Постанова

від 30.05.2022 по справі 910/11677/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2022 р. Справа№ 910/11677/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 31.05.2022:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Неядлий І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021

у справі № 910/11677/20 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Повного товариства "Велта П.М.С.Г. "Гарант-Сервіс",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a>,

про стягнення 412 999,59 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Повне товариство "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 412 999, 59 грн, з яких 332 270, 31 грн сума боргу сплачена за гарантійний випадок, інфляційні втрати у розмірі 54 910, 24 грн та 3 % річних у розмірі 25 819, 04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Агентського договору № 0007-А2/16 від 01.11.2016 в частині сплати боргу по відшкодуванню за гарантійним випадком за вимогою про сплату належних сум митних платежів на підставі Акту про настання гарантійного випадку від 16.08.2017 у розмірі 332 270, 31 грн.

Короткий зміст рішення господарського суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі № 910/11677/20 позовні вимоги Повного товариства "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> на користь Повного товариства "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" суму боргу у розмірі 332 270 (триста тридцять дві тисячі двісті сімдесят) грн 31 коп, суму інфляційних втрат у розмірі 54 910 (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот десять) грн 24 коп та 3 % річних у розмірі 25 819 (двадцять п`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 04 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 194 (шість тисяч сто дев`яносто чотири) грн. 99 коп.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що:

- позивачем 22.08.2017 на підставі Акту про настання гарантійного випадку від 16.08.2017 № 1, складеного 16.08.2017 посадовими особами Чернігівської митниці було сплачено на рахунок Чернігівської митниці суму у розмірі 462 270, 31 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 12302 від 22.08.2017 та № 12304 від 22.08.2017;

- в рахунок погашення вказаної заборгованості, відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку № 15/18 від 12.09.2017 було перераховано 130 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 138 від 15.09.2017 на суму 45 000, 00 (призначення платежу - оплата зг. Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16, відшкодування за гарантійний випадок згідно рах. № 1518 від 12.09.2017); № 155 від 18.10.2017 на суму 40 000, 00 грн (призначення платежу - оплата зг. Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16, відшкодування за гарантійний випадок згідно рах. № 1518 від 12.09.2017); №180 від 06.12.2017 на суму 45 000, 00 грн (призначення платежу - оплата зг. Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16, відшкодування за гарантійний випадок згідно рах. № 1518 від 12.09.2017);

- станом на момент розгляду справи заборгованість у розмірі 332 270, 31 грн відповідачем не сплачена;

- перевіривши розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що він обґрунтований та вірний, а тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 54 910, 24 грн за період з 01.01.2018 по 30.06.2020;

- розрахунок 3% річних від суми основної заборгованості, виконаний позивачем також є обґрунтованим та вірним, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача 3% річних від суми основної заборгованості за договором у вищевказані періоди у розмірі 25 819, 04 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> подало апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі № 910/11677/20, прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження, зупинити дію оскаржуваного рішення. Скасувати в повному обсязі рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі № 910/11677/20.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення та оскаржуваного додаткового рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник наголошував на тому, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення:

- застосовано до відносин між сторонами редакцію договору, що мала місце після виникнення спірних правовідносин, а отже, не підлягала застосуванню, що призвело до невірного висновку про наявність у відповідача обов`язку сплачувати спірну суму коштів;

- неправильно застосовано приписи ст. ст. 295, 297, 303 Господарського кодексу України;

- не враховано, що лише через рік після настання гарантійного випадку відповідач під тиском позивача був вимушений підписати додаткову угоду № 4/18 від 30.06.2018, якою скасовано умову настання солідарної відповідальності агента, а Агентським договором від 01.11.2016 № 007-А2/16 (в редакції, чинній на час настання гарантійного випадку) визначено, що позивач, як довіритель, не вправі перекладати на позивача свої фінансові зобов`язання перед митними органами у разі настання гарантійного випадку; відповідач несе солідарну відповідальність із замовником гарантії виключно у випадку, якщо настання гарантійного випадку зумовлено неналежним виконанням агентом своїх зобов`язань за цим договором;

- у матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про причетність відповідача до крадіжки відповідних товарів, а також у оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено, які саме порушення відповідачем умов агентського договору призвели до гарантійного випадку;

- не враховано пункт 5.3 Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16 (в редакції, чинній на час настання гарантійного випадку), адже відсутність взаємозв`язку між наданням відповідачем, як агентом, позивачу, як довірителю, послуг комерційного посередника та крадіжкою транзитного вантажу - не підтверджується;

- суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні встановив, що гарантійний випадок стався у 2017 році а зміни до пункту 5.3 Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16, які розширили фінансову відповідальність агента - у 2018 році, проте, зробив неправильні висновки стосовно наявності у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем;

- як у матеріалах справи, так і в оскаржуваному судовому рішенні, відсутні будь-які відомості про те, що з боку відповідача (апелянта) мало місце будь-яке порушення умов агентського договору № 0007-А2/16 від 01.11.2016, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування відповідальності, обумовленої ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, скаржник посилався на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема приписів ст. 248 Господарського процесуального кодексу щодо строку розгляду справи у спрощеному провадженні, провадження у справі було відкрито попри те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, а поданий відповідачем відзив безпідставно визнано судом першої інстанції не поданим.

