Рішення

від 06.06.2022 по справі 601/227/22

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №601/227/22

Провадження № 2/601/311/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2022 року м. Кременець

Кременецький районний суд Тернопільської області у складі:

головуючої Мочальської В.М.,

за участю секретаря Коляди О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременець у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременецької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2 Кременецької міської ради Тернопільської області про визнання незаконним та скасування наказу «Про відсторонення від роботи» та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Кременецької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2 Кременецької міської ради Тернопільської області про визнання незаконним та скасування наказу від 05.11.2021 №125-од «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовавував тим, що 01 вересня 2021 року його призначено на посаду вчителя фізики Кременецької спеціалізованої школи І -ІІІ ступенів № 2 Кременецької міської ради Тернопільської області.

Наказом директора Кременецької спеціалізованої школи І -ІІІ ступенів № 2 Кременецької міської ради Тернопільської області №125-од від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », його відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Оскаржуваний наказ позивач вважає незаконним з огляду на те, що наказ викладено некоректно, без дотримання вимог типової форми № П-4, затвердженої наказом Держкомстату від 05.12.08 № 489 та без зазначення всіх необхідних реквізитів, передбачених у п. 4.4. ДСТУ 4163-2003. Також вважає, що відповідач відсторонив його від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України без зазначення конкретної підстави, без обов`язкового попередження про наступне відсторонення, не ознайомив з оскаржуваним наказом, не переконався в тому чи підлягає він обов`язковій вакцинації, чи має протипоказання до проведення вакцинації, без отримання від компетентних органів мотивованого подання про відсторонення від роботи, не зазначив в наказі строку відсторонення, без фіксування у встановленому порядку факту появи його на роботі за відсутності щеплення проти COVID-19, він має абсолютні протипоказання до проведення щеплень та відповідач немав відповідних доказів про відсутність у нього щеплення проти COVID-19. Відповідач не уповноважений вимагати у нього медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19. Як на підставу позову вказував також на те, що вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень.

Також зазначає, що оспорюваний наказ прийнятий із значними порушеннями вимог Конституції України, КЗпПУ, основ міжнародного права, що як наслідок призвело до грубих порушень його прав та свобод.

25 лютого 2022 року від представника відповідача Валігури В. надійшов відзив на позовну заяву, де представник посилається на те, що оскаржуваний наказ містить всі вимоги, які зазначив позивач в позовній заяві. Позивача було відсторонено від роботи згідно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб, наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153, зареєстрованого 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 та Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та зазначає, що ця підстава є самостійною підставою для відсторонення особи від роботи і не потребує жодного подання, а тому вважає невірним твердження позивача про порушення процедури відсторонення у зв`язку із відсутністю подання.

Звертає увагу суду, що відповідно до ч.2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Вказує на відсутність доказів того, що позивачу заборонено згідно з медичними показаннями щеплення проти коронавірусу, а відтак він, як працівник закладу освіти, підлягав обов`язковій вакцинації, а у випадку відмови від такої підлягав відстороненню від роботи, яке було здійснено відповідно до вимог ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України. Відсторонення позивача від роботи здійснено з дотриманням процедури, передбаченої чинним законодавством та без порушення його прав. З врахуванням зазначеного просить відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача Бернацький П.В. підтримав позов з підстав, зазначених у ньому.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, а тому суд вважає можливим у відповідності до положень статті 223 ЦПК України розглядати справу у його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу директора Кременецької спеціалізованої школи І -ІІІ ступенів № 2 Кременецької міської ради Тернопільської області № 49-к від 01.09.2021 ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя фізики терміном з 02 вересня 2021 року до 31 серпня 2022 року.

Відповідно до наказу відділу освіти №105-ОД від 29.10.2021 року №105-ОД «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» директорів шкіл зобов`язано відсторонити від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 визначена переліком, які відмовляються чи ухиляються від проведення таких щеплень.

