Рішення

від 30.05.2022 по справі 523/258/22

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/258/22

Провадження №2/523/1635/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"31" травня 2022 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання Жекової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в м. Одеса, у спрощеному позовному провадженні, цивільну справу № 523/258/22 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Житлово-експлуатаційного об`єднання Суворовського району м. Одеси, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Перший Суворовський ВДВС у м. Одесі, про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі, якою просить: зняти арешт з усього її нерухомого майна, в тому числі з квартири АДРЕСА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, державним виконавцем Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі Главацьким Ю.А., реєстраційний номер обтяження № 11301556.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 06.12.2006 року за № НОМЕР_1 . В листопаді 2021 року, при отриманні інформації у нотаріуса з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, позивачу вперше стало відомо про арешт нерухомого майна, в тому числі вказаної вище квартири. З метою забезпечення своїх прав та зняття арешту, позивач звернулась із заявою до першого Суворовського ВДВС у м. Одесі. Листом за вих. № 51982 від 07.12.2021 року, ВДВС повідомив позивачу, що при перевірці відомостей із Автоматизованої системи виконавчого провадження, виявлено арешт нерухомого майна - обтяження № 11301556, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № ВП № 27106239 від 25.05.2011, виданої Першим Суворовським ВДВС ОМУЮ в межах судового наказу № 2-н-3478/2007 від 26.10.2007, виданого Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ліквідаційної комісії ЖЕО Суворовського району м. Одеси, боргу в сумі 319,53грн. Також позивачу було повідомлено, що виконавче провадження знищено, згідно п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах виконавчої служби, так як строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 року. Згідно відомостей довідки за вих. № 4/22 від 10.01.2022, наданої представником Ліквідаційної комісії в інтересах ЖЕО Суворовського району ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 боргів не має. Борг був сплачений у серпні 2014 року. Станом на теперішній час, чинний арешт позбавляє позивача можливості користуватись своїм майном в повному обсязі та реалізовувати гарантовані державою права щодо своєї власності.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите спрощене позовне провадження у справі №523/258/22.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21.02.2022 року замінено первісного відповідача Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління на належного відповідача Ліквідаційну комісію Житлово-експлуатаційного об`єднання Суворовського району м. Одеси. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилась, була належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Позивач та адвокат позивача - Калинка Н.Л. подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, наполягали на задоволенні позовних вимог, не заперечували проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач Ліквідаційна комісія Житлово-експлуатаційного об`єднання Суворовського району м. Одеси, не забезпечив участь свого представника до судового засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відзив до суду не надав.

Третя особа, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору - Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління, не забезпечив участь свого представника до судового засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відзив до суду не надав.

Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи згоду позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, заяв про відкладення розгляду справи, належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, неповідомлення відповідачем причин неявки на судове засідання, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення, що відповідає ч.1 ст. 280 ЦПК України.

Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, дійшов висновку що позов підлягає задоволенню, оскільки обґрунтованість вимог підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено, що наказом Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2007 року по справі № 2-н-3478/2007 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Ліквідаційної комісії ЖЕО Суворовського району м. Одеси заборгованість в розмірі 279,03 грн, державне мито в сумі 25,50 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 15 грн.

Згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості, на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, ВП 27106239, 25.05.2011, Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Главацький Ю.А. , В-11/864. Реєстраційний номер обтяження: 11301556.

Відповідно до листа представника Ліквідаційної комісії ЖЕО Суворовського району від 10.01.2022 року №4/22, за абонентом ОСОБА_1 існував борг за комунальні послуги перед ЖЕО Суворовського району, про що Суворовським районним судом м. Одеси був виданий наказ № 2-н-3478/2007 від 26.10.2007 року про стягнення грошової суми у розмірі 319,53 грн. на користь Ліквідаційної комісії в інтересах ЖЕО Суворовського району. Борг був сплачений абонентом у повному обсязі у 2014 році, у серпні місяці.

