Рішення

від 30.05.2022 по справі 320/5863/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року № 320/5863/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га, за кадастровим номером 3221810100:01:236:6002 для ведення садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га, за кадастровим номером 3221810100:01:236:6002 для ведення садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов`язання Вишгородську міську раду надати звіт про виконання рішення суду протягом 5 днів після проведення наступного пленарного засідання, яке відбудеться одразу після набрання рішення законної сили;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5 000,00 грн. завданої моральної шкоди;

- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду у строк, встановлений законом, клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10га, для ведення садівництва, розташованого по АДРЕСА_1 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. Позивач вказує, що з урахуванням тієї обставини, що оскаржувана бездіяльність відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, позивач вважає за необхідне просити суд зобов`язати Вишгородську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Позивач стверджує, що протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 5000,00 грн. та просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області 28 червня 1995 року.

З матеріалів справи встановлено, що до Вишгородської міської ради було направлено клопотання позивача від 22 травня 2020 року про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10га, за кадастровим номером 3221810100:01:236:6002 для ведення садівництва, розташованого по вулиці Глібова, м.Вишгород, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

До вищевказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта, схему викопіювання на 2-х аркушах, копію посвідчення учасника бойових дій та копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію витягу з ділянки.

Проте відповідач не надав законної відповіді позивачу, чим були порушені його права.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не надання законної відповіді за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" регламентовано, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п. "б" ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 визначено, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В силу пункту "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту "ґ" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва в розмірі не більше 0,10 гектара.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України регламентовано, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В силу абзацу 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" регламентовано, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Отже клопотання зацікавленої особи в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки має бути розглянуте саме представницьким органом місцевого самоврядування на планерному засіданні ради у місячний строк.

Частиною другою статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що клопотання позивача від 22 травня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, для ведення садівництва на території м.Вишгород, вул. Глібова, надійшло до відповідача.

У порушення приписів частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, позивач звернувся із зазначеним клопотанням не до Вишгородської міської ради (представницького органу місцевого самоврядування), а до Вишгородського міського голови (головної посадової особи територіальної громади). Але приймаючи до уваги факт отримання відповідачем клопотання позивача, що підтверджується наявністю на клопотанні відбитку штампу реєстрації саме Вишгородської міської ради, у відповідача виник обов`язок розглянути клопотання позивача.

Суд констатує, що клопотання позивача попередньо було розглянуто апаратом виконавчого комітету Вишгородської міської ради, який не наділений законом на здійснення таких повноважень.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" попередній розгляд і підготовка питань, які належать до відання ради, здійснюють постійні комісії ради, що обираються з числа її депутатів. В силу частини 3 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міський голова не може бути обраним до складу постійних комісій.

Суд зазначає, що Вишгородська міська рада у місячний строк не розглянула клопотання позивача.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ході розгляду справи судом встановлено, що оспорювана бездіяльність відповідача частково знайшла своє підтвердження, оскільки визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України рішень як про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і про задоволення вказаного клопотання відповідачем прийнято не було. Натомість, у місячний строк у непередбачений законом спосіб було відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання, проте, така відмова не оформлена відповідним мотивованим рішенням міської ради. Зазначена обставина є цілком достатньою для визнання протиправною бездіяльність відповідача із зобов`язанням останнього повторно розглянути відповідне клопотання позивача та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Суд звертає увагу на те, що у справі "Delcourt v. Belgium" Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі "Bellet v. France" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідач в належний спосіб не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не розгляду клопотання позивача у спосіб та строк, визначений Земельним кодексом України.

Наведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді клопотання ОСОБА_1 від 22 травня 2020року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га, за кадастровим номером 3221810100:01:236:6002, для ведення садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10га, за кадастровим номером 3221810100:01:236:6002 для ведення садівництва, розташованої по вулиці Глібова, м.Вишгород, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, суд вважає таку вимогу передчасною та відхиляє твердження позивача про відсутність у відповідача дискреційних повноважень в межах спірних правовідносин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд вбачає за необхідне зазначити, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно, тобто на власний розсуд, обрати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

В постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з-поміж тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву у встановлений законом спосіб.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Крім того, суд відмічає, що клопотання позивача не в повній мірі відповідає вимогам частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, що потребує оцінки уповноваженим на прийняття рішень суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до зазначеної норми закону, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Проте позивач адресував своє клопотання не Вишгородській міській раді, а Вишгородському міському голові.

У статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначені суб`єкти системи місцевого самоврядування, а саме - система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Посада сільського, селищного, міського голови унікальна тим, що на неї покладаються представницькі повноваження трьох суб`єктів місцевого самоврядування (територіальної громади, ради та її виконавчого комітету) та одночасно забезпечення здійснення у межах, наданих законом, повноважень органів виконавчої влади.

При цьому, в силу частини 3 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. А за приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Отже, Вишгородський міський голова не уповноважений законом на розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до змісту статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, слід вказати, що позивач, зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення, не зазначає про причини такої необхідності чи обставини, які б свідчили, що рішення суду, ухвалене у цій справі, не буде виконано відповідачем.

Відтак, підстав для зобов`язання встановити судовий контроль суд наразі не вбачає.

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.

За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.

Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 3000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з абз. 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

В свою чергу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. позивачем до суду були надані наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 03.07.2020 №58, розрахунку адвокатських послуг від 09.07.2020; акт виконаних послуг від 09.07.2020, квитанцію від 03.07.2020 про сплату за договором №58 від 03.07.2020 - 3000грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчиненої бездіяльності.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині протиправної бездіяльності міської ради, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем в цій частині.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду належних та достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своєї бездіяльності.

У зв`язку з вищевикладеним, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10га, за кадастровим номером 3221810100:01:236:6002, для ведення садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Зобов`язати Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні в межах місячного строку розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10га, за кадастровим номером 3221810100:01:236:6002, для ведення садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, у порядку та спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.