Постанова

від 14.06.2022 по справі 927/646/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2022 р. Справа№ 927/646/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/646/21 (суддя Фесюра М.В., м. Чернігів, повний текст рішення складено 25.08.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт"

до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

про стягнення 31 163,04 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (далі -позивач/ТОВ"Етнопродукт") звернулось до Господарського суду Чернігівсьокї області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (далі - відповідач /ФОП Колісник Д.С.) 31 163,04 грн заборгованості, з яких 25812,64 грн орендної плати, 2182,82 грн - інфляційне збільшення, 598,91 грн - 3% річних та 2568,71 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 щодо сплати орендної плати.

У поданому відзиві відповідач заперечує проти заявлених позивачем вимог, наполягає, що станом на момент пред`явлення даного позову до суду, заборгованість відповідача за вказаним договором щодо сплати орендної плати за використання вказаної земельної ділянки на правах суборенди, відсутня. Відповідно до платіжного доручення №702 від 30.07.2020 відповідач сплатив позивачу орендну плату в загальному розмірі 330 000,00 грн по вказаному договору, так і по деяких інших договорах за суборенду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а отже заборгованість за вказаним договором станом на момент подання та розгляду справи відсутня.

Договір припинив свою дію в зв`язку із закінченням строків на який його було укладено та не був продовжений Сторонами.

В матеріалах справи, на думку відповідача, відсутні належні докази існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Оскільки заборгованість перед позивачем погашена повністю до пред`явлення позову та в межах строку визначеного пунктом 3.1. Договору, відповідач вважає безпідставними і позовні вимоги в щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та звертає увагу суду, що у випадку нарахування пені, позивач порушив та не дотримався вимог встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахувавши пеню за період з 16.05.2020 (субота) р. по 18.06.2021, тобто за період в кількості 398 календарних дні, в той час, як ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (184 календарних дні).

Щодо витрат вказаних Позивачем на оплату надання професійної правничої допомоги, яка визначена Позивачем в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач не погоджується повністю з вказаною вимогою та сумою оскільки: по-перше, враховуючи, що заборгованість за суборенду була відсутня, означене виключає задоволення позову та вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу. По-друге, позивач не надає до позову такий опис робіт (наданих послуг), розмір витрат на послуги адвоката в розмірі 10 000,00 грн. є не співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки зазначений позов та розрахунки до нього є не складним для кваліфікованого адвоката, математичні розрахунки здійснювались адвокатом за допомогою калькулятора ІПС "Ліга-Закон" (тобто, автоматизовано тільки з введенням у вказану програму дат та сум), адвокат при складені даного позову мав об`єктивно оцінювати, що суд може врахувати положення п.1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та визначити вказану справу як малозначну (що в даному випадку і відбулось) і відповідно призначити розгляд справи без участі Сторін, тобто необхідність участі в судовому засіданні представника (адвоката) виключається і відповідно ця послуга не може оплачуватись, або бути складовою в сумі витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського Чернігівської області від 25.08.2021 у справі № 927/646/21 позовні вимоги ТОВ "Етнопродукт" задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь 25 812,64 грн - заборгованості, 598,91грн - 3 % річних, 2 182, 82 грн - інфляційних втрат, 1 612,13 грн - пені, 2 200,32 грн - судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати орендної плати за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 в розмірі 25 812,64 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевим господарським судом встановлено, що при здійсненні розрахунку позивачем не дотримано приписів ч. 6 статті 232 ГК України щодо обмеження нарахування пені шестимісячним строком з дня прострочення виконання зобов`язання. Так, за перерахунком суду розмір суми пені, яка підлягає стягненню становить 1 612,13 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат та періодів їх нарахування, суд встановив, що періоди нарахування визначені позивачем правильно, сума 3% річних та інфляційних втрат розрахована правильно.

Враховуючи малозначність справи, а також те, що судові засідання у справі не проводились, відтак, безпосереднє представництво інтересів позивача у Господарському суді Чернігівської області адвокатом не здійснювалось, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (їх необхідності), а також критерію розумності, місцевий господарський суд дійшов висновку зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката які підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем до 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Колісник Дмитро Сидорович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 31163,04 грн відмовити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються заперечення на позов, аналогічні тим, які викладено у відзиві на позовну заяву. При цьому, скаржник стверджував про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо доведеності наявності заборгованості відповідача в сумі 25 812,64 грн за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0109, та, відповідно, обґрунтованості позовних вимог; вказував, що судом безпідставно не враховано доказ сплати орендної плати, а саме: платіжне доручення №702 від 30.07.2020 про сплату орендної плати в загальному розмірі 330 000,00 грн, в тому числі 25 812,64 грн з урахуванням ПДВ - орендної плати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0109.