Також, 05.01.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання щодо застосування частин 3 та 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачем по суті змінено підставу позову, оскільки:

- в суді першої інстанції позивач обгрунтував свої вимоги солідарною відповідальністю відповідача, як агента, із замовником гарантії: і в позовній заяві, і в доданих до позову заяви претензіях відповідач посилається на пункт 5.3 Агентського договору, стверджуючи, що , відповідач, як агент, несе солідарну відповідальність за настання гарантійного випадку разом із замовником гарантії, з чим погодився суд першої інстанції;

- проте, у позові не було зазначено, які саме порушення відповідачем умов агентського договору призвели до гарантійного випадку, а у відзиві на апеляційну скаргу позивач змінив фактично підставу позову, вказуючи на порушення умов договору з боку апелянта;

- стосовно справи № 910/19597/17, то відповідач участі у ній не приймав і вказана справ жодним чином не впливає на обставини, які встановлюються у справі № 910/11677/20;

- відповідач не визнає за собою жодних боргових зобов`язань перед позивачем.

Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

21.12.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача у встановлений судом апеляційної інстанції строк надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував на законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, а також відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги.

Позивач наголошував, що відповідачем було порушено свої договірні зобов`язання та неналежно виконано зобов`язання, передбачені п. 2.1.3 та п. 2.1.4 Агентського договору, не перевіривши належно повноваження водія, що звернувся за видачею фінансових гарантій, на право представляти перевізника компанії, що призвело до збитків довірителя. При цьому, за умовами п. 5.3 Агентського договору (в редакції, що діяла до 01.07.2018), агент (відповідач) несе солідарну відповідальність з замовником перед довірителем (позивачем) в разі настання гарантійного випадку, якщо його настання зумовлено неналежним виконанням агентом своїх зобов`язань. В разі настання таких обставин, відповідач зобов`язаний на першу вимогу довірителя відшкодувати останньому сплачену суму митних платежів. Крім того, відповідачем в рахунок погашення боргу було перераховано на користь позивача 130 000,00 грн., що додатково підтверджує визнання своїх зобов`язань.

Окрім того, позивач посилався на те, що долучена відповідачем до апеляційної скарги вимогам про негайне повернення безпідставно отриманих коштів від 29.09.2020 № 1/1-2909 позивач не отримував. Крім того, позивач вказував, що жодних процесуальних порушень судом першої інстанції допущено не було.

Також, 10.05.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про заперечення на клопотання відповідача щодо застосування частин 3 та 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, в якому позивач наголошував, що доводи відзиву на апеляційну скаргу підлягають врахуванню.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2021, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> у справі № 910/11677/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі № 910/11677/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі № 910/11677/20, зупинено дію оскаржуваного рішення, розгляд справи призначено на 07.12.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістик" у справі № 910/11677/20, оголошено перерву в судовому засіданні на 18.01.2022.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Ткаченко Б.О. з 17.01.2022 по 31.01.2022, 18.01.2022 судового засідання не відбулось.

Зважаючи на вищенаведене, після виходу головуючого судді Ткаченка Б.О. з лікарняного, справа має бути призначена до розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 ролзгляд справи призначено на 22.02.2022.

В судовому засіданні 22.02.2022 у справі № 910/11677/20 оголошено перерву до 15.03.2022 о 09:30.

Проте, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже, судове засідання у справі № 910/11677/20 призначене на 15.03.2022 0 09:30 год. не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2021 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі № 910/11677/20 в судовому засіданні на 31.05.2022.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судовому засіданні 31.05.2022 представник скаржника (відповідача) надав пояснення по суті справи, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в судове засідання 21.05.2021 представників - не направив, проте, через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що матеріали справи містять достатні обсяг документів, які є необхідними для розгляду справи, учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників спору в судове засідання обов`язковою не визнавалась, дійшов висновку, що неявка представників позивача в судове засідання, - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги та справи, у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується матеріалами справи, 22 листопада 2012 року між Державною митною службою України та ПТ "Велта П.М.С.Г. "Гарант-Сервіс" (Гарант) укладено Угоду № 770 про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником (далі - Угода).

