Рішення

від 26.05.2022 по справі 440/15569/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2022 року м. ПолтаваСправа №440/15569/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Миргородської міської ради (вул. Незалежності, 17, Миргород, Полтавська область, 37600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородської міської ради Полтавської області, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати підпункт 6.9. пункту 6 рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області №428 від 29.10.2021 "Про затвердження (відмову у затвердженні) документації із землеустрою, передачу земельних ділянок громадян у власність та оренду";

- зобов`язати Миргородську міську раду Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка розташована: с.Верховина Миргородського району Полтавської області та передати у власність ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 29 сесії 6 скликання Дібрівської сільської ради Миргородського району Полтавської області від 06 травня 2014 року надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства. Рішенням 11 сесії 8 скликання Миргородської міської ради Полтавської області № 428 від 29 жовтня 2021 року відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність земельної ділянки у зв`язку з недотриманням вимог ч.3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме відсутністю містобудівної документації. Позивач вважає це рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що у оскаржуваному рішенні відповідач протиправно відмовив в затвердженні документації із землеустрою з підстав, не передбачених діючим законодавством.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що Рішенням 11 сесії 8 скликання Миргородської міської ради Полтавської області № 428 від 29 жовтня 2021 року позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на підставі пункту 3 статті 24 Земельного кодексу України, у зв`язку з відсутністю генерального плану населеного пункту та плану зонування території, що всупереч нормам Земельного кодексу України не може безоплатно передаватися у власність громадянам.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що рішенням 29 сесії 6 скликання Дібрівської сільської ради Миргородського району Полтавської області від 06 травня 2014 року "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства (код за КВЦПХ - 01.01.03) сільськогосподарські угіддя (рілля) за рахунок земель для ВОСГ (особисті підсобні господарства) на території Дібрівської сільської ради в межах с.Верховина.

На замовлення позивача фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Верховина Дібрівської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Вказаний проект подано відповідачеві разом їх заявою про затвердження документації із землеустрою.

Рішенням 11 сесії 8 скликання Миргородської міської ради Полтавської області № 428 від 29 жовтня 2021 року "Про затвердження (відмову у затвердженні) документації із землеустрою, передачу земельних ділянок громадянам у власність та оренду" ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність земельної ділянки площею 2.0 кадастровим номером 5323281802:02:001:0060, місце розташування якої: с.Верховина для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) у зв`язку з недотриманням вимог ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме відсутністю містобудівної документації с.Верховина.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7, 9 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 10 статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частинами 8, 9, 10 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:

додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій";

надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;

проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою: невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та відсутність відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №820/4852/17.

Отже передумовою для прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є наявність погодженого визначеними статтею 186-1 Земельного Кодексу України органами проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність. При цьому орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування до повноважень якого належать питання передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність на стадії затвердження проекту землеустрою не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки єдиною підставою для відмови затвердити такий проект є відсутність погоджень органів, визначених статтею 186-1 Земельного Кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що позивачем виконано вищевказані вимоги Земельного кодексу України, а саме: у встановленому законом порядку отримано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, за його замовленням виготовлено проект землеустрою та подано необхідні документи до Миргородської міської ради разом із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність.

Отже позивачем повністю дотримано регламентовану законодавством процедуру виготовлення та погодження проекту землеустрою. При цьому, жодних зауважень до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність під час його погодження не виникало.

Як встановлено судом вище, рішенням 11 сесії 8 скликання Миргородської міської ради Полтавської області № 428 від 29 жовтня 2021 року "Про затвердження (відмову у затвердженні) документації із землеустрою, передачу земельних ділянок громадянам у власність та оренду" ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність земельної ділянки площею 2.0 кадастровим номером 5323281802:02:001:0060, місце розташування якої: с.Верховина для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) у зв`язку з недотриманням вимог ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме відсутністю містобудівної документації с.Верховина.

Суд приходить до висновку, що посилання відповідача у зазначеному рішенні, як на підставу відмови у затвердженні проекту землеустрою, на недотримання вимог частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме: відсутністю містобудівної документації с Верховина, є незаконним, оскільки вказана підстава не передбачена Земельним кодексом України як можлива підстава для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 5323281802:02:001:0060 (номер витягу НВ-7116713172021 від 27.07.2021) підтверджено, що вказана земельна ділянка має цільове призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 виконав усі дії, які були необхідні для затвердження проекту землеустрою.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області №428 від 29.10.2021 "Про затвердження (відмову у затвердженні) документації із землеустрою, передачу земельних ділянок громадян у власність та оренду" є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Миргородської міської ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (кадастровий номер 5323281802:02:001:0060), суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Надання оцінки обставинам, які не були предметом розгляду уповноваженим на вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень, виходить за межі повноважень адміністративного суду і не узгоджується з критеріями перевірки дій, рішень та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які закріплені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим позивачем документам, зокрема, проекту землеустрою, та у самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що в даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Миргородської міської ради Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з цільовим призначенням згідно КВЦПЗ: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5323281802:02:001:0060, яка розташована в с.Верховина Миргородського району Полтавської області та передачу вказаної земельної ділянки безоплатно у приватну власність, з урахуванням висновків суду.

Отже, позовна вимога про зобов`язання Миргородської міської ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (кадастровий номер 5323281802:02:001:0060) та передати таку земельну ділянку у власність ОСОБА_1 , у даному випадку є такою, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягає.

Таким чином адміністративний позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, а суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миргородської міської ради на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миргородської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої - п`ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 138 вказаного Кодексу передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з частинами першою та дев`ятою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. позивачем надано до суду копії: договору № 1/1 про надання правової допомоги від 03.11.2021 року; квитанції №1/1 від 17.11.2021 (гонорар адвоката); акту виконаних робіт від 17.11.2021.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного Договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, , а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Згідно з пунктом 3.1 за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком № 1 до цього Договору, а саме 5000,00 грн.

Адвокатом Антоновою В.М. прийнято від позивача згідно Договору про надання правової допомоги №1/1 від 03.11.2021 гонорар в сумі 5000,00 грн, що підтверджується квитанцією №1/1 від 17.11.2021.

З акту виконаних робіт від 17.11.2021 вбачається, що адвокат згідно Договору про надання правової допомоги № 1/1 від 03.11.2021 надав позивачу наступні послуга:

- опрацьовано законодавчу базу, сформовано правову позицію справі та узгоджено її з клієнтом, забрано документи, необхідні для написання позовної заяви - 6 годин, 2000,00 грн.;

- складено адміністративний позов, виготовлено копії документів, позовну заяву передану клієнту для подання до суду - 10 годин, 3000,00 грн.

Суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними, оскільки підготовка справи до судового розгляду не передбачала зібрання значного обсягу доказів та збирання доказів не вимагало значних зусиль адвоката. Надання юридичної консультації, вивчення нормативно-правової бази охоплюється складанням позовної заяви та поданням позову. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, що не вимагало участі адвоката в судових засіданнях, надання додаткових пояснень тощо. Крім того, ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Таким чином, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи, а відтак підлягає зменшенню до 2500,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Миргородської міської ради (вул. Незалежності, 17, Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 21051131) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області №428 від 29.10.2021 "Про затвердження (відмову у затвердженні) документації із землеустрою, передачу земельних ділянок громадян у власність та оренду".

Зобов`язати Миргородську міську раду Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з цільовим призначенням згідно КВЦПЗ: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5323281802:02:001:0060, яка розташована в с.Верховина Миргородського району Полтавської області та передачу вказаної земельної ділянки безоплатно у приватну власність, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миргородської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдест чотири гривні).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миргородської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.С. Бойко