечували.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу у буд. АДРЕСА_3 . За час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_7 . При реєстрації народження запис про батька був вчинений згідно положень ч.2 ст.55 КпШС , що діяв на той момент часу, а саме за вказівкою матері, що підтверджено свідоцтвом про народження виданим 25.06.1992 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції свідоцтво серії НОМЕР_5 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої ст.135 Сімейного кодексу України. ОСОБА_6 заяви про запис його як батьком не подавав, однак весь час піклувався про неї та визнав її як доньку. 10.09.2016 року у зв`язку з реєстрацією шлюбу позивач ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Виконавчим комітетом Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області 10 вересня 2016 року серія НОМЕР_4 . ОСОБА_1 підтримувала з ОСОБА_6 відносини як донька з батьком, здійснювала за ним догляд, надавала матеріальну допомогу та допомогу по господарству, здійснивши його поховання після смерті, що підтверджується довідкою наданою Виконавчим комітетом Павлівської сільської ради від 19.07.2021 №145.

Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, а не СК України, який набув чинності з 01 січня 2004 року. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (із подальшими змінами) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам було роз`яснено, що заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має вирішувати з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС України. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо в свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній), і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини або самою дитиною після досягнення повноліття. Частиною другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин. Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Тобто, при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18). З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства у справах про визнання або оспорювання батьківства, материнства та стягнення аліментів прийнято постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», в пункті 3 якої судам роз`яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_6 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Отже, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Тому наведені норми матеріального права у даному випадку не вимагають обов`язкового отримання відповідного висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.

Таким чином, судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_6 , що підтверджено свідоцтвом про смерть виданим Привільнянською сільскою радою Вільнянського району Запорізької області 08.07.2010 року серія НОМЕР_6 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки кадастровий номер 2321587200:04:002:0009, площею 4,1473 га, розташована на території Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( яка належала померлому ОСОБА_6 на праві приватної вланості згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 294149717 від 11.01.2022 року) , земельна ділянка площею 0,20 га розташована на території Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства (рішення Солоненської сільської ради від 28.10.1993 року № 15 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія ЗП00004-001921). Крім того, до складу спадкового майна увійшло майно, що було зареєстроване за матір`ю померлого ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про смерть видане відділом реєстрації актів громадянського стану Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області НОМЕР_7 ) та було успадковане ОСОБА_6 , за заповітом від 11.09.1997 року посвідченого за №83 Солоненською сільською радою, а саме земельна ділянка площею 0,14 га, розташована на території Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення - присадибна ділянка (Державний акт на право приватної власності на землю І-ЗП№014888 виданого Солоненською сільською радою Вільнянського району Запорізької області 28.08.1997 року) та житловий будинок АДРЕСА_3 , який згідно технічного паспорту на житловий будинок належав ОСОБА_9 .

Дійсні правовідносини сторін мають оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент відкриття спадщини.

У відповідності до ст.549 ЦК УРСР (1963), який діяв на момент смерті ОСОБА_9 , визначалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. За змістом ст. 554 ЦК якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках правила цієї статті не застосовуються до випадків, зокрема коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця.Також за змістом ст. 562 ЦК поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом. Крім того відповідно до частини першої статті 6 ЦК України (2003 р.) сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. У частині третій статті 1267 ЦК України передбачено, що спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, крім того моменту, коли спадкоємці за письмовою угодою (договором), посвідченою нотаріусом, не змінили розмір часток у спадщині когось із них.

Згідно ст. 553 ЦК 1963р. спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Як вбачається з копії технічного паспорту , станом на 10.02.1989 року МБТІ та довідки виконавчого комітету Солоненської сільської ради № 819 від 16.07.2007 року, що міститься в матеріалах спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_9 № 350 Вільнянської державної нотаріальної контори, на праві власності ОСОБА_9 належав житловий будинок по АДРЕСА_4 , в якому остання мешкала та була зареєстрована з 1970 року , а також присадибну ділянку розміром 0,14 га згідно державного акту на право приватної власності на землю І-ЗП№014888, таким чином цей будинок , побудований в період дії Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР , при цьому ОСОБА_6 був зареєстрований та проживав на момент її смерті разом з нею, інші спадкоємці не прийняли спадщину.