Як встановлено п. 2.3.1 Угоди гарант зобов`язується у строк не пізніше трьох банківських днів, наступних за днем отримання вимоги та Акту про настання гарантійного випадку безумовно перерахувати суму митного боргу за вказаними у вимозі реквізитами.

За змістом положень 3.2 та 3.3 Угоди сторони домовились, що строком дії гарантії є проміжок часу з дати її видачі до моменту повного виконання забезпечених нею зобов`язань, а у разі невиконання зобов`язань - до отримання митним органом від Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві виписки з рахунку, в якій міститься інформація про зарахування належної до сплати суми митного боргу на рахунок, вказаний у вимозі. Підтвердженням фактичного виконання зобов`язань, забезпечених гарантією, щодо транзитного перевезення товарів є повідомлення, у тому числі в електронному вигляді, митного органу відправлення митним органом призначення (завершення транзитного перевезення) про доставлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до наданих зобов`язань.

Пунктами 4.1 та 4.3 Угоди встановлено, що у випадках, передбачених частиною четвертою статті 311 Митного кодексу України, митний орган, яким виявлено факт настання гарантійного випадку, протягом п`яти робочих днів з дати виявлення такого факту складає акт за формою, наведеною у додатку 3 до цієї угоди; разом з актом у трьох оригінальних примірниках складається вимога, що підписується керівником митного органу або особою, яка його заміщує; до вимоги разом з актом додаються за наявності документи, що свідчать про настання гарантійного випадку.

01.11.2016 між Повним товариством "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" (далі - довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік" (далі - агент) було укладено Агентський договір № 0007-А2/16, відповідно до якого терміни, які вживаються сторонами в Договорі:

Довіритель - юридична особа, яка згідно ст. 314 Митного кодексу України внесена до реєстру гарантів та діє на підставі Угоди про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником № 770 від 22.11.2012 між ПТ "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" та Державною митною службою України.

Агент - юридична особа, яка на умовах, визначених цим Договором діє від імені, в інтересах, за рахунок та під контролем довірителя в межах повноважень, визначених цим договором.

Замовник - фізична або юридична особа (резидент чи нерезидент України), яка звернулась до Агента для оформлення фінансової гарантії.

Відповідно до п. 1.1 Договору довіритель доручає, а Агент приймає на себе обов`язок, керуючись чинним законодавством України, надати довірителю послуги із сприяння в укладання між замовником та довірителем договорів про видачу фінансових гарантій та укладати від імені та в інтересах замовника договори про надання послуг з видачі фінансової гарантії.

Агент зобов`язується вчиняти такі дії, а саме: роз`яснювати замовнику та/або перевізнику вантажу наслідки недотримання заявленого митного режиму перевезення вантажів та право Довірителя звернутись із регресною вимогою до власника вантажу об особи, відповідальної за сплату митних платежів в разі настання гарантійного випадку; укладаючи договори про надання послуг з видачі фінансової гарантії Агент зобов`язаний вчинити всі необхідні дії для належного повідомлення замовника про умови такого договору, розміри та наслідки порушення вимог митного режиму, забезпеченого фінансовою гарантією (п. 2.1.5; п. 2.1.23 договору).

Додатковою угодою № 4/18 від 30.06.2018 до Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 року сторони виклали п. 2.1.8, п. 5.3 та п. 5.5 договору в наступній редакції:

Забезпечити та контролювати дотримання перевізником вантажу задекларованого митного режиму, маршруту (у разі визначення) та термінів відповідного митного режиму в період дії гарантійних зобов`язань і повідомляти довірителя про усі випадки настання обставин, які визначені положеннями Митного кодексу України, як гарантійний випадок та про настання обставин, які свідчать про повне виконання забезпечених гарантією зобов`язань.

Агент несе солідарну відповідальність з замовником перед довірителем у разі настання гарантійного випадку. При настанні гарантійного випадку довіритель має право вимагати виконання обов`язку відшкодувати суму сплачених ним митних платежів на користь доходів і зборів від агента і замовника. Агент і замовник самостійно визначають частини (частку) кожного з них в солідарній відповідальності перед довірителем. У разі настання випадку та звернення довірителя до агента, останній зобов`язаний, на першу вимогу довірителя, протягом 10 банківських днів з моменту отримання, відшкодувати довірителю суму митних платежів, сплачену ним на користь органів і доходів. Вимога Довірителя надсилається агенту разом з вимогою про сплату митних органів ДФС про сплату належної суми митних платежів.

