Рішення

від 13.06.2022 по справі 683/2574/21

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/2574/21

2/683/121/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Кутасевич О.Г.,

за участі секретаря судового засідання Свідерської К.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів цивільну справу №683/2574/21, 2/683/121/2022 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , та з урахуванням змінених нею позовних вимог, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6824288900:06:026:0141 площею 3,2132 га, що розташована на території Стецьківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, з одночасним припинення права власності відповідачки на 1/2 цієї земельної ділянки, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку, стягнути з відповідачки завдану моральну шкоду в розмірі 15 000 грн. та понесені судові витрати по справі в розмірі 3632 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн.

В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її та відповідачки мати ОСОБА_5 , вони є спадкоємцями першої черги в рівних частках, однак ОСОБА_4 обманним шляхом оформила спадщину на право на земельну частку (пай) в цілому та в подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину їй було виділено в натурі спірну земельну ділянку.

Зазначала, що рішенням Старокостянтинівського районного суду від 17 листопада 2020 року встановлено факт прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , та визнано частково недійсним на 1/2 частину спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 08 квітня 2016 року державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_4 на право на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності селянської спілки «Мир» с. Стецьки Старокостянтинівського району Хмельницької області розміром 3,19 в умовних кадастрових гектарах та визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право на 1/2 частини цієї земельної частки (пай).

Проте, на підставі скасованого цим рішенням суду свідоцтва про право на спадщину, виданого на ім`я ОСОБА_4 , останній було виділено у натурі зазначену земельну ділянку, яку вона передала в оренду, отримує відповідний дохід.

Празник зазначала, що оскільки ОСОБА_4 увела нотаріуса в оману щодо відсутності інших спадкоємців, оформила свої спадкові права на спадщину в цілому, позаяк позивачка була позбавлена спадщини, мала тяжкі психологічні переживання з приводу поведінки рідної сестри та змушена була захищати свої права в суді, витрачаючи на це значні кошти, такими діями відповідачки їй заподіяна моральна шкода,яку вона оцінила в 15000 грн.

У судовому засіданні представник позивачки адвокат Якимчук Н.П. позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідачки адвокат Андрощук Л.С. проти позову заперечила, посилаючись на те, що позивачем не надано достатніх доказів того, що спір між сторонами неможливо вирішити у позасудовому порядку.

Зазначала, що сторони мали право на земельну частку (пай), а не на конкретну земельну ділянку з визначеним кадастровим номером та після ухвалення рішення суду про скасування свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину цього спадкового майна та визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування на 1/2 права на земельну частку (пай), остання мала звернутись до органу місцевого самоврядування із письмовим клопотанням про передачу їй у власність відповідної земельної ділянки та надання дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на підставі рішення суду та в подальшому звернутись до землевпорядної організації щодо розробки технічної документації, за результатом розробки якої, отримати витяг з Державного земельного кадастру. Таких дій позивачка не вчинила.

Проти задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди також заперечила, оскільки статтею 23 ЦК України чітко визначені підстави для її стягнення, які у цьому випадку відсутні. На переконання представника, дії ОСОБА_4 щодо оформлення спадщини після смерті матері, яка померла 1995 році були правомірними, оскільки позивачка у встановлений законом строк спадщину не прийняла і лише на підставі рішення суду 17 листопада 2020 року підтвердила своє право на спадкове майно. Тому уважала, що правові підстави для такої вимоги відсутні, як і відсутнє порушення права власності позивачки відповідачкою, спричинення їй моральних страждань, їх глибина та тривалість, будь-якими доказами не підтверджені.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка була матір`ю сторін.