Так , питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом. Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

В подальшому, 31 січня 1966 року, Міністерством комунального господарства Української РСР була затверджена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, за правилами якої і відбувалась державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди. Вказана інструкція втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56. Згідно з пунктами 6, 7 Розділу II Інструкції, реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції). У додатку 1 до Інструкції було визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР. Зокрема пунктами 10, 14 додатку передбачено такі документи як нотаріально посвідчені договори про право забудови, складені до видання Указу Президії Верховної Ради УРСР від 14 травня 1949 року «Про внесення змін у законодавство Української РСР у зв`язку з виданням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948р. «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих будинків» та затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію; нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію. Крім того за п.6 Розділу II Інструкції: не підлягають реєстрації будинки та домоволодіння, які розташовані на територіях, що вилучені з віддання місцевих Рад депутатів трудящих постановами Уряду на землях промислових підприємств, транспорту, Міністерства оборони СРСР та ін.).

Не підлягають реєстрації також будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані. Таким чином згідно даних нормативних актів, підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним будинку з додержанням вимог законодавства і ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд України 18 грудня 2013 року ухвалюючи рішення по справі № 6-137цс13. Зокрема в правовій позиції по даній справі він зазначив, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Крім того як зазначив в своєму інформаційному листі Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року №553-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року №5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Крім того, Вищій Спеціалізований Суд України у своєму листі зазначив, що при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Як встановлено судом, на підтвердження права власності померлої матері ОСОБА_6 , на спірний будинок, наявні вищезазначені довідка сільської ради та технічний паспорт . Статтею 80 ЦПК України закріплює поняття достатності доказів. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На переконання суду, матеріали справи які містять копію довідки сільської ради та копія технічного паспорту у сукупності інших матеріалів справи є достатнім для підтвердження обставин щодо підтвердження власності спадкодавця на спірний будинок, зазначена інформація не викликає сумнів та не спростована.

На теперішній час позивач має намір прийняти спадщину, в зв`язку чим звернулася до нотаріуса, яка завела спадкову справу після смерті ОСОБА_6 (№ 51/2021), але отримала Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.12.2021 р. № 599/02-31, оскільки відсутні документи, що підтверджують родинні відносини та склад спадкового майна, необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до глави 10 п. 4.15 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5 передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкоємцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» також роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи , що після смерті матері ОСОБА_6 , він отримав право власності в порядку спадкування на спірні житловий будинок та присадибну ділянку, хоча й не оформлював, але прийнявши зазначену спадщину, а після смерті останнього спадщину прийняла позивач по справі в порядку спадкування за законом, відповідачі проти позову не заперечували, інших спадкоємців немає, в справі наявна постанова про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії , що є підставою для задоволення позову,керуючись ст.12, 13, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,мешкає АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ,мешкає АДРЕСА_3 ) , Павлівської сільської ради (ЄДРПОУ 0435328, адреса :вул. Залізнична, буд.28, с. Павлівське , Вільнянський район , Запорізька область) про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 в селі Солоне Вільянського району Запорізької області.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності в порядку спадкування після померлого ОСОБА_6 , право власності на:

-земельну ділянку кадастровий номер 2321587200:04:002:0009 площею 4,1473 га, розташовану на території Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

-земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану на території Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення-для ведення особистого підсобного господарства, що належала померлому ОСОБА_6 зігдно Державного акту на право приватної власності на землю серія ЗП00004-001921.

-земельну ділянку площею 0,14 га, розташовану на території Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення-присадибна ділянка що належала померлій ОСОБА_9 згідно державного акту на право приватної власності на землю серія I-ЗП №014888;

-житловий будинок АДРЕСА_4 , який складається із житлового будинку літ. «А» з сіньми літ."а" , сараїв літ. «Б», «В» , вбиральні літ. «Г» та паркану №1.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Іван Олександрович Кононенко

13.06.2022