Та доповнили п. 5.5 Договору наступного змісту:

Агент відшкодовує довірителю усі понесені ним збитки до яких призвели невиконання або неналежне виконання агентом зобов`язань, передбачених п.п. 2.1.3, 2.1.8, 2.1.9, 2.1.10 даного договору.

Крім того, 26.07.2017 Повне товариство "Велта П.М.С.Г. "Гарант-Сервіс" уклало з Делістояном Юрієм як представником компанії "S.C. BELODARO S.R.L." заявку-договір від № 4541 (далі - Договір), на підставі якого було оформлено фінансову гарантію у вигляді гарантійного документа № 0007-04541-01-260717 код 0555050897.

Зазначеним гарантійним документом позивач надав органам доходів і зборів України гарантію сплати суми митного боргу перевізником в разі порушення ним зобов`язання про доставці даного товару до митниці призначення.

Згідно з заявкою - договором, компанія "S.C. BELODARO S.R.L." була перевізником даного вантажу з Російської Федерації в Республіку Чехію і брала на себе зобов`язання по його доставці в митницю призначення.

Згідно з п. 3.1.1 Договору, замовник зобов`язувався дотримуватися вимог Митного кодексу України, міжнародних договорів та інших актів законодавства України при ввезенні на митну територію України та/або переміщенні територією України прохідним та внутрішнім транзитом вантажів та в інших випадках, що передбачають застосування фінансової гарантії.

Згідно з п. 3.1.5 Договору, замовник зобов`язався повідомляти позивача про всі випадки, які унеможливлюють або перешкоджають дотриманню задекларованого митного режиму перевезення вантажів і які впливають на зобов`язання гаранта перед органами доходів і зборів України. У разі настання обставин, які унеможливлюють або перешкоджають дотриманню задекларованого митного режиму та можуть призвести до настання гарантійного випадку, замовник зобов`язаний негайно надати гаранту документи на підтвердження настання таких обставин.

Пунктом 3.1.8 Договору передбачено, що у разі настання гарантійного випадку не пізніше наступного банківського дня з дня отримання від гаранта копії вимоги органу доходів та зборів про сплату митних платежів, замовник зобов`язуваний перерахувати належну суму у розмірі необхідних митних платежів на рахунок гаранта або страхової компанії, у разі, якщо таке розпорядження надано гарантом.

Пунктом 5.1 Договору сторони узгодили, що у разі настання гарантійного випадку, гарант перераховує суми митних платежів, що підлягають сплаті, на рахунок органу доходів і зборів в порядку та в строки, визначені Митним кодексом України та угодою між Держмитслужбою України та гарантом № 770 від 22.11.2012.

Згідно з п. 5.2 Договору з моменту сплати гарантом митних платежів на вимогу органу доходів і зборів гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до замовника у розмірі суми сплачених митних платежів.

У рамках виконання Угоди 26.07.2017 відповідач замовив, а позивач оформив гарантійний документ № 0007-04541-01-260717 на фінансове забезпечення транзиту через митну територію України п/п "Нові - Яриловичі" - п/п "Краковець" автомобіль НОМЕР_2/НОМЕР_1, перевізник S.C.BELODARO SRL, Str. Olteniei Nr.4/17 Raia Mare Romania, з вантажем - шини (код УКТ ЗЕД40111090090).

В гарантійному документі № 0007-04541-01-260717 термін транзиту був вказаний - 05.08.2017.

Як вбачається з Довідки вих. № 2912/14/02-2017 від 31.07.2017 виданої Управлінням карного розшуку Головного управління Національної поліції в Житомирській області за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, а саме автомобілем Renault Magnum д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричепом "Semitz" НОМЕР_2, що був завантажений автомобільною гумою, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060090001283 від 29.07.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

Як вказує позивач, товар - шини (код УКТ ЗЕД40111090090) за гарантійним документом № 0007-04541-01-260717 не було у встановлений термін доставлено до митниці призначення та, відповідно не було виконано особою, відповідальною за сплату митних платежів, забезпечених гарантією, зобов`язань із сплати податків, що за твердженням позивача, свідчить про настання гарантійного випадку.

В подальшому, 22.08.2017 позивачем на підставі Акту про настання гарантійного випадку від 16.08.2017 № 1, складеного 16.08.2017 посадовими особами Чернігівської митниці було сплачено на рахунок Чернігівської митниці суму у розмірі 462 270, 31 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 12302 від 22.08.2017 та № 12304 від 22.08.2017.

Листами № 237 від 22.08.2017, № 266 від 13.09.20177, № 74 від 24.04.2018 № 146 від 23.07.2019 позивач звертався до відповідача з вимогою по сплату належних сум митних платежів.

