Рішення

від 14.06.2022 по справі 591/9113/21

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/9113/21

Провадження № 2/591/1069/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2022 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Северинової А.С.,

з участю секретаря cудового засідання Мірошниченко Є.Є.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №591/9113/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області про визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області, у якому просить визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 12 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2021 року по день його допуску до роботи.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 вересня 2016 року він працює на посаді сторожа 2-го тарифного розряду у Комунальній установі Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області.

Наказом відповідача від 12 листопада 2021 року № 228 К/тр він був відсторонений від роботи з 13листопада 2021 року на підставі того, що не пройшов профілактичного щеплення проти COVID-19.

Позивач не погоджується з цим наказом та вважає, що відстороненням від роботи були порушені його права на працю. Зокрема, він працює в навчальному закладі нічним сторожем і взагалі не спілкується ні з педагогічним колективом, ні з учнями. Його робочий день починається о 19-годині і триває до 7-години ранку. Також зазначає, що йому не була надана об`єктивна інформація про щеплення, наслідки відмови від них, можливі поствакцинальні ускладнення та не запропоновано пройти медичний огляд. Крім того, для відсторонення особи, яка відмовилась від щеплення необхідне подання відповідних посадових осіб державної епідеміологічної служби у разі необґрунтованої відмови від щеплення особою. До того ж, такої підстави відсторонення, як відмова працівником від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, нормами ст. 46 КЗпП України не передбачено. Вважає, що лише законом, а не наказом працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. При цьому, зауважує, що вакцина від COVID-19 не є традиційною вакциною, це генно-інженерний продукт, в якому містяться білки матричної РНК мРНК. Вплив даної технології на людський організм в подальшому ще не вивчений. За таких обставин вважає, що у роботодавця немає законних підстав примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11 січня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. При цьому, зазначає, що 29 жовтня 2021 року позивача повідомили про обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 та попередили, що за відсутності документа, який підтверджуватиме наявність щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». З повідомленням позивач особисто ознайомився 29жовтня 2021 року, але документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання не надав. Наказом КУ Сумська ЗОШ І-ІІІ ст. № 27 м.Суми, Сумської області від 12 листопада 2021 року №228/К/тр позивача відсторонено від роботи з 13 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення. З наказом позивач особисто ознайомився під підпис та зазначив про свою незгоду з ним. Відтак, відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував у порядку, передбаченому законом відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено нормами законодавства. Крім того, тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Відповідачем у встановленому законом порядку було повідомлено позивача про необхідність зробити вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надати медичну документацію щодо проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації. Також позивачу було роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Оскільки позивачем жоден із зазначених документів відповідачу надано не було, відповідачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства видано оскаржуваний наказ. Також зауважує, що законодавством не передбачено примусової вакцинації, тому навіть якщо щеплення обов`язкове змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо. Відповідач погоджується, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, між тим вважає таке втручання цілком припустимим.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши думку позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області від 15 вересня 2016 року № 158-К/тр ОСОБА_1 з 16 вересня 2016 року працює на посаді сторожа 2-го тарифного розряду у Комунальній установі Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області (а.с. 26, 47).

У письмовому повідомленні від 29 жовтня 2021 року № 609 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» повідомлено ОСОБА_1 про проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Також роз`яснено, що якщо до цієї дати він не надасть один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року його відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ. Позивач того ж дня ознайомився з повідомленням від 29 жовтня 2021 року, про що свідчить його підпис. Крім того, у повідомленні міститься запис від 07 листопада 2021 року про те, що документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або доказі про абсолютні протипоказання він не надав (а.с. 48).

Наказом Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області від 12 листопада 2021 року №228/К/тр відсторонено сторожа ОСОБА_1 від роботи з 13листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення, без збереження заробітної плати (а.с. 25, 49).

При ознайомленні з вказаним наказом позивач ОСОБА_1 вчинив напис про незгоду з таким наказом (а.с. 49).

Згідно з довідкою Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області від 28 січня 2022 року № 44 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 216 грн 22 коп. (а.с. 50).

Крім того, на підставі наказу Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області від 25 лютого 2022 року допущено позивача до роботи та визнано таким, що приступив до роботи з 28 лютого 2022 року на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04жовтня 2021 року №2153» (а.с. 69).

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першою статті 46 КЗпП України установлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Законодавством, яке підлягає застосуванню до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі, відноситься Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб»,Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»,Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин),Постанова Кабінету Міністрів України від 20жовтня2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9грудня 2020 року № 1236», накази Міністерства охорони здоров`я від 5 лютого 2020 року за № 521 та від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Відповідно до частин першої другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційний хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України (надалі МОЗ) (Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24січня 2020 року № 90).

COVID-19 було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб наказом МОЗ від 05лютого 2020 року за № 521, яким розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, було доповнено пунктом 39 такого змісту: «39. COVID-19».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, який був встановлений постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 р. № 641.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» та доповненоїї пунктом 41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я».

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законом порядку не визнавалися, а в даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в КУ Сумська ЗОШ І-ІІІ ст. №27 м.Суми, Сумської області на посаді сторожата входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що він взагалі не спілкується ні з педагогічним колективом, ні з учнями, тому, на його думку, не підлягає обов`язковому щепленню проти COVID-19, оскільки він є працівником закладу загальної середньої освіти, на якого поширюється дія наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. Крім того, позивач у судовому засіданні визнав обставини того, що окремого робочого місця він не має, а в приймальні секретаря директора знаходяться монітори з камерами спостереження, з яких він спостерігає за порядком у школі, а також періодично він обходить приміщення школи, тобто, користується тими ж приміщеннями, що й учні школи та працівники педагогічного колективу.

Директором КУ Сумська ЗОШ І-ІІІ ст. №27 м.Суми, Сумської області було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як видно зі змісту позовної заяви та наданих суду доказів, у ОСОБА_1 щеплення відсутнє, від його проведення він відмовився та не надав суду доказів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

Таким чином, відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Доводи позовної заяви про те, що стаття 46КЗпПУкраїни не містить такої підстави для відсторонення як відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд вважає необґрунтованими, тому що цією статтеюпередбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб,якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Між тим, такі втручанняцілком припустимі.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови Кабінету міністрів України, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд звертає увагу, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава,встановивши відсторонення працівників закладів шкільної освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей.Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судув постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновкулікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників шкільного освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасовевідсторонення від роботи позивача.

Крім того, суд зауважує, що на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04жовтня 2021 року №2153» наказом відповідача від 25 лютого 2022 року допущено позивача до роботи та визнано таким, що приступив до роботи з 28 лютого 2022 року.

Доводи позивача про дискримінацію громадян, які не мають щеплення у порівнянні з громадянами які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 не ґрунтуються на вимогах закону та не є проявом дискримінації у розумінні пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Отже, право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежено з огляду на потребу охорони громадського здоров`я і запобігання поширенню особливо небезпечної інфекційної хвороби COVID-19 та через ненадання ним роботодавцю одного із документів, який би підтверджував вакцинацію від COVID-19 або про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Оскільки під час розгляду справи порушень прав позивача при прийнятті оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи не встановлено, відсутні підстави для визнання неправомірним та скасування наказу № 228/К/тр від 12 листопада 2021 року Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області «Про відсторонення від роботи Геннадія Карпова».

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати.

Оскільки судом не встановлено незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на період такого відсторонення.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки в позові відмовлено, тому на підставі ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області про визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №27, м.Суми, Сумської області, адреса: м.Суми, вул. Охтирська, 33, код ЄДРПОУ 23049776.

Повне судове рішення складено 15 червня 2022 року.

Суддя А.С. Северинова