Згідно довідки представника Ліквідаційної комісії ЖЕО Суворовського району від 10.01.2022 року №4/22, у ОСОБА_4 відсутня заборгованість за комунальні послуги перед ЖЕО Суворовського району, нарахована на 15.01.2013 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24.01.2022 року по справі № 2-с/523/9/22, поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з заявою про скасування судового наказу №2-н-3478/2007, виданого 15 червня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси. Скасовано судовий наказ № 2-н-3478/2007 від 15 червня 2007 року, виданий Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Ліквідаційної комісії ЖЕО Суворовського району м. Одеси заборгованості в розмірі 279,03 грн, державного мита - 25,50 грн, витрат на матеріально-технічне забезпечення у розмірі 15 грн.

Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності - є непорушним.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2019 року по справі № 905/386/18 та постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року по справі №6-26цс13, які враховуються судом, на підставі ч.4 ст. 263 ЦПК України.

За змістом п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з`ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів.

Згідно із ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV, в редакції від 11.08.2013, яка діяла на дату повернення виконавчого документа стягувачеві), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV, в редакції від 11.08.2013, яка діяла на дату повернення виконавчого документа стягувачеві), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на день ухвалення рішення суду) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на день ухвалення рішення) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, Закон передбачає конкретний перелік випадків, коли арешт знімається виконавцем, а в інших випадках, такий арешт знімається судом.

Згідно зі статтею статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження.

Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 740/3240/18.

Приймаючи рішення по даній справі, суд виходить із того, що арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками виконання судового рішення, та забезпечення погашення боргу перед стягувачем.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач погасила борг перед відповідачем ще у 2014 році, що не заперечується самим відповідачем. Виконавче провадження № 27106239 фактично знищене, виконавчий документ повернутий стягувачу.

За таких обставин, арешт накладений в рамках вищенаведеного виконавчого провадження №27106239, більше десяти років тому, враховуючи повернення виконавчого документа стягувачу, погашення позивачем заборгованості перед відповідачем у повному обсязі, неправомірно унеможливлює реалізацію позивачем своїх прав власника стосовного всього належного нерухомого майна, гарантованих ст.41 Конституції України, ст.ст. 319, 321 ЦК України.

Після погашення боргу та знищення виконавчого провадження, відповідне втручання у право власності позивача, фактично набуває свавільного характеру, й позивач на законних підставах розраховує на його припинення. Адже, утвердження й забезпечення прав і свобод, та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень, з огляду на положення ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції, є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Під час оцінки законності вимог позивача, судом на підставі ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховані правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 (провадження № 11-38апп19) та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 вересня 2020 року по справі № 537/1085/18.

Також суд виходить із того, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Суд приймає до уваги те, що відмова в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статтей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

При цьому, суд звертає увагу, що в даному випадку немає підстав для оскарження дій державного виконавця і тому позивачем правильно обраний спосіб захисту , що відповідає положенням ст..15,16 ЦПК України та позиції Верховного Суду України, якій в своїй постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 399/142/16-ц зазначив, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

Вирішуючи позов таким чином, суд також застосовує положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, що передбачено положеннями ст..10 ЦПК України.

Суд також враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту та передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В рішенні ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма (ст.13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

В рішенні ЄСПЛ «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (№ 38722/02, п.75) зазначено, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею (ст.13 Конвенції) повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Враховуючи наявність накладеного арешту на все нерухоме майно позивача, відсутність підстав для продовження обтяження на майно, погашення заборгованості позивачем перед відповідачем у повному обсязі, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, знищення виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт за строком зберігання, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 , та необхідність скасування арешту, накладеного на все її нерухоме майно, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, ВП 27106239, 25.05.2011, Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Главацький Ю.А. , В-11/864.

Керуючись ст. ст. 4, 128, 141, ч. 2 ст. 247, 263, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Житлово-експлуатаційного об`єднання Суворовського району м. Одеси, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Перший Суворовський ВДВС у м. Одесі, про зняття арешту з майна - задовольнити.

Зняти арешт з усього нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) що накладений на підставі:

-постанови про відкриття виконавчого провадження, ВП 27106239, 25.05.2011, Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Главацький Ю.А. , В-11/864. Реєстраційний номер обтяження: 11301556.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 06.06.2022 року.

Суддя К.О. Далеко