В рахунок погашення вказаної заборгованості відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку № 15/18 від 12.09.2017 було перераховано 130 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 138 від 15.09.2017 на суму 45 000, 00 (призначення платежу - оплата зг. Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16, відшкодування за гарантійний випадок згідно рах. № 1518 від 12.09.2017); № 155 від 18.10.2017 на суму 40 000, 00 грн (призначення платежу - оплата зг. Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16, відшкодування за гарантійний випадок згідно рах. № 1518 від 12.09.2017); №180 від 06.12.2017 на суму 45 000, 00 грн (призначення платежу - оплата зг. Агентського договору від 01.11.2016 № 007-А2/16, відшкодування за гарантійний випадок згідно рах. № 1518 від 12.09.2017).

26.02.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією № 32, в якій просив погасити заборгованість у розмірі 332 270, 31 грн, яка відповідачем була залишена без відповіді та виконання.

Як вказував позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістик" зобов`язане компенсувати позивачу суму митних платежів, які сплачені за Актом настання гарантійного випадку від 16.08.2017 № 1 у відповідно до умов 5.3 Агентського договору № 0007- А2/16 у розмірі 332 270, 31 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 54 910, 24 грн за період з 01.01.2018 - 01.08.2020 та 3 % річних у розмірі 25 819, 04 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Виходячи з приписів ст. ст. 295, 297, 300, 301 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є агентським договором.

Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб`єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто (частини 1-4 ст. 295 Господарського кодексу України).

Частинами 1, 4 ст. 297 Господарського кодексу України визначено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Положеннями ст. 301 Господарського кодексу України визначено, що відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб`єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов`язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб`єкта, якого він представляє. Суб`єкт, якого представляє комерційний агент, розраховує винагороду, на яку має право комерційний агент, відповідно до розмірів і строків, передбачених договором сторін. Комерційний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому належить агентська винагорода. Умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін, визначаються договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено частиною 4 статті 92 Митного кодексу України для поміщення товарів та/або транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

1) подати органу доходів і зборів митну декларацію (документ, який відповідно до статті 94 цього Кодексу використовується замість митної декларації), товарно-транспортний документ на перевезення та рахунок-фактуру (інвойс) або інший документ, який визначає вартість товару;

2) у випадках, визначених законодавством, надати органу доходів і зборів дозвільний документ на транзит через митну територію України, який видається відповідними уповноваженими органами;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, забезпечити виконання зобов`язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу - Гарантії забезпечення виконання зобов`язань перед митними органами.

Відповідно до статті 95 Митного кодексу України строки транзитних перевезень для автомобільного транспорту встановлені та складають 10 діб у разі переміщення в зоні діяльності двох митниць.

За умови дотримання вимог та обмежень, встановлених розділом V цього Кодексу, застосовується умовне повне звільнення від оподаткування та вивізним митом - до товарів, поміщених у митні режими транзиту, тимчасового вивезення (стаття 284 Митного кодексу України).

Згідно з статтею 305 Митного кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов`язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури. Надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів є обов`язковим при ввезенні на митну територію України та/або переміщенні територією України прохідним та внутрішнім транзитом товарів за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Спосіб забезпечення сплати митних платежів обирається власником товарів чи уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Як передбачено статтею 306 Митного кодексу України, способами забезпечення сплати митних платежів є:

1) фінансові гарантії;

2) гарантування на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП) 1975 року;

3) гарантування на умовах Конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990 рік) із застосуванням книжки (карнету) А.Т.А.

Підтвердженням фактичного виконання зобов`язань, забезпечених гарантією відповідно до пункту 11 статті 311 Митного кодексу України є повідомлення, у тому числі в електронному вигляді, органу доходів і зборів відправлення органом доходів і зборів призначення (завершення транзитного перевезення) про доставлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до наданих зобов`язань.

Статтею 312 Митного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, суми митних платежів, що підлягають сплаті, повинні бути перераховані гарантом на рахунок органу доходів і зборів впродовж трьох банківських днів з дня отримання гарантом вимоги органу доходів і зборів про таку сплату. Форма вимоги встановлюється в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу. Отримані від гаранта кошти в рахунок погашення зобов`язань перераховуються органом доходів і зборів до державного бюджету впродовж одного робочого дня.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між учасниками спору (позивачем, як довірителем, та відповідачем, як агентом) був укладений Агентський договір № 007-А2/16 від 01.11.2016, в преамбулі якого сторони узгодили, що взаємовідносини сторін за цим договором регулюються положеннями ст. ст. 295-305 Господарського кодексу України, ст. ст. 1000-10009 Цивільного кодексу України, глави Х Митного кодексу України.