Згідно протоколу №9 засідання педагогічної ради Кременецької спеціалізованої школи 1-111 ступенів №2 від 01 листопада 2021 року директор школи Валігура В.В. в присутності 27 вчителів школи зачитав наказ відділу освіти №105-ОД від 29.10.2021 року №105-од «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19». Вистурив ОСОБА_1 , який повідомив про те, що він не буде вакцинуватися проти COVID-19 та не буде надавати довідку про абсолютні протипоказання щодо вакцинації,так як дирекція школи не уповноважена перевіряти та оглядати COVID-19-сертифікати та медичні висновки щодо протипоказань, а також наголосив, що ця вакцинація має на меті чіпування та знищення людства. Педагогічна рада ухвалила всім працівникам школи принести сертифікати про вакцинацію чи медичний висновок про наявність протипоказань проти COVID-19 до 04.11.2021 та з 08.11.2021 згідно наказу №105-од від 29.10.2021 п.1.2 відсторонити від роботи працівників, які не зробили обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та які надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Наказом директора Кременецької спеціалізованої школи І -ІІІ ступенів № 2 Кременецької міської ради Тернопільської області №125-од ОСОБА_1, вчителя фізика, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Наказ винесений на підставі статті 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 викладений висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи необхідно розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частинами першою-четвертою статті 12 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-III передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

З конструкції та змісту норми статті 12 Закону № 1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним тому доводи апеляційної скарги про відсутність в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язку щеплення проти COVID-19 колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності.

Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 N 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно положень ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти визнаються неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки на час розгляду даного спору, рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційним повністю чи в окремій частині постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року та наказу МОЗ №1253 від 04.10.2021 року відсутнє, тому визначені даними правовими актами, вимоги є обов`язковими для виконання.

Держава, встановивши заборону педагогам працювати, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також дітей, які в ньому навчаються, тому право особи на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не зробила профілактичне щеплення, яке є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для введення вакцини.

02 листопада 2021 року наказом МОЗ №2394 затверджено форму довідки №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19».

В судовому засіданні встановлено, що позивач є працівником закладу освіти. Обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набув чинності 08.11.2021.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Таким чином відповідач, видавши оспорюваний наказ №125-од від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні.

Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ N 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. N 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не надано довідки відповідної форми щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19», не надано сертифікату про проходження щеплення, що свідчить про свідоме небажання виконувати вимоги законодавства, таким чином суд вважає, що роботодавець в особі директора навчального закладу, з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", забезпечення навчального процесу, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, оскільки це прямо передбачено законодавством, а тому доводи в позовній заяви позивача та його представника в судовому засіданні про те, що відповідачем не дотримано визначеного законом порядку відсторонення працівника від роботи, суд не приймає до уваги, як необґрунтовані .

Доводи позивача про те, що порушено його право на працю, суд не приймає до уваги, як необґрунтовані.

Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

З огляду на приписи частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (даної - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішення від 15 березня 2012 року у справі Соломахін проти України (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) зазначив, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» .

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):

… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Суд зазначає, що право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з позивачем не припинений і за ним зберігається робоче місце, а відстороненняйогої від посади проведено відповідно до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

За даних обставин суд вважає, що охорона здоров`я учасників освітнього процесу, відвернення можливості поширення інфекційного захворювання в закладі освіти, є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на працю. Отже, втручання у права позивача ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 зазначив, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Суд зазначає, що держава встановивши заборону педагогам працювати, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також дітей, які в ньому навчаються, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не зробила профілактичне щеплення, яке є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для введення вакцини.

Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд зазначає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати, однак, це було прямим наслідком його рішення свідомо відмовитися від обов`язкового щеплення проти COVID-19.

З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення від роботи позивача ( на час відсутності щеплення від COVID-19) на думку суду не привело до порушення конституційних прав ОСОБА_1 ..

