Рішення

від 13.06.2022 по справі 400/13532/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2022 р. Справа № 400/13532/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Куцубурської сільської ради, вул. Очаківська, 120, с. Куцуруб, Миколаївський район, Миколаївська область, 57550, про:визнання протиправним та скасування рішення від 10.12.2021 року № 15; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Куцурубської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення сесії третього скликання Куцурубської сільської ради від 10 грудня 2021 року № 15, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046, в межах Куцурубської сільської ради у зв`язку з тим, що не зроблена інвентаризація земель та відсутні вільні земельні ділянки;

- зобов`язати Куцурубську сільську раду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Куцурубської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046, згідно поданих графічних матеріалів) громадянину України ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Позивач вважає, що рішенням Куцурубської сільської ради від 10 грудня 2021 року № 15 (далі - оскаржуване рішення) прийнято з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема, у порушення положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на веб-сайті Куцурубської сільської ради не розміщене зазначене вище рішення в 5 - денний термін.

Крім того, позивач вказує, що зазначені в оскаржуваному рішенні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою не узгоджуються з вимогами Земельного кодексу України, тобто відсутні підстави для мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення земельної ділянки.

Ухвалою від 30.12.2021 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного провадження.

04.02.2022 року відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування свого відзиву відповідач зазначає наступне:

03.12.2021 року відповідачем отримано клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

При цьому відповідач зазначає, що на момент надходження клопотання позивача, відповідачем вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність саме цієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Так, у відповідності до рішення Куцурубської сільської ради № 29 від 10.11.2021 року ОСОБА_2 , надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 1 га, саме земельної ділянки кадастровий номер 4825182800:03:000:1046, на яку претендував позивач.

Також, згідно цього ж рішення Куцурубської сільської ради № 29 від 10.11.2021 року ОСОБА_3 , надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 1 га, саме земельної ділянки кадастровий номер 4825182800:03:000:1046, на яку претендував Позивач.

Ці громадяни ще на протязі 2019 - 2020 p.p. звернулися до відповідача з заявами щодо надання їм земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, але в зв`язку з тривалою передачею земельних ділянок Управлінням Держгеокадастру Миколаївської області до Куцурубської сільської ради, тільки наприкінці 2021 року відповідач мав можливість задовольнити заяви цих громадян.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач 03.12.2021 року звернувся до Куцурубської сільської ради, як до розпорядника (власника) земельної ділянки комунальної власності, з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га на території Куцурубської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046). До клопотання позивачем додано копію паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, а також графічні матеріали з бажаним місцем розташування та площею земельної ділянки.

За результатами розгляду клопотання 20.12.2021 року ОСОБА_1 отримав копію рішення Куцурубської сільської ради від 10.12. 2021 року № 15. Судом досліджено зазначене рішення, згідно з яким сільська рада вирішила «відмовити ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах Куцурубської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області у межах норм безоплатної приватизації із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, орієнтовною площею 2,0000 га, кадастровий номер 4825182800:03:000:1046, у зв`язку з тим, що на даний час не зроблена інвентаризація земель та відсутністю вільних земельних ділянок».

Крім того, судом досліджено наявні у матеріалах справи копії заяв громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо виділення земельних ділянок, а також відповідні витяги із рішення Куцурубської сільської ради від 10 листопада 2021 року № 29.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пункт 2 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що розпорядники публічної інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема, нормативно - правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, а частина 2 зазначеної правової норми передбачає, що ці акти підлягають обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з дня затвердження документу. Відповідно до пункту 11 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»: «акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню».

Із аналізу наведених правових норм суд приходить до висновків, що клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою надане позивачем відповідає вимогам чинного законодавства та має необхідні графічні та інші матеріали. При цьому, вказана у оскаржуваному рішенні підстава для відмови «у зв`язку з тим, що на даний час не зроблена інвентаризація земель та відсутністю вільних земельних ділянок» не узгоджується із підставами, визначеними статтею 118 Земельного кодексу України. Так, Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №620/1058/19, від 28.10.2020 року у справі №819/1976/17, від 22.10.2020 року у справі №815/7279/16. від 30.03.2021 року у справі №2040/6485/18. від 13.04,2021 року у справі №818/1470/18 та від 30.06.2021 року у справі № 440/3609/20.

Вказана в оскаржуваному рішенні підстава для відмови також не узгоджується із фактичними обставинами справи. Так, згідно з витягом із рішення Куцурубської сільської ради від 10 листопада 2021 року № 29, земельна ділянка із кадастровим номером 4825182800:03:000:1046 має загальну площу 3,6796 га. Згідно із заявами громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вони просили надати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1 га кожен, таким чином із площі земельної ділянки із кадастровим номером 4825182800:03:000:1046 вільними залишається 1,6796 га, про які відповідач нічого не зазначає у відзиві та не надає будь-яких доказів того, що ця частина ділянки зайнята. В цьому аспекті суд звертає увагу на частину 2 статті 77 КАС України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

До того ж суд звертає увагу, що вищезазначені громадяни не додавали до своїх заяв графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельних ділянок та не зазначали як бажану, саме земельну ділянку із кадастровим номером 4825182800:03:000:1046. Вищевикладене ставить під сумнів правомірність рішення Куцурубської сільської ради від 10.11.2021 року № 29 в частині надання громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, однак вказане рішення не є предметом цього спору.

Разом з тим, судом позовні вимоги в частині зобов`язати Куцурубську сільську раду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Куцурубської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046, згідно поданих графічних матеріалів) громадянину України ОСОБА_1 , задоволеню не підлягають, з огляду на наступне:

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 811/952/15.

При цьому, відповідно до положень ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Крім того, суд зазначає, що Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що ефективним способом, захисту порушених прав позивача, адекватним наявним обставинам справи, який повинен забезпечити поновлення порушених прав та виконання судового рішення є не зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення, а повторно розглянути заяви позивачів.

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення не містить належним чином обгрунтованих підстав для його прийняття, не підтверджується належними та достатніми доказами, то належним способом захисту прав позивача, на думку суду, є зобов`язання зобов`язати Куцурубську сільську раду повторно розглянути заяву позивачача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Куцурубської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046, згідно поданих графічних матеріалів) громадянину України ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тому суд бере до уваги, що відповідачем не надано будь-яких пояснень або доказів щодо дотримання вимог статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» стосовно обов`язкового оприлюднення оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Куцурубської сільської ради від 10.12.2021 року № 15 «Про розгляд заяв», в частині відмови громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню частково.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Куцурубської сільської ради (вул. Очаківська, 120, с. Куцуруб, Миколаївський район, Миколаївська область, 57550, код ЄДРПОУ 40123381) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення сесії третього скликання Куцурубської сільської ради від 10.12.2021 року № 15, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046, в межах Куцурубської сільської ради у зв`язку з тим, що не зроблена інвентаризація земель та відсутні вільні земельні ділянки.

3. Зобов`язати Куцурубську сільську раду (вул. Очаківська, 120, с. Куцуруб, Миколаївський район, Миколаївська область, 57550, код ЄДРПОУ 40123381) повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Куцурубської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (із земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:03:000:1046, згідно поданих графічних матеріалів) громадянину України ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), з урахуванням висновків суду викладених у цій постанові.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Куцурубської сільської ради (вул. Очаківська, 120, с. Куцуруб, Миколаївський район, Миколаївська область, 57550, код ЄДРПОУ 40123381) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.06.2022 року.

Суддя О.В. Малих