В свою чергу, в преамбулі договору сторони узгодили, зокрема, що:

- агент - це юридична особа , яка ан умовах, визначених цим договором діє від імені , в інтересах, за рахунок та під контролем довірителя в межах повноважень, визначених цим договором;

- довіритель - це юридична особа, яка згідно ст. 314 Митного кодексу України внесена до реєстру гарантів та діє на підставі Угоди № 770 від 22.11.2012 між "Велта П.М.С.Г. "Гарант-Сервіс" та Державною митною службою;

- замовник - фізична або юридична особа, (резидент чи нерезидент України), яка звернулась до Агента для оформлення фінансової гарантії;

- фінансова гарантія - безвідкличне зобов`язання довірителя (гаранта) перед органами доходів і зборів України сплатити на першу вимогу органу доходів і зборів грошові кошти у розмірі митних платежів у разі невиконання особою , відповідальною за сплату митних платежів, своїх обов`язків , забезпечених гарантією.

Зокрема, дослідивши пункт 5.3 Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 в редакції на момент його укладення і до внесення відповідних змін додатковою угодою 30.06.2018, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідним пунктом сторони обумовили, що агент несе солідарну відповідальність з замовником перед довірителем в разі настання гарантійного випадку, якщо його настання зумовлено неналежним виконанням агентом своїх зобов`язань за договором. В разі настання таких обставин, агент зобов`язаний на першу вимогу довірителя відшкодувати останньому сплачену довірителем суму митних платежів на користь органу доходів і зборів.

Також, до Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 Додатковою угодою № 4/18 від 30.06.2018 були внесені зміни, зокрема, пункт 5.3 викладено у редакції, згідно якої: Агент несе солідарну відповідальність з замовником перед довірителем у разі настання гарантійного випадку. При настанні гарантійного випадку довіритель має право вимагати виконання обов`язку відшкодувати суму сплачених ним митних платежів на користь доходів і зборів від агента і замовника. Агент і замовник самостійно визначають частини (частку) кожного з них в солідарній відповідальності перед довірителем. У разі настання випадку та звернення довірителя до агента, останній зобов`язаний, на першу вимогу довірителя, протягом 10 банківських днів з моменту отримання, відшкодувати довірителю суму митних платежів, сплачену ним на користь органів і доходів. Вимога Довірителя надсилається агенту разом з вимогою про сплату митних органів ДФС про сплату належної суми митних платежів.

Отже, обидві редакції пункту 5.3 Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 встановили солідарну відповідальність агента з замовником перед довірителем у разі настання гарантійного випадку, якщо його настання зумовлено саме неналежним виконанням агентом своїх зобов`язань за договором (в первісній редакції договору), а з 30.06.2018 - у разі настання гарантійного випадку.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що першочерговим в контексті спірних правовідносин учасників спору , є встановлення дати настання гарантійного випадку, і відповідно, застосування до правовідносин учасників спору відповідного договірного регулювання, чинного в момент виникнення спірних правовідносин.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, 26.07.2017 Повним товариством "Велта П.М.С.Г. "Гарант-Сервіс",як гарантом, від імені на в інтересах якого діяв агент - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a>, було оформлено заявку - договір № 4541 від 26.07.2017 стосовно надання фінансової гарантії при перевезенні компанії "S.C. BELODARO S.R.L." вантажу, і у вказаній заявці обумовлено, що:

- гарантійний випадок - це факт невиконання особою, відповідальною за сплату митних платежів, зобов`язань, забезпечених фінансовою гарантією, що випливають з митних процедур, у зв`язку з настанням якого гарант зобов`язується сплатити митному органу кошти в сумі митних платежів за відповідною фінансовою гарантією;

- у разі настання гарантійного випадку, гарант перераховує суму митних платежів, що підлягають сплаті , на рахунок органу доходів і зборів в порядку та строки, визначені Митним кодексом України та Угодою № 770 від 22.11.2012.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 16.08.2017 посадовими особами Чернігівської митниці ДФС було складено Акт про настання гарантійного випадку № 1, яким зафіксовано, що товар , який повинен був бути оформлений у митний режим декларантом та доставлений у митницю призначення перевізником компанією "S.C. BELODARO S.R.L." за маршрутом митний пост «Нові Яриловичі» Чернігівсько ї митниці ДФС - митний пост «Краковець» Львівської митниці ДФС у строк до 05.08.2017 без зміни його кількості, вартості і найменування, не доставлений у митницю призначення у встановлений строк, митна вартість товарів становить 1 444 594,73 грн., сума податків та зборів - 462 270,31 грн., і у вказаному Акті міститься посилання на видану гарантію , видану позивачем від 26.07.2017 № 0007-04541-01-260717.

Отже, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи в сукупності з обставинами справи, дійшов висновку, що оскільки відповідний гарантійний випадок зафіксовано у Акті про настання гарантійного випадку № 1 від 16.08.2017,який у розумінні умов Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016, ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є належним доказом документального підтвердження настання гарантійного випадку, а отже оцінка наявності або відсутності у агента (відповідача) обов`язку щодо здійснення виплати має оцінюватись в редакції договору, яка була чинною станом на дату виникнення гарантійного випадку, з урахуванням належного його документального підтвердження, тобто станом на 16.08.2017.

В свою чергу, як підтверджується матеріалами справи, станом на 16.08.2017 пункт 5.3 Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 передбачав, що агент несе солідарну відповідальність з замовником перед довірителем в разі настання гарантійного випадку, якщо його настання зумовлено неналежним виконанням агентом своїх зобов`язань за договором.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин учасників спору підлягає застосуванню пункт 5.3 Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 в редакції Додаткової угоди № 4/18 від 30.06.2018, оскільки вказана додаткова угода укладена 30.06.2018, тобто значно пізніше, ніж настання гарантійного випадку, зафіксованого у Акті про настання гарантійного випадку № 1 від 16.08.2017.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки додаткова угода має всі ознаки договору, то на неї поширюється дія ст.631 Цивільного кодексу України, у частині другій якої міститься загальне правило, відповідно до якого, договір набирає чинності з моменту його укладення. При цьому, ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України містить виняток, згідно з яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Оскільки в додатковій угоді не було зазначено про те, що зміни, які нею вносяться, мають зворотну силу, то це унеможливлює застосування її положень до будь-яких гарантійних випадків, що виникли до моменту набрання нею обов`язкового характеру для сторін.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що до спірних правовідносин учасників спору підлягають застосуванню умови п. 5.3 Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 в редакції на момент його укладення і до внесення відповідних змін додатковою угодою 30.06.2018.

Стосовно обов`язку саме відповідача в контексті узгоджених сторонами умов пункту 5.3 Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 в редакції на момент його укладення і до внесення відповідних змін додатковою угодою 30.06.2018, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження того, що гарантійний випадок стався через неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків, як агента, а також не подано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що крадіжка товару, який перевозився, сталася саме внаслідок дій відповідача, як агента, під час виконання своїх зобов`язань за Агентським договором № 007- А2/16, що свідчить про відсутність обумовлених як договором, так і законом підстав для виникнення у відповідача зобов`язань перед позивачем по відшкодуванню спірної суми коштів.

Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що обидві редакції відповідного пункту встановили солідарну відповідальність агента з замовником, що також підлягає дослідженню в контексті спірних правовідносин учасників спору, чого судом першої інстанції під час вирішення спору досліджено не було, що також призвело до помилкових висновків, з огляду на наступне.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Нормами ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 Цивільного кодексу України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 Цивільного кодексу України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дослідивши пункт 5.3 Агентського договору № 007-А2/16 від 01.11.2016 в редакції на момент його укладення і до внесення відповідних змін додатковою угодою 30.06.2018, і подальшу редакцію, встановив, що вказаний договір укладено саме між позивачем та відповідачем, як юридичними особами, які представляли посадові особи товариств, підписи яких посвідчені печатками юридичних осіб. При цьому, наведений Агентський договір не є трьохстороннім, і не може породжувати у замовника солідарної відповідальності разом з відповідачем перед позивачем, адже замовник не виступав у порядку, визначеному ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України як сторона правочину (зокрема і як такий, який взяв на себе солідарність обов`язку), і жодним чином не виражав свою волю та однозначну згоду, на прийняття на себе будь-яких зобов`язань саме за Агентською угодою в розумінні ст. ст. 11, 509, 546, 547, 553, 554 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що встановлення між двома юридичними особами солідарного обов`язку третьої особи, в угоді, без наявності належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України волевиявлення такої особи на прийняття на себе солідарного обов`язку в належній письмовій формі - не є підставою для покладення на таку особу будь-яких обов`язків за вказаною угодою разом з агентом (відповідачем).