Суд наголошує що позивач, після усунення причин, що зумовило його відсторонення від роботи, може відразу приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

Посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ директора «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » викладено некоректно, без дотримання вимог типової форми № П-4, затвердженої наказом Держкомстату від 05.12.08 № 489 та без зазначення всіх необхідних реквізитів, передбачених у п. 4.4. ДСТУ 4163-2003, не є підставою для скасування вказаного наказу, оскільки таке формулювання не порушує права позивача.

Отже оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи видано у відповідності до чинного на той час законодавства України.

Посилання позивача на те, що відповідач відсторонив його від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України без зазначення конкретної підстави, без обов`язкового попередження про наступне відсторонення, не ознайомив з оскаржуваним наказом, не переконався в тому чи підлягає він обов`язковій вакцинації, чи має протипоказання до проведення вакцинації, без отримання від компетентних органів мотивованого подання про відсторонення від роботи, не зазначив в наказі строку відсторонення, без фіксування у встановленому порядку факту появи його на роботі за відсутності щеплення проти COVID-19, є безпідставними та спростовуються вищезазначеними доказами.

Посилання позивача на те, що він має абсолютні протипоказання до проведення щеплень та відповідач не мав відповідних доказів про відсутність у нього щеплення проти COVID-19 також є безпідставними та не підтверджені позивачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Посилання позивача на те, що відповідач не уповноважений вимагати у нього медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19 та інформація про його вакцинальний статус стосовно COVID-19 є захищеною законом медичною таємницею, яку не має права вимагати роботодавець, є безпідставними.

Так, статтею 286 ЦК України визначено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Відповідно до статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Тобто за місцем роботи не може вимагатися інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи. Разом з тим документи про вакцинацію таких відомостей не містять.

Отже на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, керівником навчального закладу було обґрунтовано відсторонено ОСОБА_1 від роботи, у зв`язку із відмовою або ухиленням від обов`язкового для працівників закладів освіти профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Твердження позивача про те, що роботодавцем не було встановлено факту його ухилення чи відмови від проведення щеплення, є безпідставними.

Так, ОСОБА_1 01 листопада 2021 року було ознайомлено із наказом начальника відділу освіти Кременецької міської ради №105-ОД «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», у якому попереджено, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, працівники з 08 листопада 2021 року відсторонюються від виконання своїх посадових обов`язків без збереження заробітної плати. Однак ОСОБА_1 на засіданні педагогічної ради 01.11.2021 повідомив про те, що не буде вакцинуватися та не буде надавати довідку про абсолютні протипоказання щодо вакцинації, так як дирекція школи не уповноважена перевіряти сертифікати та медичні висновки.

До 8 листопада 2021 року позивачем не надано роботодавцю інформацію щодо проведення щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, яке було обов`язковим для працівників закладів освіти з 08 листопада 2021 року, або щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, що свідчить про відмову чи ухилення ОСОБА_1 від проведення такого щеплення.

Крім того, як вбачається із доводів позовної заяви та пояснень в суді представника позивача, позивач не мав наміру проводити вакцинацію, вважаючи положення наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року незаконними, такими, що суперечать конституції України та нормам міжнародного права, а також посилаючись на те, що вакцинація від COVID-19 є незавершеним медичним експериментом і медичним втручанням, що має ряд протипоказань та побічних дій, які ще до кінця не досліджені.

У зв`язку з тим, що вимоги позивача про незаконність наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи на час відсутності щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19 є безпідставними, також вимоги про стягнення із відповідача середнього заробітку за час відсторонення від посади також є безпідставними, а тому у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 279, 315, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В позові - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , житель села Великі Млинівці, Кременецького району, Тернопільської області.

Представник позивача: адвокат Бернацький Павло Васильович, місцезнаходження, вул. Івана-Франка, 2, м. Радивилів Рівненської області.

Відповідач: Кременецька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №2 Кременецької міської ради Тернопільської області, код ЄДРПОУ 21157964, юридична адреса: місто Кременець, провулок Словацького, 8, Тернопільська область.

Повний текст рішення виготовлено 10 червня 2022 року.

Головуюча