Рішення

від 30.05.2022 по справі 320/5131/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року № 320/5131/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації, третя особа: Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації, третя особа: Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни встановленого зразка.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно відмовлено йому у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надано.

Третьою особою подано до суду пояснення, в яких зазначено, що в архіві Департаменту, під грифом «обмеження доступу», наявні Розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видані починаючи з 26 квітня 1986 року. Зазначені розпорядчі документи начальника ЦО Київської області містять прямі вказівки щодо організації заходів Цивільної оборони, завдання з цього приводу всім службам Цивільної оборони Київської області, а також обласним організаціям та установам. При цьому вони не містять відомостей щодо залучення до цих робіт конкретних підприємств та окремих громадян.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Так, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською обласною державною адміністрацією 27.12.2019, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (Категорія 1).

Згідно з довідкою до Акту огляду МСЕК серії АВ №0086767, позивачу з 07.11.2019 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії АВ №0086767, зазначено, що ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках з 07.11.2019 становить 80%.

З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 01.11.2019 №6327 вбачається, що захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Матеріали справи свідчать, що позивач як водій був залучений до складу формувань Цивільної оборони при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у вересні 1986 року, що підтверджується наказом від 29.10.1986 №60 по Рокитнянському «Райпобудкомбінату».

У березні 2020 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Рокитнянської РДА Київської області із заявою про встановлення йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.

Листом від 01.04.2020 №385/07 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, посилаючись на недостатність наданих документів. Зокрема, вказана відмова мотивована тим, що позивачем не надано документи, які містять інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, на якому він працював, до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству про залучення його до складу зазначеного формування.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, в силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни.

Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII суд дійшов висновків про те, що вказана норма не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302, у редакції, чинній в період виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Абзацом першим пункту 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід" (абзац третій пункту 3 Положення №302).

Згідно з абзацом другим пункту 7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

З матеріалів справи слідує, що позивач як водій був залучений до складу формувань Цивільної оборони при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у вересні 1986 року, що підтверджується наказом від 29.10.1986 №60 по Рокитнянському «Райпобудкомбінату».

Отже, судом встановлено, що позивач у вказаний вище період був відряджений у зону відчуження, де приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Аналогічна правова позиція була висловлена Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної держадміністрації в інформаційній довідці від 08.08.2019 №01.1-14/895, в якій роз`яснено, що у відповідності до вимог, чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в тому числі Положення про Цивільну оборону в СРСР, Положення про невоєнізовані формування ЦО в СРСР, розпоряджень ЦО СРСР від 26.04.1986, ЦО УРСР від 28.04.1986, ЦО Київської області від 29.04.1986, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі жінки віком від 16 до 55 років.

Тобто, формування Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Суд враховує, що позивач став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, експертним висновком від 01.11.2019 №6327.

Як вже було встановлено, згідно довідки до Акту огляду МСЕК серії АВ №0086767, позивачу з 07.11.2019 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії АВ №0086767, ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках з 07.11.2019 становить 80%.

Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською обласною державною адміністрацією 27.12.2019, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року (Категорія 1).

Таким чином, суд вважає, що позивачем до Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області були подані всі необхідні документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

У силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі "Щокін проти України" та від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" позицію у частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони Чорнобильської АЕС та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

При цьому, посилання відповідача на відсутність документа про залучення до складу формувань Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни не ґрунтуються на вимогах закону.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.

Згідно приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (у редакції, чинній в період виникнення спірних правовідносин), "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

При цьому, суд зазначає, що у період розгляду справи судом постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №632, яка набрала чинності 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" та від 2 січня 1995 року №1 "Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302".

Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (у редакції від 31.08.2018), у тексті Положення слова "орган праці та соціального захисту населення", "структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення" в усіх відмінках і формах числа замінено словами "орган соціального захисту населення" у відповідному відмінку і числі; слова "інвалід війни" в усіх відмінках і формах числа замінено словами "особа з інвалідністю внаслідок війни" у відповідному відмінку і числі; слова і цифри "Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1945 року з імперіалістичною Японією" замінено словами "Другої світової війни" згідно з Постановою КМ №632 від 22.08.2018.

Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення №302 (у редакції від 31.08.2018) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань Цивільної оборони, досить жорстко обмежені у законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов`язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов`язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Так, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень протиправними.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у зв`язку із відсутністю документу про залучення особи до формування Цивільної оборони.

Більш того, саме завдяки правовій позиції, обраній відповідачем, позивач був позбавлений можливості на належний розгляд документів про присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання пільг та компенсацій, передбачених для осіб цієї категорії.

Зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі також зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, у тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

При цьому суд бере до уваги, що позивач є інвалідом другої групи та відповідно є особою, яка першочергово та невідкладно потребує судового захисту, який має бути ефективним та результативним, відтак суд зазначає, що позивач обрав належний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов`язані з залученням свідків та проведенням експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни встановленого зразка.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.