08 квітня 2016 року державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на право на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності селянської спілки «Мир» с. Стецьки Старокостянтинівського району Хмельнитцької області розміром 3,19 в умовних кадастрових гектарах, зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за номером 1-455, номер у спадковому реєстрі 58825746.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 17 листопада 2020 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано частково недійсним на 1/2 частину спадкового майна, свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 08 квітня 2016 року державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_4 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Мир» с. Стецьки Старокостянтинівського району Хмельницької області розміром 3,19 в умовних кадастрових гектарах та визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право на 1/2 частини цієї земельної частки (пай) без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

01 серпня 2016 року на підставі розпорядження Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 27 липня 2016 року №130/2016-р затверджено технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_4 земельну ділянку площею 3,2132 га, кадастровий номер 6824288900:06:026:0141.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечувала, що земельна ділянка кадастровий номер 6824288900:06:026:0141 була отримана відповідачкою на підставі свідоцтва про право на спадщину.

04 серпня ОСОБА_4 зареєструвала своє право власності на зазначену земельну ділянку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 15743583, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 991100668242.

Відповідно до ч.1ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією земельної ділянки є внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Так, відповідно ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. З моменту державної реєстрації, незалежно від її подальшого скасування, земельна ділянка є об`єктом Державного земельного кадастру, а всі відомості про неї та її кадастровий номер зберігаються у Державному земельному кадастрі постійно (ст. 10, ч. 8 ст. 16, ч. 19 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Оскільки ОСОБА_4 відведено земельну ділянку кадастровий номер 6824288900:06:026:0141 на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке в подальшому судовим рішенням було скасоване на 1/2 частину, твердження представника відповідача про те, що позивачка могла у позасудовому порядку оформити своє право на 1/2 частину земельної частки (пай) є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), оскільки належне сторонам в рівних частках право на земельну частку (пай було) було реалізоване відповідачкою одноособово.

Відтак, на переконання суду, позивачка ОСОБА_3 позбавлена можливості у позасудовому порядку захистити своє право на спадкове майно.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способом захисту свого права є визнання права.

Згідно ч. 1ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В абзаці 3 ч. 2ст. 331 ЦК України, передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до рішення Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 21-1465а15 спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно із абз. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.08.2020 р. у справі № 916/2464/19 та від 16.09.2020 р. у справі № 352/1021/19.

Ураховуючи, що на час виділення земельної ділянки ОСОБА_4 мала право на земельну частку (пай) в цілому, та в подальшому на підставі рішення суду свідоцтво про право на спадщину на 1/2 земельної частки (пай), було скасовано, суд уважає, що за ОСОБА_3 слід визнати право на 1/2 земельної ділянки кадастровий номер 6824288900:06:026:0141 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_4 на 1/2 цієї земельної ділянки, у зв`язку з цим рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_4 на цю земельну ділянку в цілому підлягає скасуванню.

При вирішенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В обґрунтуванням заподіяної моральної шкоди позивачка вказувала, що відповідачка, достовірно знаючи про те, що вони із сестрою є спадкоємицями матері в рівних частках, увела нотаріуса в оману щодо відсутності інших спадкоємців, оформила свої спадкові права на земельну частку (пай) в цілому, та в подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину їй було відведено в натурі земельну ділянку. Такими незаконними діями відповідачка ч позбавила її спадщини, внаслідок чого остання мала тяжкі психологічні переживання з приводу поведінки рідної сестри та змушена була захищати свої права в суді, витрачаючи на це значні кошти.

Разом з тим, як установлено рішенням Старокостянтинівського районного суду від 17листопада 2020 року, ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , лише 29 серпня 2019 року.

Як пояснила в судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_6 , на момент оформлення спадщини, ОСОБА_4 була єдиною спадкоємицею, оскільки лише вона звернулась із заявою про прийняття спадщини та були відсутні інші докази на підтвердження прийняття спадщини ОСОБА_3 . Крім того, остання до 2019 року не заявляла про свої спадкові права, а тому отримавши свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) ОСОБА_4 у серпні 2016 році оформила право власності за спірну земельну ділянку.

Тому, твердження позивачки про те, що її сестра при наявності спору в суді на право на земельну частку (пай) оформила право власності на земельну ділянку є безпідставними, оскілки такий спір між сторонами виник лише у 2019 році, тобто вже після оформлення права власності на земельну ділянку.