Також, на думку скаржника, судом не правильно застосовано положення ст. 534 Цивільного кодексу України, п.1.30, 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п.1.7, 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду, є безпідставними та необґрунтованими, а судове рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2021 апеляційну скаргу ФОП Колісника Д.С. у справі № 927/646/21 передано на розгляд колегії суддів - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у справі № 927/646/21 апеляційну скаргу ФОП Колісника Д.С. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі № 927/646/21 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 927/646/21; розгляд апеляційної скарги ФОП Колісника Д.С. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі № 927/646/21 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд судом апеляційної інстанції клопотань

Щодо заявлено у прохальній частині апеляційної скарги клопотання про розгляд апеляційної скарги ФОП Колісника Д.С. з викликом сторін за правилами загального позовного провадження за участю позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Зміст ч. 7 ст. 12 ГПК України встановлює, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 ГПК України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно із ч. ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути таку апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Отже, розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи у даному випадку, є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно п. 6 ч. 4 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числи посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю).

Предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 31 163,04 грн, враховуючи те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не відповідають приписам п. 6 ч. 4 ст. 247 ГПК України, тому зазначена справа відноситься до малозначних справ в розумінні п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, та, відповідно, до ч. 10 ст. 270 ГПК України підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, як убачається зі змісту апеляційної скарги скаржник взагалі не наводить жодних обґрунтувань наявності підстав для розгляду зазначеної апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Оскільки таких обставин для розгляду апеляційної скарги ФОП Колісника Д.С. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/646/21 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи судом апеляційної інстанції не встановлено, то підстави для задоволення клопотання ФОП Колісника Д.С. відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи, 24.04.2020 між ТОВ "Етнопродукт", як орендарем та ФОП Колісником Д.С., як суборендарем було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі-Договір)

Відповідно до п. 1.1-1.4 Договору орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 01.04.2008 між орендарем і орендодавцем Крисенко Василем Олексійовичем (надалі - договір оренди), у якому передбачено право суборенди (п.4 додаткової угоди від 01.07.2019). Земельна ділянка розташована за межами села Бутівка, Городнянського району, Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 4,6094 га, у тому числі ріллі - 4,6094 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0109.

У п. 2.1. Договору визначено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн., включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020 (п. 3.1. Договору).

Положеннями п.п 4.1., 5.1. Договору встановлено, що підписанням цього Договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Відповідно до п. 9.2. Договору, у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1., останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1. Договору).

15.05.2020 Договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру.

Як зазначає позивач, суборендар (відповідач) своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю за спірним договору не виконав, у зв`язку з чим відповідно до п. 3.1 договору за останнім утворилась заборгованість з суборендної плати, а саме: з 16.05.2020 - на суму 2 581,26 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - на суму 10 325,04 грн (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 12906,30 грн. (решта суми - 50 %).

30.11.2020 позивачем виставлено ФОП Колісника Д.С. рахунок на оплату №99 на суму 25 812,64 грн, у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421481200:04:000:0109; площа 4,6094 га.

31.12.2020 ТОВ "Етнопродукт" складено податкову накладну №40 від 31.12.2020, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 25.02.2021.

Заборгованість з суборендної плати, заявлена позивачем до стягнення з відповідача за даним позовом складає 25 812,64 грн.

З посиланням на п. 9.2. Договору позивачем за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021 нараховано пеню на суму 2 568,71 грн.

Крім того, позивачем на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021 на суму 598,91 грн та інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 18.06.2021 на суму 2 182,82 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Скаржником оскаржується рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/646/21 в частині стягнення з відповідача основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Відтак, з огляду на положення ч. 1 ст. 269 ГПК України судом апеляційної інстанції здійснюється перегляд судового рішення в оскаржуваній відповідачем частині.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача (в оскаржуваній ним частині ) не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/646/21 не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 (кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0109) у розмірі 25 812,64 грн, 598,91 грн 3% річних за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021, 2 182,82 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 18.06.2021 та 2 568,71 грн пені, нарахованої за загальний період з 16.05.2020 по 18.06.2021.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов`язковим до виконання.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 792 Цивільного кодексу України за договором оренди (найму) земельної ділянки одна сторона (наймодавець) зобов`язується передати другій стороні (наймачу) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Частина 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 774 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини 1-3 та 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статті 173 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку 7421481200:04:000:0109, площа 4,6094, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1 договору повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

За доводами позивача відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 25 812,64 грн.

Відповідач на підтвердження своїх заперечень щодо існування у нього заборгованості перед позивачем надав суду першої інстанції копію платіжного доручення №702 від 30.07.2020 на суму 330 000,00 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

Оцінюючи надане відповідачем платіжне доручення №702 від 30.07.2020 як доказ у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб`єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

За вимогами п. 3.7. вказаної Інструкції реквізит: "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах та повноту інформації згідно вказаних норм належить виключно платнику (відповідачу у даній справі).

Поряд з цим, необхідно зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований ст. 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені.

У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень ст. 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 цього Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у п. 3.8. Інструкції та п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, крім договору, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421481200:04:000:0109, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у даній справі, між сторонами було укладено ще 66 аналогічних договорів суборенди земельних ділянок від тієї ж дати (24.04.2020), але з різними кадастровими номерами земельних ділянок.

Разом з тим, як вбачається з платіжного доручення №702 від 30.07.2020, на яке посилається відповідач в якості доказу сплати заборгованості за договором у даній справі, у "призначенні платежу" не конкретизовано, за користування якою саме земельною ділянкою (кадастровий номер) сплачуються кошти.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що відповідач не скористався правом та не надав суду належних доказів його звернення до банківської установи (до моменту зарахування коштів) або ж до позивача (після зарахування коштів на рахунок позивача) з листом стосовно уточнення чи зміни реквізитів призначення платежу за платіжним дорученням №702 від 30.07.2020, та жодним чином не ініціював зі своєї сторони пропозиції позивачеві щодо проведення звірки взаєморозрахунків з цього питання.

В якості доказів, підтверджуючих заборгованість відповідача саме за договором, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421481200:04:000:0109 позивач додав до відповіді на відзив акти звіряння за договором суборенди земельної ділянки Колісник Д.С. за період квітень 2020 - червень 2021, та загальний акт звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020 - червень 2021 за 66 договорами суборенди, у якому міститься перелік всіх укладених між сторонами договорів суборенди б/н від 24.04.2020 та в якому відображені відомості про здійснення оплати орендної плати з зазначенням номера та дати відповідних платіжних доручень (платіжне доручення №610 від 15.05.2020, №310 від 15.05.2020, №702 від 30.07.2020, №750 від 07.10.2020, №762 від 12.10.2020, №775 від 19.10.2020, №779 від 26.10.2020); при цьому, позивачем самостійно розподілено платежі в рахунок оплати за іншими договорами в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати; так, сплачені відповідачем грошові кошти за платіжним дорученням №702 від 30.07.2020 у розмірі 4 484,15 грн позивачем зараховано в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 7421410000:05:000:3456; 35 394,24 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:3466; 39854,64 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:3700; 37549,68 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0133; 34 328,00 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0098; 33475,68 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0034; 24674,16 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0160; 26 837,44 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0173; 31 855,60 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0175; 17 658,48 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:1090; 27 201,44 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0174, 16 686,48 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0176).

Вказані акти відповідачем не підписані, проте відповідачем не надано суду обґрунтовних заперечень щодо визначеної позивачем черговості зарахування оплати за договорами, визначеними у акті звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020 року - червень 2021 року за 66 договорами суборенди від 24.04.2020, мотивованих заперечень щодо підпису наданих позивачем актів звіряння, тощо.

Враховуючи викладене, оскільки право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику, а обраний платником спосіб зазначення у платіжному дорученні не давав змоги позивачу ідентифікувати конкретний договір з укладених сторонами 66-ти від 24.04.2020, за який здійснювався платіж, оскільки в ньому не зазначено ні первісного орендодавця, ні кадастровий номер земельної ділянки, ні площі такої ділянки, колегія суддів вважає, що оплата за договором, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421481200:04:000:0109, скоріше не була здійснена відповідачем (не мала місце), аніж була, тобто з точки зору процесуальної вірогідності доказів позивачем правомірно враховано оплату за платіжним дорученням №702 від 30.07.2020, на яке посилається відповідач, за іншими договорами суборенди від 24.04.2020, що відображено в акті звіряння розрахунків.

Отже, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів виконання ним грошових зобов`язань за договором, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421481200:04:000:0109, які підтверджують здійснення ним оплати орендної плати, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за суборенду земельної ділянки за кадастровим номером 7421481200:04:000:0109 є порушенням умов договору та норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доведеними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 25 812,64 грн

заборгованості за суборенду земельної ділянки згідно договору, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421481200:04:000:0109.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Так, позивачем за прострочення здійснення оплати орендних платежів у позові заявлені до стягнення із відповідача 598,91 грн 3% річних за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021, 2 182,82 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 18.06.2021 та 2 568,71 грн пені, нарахованої за загальний період з 16.05.2020 по 18.06.2021.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Сторони спору в п. 9.2. Договору узгодили, що у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до пункту 3.1., останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегією суддів встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку зі сплати орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що такий розрахунок не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування пені на визначені позивачем згідно договору суми оплат здійснено більше, ніж за 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано).

Так, за розрахунком суду апеляційної інстанції, загальний розмір суми пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1 612,13 грн

У частині стягнення 956,58 грн пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що розрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021, 2 182,82 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 18.06.2021 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021, та, відповідно, апеляційна скарга ФОП Колісника Д.С. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області у справі №927/646/21 покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/646/21 залишити без змін

3. Матеріали справи №927/646/21 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко