Рішення

від 12.05.2022 по справі 216/2584/21

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/2584/21

Провадження № 2/216/691/22

РІШЕННЯ

іменем України

13 травня 2022 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Кацюби В.І.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Карачунівське рибоводне господарство» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,-

встановив:

Позивач звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 18.07.2012 він був прийнятий на посаду директора виробничого структурного підрозділу «Дніпропетровське відділення» товариства з обмеженою відповідальністю «Карачунівське рибоводне господарство». Наказом №28 від 01.06.2018 позивача звільнено з роботи у зв`язку з прогулами без поважних причин, про існування якого він дізнався лише від слідчого під час отримання трудової книжки, вилученої у відповідача в межах проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Однак при звільненні розрахунок з ним проведено не було. За таких обставин, позивач просить також стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в розмірі 142942,37 грн та середній заробіток за весь час затримки до день ухвалення судового рішення.

Представник позивача, відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦПК України, подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надав суду відзив, в якому позов визнає частково. Зокрема, відповідач визнає вимоги в частині стягнення заробітної плати і компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2017 по 01.06.2018 в розмірі 53630,03 грн. Відповідач не визнає позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за період з січня 2017 року по липень 2017 року на суму 36400,00 грн, яка була нарахована і сплачена позивачу та всім працівникам підприємства. Також відповідач вважає, що стягнення заробітку за весь період заборгованості приведе до збагачення позивача, а тому просить суд не задовольняти позов в повному обсязі.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора виробничого структурного підрозділу «Дніпропетровське відділення» товариства з обмеженою відповідальністю «Карачунівське рибоводне господарство» з 18.07.2012 по 01.06.2018, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Як вбачається з довідки №44/33 від 23.07.2021 (а.с. 35) розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати і компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ОСОБА_1 становить за період з серпня 2017 року по червень 2018 року становить 53630,03 грн. Факт виплати позивачу заборгованості по заробітній платі за вказаний період не підтверджений належними доказами та визнається відповідачем.

Згідно з податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (а.с. 36-37) вбачається, що на ОСОБА_1 було нараховано та сплачено дохід за перший квартал 2017 року в сумі 18763,34 грн, за другий квартал 2017 року в сумі 13958,00 грн, що в загальній сумі становить 32721,34 грн.

За таких обставин, суд погоджується з позицією представника відповідача та вважає, що період затримки виплати заробітної плати становить з серпня 2017 року по червень 2018 року.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (ст. 98 КЗпП України).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність.

Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Таким чином, судом встановлено наявність заборгованості нарахованої та невиплаченої заробітної плати і компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ОСОБА_1 , яка за період з серпня 2017 року по червень 2018 року складає 53630,03 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається яка на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплат за трудовим договором та інші виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, передбачений ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

При цьому здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного суду України від 21.01.2015 у справі №6-195цс14, а в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з довідки №44/34 від 23.07.2021 (а.с. 34) розмір заробітної плати за два останні місяці роботи складав 10400,00 грн, після сплати податків 8372,00 грн, середньоденна заробітна плата складала 209,30 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачем не проведено повний розрахунок з позивачем у день звільнення, та з часу звільнення до дня ухвалення рішення пройшло 987 робочих дні, відповідно середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати позивача за період з 01.06.2018 по 13.05.2022 складає 206283,00 грн (987 робочих днів х 209,30 грн. середньоденної заробітної плати), та підлягає стягненню з відповідача.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» та положень статті 141 ЦПК України, позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні з даним позовом до суду, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2599,13 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 81, 89, 128, 133, 141, 206, 258-259, 263-265, 268, 276-279 ЦПК України, статтями 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Карачунівське рибоводне господарство» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Карачунівське рибоводне господарство» на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплати заробітної плати в розмірі 53630,03 грн (п`ятдесят три тисячі шістсот тридцять гривень три копійки), а також середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 206283,00 грн (двісті шість тисяч двісті вісімдесят три гривні).

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Карачунівське рибоводне господарство» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2599,13 грн (дві тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень тринадцять копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Карачунівське рибоводне господарство», ЄРДПОУ:36607305, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Калиниченка, буд. 3, офіс 413.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О. Кузнецов