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що сплачена відповідачем позивачу сума у розмірі 130 000,00 грн. згідно наявних у справі платіжних доручень, жодним чином не спростовує як процесуальний обов`язок позивача довести свої вимоги щодо спірної суми коштів, так і не спростовує обов`язок суду дослідити правову природу заявленої до стягнення суми і встановити наявність або відсутність обов`язку щодо її сплати, виходячи з умов договору та приписів закону. При цьому, вказані кошти не є предметом спору і сторони не позбавлені права врегулювати свої правовідносини торовано вказаної суми в порядку, обумовленому законом та договором.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази в сукупності, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що у відповідача, як у агента, відповідно до умов Агентського договору № 007- А2/16, не виникло обумовлених законом та договором підстав для настання як окремої, так і солідарної відповідальності перед позивачем, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 332 270 (триста тридцять дві тисячі двісті сімдесят) грн 31 коп . - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а отже і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки як у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України про те, що відповідачем допущено порушення умов Агентського договору № 0007-А2/16 від 01.11.2016, як відсутні належні та допустимі докази в підтвердження виникнення і наявності у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання за вказаним договором, зокрема і у заявленій до стягнення сумі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат - відсутні.

Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 54 910, 24 грн та 3 % річних у розмірі 25 819, 04 грн. - задоволенню не підлягають.

Також, стосовно доводів скаржника про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема приписів ст. 248 Господарського процесуального кодексу щодо строку розгляду справи у спрощеному провадженні, провадження у справі було відкрито попри те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, а поданий відповідачем відзив безпідставно визнано судом першої інстанції не поданим - судом апеляційної інстанції відхиляються саме як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції розглянуто справу з урахуванням строків, які є необхідними для дотримання усіх процесуальних прав учасників провадження, відкриття провадження у справі здійснено у відповідності до приписів ст. ст. 12, 176, 247, 249, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, а відзив не було підписано представником відповідача, у зв`язку з чим судом першої інстанції обгрунтовано було визнано його не поданим з посиланням на приписи ч. 2 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно клопотання скаржника щодо застосування частин 3 та 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що спір у даній справі підлягає вирішенню з урахуванням приписів ст. ст. 2, 14 Господарського процесуального кодексу України, і суд при вирішенні спору з метою всебічного та повного встановлення усіх обставнин справи, суд зобов`язаний надати оцінку усім доводам учасників справи та дослідити в сукупності , зокрема, і умови договору, що узгоджується також і з приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає, зокрема, і принцип належного здійснення правосуддя.

Щодо доводу скаржника стосовно справи № 910/19597/17, то суд апеляційної інстанції зазначає. що спір у даній справі стосувався позовних вимог Повного товариства "Велта П.М.С.Г. "Гарант-Сервіс" до Компанії "S.C. BELODARO S.R.L." про стягнення 462270,31 грн. заборгованості в порядку регресу, і у позові товариству було відмовлено згідно рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019. Проте, відповідач участі у вказаній справі не приймав і вказана справа не впливає на обставини, які встановлюються у справі № 910/11677/20 в контексті спірних правовідносин.

Також, скаржником на стадії апеляційного розгляду справи разом з відзивом на апеляційну скаргу було подано додаткові документи, а саме: вимогу № 1/1-2909 від 29.09.2020 про повернення безпідставно отриманих коштів. Проте, вказаний документ не приймається судом апеляційної інстанції в якості доказів під час розгляду даної справи на стадії апеляційного розгляду на підставі ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не наведено доводів в обгрунтування підстав подання вказаного доказу, як не доведено і винятковість випадку щодо необхідності його подання.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку, що позовні вимоги Повного товариства "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> про стягнення заборгованості у розмірі 412 999, 59 грн, з яких 332 270, 31 грн сума боргу сплачена за гарантійний випадок, інфляційні втрати у розмірі 54 910, 24 грн та 3 % річних у розмірі 25 819, 04 грн. - не є законними та обгрнтованими, не були доведені належними засобами доказування в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог за позовом та апеляційною скаргою.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судовий збір за подачу позову підлягає залишенню за позивачем, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №910/11677/20 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №910/11677/20 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

4. У задоволенні позову Повного товариства "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> про стягнення 332 270, 31 грн суми боргу, сплаченої за гарантійний випадок, інфляційних втрат у розмірі 54 910, 24 грн та 3 % річних у розмірі 25 819, 04 грн.- відмовити повністю.

5. Судовий збір за подачу позову залишити за Повним товариством "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс".

6. Стягнути з Повного товариства "Велта П.М.С.Г. "Гарант - Сервіс" (вул. Шота Руставелі, буд. 40/10, кімн. 18, м. Київ, 01033: код ЄДРПОУ 24576213) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік"</a> (вул. Березнева, буд. 30-В, м. Київ, 02088; код ЄДРПОУ 36558211) 9 292 (дев`ять тисяч двісті дев`яносто дві) гнр. 49 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи № 910/11677/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

Повгий текст постанови підписано 15.06.2022.