Відтак, на переконання суду, підстави для стягнення моральної шкоди, передбачені ст. 23 ЦК України відсутні, а тому у задоволенні цієї позовної вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

26 травня 2022 року адвокатом Андрощук Л.С. до суду подано заяву про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, наданій ОСОБА_3 , оскільки адвокат Якимчук Н.П. не дотрималась вимог ст. 134 ЦПК України щодо надання попереднього розрахунку судових витрат із першою заявою по суті, не надала доказів щодо наданих послуг, зокрема акту виконаних робіт; а розрахунок, наданий суду із зазначенням вартості участі адвоката в одному судовому засіданні, не співпадає із загальною їх вартістю, є завищеним та неспівмірним із обсягом наданих робіт та якістю послуг.

На переконання суду, такі аргументи представника відповідача частково заслуговують на увагу.

Так, одночасно із заявою про міну позовних вимог від 21 січня 2022 року адвокат Якимук Н.П. просила стягнути з відповідача 4200 грн. витрат на правничу допомогу, однак у розрахунку таких витрат зазначила іншу суму 7500, які складались із 200 грн. вартості двох консультацій, 300 грн. вартості двох претензій та 1000 грн. двох позовних заяв, а також 6000 грн. вартості її участі у судових засіданнях (800 грн. за одне засідання).

На підтвердження таких витрат адвокатом Якимчук Н.П. був наданий ордер, розрахунок вартості наданих адвокатом послуг та квитанцію до касового прибуткового ордеру на суму 7500 грн.

Суд уважає доведеними та співмірними витрати на правничу допомогу в сумі 4200 грн. (200 грн. вартості двох консультацій, 300 грн. вартості двох претензій, 500 грн. вартості позовної заяви та 3200 грн. участі адвоката у чотирьох судових засіданнях, які фактично відбулися ( 800 грн за кожне).

Саме такий розмір є співмірним із складністю виконаних робіт, їх обсягом та часом, затраченим на їх виконання.

Подання представником позивача заяви про зміну позовних умов, на переконання суду, не були обумовлені змінами фактичних обставин, однак були наслідком нездатності адвоката якісно виконати роботи по підготовці позовної заяви, а тому витрати по її підготовці, стягненню не підлягають.

Крім того, згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем було заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру (50734,50 грн. вартості 1/2 частини земельної ділянки та 15000 грн. моральної шкоди, а всього на суму 65 734,50 грн.), за які мала сплатити 1816 грн. судового зору (908*2).

Судом задоволено немайнову позовну вимогу про скасування державної реєстрації та майнову вимогу про визнання права власності, у стягненні моральної шкоди відмовлено (заявлено за ціною 65 734,50 грн, а задоволено на суму 50734,50 тобто на 77,18% (50734,50х 100 : 65 734,50).

За таких обставин з відповідачки на користь позивача слід стягнути 908 грн. сплаченого судового зору за немайнову вимогу та 700,79 грн. за майнову вимогу (908 х 77,18%), а всього 1608, 79 грн.

Оскільки позивачем було сплачено 3632 грн. судового збору згідно з квитанціями (908 грн, 2270 грн. 454 грн.) замість 1816 грн., зайво сплачені 1816 грн. судового збору можуть бути повернені позивачу на підставі поданої ним заяви.

Керуючись ст.12. 13, 81. 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину земельної ділянки кадастровий номер 6824288900:06:026:0141 площею 3,2132 га що розташована на території Стецьківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, з одночасним припинення права власності ОСОБА_4 на 1/2 цієї земельної ділянки.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,2132 га кадастровий номер 6824288900:06:026:0141, що розташована на території Стецьківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 991100668242, запис про права власності №15743583, зроблений на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Старокостянтинівського районного нотаріального округу Сарелло Наталії Петрівни.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4200 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 1608,79 грн. судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1

Відповідачк: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2

Повний текст рішення складено 14 червня 2022 року.

Суддя: