Рішення від 13.06.2022 по справі 916/243/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" червня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/243/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А., за участю секретаря судового засідання Рибки Ю. Е., розглянувши матеріали справи № 916/243/22

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕМИДІВСЬКИЙ ГРАНІТ" (23141, с. Могилівка, Жмеринський район, Вінницька обл.; код - 38324809)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК ДОРЛІДЕР" (65025, м. Одеса, 21-й, км. Старокиївського шосе, буд. 30А; код 43518303)

Про стягнення 2362776,20 грн.

з підстав порушення умов договору

Представники сторін:

від позивача: не з`явився (надійшла заява про розгляд без участі);

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ: 31.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕМИДІВСЬКИЙ ГРАНІТ" (далі Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК ДОРЛІДЕР" (далі Відповідач) про стягнення 2362776,20 грн. боргу.

07.02.2022 року суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив дату та час підготовчого засідання та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

23.02.2022 року суд отримав відзив на позовну заяву Відповідач позов не визнав.

23.05.2022 року Позивач надав суду відповідь на відзив підтримав позовні вимоги.

26.05.2022 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

В С Т А Н О В И В :

04.03.2021 року між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) був укладений Договір постачання щебеневої продукції № 04/03/2021 -ЗД, згідно умов якого Позивач зобов`язувався здійснити поставку Товару, а саме щебеневу продукцію, а Відповідач зобов`язувався сплатити грошові кошти за поставлений Товар на умовах передбачених в вищевказаному Договорі.

Згідно р. 5.3. Договору поставки передбачено, що оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Позов ґрунтується на тому, що Позивачем, на виконання умов Договору, в період березень 2021р. - квітень 2021р. було передано у власність Відповідачу щебеневу продукцію (Товар) на загальну суму 7 636 013,20 гривень (в т.ч. ПДВ), проте Відповідач оплатив отриманий Товар частково - на загальну суму 5 300 000грн. Тобто, Відповідач не виконав зобов`язань по оплаті вартості отриманого ним товару на суму 2 336 013,20 гривень.

Крім того, Позивач зазначає, що в період з 30.03.2021р. по 08.04.2021р. він передав у власність Відповідачу товар (щебеневу продукцію) на загальну суму 26763,00 гривень, відповідно до видаткових накладних перелік яких зазначено в розрахунку заборгованості (позовних вимог) та акті звірки взаємних розрахунків (додаються, як і належним чином завірені копії видаткових накладних) по/до Договору купівлі- продажу товару № 30/03/21 від 30.03.2021р. (надалі - Договір), таким чином виконавши умови вищезазначеного Договору, який було погоджено (підписано) зі сторони Позивача і передано на погодження (підписання) Відповідачу, який не повернув примірник Договору, та не сплатив вартість отриманого ним товару в сумі 26763,00 гривень.

Тому, посилаючись на ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612, 655-658, 692, 712 ЦК України та ст. ст. 42, 193, 216, 218, 222 ГК України, Позивач просить суд стягнути з Відповідача на свою користь 2 362 776,20 грн. боргу.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону, не підтверджені належними та допустимимидоказами, а тому Відповідач просить відмовити у позові.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1,2 ст. 673 ЦК продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, з врахуванням змісту Договору, відносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами законодавства, передбаченими для врегулювання договорів поставки.

Відтак, згідно ч. 1 ст. 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як було зазначено вище, відносини, що склались між сторонами справи базуються на Договорі постачання щебеневої продукції від 04.03.2021 року № 04/03/2021-ЗД, згідно умов якого Позивач зобов`язався здійснити поставку Товару, а саме щебеневу продукцію, а Відповідач зобов`язався сплатити грошові кошти за поставлений Товар на умовах передбачених цим Договором.

З доданих до матеріалів справи доказів, судом встановлено, що Позивач поставив, а Відповідач прийняв Товар (щебеневу продукцію):

- на загальну суму 7 410 819,20 грн. по Договору постачання щебеневої продукції від 04.03.2021 року № 04/03/2021-ЗД;

- на загальну суму 26763,00 грн. по Договору купівлі-продажу № 30/03/21 від 30.03.2021р.

Судом зроблено перерахунок за наданими Позивачем копіями видаткових накладних При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять копію договору купівлі-продажу № 30/03/21 від 30.03.2021р., підписаного сторонами справи, натомість посилання на цей Договір міститься у самих видаткових накладних (а.с. 147-150). Крім того, навіть за відсутності такого договору, фактичне отримання Відповідачем товару по видатковим накладним не спростовує виникнення у Відповідача перед Позивачем боргу за отриманий товар

Таким чином, як вбачається з доданих до матеріалів справи копій видаткових накладних (а.с. 13 136) та платіжних доручень (а.с. 137 140) - Позивач поставив Відповідачу Товар на загальну суму 7 437 582,20 грн., а Відповідач здійснив оплату за поставлений Позивачем Товар на загальну суму 5 300 000,00 грн. Тобто, сума заборгованості становить 2 137 582,20 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на наступне:

- відповідно до положень Договору поставки, для здійснення Відповідачем оплати, Позивач мав скласти і надати Відповідачу рахунки на оплату товару, але так як Відповідачем не отримано від Позивача жодного рахунку-фактури на оплату товару за Договором поставки, тому на переконання Відповідача строк такої оплати не настав;

- всі видаткові накладні, складені на виконання Договору поставки від постачальника підписані заступником директора з комерційних питань Прідолобою Володимиром Михайловичем, а Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження повноважень Прідолоби В.М. Тому, на думку Відповідача факт здійснення Позивачем поставок за Договором постачання не доведено.

Суд вважає таку позицію Відповідача хибною, з огляду на наступне.

Так, згідно п. 5.3. Договору поставки передбачено, що оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. В графі «призначення платежу» платіжного доручення Покупець зобов`язаний зазначити реквізити цього Договору та рахунку-фактури, на підставі якого здійснюється платіж. Відповідно до платіжних доручень Відповідача, які свідчать про оплату ним коштів Позивачу за поставлений товар по Договору постачання, що додані до позовної заяви, Відповідачем були виконані положення вищезазначеного п.5.3. Договору постачання, що в свою чергу свідчить про виконання умов Договору постачання зі сторони Позивача.

Відповідно до абзацу одинадцятого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, таким первинним документом є видаткова накладна, що фіксує/підтверджує факт отримання/передачі товарів або послуг від постачальника до покупця.

Тому, суд також звертає увагу, що особа несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах та інших документах, в т. ч. бухгалтерської та податкової звітності.

Так, із встановлених судами обставин вбачається, що підписання і Договору і всіх наявних в справі видаткових накладних, якими підтверджується факт отримання Відповідачем Товару від Позивача, супроводжується наявністю відтисків печатки Відповідача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Тобто, дійшовши висновку про наявність і на договорі печатки Відповідача і на видаткових накладних та враховуючи той факт, що Відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі Відповідача.

Аналогічні висновки щодо застосування печатки юридичної особи відображені в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 липня 2019 року по справі № 918/780/18.

Отже, зважаючи на те, що Відповідачем погоджено (підписано та засвідчено печаткою) видаткові накладні - факт здійснення Позивачем поставок Відповідачу на думку суду є доведеним.

Щодо відсутності повноважень у заступника директора ТОВ „Демидівський граніт з комерційних питань Прідолобою Володимиром Михайловичем на підписання видаткових накладних, суд зазначає, що звернення до суду з позовом по цій справі свідчить про наступне схвалення Товариством з обмеженою відповідальністю „Демидівський граніт вчинення дій зазначеного заступника директора товариства щодо постачання товару Відповідачу.

Відповідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В ч. 1 ст. 77 ГПК України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Отже, керуючись наведеними принципами та оцінюючи надані Позивачем копії видаткових накладних суд вважає доведеним, що Відповідачем фактично отримано від Позивача, проте не сплачено Товару на суму 2 137 582,20 грн. Оскільки матеріали справи не містять доказів оплати з боку Відповідача на користь Позивача вказаної суми боргу - позов в цій частині слід задовольнити з покладенням на відповідача судових витрат пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.129, 233, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК ДОРЛІДЕР" (65025, м. Одеса, 21-й, км. Старокиївського шосе, буд. 30А; код 43518303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМИДІВСЬКИЙ ГРАНІТ" (23141, с. Могилівка, Жмеринський район, Вінницька обл.; код - 38324809): 2 137 582 гривень 20 коп. боргу та 32064 гривні 05 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 15 червня 2022 р.

Суддя О.А. Демешин